Хто така Каела?

 Я витерла очі після перегляду мультфільму і вимкнула телевізор. Взяла вже пусте горнятко і попрямувала не кухню. 
– Дідько… – поставивши горнятко у раковину я видихнула.  Взяла до рота печево та пішла знову у свою кімнату готуватись до сну. – Після такого шедевру ще потрібно заснути… 
Не пройшло і години, як я все ж таки задрімала. Мої сновидіння були як завжди дуже яскравими, але цього разу, замість якихось образів, у сні були просто спалахи різнокольорового світла, яке починало кудись затягувати. 

У Енканто
Касіта та свічка почали дивно поводитись через що всі члени сім’ї зібралися на подвір’ї.
– Що не так? Ми ж тільки нещодавно змогли відремонтувати дім, – схвильовано підмітив Каміло. 
– Я не розумію… – здавалося, що Мірабель зараз от-от почне неврувати, але їй на плече поклала руку Джульєтта, тим самим трішки заспокоївши дівчину.
Зненацька на другому поверсі відбувся золотий спалах і всі звернули увагу туди. На  місці де раніше була тільки стіна з’явились двері. Вони відкрились і з них випала дівчина у довгому жовтому платті з дивними візерунками. Двері зачинились, а на них проявилась сама дівчина і ім’я “Каела”. Джульєтта і Мірабель без роздумів одразу підбігли до незнайомки, яка все ще була на підлозі. 
– No entiendo, – похитала головою Альма і пішла слідом за ними. 

Через день
Я нарешті відкрила очі трішки припіднявшись. Декілька хвилин  просто дивилась на нереалістичні речі навкруги себе. Випадково я повернула голову в бік дзеркала. Побачивши себе у мультяшному вигляді тут же закричала. 
– ЯКОГО БІСА… – різко закрила свого рота не розуміючи якою це мовою я тільки що сказала. 
Очевидно крики було чути по всій касіті, тому інші майже одразу почали йти на них. 
– Nena, як ви себе відчуваєте?  – запитала Джульєтта. На що я не відповіла, лише в шоці дивилася на всю сім’ю.
– Напевне сильно вдарилась коли її викинуло, – підмітив Каміло.
– Ви… – я хотіла сказати щось, але почувши знову від себе незнайому мову замовкла. 
– Точно сильно, -знову уточнив Каміло на що отримав незадоволений шик від Пепи. 
– Мірабель, залишся з нею, а всі інші поки йдіть звідси, – сказала Альба жестом показавши щоб усі пішли. 
Всі без питань пішли по своїм справам, все ще обговорюючи ситуацію між собою. Мірабель сіла на край ліжка коло мене. 
– Все добре? – запитала дівчина в окулярах. 
– Ні… – ледве відповіла я. Та подивилася навркуги думаючи, як можна було б мене привести у почуття, але нічого не придумала. 
– Твоє ім’я Каела, так? – неочікувано запитала вона.
– Що? Ні… – я хотіла сказати своє справжнє ім’я, але завмерла не здатна його згадати. -Я точно не Каела… Але як мене звати… Я не пам’ятаю…
Я пам’ятала усе окрім свого імені, що ще більше почало вкидати мене у стан тривоги. 
– Що відбуваєтья? Що відбувається? Що відбувається? – почала я повторювати собі під носа відчувши, як паніка все більшою і більшою хвилею поглинає мене, а очима шукаюла наче те що мене поверне у реальність. 
– Тихо. Все добре. – спокійно сказала Мірабель обійнявши мене, яка не очікувала такого, але тримала себе в спокої щоб не створити гірші обставини. 
– Яке добре?! Чому я говорю іспанською? Чому я в мультфільмі? Чому я не можу прокинутись? – мене все більше почало накривати. – Прокидайся! Ну ж бо!
Мірабель відсторонилась трішки злякано дивлячись на мене.

Три дні поспіль
До мене ніхто не приходив окрім Альми, яка намагалась зрозуміти хто я. А я, все ще маривша прокинутись, нічого не вдповідала їй окрім “Прокидайся!”. Після чергового приходу старійшини я не витримала і все таки прийняла те що відбувається.
– Я… – почала я говорити піднявши очі на літню жінку, яка вже планувала йти, але зупинилась почувши мене. – Я не розумію сама, як я тут опинилась.
Вона повернулась повністю до мене і сіла на кріслі не далеко від мене.
– Я просто лягла спати і прокинулась вже тут. – продовжила я. – І ні, я не володію магією…
– Тому як ти змогла попасти сюди і отримати ще й двері?
– Я ж кажу я прокинулась вже тут. Я не знаю.
– Perdóneme, – жінка закінчила цим діалог і вийшла з недавніх пір моєї кімнати.
Коли я все таки змирилася з цим всім мені було важко всидіти знову тільки в кімнаті, і я все таки вирішила вийти. Якось привела себе в порядок і виглянула з-за дверей. Побачивши, що на поверсі нікого спокійно вийшла.
-Потрібно уживатись…У мультяшному світі… Я точно втратила глузд… – подивилася знову на свої руки, а потім знову навколо намагаючись згадати, як все розташоване було у мультфільмі.