Nothing?

 

Дівчина поправляє прядку волосся і схиляє голову над книжкою. На пошарпаній обкладинці ледь можна було розрізнити пейзажі, а назву було стерто. Але Аой завжди знала, що це за книга.

Ніколи їй не здавалося, що час тягнеться нескінченно, немов це пісок, що падає крізь пальці. Гортаючи сторінки книги, дівчині зовсім не здавалося, що вона бачить ті ж самі рядки вже вкотре.

Під час читання Акане захоплювалася настільки, що навіть повністю згорілий будинок не здатний привернути її увагу. Усе навколо було надто спокійно і тихо, що Аой набридало відчувати нескінченну порожнечу всередині.

 

 

– А що це за книга? – запитала Нене, хапаючи в руки роман і розглядаючи

його – Виглядає так, ніби його привезли до тебе прямо із Середньовіччя.

 

 

Акане уважно спостерігає за рухами блондинки і дивується,

чому в її тихій квартирі стало настільки весело й гамірно. Ніби сталева завіса спокою зникла і душу дівчини нічого не турбує. Вона востаннє раз розглядає Нене і відповідає:

 

 

– Та так, звичайний роман, що дістався мені від матері. Нічого цікавого: кохання з першого погляду, ревнощі, страждання та інше.Ну ось є в цій книзі щось вабить, а що саме розуму не прикладу – з посмішкою вимовляє Аой, а потім дивується самій собі.

 

 

Нене усміхається, щойно бачить задоволене обличчя Акане, що із

задоволенням розповідає про літературу. Заглядає дівчині просто в очі, і відчуття приємного тепла від вигляду радісної подруги ніби звеличує її до небес. Вони вдвох повертають голову до вікна, за яким ліниво піднімається сонце.

Акане й подумати не могла, що хоч щось принесе їй найбільше

щастя, ніж нескінченне читання книжок. Їй до нестями подобалося проводити вихідні з Яширо, яка вічно розповідала про нові захоплення і хлопців.

Вони могли хоч увесь вечір сидіти в тиші, але навіть ні на секунду не думали, що їм це набридає.

 

 

– А я ось вирішила покінчити зі своїми швидкоплинними захопленнями і нарешті почати жити спокійним життям! – з посмішкою видає Нене і знову заглядає в очі Аой – Набридла мені ця мінливість. Та й я вже подорослішала, не до того

стало.

 

 

Акане посміхається їй у відповідь і відповідає, що дуже здивована її рішенням почати жити по-іншому. Але про себе думала, що веселе життя закінчилося.

Вони вдвох відчуватимуть цю сірість днів і згадуватимуть теплі дні, коли вони були по різні боки “барикад”. Нене вносила яскраві фарби в життя Акане, а зараз уся радість на межі зникнення.

 

 

Дівчина ненавиділа своє життя. Відчувала себе героїнею дешевого

роману, який написав п’яний автор. Немов його голова не змогла придумати нічого більш розумного й ідеального, що до нудоти нагадуватиме клішовані рядки інших романів.

Вона хотіла бути схожою на інших? Однозначно. Аой подобалося

веселитися і вона навіть подумувала піти по стопах Нене – пуститися в

короткі стосунки і забути минуле. Але невидимі руки немов відтягували

її від бажаного. Одягали на неї кайдани безвиході, закривали очі,

зв’язували її худе тіло міцними мотузками.

Акане відчувала себе роботом, що не міг виконувати нічого, крім свого

завдання. Жити тихо й спокійно, а після вийти заміж і висиджувати все своє життя на кухні або перед телевізором.

 

 

– Думаю тепер починати кожен ранок із читання книжок. Це напевно так розслаблююче… – бурмоче собі під ніс Яширо, продумуючи плани на весь тиждень – А-а після я піду на пробіжку, обов’язково піду!

 

 

Аой втуляється в подушку і її усмішка сповзає з обличчя, залишаючи лише байдужі очі дівчини. У думках виникало бажання знову взяти в руки книгу і нескінченно читати.

Читати, аби забути, що сказала Яширо сьогодні вранці. Читати, аби не відчувати цю відчуженість від реальності. Читати, аби забути всі щасливі моменти з Нене. Переповнити свою голову словами з романів, фантастики, детективів, аби знову не думати про її подругу.

 

 

– На добраніч тобі, Яширо. Якщо що, клич мене, подруго. – тихо

вимовляє дівчина і встає з дивана.

 

 

У напівтемряві пробирається до свого ліжка, що знаходиться навпроти ліжка Яширо і поспостерігавши за сплячою дівчиною ще трохи, щоб нічого не забути, лягла під ковдру і вимкнула нічник. У голову до Аой не лізло нічого, крім думок про те, як же вона хоче повернуться в коледж. У той безтурботний час, коли вона була залежна тільки від садових квітів і прогулянок з надокучливим

Акане, що вічно освідчувався їй у коханні.

Вона й не знала, як йому відповідати. Навіть не встигаючи подумати дівчина завжди казала йому, що це жахливо або просто вимовляла ні. Але Акане було

немов плювати. Він не слухав її порад, а лише раз за разом повторював фразу “Я

люблю тебе”, сам уже не розуміючи чому.

 

 

Після коледжу всі поспішили піти в університет або ж одразу

працювати, щоб скоріше стати на ноги і не залежати від батьків. А Яширо і Аой доля не поспішила розлучати. Вони удвох знімали квартиру в спокійному районі й не скаржилися на настирливих сусідів, що завжди сперечалися про своє по

вранці. Вдень удома була тільки Акане.

 

Вона й гадки не мала, чому кличе цю квартиру своїм домом. Адже для

неї дім означає інше, занадто інше. Дім для Аой це місце з коханою

людиною, де їм удвох комфортно і тепло. А ця квартира наповнювалася

теплом лише за присутності Яширо.

 

 

Нене лежала на ліжку і задумливо дивилася в стіну. Вона до біса

заздрила Акане, що завжди проводила час удома і ні про що не турбувалася крім себе. Блондинка не могла зрозуміти, чому ж їй не пощастило, і вона стала єодячим магнітом для пригод, хоча зовсім цього не хотіла.

 

Її єдиним бажанням було спокійно читати книжки. У напівтемряві,

вночі, вранці, під час галасливих пар або в метро під час обіду. Яширо книги здавалися чимось особливим, що вона ніколи не могла отримати. Вона мріяла читати романтику навіть у старості, сидячи біля вікна, а поруч сидітиме чоловік, що тихо спостерігатиме за її руками, які гортають сторінки.

 

Але скільки б вона не намагалася, читати книжки в неї ніколи не виходило. То викладачі вирішували надзвонювати дівчині через пропущений проєкт, то друзі кликали її на гучні вечірки з алкоголем, від яких Нене не могла відмовитися.

 

 

Яширо встала з ліжка і сама того не помітивши схопила в руки

скляну вазу, що дуже любила Акане Аой. Думки не давали їй і хвилини

відпочити, і вирішивши не зволікати вона занесла руки над головою.

Нене вбила Акане швидше, ніж та встигла закричати. Блондинка розкрила очі й побачила Аой, що спокійно лежала в ліжку і скляними очима дивилася в стелю. По її порцеляновому лобі стікала кров, текла між її очима, по бровах, по підборіддю.

 

 

Сонце знову спокійно й ліниво піднімалося над містом. Блондинка

відсунулася від Акане і мовчки спостерігала за трупом подруги, що лежав на ліжку подруги. У мить Яширо переводить погляд на їхню спільну фотографію і бачить, як

Аой зникає з неї, залишаючи лише Нене, що широко усміхається в полі квітів.

 

 

Світ Яширо Нене став чорно-білим без Акане. Та й ніхто про Аой не

питав. Немов цієї дівчини ніколи не існувало. Ніби вона була героїнею старого роману, який уже не популярний.

 

Але блондинка все ще пам’ятає її очі. Нескінченно спокійні й

скляні ніби зроблені з розбитої вази. Вона нагадувала їй ляльку,

колекційну ляльку, яку викинули на смітник, бо вона стала не

потрібна.

 

 

Яширо найбільше хотіла повернутися в той час, коли Аой була жива.

Вона несла в її світ величезне щастя, яке, як їй здавалося, ніхто не міг

принести. Їм було весело удвох, наче вони знали одне одного з народження, а не кілька років від сили.

 

Нене заносить над своїм серцем ніж і вмить весь світ абсолютно втрачає

кольору. Вона не відчуває ні спокою, ні радості, нічого. Абсолютно.

Тільки порожнечу, що з’їдає зсередини. Яширо скочується по підлозі вже без свідомості. На ранок їх знайде господиня квартири, що оглушливо закричить і

вилетить із квартири.

 

А пізніше про подруг підуть сотні чуток, але ніхто так і не дізнається чи правдиві вони…