Розмова

Вулиці Єрихона жили. Сонце яскраво виблискувало, гірлянди і віники на дверях зачаровували, на обличчях містян задоволені усмішки.

Здається до міста прибули неверморці і звичайні люди повинні їх уникати. Але… Так є одне вагоме ” але “. Всі ізгої одяглизвичацний одяг.  І не виглядали, як учні. Тобто великою метушливою зграєю некерованих підлітків. Тому спокій громадян був забезпечений.

Енід швидко прощалась з Аяксом ( швидко – це двоє обіймів та три поцілунки). Венздей одразу відвернулася, сподіваючись, що не виблює. А ще підозрювала, що червона помада пліткарки залишиться на горгоні.

– Нащо це все було? – почула вона знайомий голос.

Обернувшись на сто вісімдесят градусів Аддамс побачила Б’янку і Ксав’є.

– Навіщо ти допитувала директора? – уточнила сирена, грізно дивлячись на дівчину.

Ксав’є мав схоже питання і невідривно дивився на дівчину своїх мрій. Всього лиш мрій.

Аддамс уважно оглянула обох. В голові одразу виникли мінуси і плюси зізнання. Розповідати ставило справу під загрозу, але і промовчати видавалося тупістю. Можливо вони, щось підкажуть, або хоч би наведуть на правильну думку.

– Мені наснився сон. І там  було чітко сказано, що директор несе з собою, якусь загрозу. – розповіла Венздей.

Хвилина здивованого мовчання.

– То тепер замість видінь, сни? – пирхнув художник.

В його голосі чудово чулися знущальні і образливі нотки.

– А дарувати телефон на який зараз приходять погрози, краще? – холодно відказала Венздей.

– Погрози? – темні брови Б’янки злетіли вгору. – Дай сюди телефон.

– Навіщо Венздей давати тобі свій телефон? – Енід встигла саме на найцікавіший момент.

– Покажи мені те, що писав переслідувач. – Б’янка ледве стрималась від бажання зняти кулон. В очах сирене з’явилося роздратування.

Венздей вагалась. Але лиш долю секунди. Дівчина розуміла, сирена не обожнюю її, але й вбивати теж не збирається.

Відкрила рюкзак і Річ, як лакей в замку, протягнув її телефон. Венздей передала його Б’янці.

Енід кумедно схилила голову набік. Ксав’є нахмурив брови. Венздей не кліпаючи, спостерігала за сиреною.

На обличчі останньої з’явилося здивування, розгубленість і в кінці  кінців розуміння. Вона швидко повернула телефон його володарці.

– Мені треба йти! – махнула Б’янка рукою і зникла в натовпі.

– Що? Зачекай! – розгублено гукнув Ксав’є.

– Вона щось знає. – задумливо мовила Венздей.

– Так Б’янка не найкраща людина, але ж не настільки. – відрізала Енід, поправляючи шапку.

Венздей хмикнула чи то погоджуючись, чи  вважаючи навпаки.

– Ви, як хочете, а я за нею. – буркнув Ксав’є, і зник із виду.

– Пішли?

– Куди? – розгублено спитала Венздей, вилітаючи зі своїм підозр.

– Купляти Річу рукавиці. – буденно відповіла вовкулака.

Венздей видихнула. В неї занадто багато питань і зовсім не має на них часу. Які покупки, коли ти знаходеш нові ниточки до величезного клубка, що схований за сімома замками?

Аддамс хотіла скасувати всі плани на, які офіційно не погоджувалась, але Енід вже заходила до бутику.

– Обираєш швидко. – прошипіла Річу Венздей.

Щось підказувало її, що сьогодні буде весело. І це лиш в її розумінні.

Від автора:

Написано за сорок хвилин! Ухху!

Дякую за читання, якщо хтось читає і цікавиться.