Здавалося б, що все нарешті йде по плану, але…

Переписка Енід і Аякса:

Енід: АЯКС, У НИХ СТО ВІДСОТКІВ ЩОСЬ БУДЕ!!!

Аякс: Що сталося?

Енід: Венздей мене нарешті назвала подругою! Вона м’якішає, це добрий знак!!

Аякс: Подивимося.

Пройшло три дні. Настала субота, день прогулянки Венз і Ксав’є. Енід забрала квітки для подруги, і фарби з пензликами для художника. Венздей не було в кімнаті, що було неабияк вигідно для її подружки. Поклавши квіти на ліжко Венздей, а фарби заховавши у своїх іграшках Енід пішла зробивши вигляд, що її тут і не було.

Повернувшись до кімнати, Венздей побачила чорні троянди, їх було рівно 100 штук, що приємно вразило дівчину. Підійшовши ближче до букету, Венздей побачила записку:

Дорога, Венздей,

Цей букет я обрав для тебе. Сподіваюся, що він тобі сподобався. З нетерпінням чекаю на нашу просту прогулянку.

 Твій Ксав’є.

Прочитавши листа Венздей майже посміхнулася, хоча зазвичай не любила таке. Їй це сдавалося занадто емоційним і сопливим. Енід, яка до цього непомітно спостерігала за подругою і її реакцією, нарешті зайшла у кімнату.

—Воу… А від кого це?—Вдавала Енід.

—Від Ксав’є. А що таке?—Кинула Венздей паралельно щось шукаючи у кімнаті.

—Що шукаєш?

—Вазу. Це все ж таки подарунок, погано буде, якщо вони зів’януть вперший же день.

Допомігши своїй подрузі з квітами, Енід відразу бухнулась на ліжко і написала Аяксу:

Енід: Венздей цього не визнає, але їй явно сподобався подарунок “від Ксав’є”! Вона вже тане по тихеньку.

Аякс: Можливо план вдасться. Вже цікаво подивитися на їхню прогулянку. Сподіваюся, готка його не вб’є.

Енід: І мені хочеться подивитися на їх прогулянку, але ж нас помітять із шансом 99.9% :((

Аякс: Річ просто перескаже все чи буде якось знімати?

Енід: Звісно перескаже, у нього ж телефону особистого нема. Добре, бувай, мені треба по справах💋.

Аякс: Бувай💓.

Час минув швидко і на годиннику було 23.00. Залишилася рівно година до “простої” прогулянки Венздей і Ксав’є. Венздей вже збиралася і за двадцять хвилин вже була повністю готова. Тільки от Річ і рюкзак вона з собою не взяла. Енід це помітила і знервовано запитала в Венздей:

—Венз, а куди ти посеред ночі йдеш?

—По справах.—Відказала подруга.

—Сама чи з кимось?—Лукаво запитала Енід, тягнувши час.

—Тебе не повинно хвилювати моє особисте життя. Але ти від мене ж не відстанеш, якщо я не скажу, так?

Енід замість відповіді кивнула головою, під час чого думала, що робити, щоб дізнатися, що буде на прогулянці її подруги.

—З Ксав’є на кладовище йду. Але язика за зубами тримай, бо якщо про це хтось ще дізнається, ти мене знаєш.

—Угу.—Сказала Енід і рукою “закрила рота на замок“.

Венздей пішла з кімнати, а Річ, якого Венз повинна була взяти з собою, залишився тут…