Мати з донькою або лиходій та спільник?

– А ти так і залишився грубіяном. – усміхнулася Б’янка, обертаючись.

Знаоймий ще з дитинства запах лоскотав ніздрі. Кришталева люстра дарувала відчуття розкоші. Декілька диванів і крісел займали лиш малу частину холу. Довжелезні сходи вели на другий та третій поверх. Білосніжні вазони з квітами, що були вищі за Б’янку. Картини відомих художників. Вимита і блискуча підлога. Стійка адміністратора за якою зараз пусто. Декілька поодиноких відвідувачів.

Найчастіше зустрічі працівників і замовників відбувались не тут. Лиш перевірені часом мали право і привілей сюди навідуватися.

В голову одразу влізли спогади. Деякі були веселі, інші розбивали душу, одні примушували злитися, другі розуміти складності життя.

– Бо по-іншому з тобою не можливо. – майже загарчав голос.

Але Б’янка знала одну річ. Він не розуміє навіщо вона прийшла. Звичайно хвилюється за неї, але радий бачити і чути.

– І тобі здоров, Орфей. – злорадно вітається Б’янка.

Перед нею стоїть юнак. Виглядає він років на двадцять п’ять. Темне волосся з величезною кількістю гелю, стурбовані зелені очі з іскорками роздратування, ніс картоплиною.

– Тобі не пасує ця форма. – кривиться Б’янка, оглядаючи друга.

Білої сорочки майже не видно за яскраво-помаранчевим піджаком, а лимонні штани лиш погіршують образ.

Орфей це її друг, чудовий знайомий. Будучи донькою однієї з командирів організації мало хто з тобою дружитиме. Та й дітей там, крім Б’янки майже не було. А кумедне знайомство допомогло прикрасити похмурі дні дитини. Так, місцями Орфей чимось був схожий на свою бабусю, міс Морп, але він розумів Б’янку. Її прагнення, захоплення, бажання розгромити Ранішню пісню вщент. І після відправлення, чи радше втечі до Невермору переймався долею подруги.

– Навіщо ти тут? – майже істерично спитав Орфей. – Невже ти вірішила їм допомагати?

– Нізащо. – відрубала Б’янка. – Пам’ятаєш ти писав про нову жертву матері в Неверморі? Я знайшла її.

– І для цього ти тут? – витріщився адміністратор. – Ти розумієш, що Габріелла може тебе більше ніколи  не випустити?

– Я чудово знаю, що може моя мати, а що ні. І вона просто не розуміє кого обрала. Мені потрібно з нею побачитися.

Б’янка дивилася на друга. Вона знала він не пускає її бо хвилюється, але і не розуміє, що це дуже важливо.

– Йди. – махає він рукою і простягає руки, аби обійняти.

Б’янка притуляється до нього, а потім рішечу йде. В неї буде серйозна розмова.

Орфей дивиться на подругу і самими губами вимовляє : ,, Удачі”.

***

Коридор порожній. Більшість працівників сидять в своїх кімнатах й кабінетах, і стараються не висовуватися. Б’янка впевнено йде до яскраво-коричневої двері, що знаходиться майже посередині третього поверху. Вона повинна пояснити матері, що Аддамсів чіпати не треба. Про те, що її же гірше буде. І цим вона вбереже Венздей.

Не зупиняючись, відкриває двері. Сирена не переживає. Габріелла відчуває страх і знервованість, а її цього не потрібно.

Б’янка зупиняється на порозі кімнати, уважно дивлячись на матір. Навпроти дверей одразу стоїть великий дубовий стіл. За ним упевнено сидить Габріелла. В її очах на секунду можна побачити розгубленість, що швидко змінююється на цікавість. Режим дикої акули ввімкнений.

За столом чистота. Папери обережно розкладені по порядку, настільна лампа вимкнена. В ній немає потреби, бо величезне вікно забрало всю роботу на себе.  Стакан води доповнює образ голови.

На матері яскраво-червона сукня з великим розрізом на нозі. Волосся заплетене в легку зачіску. На руках дорогий золотий годинник.

– Доню, не чекала тебе так рано. – посміхається жінка.

– Навіщо тобі Венздей? – одразу переходить до справи Б’янка.

– О. – жінка страється вдати здивування. – Швидко ти ж дізналась кого ми обрали.

– Навіщо Ранішній пісні ця дивачка? – цідить крізь зуби сирена.

– Вона потрібна не мені, і не Ранішній пісні. А твоєму вітчиму. – відказує Габріелла.

В очах жінки справжня насолода, під зляканого погляду доньки.

Б’янка видихнула. Так колись мати задумала Ранішню пісню. Так після розлучення з батьком, і одруження з відчимом організація росла і процвітала. Хто б там, що не казав, але головним тут є відчим. Самозакоханий, впертий і готовий вбивати, аби дістатися цілі.

Якщо, Венздей не потрібна їм для звичайного, буденного плану по пербуванню підлітків, то навіщо тоді? І, що повинна робити вона, Б’янка, в цій грі?

Багато питань. Але на одне є відповідь. Б’янка ніколи не буде грати за чужими правилами. Вона створить власні.

– Лорел Гейтс. – шепоче вона. – Це все були ви?

– Звичайно. Заплутати нашу крихітку, аби вона повисла на ланцюгу. – промовляє жінка.

– Ви могли зруйнувати школу. Вбити ізгоїв.

– Це план твого відчима. Я лиш допомагала йому. І ти допоможеш, якщо нікому не розпатякаєш.

Тиша.

– До побачення, мамо. – через силу вичавлює Б’янка.

– Якщо скажеш, комусь хоч слово ми дізнаємось. – чує сирена.
Б’янка роздратовона видихає.

Гра почалась. І найгріше, те що відчим в ній ведучий.

Від автора:

Я думаю, що буде краще, якщо розділи будуть через 2-3 дні виходити, але більше уваги  на описі, емоціях.

А ще, хочу привітати. Скоро Новий рік! На вихідних розділ не напишу, занадто багато планів. Але цей можна рахувати, як новорічний подарунок від мене.

Гарного Нового року!