Вірші в окупації

Привіт, я людина зі звільненого Херсону, і як зрозуміло, ці вірші написані в окупації.
Вони різні, там є суржик, помилки, вони можуть для тебе бути не ідеальними, але я вклала в них ті емоції, котрі відчувала під час того періоду.
.
.

Вони не люди, а звірі, які не можуть насититись. Вони й з початку історії такі. Від них тхне кров’ю та смертю, але зрозуміти їм ще з народження було не дано. Грабує, ґвалтує, вбиває, краде — це про російського солдата все. Ненажерлива скотина, якій завжди буде мало. Сама вона нічого не зробить, бо з дитинства така. Затуркана, тупа людина, яка тільки може кричати “слава росії”. В чому слава, хочеться спитати, країна, яка у всіх щось вкрала. Керує тією країною, злий диктатор-дід, гопнік з підворітні, який живе тільки по законам дворовим.
23.10.22 / 23:27
_____________________
Смерть вона така, забере усіх. Когось на війні, в окопі, в домі чи у квартирі. Зненацька нападає та. Але чому ти смерть, не забереш, того, хто коїть всі злочини, того хто прагне крові з невинних? Чи він взагалі заслуговує життя, яке забирає в інших? Скажи мені: чому ти його не взяла у свої обійми? Чи то його клон? Маріонетка? Блазень, на якому тримається ця гнила країна? Чим Україна заслужила мати такого довбаного сусіда?
24.10.22 / 13:29

____________

24 лютого, начебто звичайна дата.

Хтось як завжди прокинувся, пішов на прогулянку, вигулював собаку.

Для українців — цей день став, як нова рана. Кого травмувала, покалічила, а може й зміцнила, хтось зрозумів важливе, а хтось не важливе.
Всі ми по різному сприйняли війну. Хто на фронті тримає автомат й боронить рідну землю, хто волонтерить, допомогає всім чим тільки може, хто відкриває збір, щоб накопичити нашим на потрібне, хто морально підтримує усіх.
Цим ми й відрізняємося від наших сусідів на сході. Ми вільні, які завжди прагнули тільки волі, нас не здолає, та проклята пропагандистка машина, ми живі й це вже значить сила.
25.10.22 / 7:56
________________________________
П’ятого березня, херсонці показали, хто тут влада. Величезний мітинг проти кацапської влади. Проти російського мира, проти неволі й кайдан.
Натовп стояв до кінця, їх не злякати, автоматами чи повітряними бомбами, коли в них тече кров справжніх героїв.
27.10.22 / 16:04
________________________________
Стріляй, якщо в тебе немає надії
Стріляй, якщо немає душі. Жива мішень для тебе, ну давай наздогни
Ти ж ненавидиш, тільки за те що я українець, чи ні?
Вважаєш, що здолаєш, якщо вб’єш?
Ми буде переслідувати тебе вічно. Не знайдеш спокою, поки наші душі живі.
Чи взагалі знаєш про лють українців?
09.11.22 / 21:38
________________________________
Вони вже ніколи не вийдуть, тепер на вічно в театрі. Мати не обніме доньку, батько не похвалить сина.
На цьому місці стоїть руїна, яку сотворила росія.
Із цього чарівного міста, зробили пустелю з трупами місцевих, пробитими стелями.
Що ж тебе спонукало, то робити? Чому не своїх? Не цікаво? Огидно.
09.11.22 / 23:10
________________________
Чи ти досі вважаєш, мій любе друже, що хороші росіяни дійсно існують?
Я тебе розчарує, їх не було від природи. Росіяни народжуються рабами, з не сильними характерами, не з революцією в душі, заздрістю до інших, мрією, щоб їм всі поклонялися, тому начебто “сверх держава”. На колінах моляться іконам, а руки в крові багатьох народів. З ними ніколи не було бог, через те що кати, злочинці, вбивці, які порушують заповіді, на які треба молитись.
Сподіваюсь, ти знаєш про це більше.
09.11.22 / 23:12
________
О моє кохане Запоріжжя, як же я тебе кохаю. Місто, яке для мене стало раєм. Стоп, почекай, а що з тобою стало? Чому ти такий? Що коїться? Чому люди виїжджають?
Вибухи пролунали, я все зрозуміла. Війна прийшла в нашу країну, але навіщо, ми щось сотворили? Ні, просто знову треба боронити родючу землю, яку для нас залишили діди, ох уж славні були козаки. Але знову треба показати козачу силу й затупити ворогу зубину
10.11.22 / 00:03
_________________________
Буча. Слово від якого мурашки.
Буча. Вже сльози на очах.
Буча. Крики людей зостануться в кімнаті
Буча. Різанина в підвалі.
В цьому місті залишиться кров на тротуарах, її не змиє навіть дощ.
Будь ласка, не забувайте про людей, в яких забрали життя окупанти!
09.11.22 / 23:45
______________
Знову лунають вибухи. Мені страшно? Аж ніякі, для мене це вже як колискова для малят. Я знаю, мене рятують від “освабадітєлей”. Тобі теж не слід боятись, посміхайся страху в лице, чому ти боїшся, в цьому є сенс?
09.11.22 / 23:35
____________________________
Тікай, бо бачиш летить ракета
Тікай, ти ж не хочеш вмерти?
Тікай й ховайся в підвалі, сподівайся, щоб ракета не влучила туди.
11.11.22 / 8:52
______________
Ти бачиш, його потеряне обличчя? Бачиш, як голову схилив? Жах його долає та трясеться. Надія пропадає, любов вже пішла, тільки віра зосталась, вона його втіша.
“Нічого, прорвемся, тільки вір, козаче! Подивись над тобою янгол схилився, закриває крилами від ворожих
снарядів” — тихо шепотіла в темноті віра.
Хлопець від знемоги розридався, а віра продовжувала втішати.
11.11.22 / 06:02