.
від Потурай ОлегБлагословляю, смерть, тебе!
Нехай страждання все мине.
О владарко підземних гір,
Та скуй мене, туманом вкрий!
Мені буття вже не в наснагу,
До тебе не втаю я спрагу.
Вже хочу поскоріш піти.
Благаю, смерте, все змети!
Мені не милі вже ті муки,
Вина гризе, ламає руки.
І сум врізається у серце…
О рідна матінко, не сердься!
Забудь мене і відпусти.
Жаль, часу не повернеш ти,
Той час, коли все підкосилось.
Коли вина в мені розлилась.
Я прагну знань. Та я не знала!
Що з розумом дурнішой стала.
Як поринаюся у себе,
То бачу: “я” моє вже мертве.
Нема моїх думок: розбіглись.
А чи були вони колись?
Чи то було чуже відлуння,
Що так припало до безум’я?
“Так! Вбивай! Я вже готова!” –
То вирвалась остання воля.
0 Коментарів