Фанфіки українською мовою
    Попередження щодо вмісту: Джен

    Попередження від автора:у фанфіку піднято тему Бога та віри в нього. Я в усякому разі ніяк не хотіла задіти чиї-небуть почуття, тому прошу, якщо для вас ця тема- болюча, то краще стримайтеся від прочитання, але якщо Вас це не зупиняє, то гарного читання. Я Вас попередила)

    Невеличка католицька церква на околиці такого ж невеличкого міста за Лондоном. Неділя. Люди вже давно вийшли з неї, богослужіння закінчилося вже доволі давненько, але двері цієї споруди завжди відкриті для всіх бажаючих поговорити з Господом.
    Через великі дерев’яні двері неспішними кроками зайшла постать і попрямувала не друге з ліва місце, поблище до постамента де Святий Отець читає проповіді, поблище до ікон та гіпсової фігури Іісуса на розп’яті. Ця людина не склала руки в молитві, а просто сиділа опустивши голову. Чоловік, якому років було не більше 24, просто сидів так кілька годин поки в церкву ще хтось не зайшов. Він це почув, але не відреагував ніяк, аж до того моменту, поки інша людина не підійшла до нього.
    -Дозволите присісти?
    Нарешті він підняв голову на кивнув відсуваючись вбік.
    -Дякую.
    Це був священослужитель цієї церкви. Він присів і також почав про щось думати, але потім, десь через хвилину, перервав мовчання.
    -Прийшли ісповідатися, чи поговорити з Богом?
    -Отець, Ви ж знаєте, я не зовсім вірю в Бога, але…
    -Можеш розповісти, дитя моє.
    -Розумієте, якщо хтось на небі все-таки є, то я б хотів йому передати все про, що думаю, зараз і до цього. Все.
    -Я впевнений, що Бог тебе почує, Він всіх чує…
    -Ви не розумієте, -перебив той, -я хочу щоб Він не тільки почув, а й щось зробив. Щоб почув, що я хочу донести до нього. Чому у світі людей ділять на класи, чому діти повинні жити в цьому суровому світі і страждати через діяння старших, чому Він так несправедлив до людей? -чоловік говорив спокійно, не кричав, але нотки гіркості і відчаю були ледве вловимо чути в його голосі.
    -Це іспити, які Бог відправляє нам на Землю, щоб перевірити нас. На небі все воздасться.
    -А що робити..зараз?
    -Приймати іспити і продовжувати жити творячи добрі справи.
    -Скажіть, -він почав говорити тихіше, -Отець, а якщо людина позбавить життя нелюда, який віднімає життя невинних, це буде вважатися гріхом?
    -Наскільки б жахливою не була людина, скільки б життів вона не віднімала, ми немаємо право осуджувати її самосудом. Це має право лише суд Божий. Йому все воздасться на небі.
    -А якщо грішкик покаїться?
    -Бог вибачає дітей своїх, тому…
    -Але це ж не поверне тих, кого він вбив! -він підвівся, а голос його став гучнішим, -Це не виправить, не зітре горя рідним, не поверне невинну душу в цей світ! Чому ж Бог його вибачить? -з його вуст зірвався короткий смішок, -Чи не рівноцінне одне життя, дане Богом, перед іншим?
    -Рівноцінне, кожне життя.
    -То чому не можна однією смертю, хоч трохи відновити справедливість?
    -Людина паде перед Богом. Вчинить гріхопадіння.
    -…, -він мовчав, в його очах було німе питання і Святий Отець відповів на нього.
    -Дитя моє, кожне життя безцінне, але вчиняти гріх не можна, не марай руки в крові, довір суд над грішником Богу.
    -Дякую Вам, Святий Отець, -він вийшов з іншого боку рядів лав, щоб не заважати священослужителю, але зробивши крок повернув голову та додав, -але…я вже став грішником, -на обличчі з’явилася сумна посмішка, він попрямував до виходу, але через ехо церкви почув, що пошепки промовив Отець:
    -Я помолюся за тебе, дитя моє.
    За дверима розтягнувся чудовий пейзаж безкраїх лук, вітер підхопив коротку пасма золотистого волосся, він закрив очі вдихаюси запах трав, але це тривало лише мить, після чого повіки піднялися, дозволяючи червоним, як кольор заходу сонця очам, далі дивитися вдаль.
    -Я вже грішник…мої руки вже в крові і ніякий Бог мене, напевно, вже не вибачить. -Уільям подивився на свої руки, вони були фарфорово-білими, як і вся шкіра, але він бачив на них краплі крові, він знав, що вони там є. Знову ця посмішка повна розпачу.
    Людина, що називала себе “кримінальним консультантом” випрямилася та пішла в бік маєтку, чи то просто про щось думаючи, чи може придумаючи новий план, а може продовжила розмовляти з свої набаченим співрозмовником, який ніколи не відповість.

     

    0 Коментарів