Перший контакт з місцевим народом з королівства Ідельхель

Через три дні, в небі було помічено декілька дивних літаючих створінь.

— Ми помітили щось дивне в небі, герр Капітан! — Доповів матрос що тільки-но піднявся на місток.

— Що саме?

— Важко пояснити, спостерігачі кажуть що воно виглядає як Нідгьоґґ!

— Нідгьоґґ? Це з германо-скандинавської міфології… один з великих зміїв що гризе коріння Іґґдрасілю.

Й тут прибігає ще один матрос — Герр капітан, на невідомих літаючих об’єктах сидять люди, вони світловим сигналом запитують посадку!

— Запитують посадку? Важко уявити куди вони збираються сідати…

«Можливо це ті хто мав нас зустріти?»

— Матросе, передай їм дозвіл!

Летючі змії наблизилися да корабля, коли вони наблизился достатньо близько, одне з цих створінь сіло на башту в кормі Гельголанду, інша на палубу, також в кормі. Коли вони сіли, були зрозумілі розміри цих створінь, воно повністю займало площу на башті.

Не менше дивували вершники цих створінь, один з них, хто сів на башту, зліз зі змія, що його можна було оглянути в повний зріст. Найбільше захоплювали увагу його довгі загострені вуха. За ним з цього ж змія зліз якийсь високий чоловік в білій рясі з чорними та золотими елементами.

До них підійшов офіцер та привітався, у гостровухої людини одразу розтягнулася посмішка, та й почав щось викрикувати своєю мовою, в очевидь інші гостровухі не розділяли захвату свого супутника.0

— Я вас вітати! — Мовив «ельф» в рясі, від чого матроси та офіцер трохи здивувалися.

— Я теж вас вітаю… — Невпевнено відповів офіцер.

— Ми хотіти ваш корабель розмовляти.

— Що? — Насупившись спитав офіцер не розуміючи що той має на увазі.

— Ми хотіти ваш корабель головний розмовляти.

— Ви хочете поговорити з нашим капітаном?

— Ні? — Відповів «ельф».

Від цієї відповіді офіцер ще сильніше насупився почисуючи свою голову мовив: — Тоді що ви хочете?

«Ельф» теж замислився, глянув на свого напарника, а потім сунув руку в сумку яку йому подав його товариш, та дістав скриньку в якій було декілька кілець. Довговухий дав одне кільце офіцеру, а інше взяв собі та поклав скриньку назад до сумки. Після цього він показав офіцеру що його треба надягнути, та надягнув на себе. Офіцер теж надягнув кільце.

— Ми хочемо поговорити з вашим капітаном. — Було вже чітко і зрозуміло про що говорять гостровухі люди, а мова вже не звучала дивно.

Офіцер знову почухав чоло, подивився навкруги, та наказав матросу який натрапив йому на очі передати прохання капітану. І через деякий час прийшов сам капітан.

— Вітаю вас, ви і є та сама делегація, яка мала нас зустріти?

— Так! Надійшов наказ від нашого флоту, такого ми не чекали, але й відмовитись не могли.

— Тоді йдіть за мною, проведемо переговори в більш доречному місці.

Капітан провів делегацію коридорами до кают-компанії, разом з капітаном йшли двоє озброєних матросів а за ними «ельф» в рясі та вершник, замикало групу ще декілька озброєних матросів.

Кают-компанія сильно відрізнялася від звичайної столової, де їли звичайні матроси, тут було розкішне оздоблення: столи з нарізного дерева, червоні штори на стінах біля ілюмінаторів та просто на стінах, люстри та невеликий бар. В цьому приміщенні проводив трапезу офіцерський склад. Три довгі столи на 12 чоловік стояли поряд і один круглий на 6 чоловік окремо від них, за цим круглим столом сидів капітан, і наближені до капітана.

Делегація та капітан проводили переговори за круглим столом, сидячи навпроти один одного. Позаду ельфа в рясі стояв вершник та декілька озброєних матросів, а за капітаном стояв офіцер якого Камеке покликав поки група йшла до кают компанії.

Першим почав говорити «ельф»: — Отже перейду одразу до діла. Нам знайомий ваш прапор, і ми зустрічалися з людьми вашого королівства, і маємо гарні стосунки з ними, тож ми хочемо надати вам місце стоянки в наших портах, та надати притулок.

«Пропозиція гарна, аж занадто гарна, але можливо це пастка британців… Але в той же час вони не схожі на британців і мова їх також. І не менше мене цікавлять його слова про людей з нашого королівства, чому наш рейх назвали королівством?» — впав в роздуми капітан обдумуючи пропозицію та способи перевірки цих ельфів.

— Я хочу дізнатися що це за країна Ідельхель, хто ви такі, та чи можемо ми спершу відправити когось з екіпажу до вас? — Запитав Камеке.

— Ми «Ельви», народ що проживає на континенті «Клоден».

Наше королівство Ідельхель знаходиться на західному узбережжі Клодена, нажаль карту ми з собою не взяли, тому показати не можемо. Наше королівство межує з іншими королівствами на цьому континенті, з такими як: Королівство лісових ельвів Ланграас, воно вороже до нас, а також дружнім до нас королівством Дварфів Ківайд-Вал.

— Що це за місце «Клоден»? — Запитав капітан, не дивлячись на всі свої знання, він не міг згадати таких місць.

— Континет «середньго розміру» який і ділять між собою озвучені раніше народи та деякі менші народи. У цього континету північнопомірний клімат, високі секлясті береги, просторі рівнини та невисокі скелясті гори. Наступної зустрічі я обов’язково покажу вам карту. І так, ми можемо з собою взяти декількох людей.

— Тоді я підготую групу, чекайте тут, я приведу її сюди. — Капітан пішов до капітанської каюти, відправивши до їдальні помічника, щоб той підібрав декількох матросів «з гарною пам’ятю».

Тим часом ельви обговорювали результати переговорів та дивних речей що помітили на кораблі:

— Схоже ці переговори можна вважати вдалими, чи не так? — Запитав один вершник ельф в посла ельфів своєю рідною мовою.

— Схоже на те, але ще рано робити висновки, вони нас підозрюють в чомусь. — Відповів ельвійською посол. — І ще мене бентежить цей виток мани чи якась аура на кораблі, бо як ми знаємо люди того світу не мають магії.

— Я теж її відчуваю але не можу зрозуміти де саме, вона наче покриває весь корабель. І що дивно, її не було відчутно на підльоті. Неначе вона резонує з нашою маною.

— Якщо запитаємо про це, швидше за все вони нас не зрозуміють, і здивуються що до мани. Але ми можемо спитати про дівчину.

— А якщо вона замаскована?

— Вот чого ти ускладнюєш?

В цей же час Камеке підходячи до каюти звернув увагу на Варіна: — Ну добре, теж підеш, заходь до каюти. — Капітан разом з Варіном зайшли до каюти, де Камеке сів за свій робочий стіл, а Варін встав перед столом в стійці смирно, збентежено впавши в роздуми, але також не показуючи свою схвильованість:

«І в що тепер мене уткнуть? Попливу до порту Вільгельмсгафен на шлюпці?» — Варін знав що він в минулому, але не знав що також в іншому світі.

— Можеш розслабитись поки чекаємо інших кандидатів, тоді проведу інструктаж для спеціального завдання. — Етінгер завів руки за спину, та з ввічливості вирішив не оглядати каюту за полем зору. А дівчина весь цей час тихенько стежила за ними, поки їй не набридло і вона зробила вигляд, що задрімала.

Через декілька хвилин роздався стукіт в двері, це був помічник підбиравший кандидатів. Капітан дозволив йому увійти разом з кандидатами, та той відзвітував, після чого встав смирно збоку столу капітана.

Камеке уважно оглянув кандидатів, а потім мовив:

— Я викликав вас заради спеціальної розвідувальної місії, хтось з вас відправиться разом з делегацією країни Ідельхель до їхньої країни, ваше завдання дослідити цю країну: її розвиток, та при можливості культуру і військові сили!

— Одного матроса я вже обрав, Варін, шаг вперед, тому мені потрібен ще один доброволець!

Вперед вийшов один матрос середнього зросту та міцної статури: — Я Бардо Анльпех, готовий піти на це завдання, герр капітан!

Камеке склавши руки перед собою на столі, строгим поглядом оцінюючи оглянув матроса: — Хвалю тебе за твою сміливість, Бардо, ти та Варін залишіться, всі інші вільні! — Інші кандидати покинули каюту капітана та повернулися до своїх справ.

— Отже, є питання?

— Так герр капітан, що це за країна Ідельхель? — Запитав Бардо, поки Варін відмовчувався бо йому в цілому було всеодно.

— Все що нам відомо, що це країна, яка нас запрошує в свої порти, і яка знає про наше королівство. Звучить розпливчасто, але це все що в нас є, тому і потрібна розвідка.

«Він що дурень? Капітан же сказав про це ще на брифінгу.» — подумала про себе Лаура тихо підслуховаючи, та й далі прикидалася сплячою.

Варіну також здалося це кумедним. І в решті решт запитав: — Герр капітан, то коли саме нам відправлятись, і де ця делегація?

— Вірне запитання, Варіне, делегація чекає нас в кают-компанії, після зустрічі з нею, ми вийдемо на палубу, звідки ви і відлітати в Ідельхель.

— Ви кажете що ми политемо? — Здивувався Варін. — Нас чекає гідроплан?

— Ваш транспорт вас сильно вразить, сподіваюся ви не боїтесь висоти. — Варін та Бардо всковтнули від жарту капітана, але відмовлятися вже пізно.

Тим часом Камеке встав за свого робочого стола. Та розвернувся до карти щось собі думаючи, в намаганнях зрозуміти куди насправді їх занесло, і звідки ці незнайомі країни.

— Ви вільні, на збори у вас 20 хвилин, рахунок почався!

Варін, Бардо та офіцер що стояв біля столу капітана покинули каюту. Офіцер залишився за дверима в коридорі а матроси пішли збирати речі.

— Капітане — тихо мовила Лаура.

— То ти все ж таки прикидался, підслуховувати не добре.

— Вибачте…

— То що ти хотіла?

— Вірогідно я більше не побачу Варіна, тому можна я піду разом з вами, та проведу його до палуби?

— Не думав що ти так до нього прив’язалася, хоча ти все ж таки когось в ньому впізнала. Добре, підеш зі мною до кают-компанії і проведеш.