Директор
від Tuchynska VictoriaВенздей дивилася прямо перед собою, відчуваючи, як Річ рухається в рюкзаку.
В автобусі було злегка душно і гамірно. Всі ділилися враженнями, проблемами, секретами з друзями. Останні два особливо радували Енід.
Та всі одразу стихли, як до транспорту зайшов директор. Руде волосся спадало з плечей, очі наповнені серйозністю, ластовиння ледве помітно. Темно-коричнева куртка, джинси, червоний светр.
Венздей почула злегка захоплені видихи і шепотіння. Вона повернула голову до директора.
– Тайлер і то кращий. – подумала Венздей.
Завмерла. Кліпнула. Нахмурилась. І відкинула думки про нього в найдальніший куток свого мозку.
– Я не буду виголошувати довгі промови. – почав містер Хантер злегка хриплим голосом. – Я прошу лиш, аби в Єрихоні ви не вчинили нічого протизаконного. Тому не кидатись на людей, не пити їхню кров, не зачаровувати, не перетворювати на камінь, не нападати з допомогою інших сил.
Учні закивали, не сперечаючись. Але всі розуміли, що обставини в будь-який момент можуть змінитися.
Директор злегка задоволено і власно усміхнувся. Обвів поглядом автобус. Побачив, що декілька місць в середині і кінці автобуса вільні. Перевів погляд на Венздей, що сиділа на місці додаткового вчителя. В очах виникло здивування. Але чоловік швидко прийшов в себе. Кивнув вчительці історії в кінець автобуса, а сам сів біля Венздей.
– Можна їхати! – гукнув він, і автобус зрушив з місця.
Учні повитягували голови. Директорка Вімс за таке вже б вигнала, але цей… Вони не хвилювались за Аддамс. Вони сподівались, що та нічого не вчудить і не зруйнує їм поїздку.
– Бачу Вам більше подобається розмовляти з дорослими особами. – задумливо мовив директор.
– У більшості моїх однолітків занадто звужений кругозір. – відповіла Венздей.
– Небезпечно таке казати в автобусі заповненому їми. – хмикнув містер Хантер.
– Не бачу в цьому ніякої проблеми і загрози для себе.
– Саме із-за таких слів в майбутньому у Вас можуть бути проблеми, міс Аддамс. – сказав чоловік, поправляючи свою сумку.
Венздей різко до нього обернулась.
– Людям не подобається коли кажуть правду. Їм краще, аби за спинами їх ненавиділи і планували плани помсти. Мені зручніше, коли я розумію, яка людина стоїть перед мною. І маю таке питання до Вас. Хто Ви? – Венздей не любила чекати.
– І чому цього раніше ніхто не спитав. – Хантер поглянув на інших ізгоїв розчарованим поглядом. – Я дракон. Змій. Називайте, як хочете.
– Вогняний? – не забарилась Венздей.
– Вітряний. – відповів Хантер, і легко ворухнув одним пальцем.
Шапки усіх різко взлетіли вгору. Багато захоплено заплескали в долоні. Ще один рух пальцем і головні убори приземлились на голови. Але з одним сюрпризом. Директор переплутав шапки, і тепер всі старалися віднайти свою. Шапка Венздей залишилась на місці.
– Я думала вони вимерли в цих краях. – не звернула уваги на виставу Венздей.
– Я переїхав сюди п’ять років тому. – зізнався директор.
– Ви занадто чесний. Нічого не приховуєте. Все розповідаєте. – Венздей підняла брови.
Учні більше не звертали уваги на директора і ученицю. Вони старалися знайти свої капелюхи. Вийшло це не в багатьох.
– Стараюсь бути, як Ви. – знизив плечима змій.
– Я не чесна. Я прямолінійна. – злегка гордовито сказала Венздей.
– Не хочу, аби мене звинуватили в усіх гріхах, що можуть статися в Неверморі.
– А ще хочете збити мене зі сліду. Аби я повірила Вам.
Директор промовчав, бо автобус різко зупинився.
– Всі на вихід! – голосно крикнув він.
Деякі учні не зі своїми шапками, жваво підскочили і вивалилися на вулицю. Директор також підвівся. І не кажучи ні слова, вийшов.
Венздей уважно оглянула сидіння директора. Ніякого аркуша, чи якоїсь зачіпки не було.
Аддамс розчаровано видихнула. Треба більше інформації.
– Щось виявила? – збуджено прошепотіла Енід.
Аякс, що стояв поряд, уважно прислухався.
– Ти йому розповіла? – Венздей кивнула на горгону.
– Трішки. – зізналась вовкулака, не відчуваючи сорому.
Аякс найдобріше посміхнувся.
– Я нікому не розповім. – запевнив хлопець.
– Єрихон та Невермор повинні бути готові до пограбування. – сказала Венздей, поправляючи косу.
– Чому? – здивувався Аякс.
– Тому-що змії обожнють дорогоцінності. – скривилась Венздей, подумки відмічаючи їхню необізнаність.
Енід з Аяксом знервовано переглянулись.
Але не Венздей не сказала друзям знайомим одного. Змії обожнють золото, а Аддамси таємниці і небезпеки. Веселий на них чекає семестр.
Від автора:
Ще один розділ! Сподіваюсь персонажі схожі на себе. Дуже боюсь😨, що вони можуть вийти занадто іншими.
Дякую, що читаєте і відгукується. Мені приємно😸.
0 Коментарів