кров

Зранку Дазай прокинувся від сонячних променів, що світили йому прямо в обличчя. Він незадоволено скривив лице, та раптом зрозумів, що прямо зараз він однією рукою обіймає сплячого Чую. Декілька секунд він старався в голові скласти картинку вчорашнього вечора і згадав, що вчора залишив Накахару спати у своєму ліжку й сам ліг поруч. Але він точно не очікував, що уві сні притулиться до гостя.

– Боже, який же ти хороший, коли спиш і не агресуєш на мене, – прошепотів Дазай, боячись розбудити хлопця. Припіднявшись на лікті, він глянув на Чую. Він по саме підборіддя притягнув до себе плед. Пасма огненного волосся закривали його обличчя, тому Осаму акуратно заправив його за вухо. Він трохи нахилився до нього, та в ту ж мить Чуя розплющив блакитні очі, в яких Дазай не міг не помітити неймовірно величезного здивування.

– Що ти робиш? – прохрипів Чуя і, відкашлявшись, продовжив: – Поясни мені, що з тобою відбувається.

– В якому сенсі? – чесно кажучи, він навіть дещо запереживав, нехай ззовні залишався абсолютно спокійним.

– В тому, що я геть не розумію твоїх вчинків. Спершу ти глузуєш з мене, а тепер виділяєш мені окрему кімнату, сам робиш мені каву і обіймаєш, поки я сплю в твоєму ліжку, – глядить Осаму прямо у вічі, та той просто мовчить, ніби не знає, що йому відповісти, – Це все теж якийсь жарт? Ти це робиш, щоб в останній день познущатися з мене?

– Ні, не для цього, – коротко відповів після довгих міркувань щодо відповіді. Він знав, що його слів буде занадто мало і що, швидше за все, Накахара вимагатиме пояснень.

– Для мене це не відповідь. Думаю, ти це розумієш, мені ще чотири тижні тут жити, а я навіть не знаю чого мені чекати, – Чуя встав з ліжка, направився до дверей і перед тим як вийти, сказав: – Обов’язково скажи мені, коли зрозумієш, чому і навіщо я тут.

Дазай ліг на спину і закрив обличчя долонями. Цей Чуя, тільки ранок, а він вже задає такі складні питання. Осаму самому цікава відповідь.

Одним із організаторів тієї вечірки був якраз Дазай. Щоправда, йому доручили лише музику, бо на що він ще міг бути годний? Хоча, це геть неважливо. Важливіше те, що там відбувалось. У той вечір зібралась чимала кількість студентів, яка одразу посунула до столиків з алкоголем. Ніхто не сумнівався, не дивно, що вирішено було купити так багато напоїв. Та Дазая це геть не цікавило. І музика не цікавила, і всі ті дівчата та хлопці, що тусили з ним. Він лиш те й робив, що старався серед височенного натовпу знайти низького рудоволосого хлопчину. Наче голку в купі сіна шукати. Благо, з ним була його подружка з не менш яскравим кольором волосся. Було видно, що Накахарі тут зовсім не місце. Такі вечірки йому явно були некомфортними і це було дуже добре видно. Він нічого не пив, адже все, що тут було – бридота зі смаком болота. Але він любив всякий треш, тож тільки-но той занудьгував, як Дазай вирішив розпочати гру. Шанси, що Чуя почує, вирішить прийти і зрештою, зіграє були вкрай малі, якщо не нульові взагалі, але спробувати варто було.

Спершу він був проти таких умов гри. Це геть не здивувало Дазая. Щоб Накахара брав участь у всякій маячні, а не просто слідкував за нею? Сміх та й годі! Та Осаму був майстром провокації, всього лиш одна фраза миттю запалила Чую так, що той швидко погодився на виклик, геть не слухаючи порад старшої [і явно розумнішої] подруги. Шатен підморгнув до одного зі своїх друзів і той почав розливати. Ця гра з самого початку була підставою, чистою брехнею, ретельно підготованим планом. Для чого?

Десять невеличких стаканчиків з рідиною. У Чуї – міцний алкоголь, у Осаму – звичайна водичка, підмальована барвниками так, що навіть не відрізниш. У бідолаги Накахари не було жодних шансів на перемогу, ще й якогось шмурдяку наковтався. А після цього всі у приміщенні почули, що наступні тридцять днів рудий мусить провести в домі Дазая.

– Чує, вмієш же ти нагрузити, – після роздумів прошепотів Осаму і піднявся з ліжка. Він вийшов в коридор і, навіть не постукавши, увірвався в кімнату сусіда, який сидів і читав детектив, – Ти ж мене вислухаєш?

– Вислухаю, – Чуя відклав книгу в сторону і уважно вдивлявся у лице Дазая.

– Що я точно мушу тобі сказати… твої капелюхи не такі вже й погані.

– Ти, блять, серйозно?

– Та почекай, дай договорю все. Коротше, я тебе зачіпав не тому що ти мені якось не подобаєшся чи щось таке, просто інакше ти уваги на мене не звертав. І дав я тобі таке завдання не для того, щоб якось розбити в кінці, я про таке навіть не думав, – Осаму опустив погляд, – Я не можу тобі сказати, чому я сказав переїхати до мене, але просто знай, що я ніякого зла тобі не заподію.

– Гаразд… я тобі повірю. Але знай, я тебе вб’ю, якщо посмієш мене образити, – Накахара хмуриться і показує кулака, на що Дазай лиш сміється.

– Що такий коротун зможе мені зробити?

– Замовкни.

– Ходи зробимо піцу, і тоді я замовкну.

– Ти не даси мені спокійно відпочити. – Чуя сповзає з ліжка і йде разом з Осаму на кухню, – Давай там розкладай все необхідне, я поріжу.

Накахара взявся за нарізку, поки Дазай порався з тістом. На якусь мить рудий задивився на нього і знову заглибився у свої роздуми. Це не той Дазай, якого він бачив раніше. Це якась зовсім інша людина. Але що найгірше – він не знав кому саме Осаму брехав. Чуя просто не може йому довіритись і, мабуть, не повірить у добрі наміри кароокого, поки не мине останній день у цьому домі.

– Чого витріщився? Я вже доробив, а ти далі возишся тут.

– Яку тяжку роботу зробив, краще б допоміг.

Дазай підійшов і обійняв Накахару зі спини, вперся підборіддям йому в голову.

– Я тебе морально підтримаю. Давай, у тебе все вийде.

Після довгих страждань Чуї над тими продуктами, вони все порозкладали на тісто і поклали в духовку. Дазай дуже обіцявся прослідкувати за піцою, Чуя ж повернувся в свою кімнату, щоб трохи подрімати. Та дрімав він не довго. Варто було відчути запах чогось горілого, як Накахара різко піднявся і побіг на кухню. Там він побачив на столі не апетитну страву, а якісь вуглики.

– Боже, та тобі ніяку їжу довірити не можна. Викинь цей жах, поки італійці не прийшли вбивати нас, – Чуя відійшов подалі від джерела смороду, – Відтепер у нашій парі готуватиму я.

– У нашій… у нашій що? Хоча, неважливо. Я не проти.

– Але розчарую тебе, мені зараз ліньки, тому замовляй щось собі, я якось переживу.

– Ти такий жорстокий, Чує, – жалібно проговорив Дазай.

– Накахара, – коротко і твердо відповів блакитноокий, – пора вже запам’ятати, як я прошу до мене звертатися.

– Ти для мене назавжди малюк Чуя.

***

Останній день вихідних проходив легко і непомітно. На диво, вони двоє дещо зблизились за пару днів. Але Чуя розумів – найважче тільки попереду, адже потрібно йти в універ, де всі все знають. Він міг уникнути обговорень у соцмережах. Ти просто не читаєш жодні чати, але ти не зможеш просто взяти і оглухнути, поки з тебе сміятимуться. Отож, це буде великою брехнею – сказати, що Накахара зовсім не переживав за перший день. Зранку він одягнув бордову сорочку та чорні класичні штани. Волосся заплів у якусь неакуратну недокосу.

– Бісовий Дазаю, проблеми тепер від тебе, – прошипів уже перед тим, як виходити.

В університеті Накахара звертав увагу на будь-який шепіт та сміх, сприймаючи абсолютно все на свій рахунок. Але ніхто до нього не підходив і нічого не говорив. Все було спокійно, допоки студенти не зібрались у їдальні. Койо сьогодні не було, тож Чуя сидів сам за майже пустим столом. Зранку він не їсть, але розуміє, що якщо не з’їсть хоч яблуко, то до кінця пар його шлунок благатиме про допомогу на всю авдиторію. Не встиг і вкусити те яблуко, як до нього підсів якийсь старшокурсник.

– Привіт, а скажи-но, це тебе Дазай до себе переселив, що ти став його підстилкою? – гидкий сміх змушує Накахару закипати, але він ще мовчки сидить і старається не реагувати, – Уже всі підозрюють, що твій Дазай підорас.

Чуя не витримав більше. Він міг стерпіти все у свій бік, та чомусь, коли згадали Дазая, він не зміг більше сидіти склавши руки. Кулак сам полетів до живота незнайомця. І байдуже, що той набагато вищий і набагато сильніший. За мить і сам отримав удар в обличчя. Не зрозумів коли і як, лиш відчув як різко запекла губа, а з носа потекла тепла кров.