Розкриваючи одне запитання, ми знаходимо інше…

До Ксав’є підбігла Енід і запитала, чи не казала Венздей куди вона зникала. На що парубок трохи роздратовано відповів:

—Вона почала говорити, але Тайлер виліз і все обірвав.—Зробивши паузу заспокоївшись продовжив хлопець.—Тільки встигла промовити перші дві літери імені з ким вона ходила. “Юд”. Але я зеленого поняття не маю хто це.

—Мгм…—Замислилася Енід.—Ксав’є, так “Юд”—це Юджин. Її ліпший друг! Дякую велике!!—Радісно проговорила білявка і побігла по невідомих справах.

“Її ліпший друг…?”—подумав Ксав’є—”А хто Я для неї?”.

Через добу Венздей нарешті виписали з медпункту і вона знову була повна сил. Той момент, коли маленька хоробра дівчина закрила собою хлопця від удару, став роковим для Ксав’є. Він остаточно безтями закохався в Венздей. Його вогник надії на взаємні почуття, знову спалахнув з новою шаленою силою.

На заняттях Венздей сіла з Ксав’є, оскільки більше не було вільних місць, на щастя хлопця.

—Привіт. Як ти?—Посміхнувшись запитав хлопчина.

—Як завжди жахливо.—Холодно відказала дівчина.—А ти як?—Зніяковіло, але з таким же спокійним обличчям додала Венз.

—Все окей.—Приємно здивувавшись відповів Ксав’є.—То може… Ще раз зустрінемось опівночі?—Хутко мовив художни, не втрачаючи надії на взаємність.

—Ксав’є Троп, якщо у тебе язик хоч куди, то не міг би ти назвати нам найотруйнішу рослину і де вона росте?—Мовила вчителька, тим самим перервавши підлітків.

Оскільки хлопець вочевидь не знав відповіді, він поглянув на Венздей з надією, що та якось йому підкаже. Дівчина, сама не розуміючи чому, вустами сказала правильну відповідь допомогаючи Ксав’є, який лише озвучив її.

—Urtica ferox, місцеві жителі називають Онгаонга. Росте в лісах Нової Зеландії.

—Дякую за абсолютно правильну відповідь. Ця рослина…—Продовжувала вести урок вчителька.

Хлопець вирішив дочекатися кінця уроку, щоб запросити Венздей, чи то на побачення чи то на прогулянку. Для нього це не мало значення. Важливе було лише те, що вона була поруч з ним. Навіть зараз, на уроці він насолоджувся тим, що дівчина його серця сидить поруч із ним.

Після всіх уроків Ксав’є підбіг до Венздей, але різко зупинився, побачивши, що вона розмовляє з якимось парубком.

—Привіт Венз. Бачу, що я не вчасно. Коли звільнишся—дай знати. Треба поговорити.—Сказав Ксав’є, оцінювально розглядаючи друга дівчини.

—Венз, якщо треба я можу пізніше підійти, не проблема.—Приязно мовив товариш.

—Юджине, це не можна відкладати. Ксав’є, я підійду до тебе коли звільнюся.—Як завжди, чітко мовила дівчина, даючи зрозуміти, що Ксав’є може йти.

“Той самий Юджин значить… Ну ладно, виглядає він не підходячи для неї, та й вона веде себе з ним, як з молодшим братом.”—Подумки сказав художник йдучи до своєї кімнати.—”Про що ж вони розмовляли? Що це таке, що “це не можна відкладати”? Ладно, запитаю у Річ, він сто відсотків знає.”.