Шуга, такий Шуга

Ти летіла коридором стадіону, штовхаючи вішак на коліщатках з концертним одягом, хоча сторонньому спостерігачу могло б здатись, що це вішак тягне тебе за собою.

– Не спізнитись, не спізнитись, не спізнитись…. – пульсувала у голові думка.

Це був другий день підготовки до концерту, часу виділили менше ніж зазвичай, тому всі довкола метушились і нервували. Тобі довірили доправити увесь одяг для БТС у їх гримерну.

– … не спізнитись, не спізнитись… і не вдиратись у гримерну без стуку. Раптом вони там будуть голі?!

Взагалі то, мемберів не могло бути сьогодні тут, вони почнуть репетиції лише після розміщення апаратури. Однак думка про оголених учасників гурту вже спіймала твій мозок у пастку. Занурившись у фантазії, ти перестала слідкувати за власними ногами і на рівному місці зашпорталась та плюхнулась на підлогу з «грацією» якій би позаздрив навіть Чімін. На щастя, вішак з одягом продовжив мирно котитись коридором, поки не зупинився, буквально, за 30 сантиметрів від постаті хлопця, якого ти лише зараз помітила в коридорі.

– Ти намагалась вбити мене костюмами для виступу? – він смішно наморщив носа перебираючи одяг, – повір, вони достатньо незручні, щоб впоратись з цим завданням без твоєї допомоги!

– Мін Юнгі, тебе не зачепило? – ти спробувала підвестись, – вибач, я не побачила тебе.

– Це очевидно, – він стояв спершись на вішак і спостерігав за твоїми спробами стати на ноги, та сам навіть не поворухнувся щоб допомогти. – Ти не бачила команду звукарів? Ми з Хосоком шукаємо їх вже півгодини.

– Здається вони розвантажувались біля виходу «С». Дозволь? – нарешті підвівшись, ти висмикнула вішак з під його руки. – Перепрошую, мені час іти. Бувай!

“Вона знов побігла”, – подумав Юнгі, дивлячись тобі у слід –”якщо не вб’ється до концерту, можна вважати, що пощастило” – розвернувшись на п’ятках він попрямував до виходу «С», набираючи номер Хосока.

Того дня, ти більше не бачила ні Шугу, ні інших учасників. Зате перевезла весь одяг у гримерку, ні разу не впавши. Хоча, кожен раз минаючи місце «зустрічі» з підлогою, дратувалась згадуючи зверхній погляд Шуги, що навіть не спробував допомогти. Перерахувавши, ще раз, вішаки з одягом, ти подалась до помічника стиліста щоб відзвітуватись. Оскільки твою посаду можна було описати словами: Принеси-Подай-Ідигеть-Незаважай, то наступним завданням стало прибирання сцени перед встановленням апаратури. Бадьоро працюючи шваброю, ти відчула на собі чийсь погляд. Шукаючи причину цього відчуття, роззирнулась і помітила серед рядів сидячих місць постать Юнгі. Зрозумівши, що ти дивишся в його сторону він зник у проході.

– Дивно… чого б йому там стовбичити?

 

За кілька днів хлопці почали репетиції. Ти ж займалась, то прибиранням, то доставкою кави, то поверненням забутих телефонів/окулярів/мікрофонів. Завдяки цьому, вдалося поспілкуватись з усіма мемберами, на відміну від Шуги, інші учасники були привітними і доброзичливими. Під кінець одного з робочих днів, хлопці затіяли гру  «правда чи дія» в гримерці. Ти увійшла, вже коли вони розпочали, тягнучи торби з напоями та снеками.

– О-о-о – заволали вони хором – нарешті!

– Я так зголоднів, – Чімін вихопив з твоєї руки пачку чіпсів.

Техьон теж спробував витягнути щось їстівне з сумок та отримав по рукам.

– Ану заспокойтесь! Зараз я усе розкладу і зможете поїсти, – жартома прикрикнула ти.

– Ой-ой, сувора мамця свариться? – Чонгук схилився над тобою поплескавши по маківці.

З висоти його 180-сантиметрового зросту, звернення «мамця» до твоїх 160-ти звучало комічно. Вони повсідались назад на підлогу, паралельно розграбувавши чіпси вкрадені Чіміном. Розклавши все по тарілкам та виставивши їх біля хлопців на підлогу ти завмерла перевіряючи чи всім всього вистачить і чи вони можуть дотягнутись до тарілок не встаючи. Раптом хтось потягнув тебе за руку:

– Зіграй з нами! – Техьон по-дитячому надув губи, – Будь лааааскаааа.

– Ві, я не думаю, що тут доречна моя участь.

– Ой та перестань. Доречна. Доречна – загомоніли хлопці. Ві потягнув тебе вниз сильніше, змушуючи сісти поруч. З іншого боку сидів Юнгі та він явно не був в захваті від твоєї участі.

– Ну добре, але недовго, бо вже пізно й мені треба скоро іти.

Ві, мов кіт потерся головою об твоє плече:

– Дяяякуууююю, мамцююю, – всі засміялись.

– Наступного, хто назве мене «мамцею» я буду до кінця днів називати «татком» – незадоволено ти покосилась на Чонгука, завдяки якому дурнувате прізвисько могло прилипнути навічно.

Хлопці перезирнулись і в один голос потягнули:

– Маааамцяяя!!! – промовчав лише Шуга.

– Ах ви ж мерзотники – закотила очі ти.

Деякий час тобі щастило уникати вибору, потім довелось попрощатись з парою фактів про себе, в черговий раз, коли випала твоя черга, ти обрала «дію». Завдання давав Чонгук:

– Хм… дай подумати… може оббіжиш стадіон? … 10 раз?

– Чоооон, я ж не спортсменка – я помру виконуючи це або буду бігати до ранку, – благала ти.

– Роздягтись? – підняв брови він, явно знущаючись.

– Ти мене, щойно, називав «мамцею», а тепер хочеш роздягти? Збоченець! – іронічно усміхнулась ти.

Тут пожвавішав Техьон:

– Чон, загадай їй поцілувати когось з нас?!

– Тебе я їй точно не загадаю!

– Чооогооо це? Я ж красунчик? Хіба ні? – Ві притулився до тебе.

– Ану припини! – скочив на ноги Чонгук.

– Хлопці, хлопці! Спокійно! – тобі доведеться їх заспокоювати, бо Намджун, явно насолоджуючись ситуацією, не збирався нічого робити.

– Чон, вибирай дію, а ти Ві, перестань тулитись до мене як до рідної! – ти м’яко відсунула його голову і макне всівся на місце.

– Ти поцілуєш….

– Мене! – Ві натягнув посмішку від вуха до вуха.

– … та нізащо! Вже краще Шугу! О точно! Давай, цілуй Шугу!

Ти збентежено подивилась на спокійне обличчя Юнгі, єдиною реакцією якого була піднята брова.

– Чонгук… я ще жити хочу – простогнала ти.

– Давай, давай, я вибрав! І не дивись так на Техьона, він тебе не врятує.

Ти підсунулась до Юнгі:

– Вибач будь ласка, – і легенько цьомнула його в щічку.

– Е-е-е-е-е! – загуділи хлопці.

– Це не годиться!!! – замахав руками Чон.

– Чого це, не годиться? – обурилась ти.

– Занадто швидко!

– Ти не визначав тривалість.

– Я кажу, що це зашвидко!

Ви почали сперечатись з Чоном, хлопці перекрикуючи одне одного, докидали своїх аргументів до суперечки. Кімната наповнилась галасом і сміхом.

– Ну скільки можна, – зітхнув Юнгі незадоволено, – Чон! Визначся з часом, зараз же! А ти, – він суворо глянув на тебе – наступного разу уточнюй умови власних завдань, щоб не завдавати незручностей іншим!

Всі затихли.

– 15 секунд – відгукнувся макне.

Хлопці підбадьорливо загуділи і хтось навіть присвиснув. Шуга закотив очі. Ще раз вибачившись ти потягнулась, щоб поцілувати його знову.

Та за мить до поцілунку, він блискавично розвернувся і спіймавши твоє обличчя у свої долоні, припав своїми губами о твоїх. В кімнаті повисла мертва тиша. Кілька секунд ти здивовано витріщалась на нього та потім спробувала відштовхнути його, впершись руками в груди. Міцно тримаючи тебе, Юнгі відвів погляд у сторону хлопців, потім повернув очі до тебе і повторив рух. А тоді непомітно для інших підморгнув тобі. Він хотів подражнити хлопців і, очевидно, натякав щоб ти підіграла йому. Хоча тебе застали зненацька та ідея здавалась кумедною. Він злегка погладив пальцями твою щоку, ніби намагаючись заспокоїти. Та від дотику його губ голова уже почала йти обертом, а серце гупало, у грудях, наче барабан. Думка, що він очікує відповідь на поцілунок змусила твої вуха спалахнути. Тепло рук почало розслабляти, ти поглянула у його напівприкриті очі і подалась вперед привідкривши рота назустріч поцілунку. Юнгі не змусив на себе чекати і спіймав твою верхню губу, ніби перевіряючи, наскільки рішуче ти налаштована грати у запропонованій виставі. Коли ти, у відповідь лизнула його, почулось ледь чутне гарчання. На секунду майнула думка, що це занадто відверто для звичайного жарту. Однак розум відключився, щойно, гарячий язик Юнгі сплівся з твоїм у чуттєвому танку. Ти зовсім забула, що ще 6 пар очей приголомшено спостерігають за вами. Рука, яка відштовхувала його, рефлекторно стиснула тканину сорочки, з такою силою, що гудзик вп’явся у долню та підтягнула Юна ближче. Очі закрились від задоволення припинивши ваш зоровий контакт, натомість, загостривши тактильні відчуття настільки, що здавалось, ти можеш розпізнати відбитки кожного його пальця на шкірі. З легень вирвався придушений стогін. Шуга відчув, що опір зник і відпустивши твоє обличчя, обійняв за плечі, щоб притягнути ще ближче. Абсолютно несподівано для себе, ти зрозуміла, що усе тіло відповідає на його дотики.  А сам Юн притягнув тебе так близько, що майже посадив на свої коліна. Обвивши його шию руками ти притиснулась до нього грудьми, відчувши як він легенько здригнувся від цього дотику. Важко сказати як довго це тривало. Твої пальці вже встигли занурились у його волосся, коли вам почало бракнути повітря. Розірвавши поцілунок Юн завис, майже впритул, переводячи погляд з твоїх губ на очі і назад, ніби вагаючись чи варто зупинитись, чи продовжити та все ж відсторонився. Востаннє провівши рукою по твоїй щоці, що палала рум’янцем, Шуга відпустив тебе з обіймів.

Аж тепер ти згадала, що ви були не самі і перевела погляд на решту БТС. Хлопці, всі як один, сиділи з квадратними очима і відкритими ротами. Можливо, сарказм Юнгі передався тобі через поцілунок, бо першим питанням стало:

– Чонгук, ти відраховував час, бо я не буду робити це втретє?!

Чон лише голосно ковтнув і сховав очі, на що, решта хлопців вибухнули сміхом. Коли всі заспокоїлись ти почала збиратись додому:

– Думаю, з мене вистачить розваг на сьогодні.

– Тебе підвезти додому? – запитав Намджун.

– Дякую, краще я пройдусь пішки, – ти скосила погляд в сторону Юнгі.

– На побачення поспішаєш, чи що? – не вгамовувався Ві.

– Ти наблизилася до його обличчя і глянула прямо в очі:

– Так! На побачення… – і витримавши паузу, додала – побачення з… подушкою і міцним сном!

Ві ніяково розсміявся, відвівши погляд. Ти вже підводилась, коли Шуга схопив тебе за руку.

– Чекай, – він потягнувся до твого вуха, хлопці завмерли, не знаючи, що очікувати від нього, цього разу. – Зустрінемось завтра після репетиції, на полі? – прошепотів він. Ваші обличчя були так близько, що майже торкались носами. Губи Юнгі спокусливо розчервонілись після тривалого поцілунку, дивлячись на них ти подумала, що була б ти сміливіше, то затягнула б його в новий поцілунок прямо зараз. Перевівши погляд на його очі ти кивнула.

 

Того вечора Юнгі ніяк не міг заснути. «Клятий Чонгук, якби не його «завдання» все б лишалось як було». Насправді, він вже давно приховував свої почуття до тебе від усіх, включаючи самого себе. Та коли ти поцілувала його в щоку, сьогодні – дах просто зірвало від накопичених емоцій. Добре, що вдалось перевести це в гру щоб, ніби подражнити хлопців. Та Юнгі усвідомлював, що такі поцілунки не трапляються жартома. З пам’яті виринули подробиці, він знесилено застогнав. Шукаючи зручного положення щоб заснути і позбутись нав’язливих думок, Юн заклав руки за голову.

– Дідько, – вилаявся він коли, через кілька хвилин, зрозумів, що мружиться від задоволення, згадуючи як твої пальці занурювались у його волосся, саме там де, зараз, були його руки. Продовжуючи вмощуватись, Юн схрестив руки на грудях, щоб вони вже нічого не нагадували. У той же ж момент, відчувши слід твоєї руки, якою ти намагалась його відштовхнути спочатку і якою, потім, так нетерпляче тягнула його до себе.

– А-а-ай лихо! – випростав руки Юн – я, взагалі, зможу поспати сьогодні? – він погладив себе по животі, намагаючись заспокоїтись та цього разу, тіло, доведене до межі, відповіло протилежною реакцією. Рука ковзнула до паху і хвиля млості прокатилась тілом. “Завтра репетиція, я маю бути зосередженим, немає часу на…” – думки встали дибки в голові, він згадав, що запросив тебе, завтра ввечері, на побачення? зустріч? При згадці про тебе, Юнгі знов застогнав, бо пах пронизав болючий імпульс, розвіюючи надії на сон. У двері номеру постукали. Лаючись, він зіскочив з ліжка:

– Вб’ю! Хто б там не приперся. Прикінчу! – накинувши халат щоб, хоч якось, приховати наслідки думок про тебе, Юн попрямував до дверей.

– Якого біса о такій годині… – він замовк. На порозі стояв Чонгук, він був п’яний, а великі оленячі очі набрякли і почервоніли.

– Думаю, нам варто поговорити, – промовив Шуга, впускаючи макне в номер.

– В тебе є коньяк? Бо в моєму номері закінчився.

– Так, бери дві склянки, я теж буду. На ранок п’ятьом мемберам відкрилась “дивовижна” картина – Шуга і Чонгук з’явились у холі готелю в величезних чорних окулярах і з таким запахом перегару, що незважаючи на маски, постоявши біля них якийсь час доречно було б вже й закусити. Лише Намджун, здавалось, зрозумів причину цієї бурхливої “гулянки” та замість відчитати обох, послав по ліки.

 

Тебе терміново відправили до аптеки по засіб від похмілля. Це було дивно, БТС не мали звички напиватись перед репетиціями чи виступами. Увійшовши до гримерки, масштаб трагедії можна було оцінити неозброєним оком. Шуга хоча б подавав ознаки життя та його набрякле обличчя було схоже на булочку з родзинками замість очей. Заходившись розчиняти ліки ти глянула на Чонгука, їх не гримували на репетицію, і його блідозелене обличчя скидалось більше на посмертну маску, а не на лице живої людини. На секунду ти застигла придивляючись, все було добре – він дихав.

– Дякую, – прохрипів Шуга, беручи склянку з ліками. Чон не ворухнувся.

– Ви що, продовжили вчорашні розваги у барі…? У декількох барах?

– Благаю, не зараз, – прошепотів Юнгі спустошуючи склянку, – якщо я виживу, то поговоримо пізніше, а якщо ні, напишіть на моїй могилі “Жінки – це зло”.

– Що?! – підвищила голос ти.

Юн мовчки відкинувся в кріслі скривившись від гучного звуку.

– Ну гаразд, – бормочучи собі під ніс, торкнула Чонгука за плече. Відповіддю був лише нерозбірливий стогін. “Він навряд чи зможе тримати склянку”. Взявши соломинку ти підняла голову Чона: “Пий, стане легше”. На секунду його зелене обличчя, схоже на сумне жабеня з старого мему, прояснилось, пухкі губи намацали соломинку. Поки він пив, зайшов Намджун:

– Що тут? – запитально покосився він на голову Чонгука у твоїх руках.

– Той буде жити, – кивнула ти на Шугу, – можливо, навіть оговтається до початку репетиції. А цьому, – ти відпустила голову Чона відчувши, що він може її тримати сам – варто викликати лікаря. Коли ви починаєте?

– Я в порядку, – донісся голос Юнгі, наче з каналізаційної труби.

– Ага, я чую, – зітхнув лідер, прикривши лице долонею. – Зможеш поїхати до готелю, наглянути за ними? – подивився на тебе крізь пальці Намджун.

– Так, звичайно.

За півгодини ти з двома охоронцями і двома напівтрупами опинилась в номері. Згодом прийшов лікар і оглянувши “тіла” прописав постільний режим, сон і обов’язковий прийом їжі. Шуга сидів у вітальні, сьорбаючи свій суп замовлений у ресторані. Чонгука охоронці вклали на ліжко в одній зі спалень і ти сиділа поруч годуючи його з ложки.

– Ти й справді як мамця, – прошепотів він, ковтаючи чергову ложку супу.

– Зате ти на татка не тягнеш. Поменше говори, тобі треба відпочити. Відкривай рота,  – ще одна доза супу зникла з гучним сьорбанням.

– Що ви тут робите? – у дверях похитувалась фігура Шуги.

– Годую малу дитину, хіба не видно? – огризнулась ти.

Шуга присів на інший бік ліжка:

– Ей, мені теж погано! І взагалі, він симулює.

– Я так думаю, питати чому ви взагалі нажерлись в дрова немає сенсу? – звернулась ти до Шуги.

– Відкрий рота Чон, ще дві ложки і я залишу тебе в спокої.

– Це довга історія, – зітхнув Юнгі.

– Ось так Гуккі, тепер спи, – ти поправила ковдру і встала щоб піти.

– Я хочу “надобранічний” цьомчик, – заскиглив Чонгук, вхопивши тебе за рукав.

– Що, що? “Надобранічний” цьомчик? Та ти знущаєшся? Чон помотав головою і ображено насупився.

– Святі котики, куди я потрапила. Дитячий садок просто. Ну добре, не дивись так на мене, бо розплачусь, – поцілувавши його у чоло ти попрямувала до вітальні.

– Ти будеш спати тут? – Шуга все ще сидів на ліжку.

– Я не хочу спати, я в нормі!

– Так, так, звичайно! Або тут, або йдеш у другу спальню.

– А мене ти теж вкриєш і поцілуєш?

– Щось я, останнім часом, забагато цілуюсь, – замислено вимовила ти закриваючи штори. Шуга поплентався поперед тебе до іншої спальні.

– Як ви взагалі змогли стільки випити? Ну добре ще Чонгук, він не вміє поводитись з алкоголем від слова “зовсім”. Але ж ти, ніби, себе контролюєш? – розстеляючи ліжко, міркувала ти вголос.

– Не вчора, – пробурмотів він ховаючи погляд.

– Коли я йшла додому ви усі були в адекваті і тверезі, що могло статись за кілька годин в готелі під охороною?

Відповіді не було.

– Думаю, нашу сьогоднішню зустріч треба перенести?

– Так.

Юнгі вмостився в ліжку і очікувально поглянув на тебе.

– Відпочивай, якщо буде щось потрібно поклич.

– А мій “надобранічний” цьомчик?

– Що, теж вирішив поламати комедію?

Він торкнувся пальцем чола там де ти цілувала Чонгука.

– Гаразд.

– Ти акуратно взяла у долоні набрякле обличчя і поцілувала його в щоку, затримавшись трохи довше, ніж було слід. І вийшла у вітальню.

Охоронці щось жваво обговорювали.

– Перепрошую, ви обідали?

– Ні, – перезирнулись вони, – та ми й не можемо залишити свій пост без зміни.

– Не бійтесь, я їх не з’їм. Занадто міцний маринад у цих “страв”. Тож, якщо ви залишите мені одну з рацій, я думаю, що зможу протриматися годинку у цій фортеці.

Ввечері повернулись РМ та інші. Шуга ще спав, а Чонгук виповз зі спальні почувши знайомі голоси.

– О! Ясне сонце зійшло, – привітав його вихід Чімін – щоправда трохи пошарпане.

Та Чон виглядав набагато краще ніж зранку – обличчя перестало бути зеленим і набряки майже зникли. Поки хлопці вовтузились з макне, РМ підійшов до тебе:

– Дякую що подбала про них.

– Та будь ласка, вони були сумирні, так що, проблем не було.

– Вони щось сказали про причини своєї поведінки? – РМ уважно вдивлявся в твоє лице.

– Ні… А в тебе є якісь підозри?

– Можливо… В будь-якому випадку, ще раз дякую. Тебе відвезуть додому.

– О! Супер! Я зайду перевірити Юнгі? Він дуже довго спить.

РМ кивнув.

– Юююн-гііі, – обережно покликала ти, сідаючи на ліжко. – Мін Юнгіііі?

Відповіді не було. Прислухавшись ти почула глибоке рівне дихання – він ще спав. Лице вже набуло нормальної форми і запах алкоголю майже щез. Неочікувано у твоїй пам’яті зринули спогади про вчорашній поцілунок. Протягом дня не було часу розмірковувати над цією ситуацією. Навіть якщо він хотів лише подражнити друзів, від одної думки про дотик його губ – тілом пробігала хвиля мурах. Юнгі засопів і повернувся уві сні, волосся сповзло йому на очі. Обережно, щоб не розбудити, ти прибрала пасмо за вушко і перед тим як піти, легенько поцілувала куточок його губ.

Вичекавши, поки ти пішла з номеру, Юн відкрив очі та сів на ліжку вдивляючись у смугу світла, що потрапляла з вітальні. Він мрійливо торкнувся місця твого поцілунку і усміхнувшись сам до себе, встав прямуючи у вітальню до друзів.

 

Декілька наступних днів ти виконувала доручення поза межами стадіону і майже не бачилась з БТС. До концерту залишалось все менше часу і репетиції ставали все тривалішими. Проте хлопці не виглядали змарнілими, а отже все було в порядку.

На час концерту тобі доручили піклуватись про використаний одяг, перевіряти його на пошкодження та відправити, по завершенню, у чистку чи ремонт.

Концерт проходив надзвичайно добре – натовп шаленів так, що здавалось крики було чути навіть у найближчих до міста селищах.

Тобі вдалось подивитись частину виступу, Шуга ще в той момент задивився кудись за куліси і ледь не впав, але зміг відновити баланс та втриматися на ногах. І все ж на сцені, для тебе, хлопці виглядали геть інакше ніж у повсякденному житті.

Цього разу вони не влаштовували вечірку після виступу бо він був занадто довгим та виснажливим. Коли шанувальники розійшлись і навколо запанувала тиша ти, ще раз, перевірила концертний одяг і втомлено впала у крісло в якому, не так давно, лежав напівживий від похмілля Чонгук. Хлопці вже давно переодягнулись і, напевно, вже встигли повернутись до готелю, тому можна було розслабитись. Раптом над вухом пролунало:

– Ага, ледарюєш тут, поки ніхто не бачить?

Ти підстрибнула від несподіванки. Усміхнене обличчя Шуги нависало над тобою.

– Божечки, як ти мене налякав!

– Називай мене просто Юнгі. «Божечка» занадто офіційно, – засміявся він. – Поїдеш зі мною? Хочу дещо тобі показати. Та й наша запланована зустріч зірвалась. Якщо ти вільна, то як на рахунок зараз?

– Добре, я якраз закінчила роботу.

Ви вислизнули через пожежний вихід, де чекала машина. Діставшись до готелю Юнгі вивів тебе на самий дах, там була величезна відкрита тераса з якої відкривався неймовірний вид на місто. Тисячі вогників мерехтіли і переливались наповнюючи вулиці казковою атмосферою, роблячи місто схожим на новорічну ялинку.

Ти вдихнула свіже нічне повітря, Шуга мовчки стояв поруч милуючись пейзажем. Його рука ледь торкалась твоєї. І хоча він мовчав, тобі було дуже затишно і зовсім не хотілось виводити його на якусь розмову. Відверто кажучи, якби він стояв ось так і мовчав хоч до ранку ти б не була проти. Та його руки заговорили першими – він переплів свій мізинець з твоїм так як роблять діти даючи обіцянку, цей милий дотик викликав хвилю тепла, що прокотилась усім тілом. Ти легенько стиснула його палець у відповідь і подивилась на профіль, що досі був спрямований на нічне місто.

– Я пам’ятаю перший день коли тебе побачив… Подумав, що мене збирається атакувати хмара з повітряних кульок.

– Хмара кульок?.. – ти замислилась згадуючи коли мала справу з повітряними кульками. – А-а-а, я знаю – це було коли ви готували несподіваний виступ посеред вулиці для фанатів. Кульки мали висипатись з вашої вантажівки… Це було давно.

– Біля двох років тому.

– Та ну? Серйозно?

– Так, – він подивився на тебе, огортаючи вже усю твою долоню своєю.

– І чому ж ти так на довго запам’ятав таку незначну зустріч?

– Ну, можливо для тебе вона була незначною…

– Припини, я не це мала на увазі. Хоча атака повітряних кульок – це все ж таки великий стрес, який міг запам’ятатись на довго – ти тихенько засміялась – сподіваюсь в тебе не з’явилось фобії через це?

– Ні, в мене виникло інше почуття, думаю я тоді закохався.

– … у повітряні кульки? Яка романтична історія – ти мрійливо закотила очі, – ви досі разом?

Розсміявшись Шуга обійняв тебе за талію і притягнув ближче до себе:

– Тепер ти припини, бо інакше я за себе не відповідаю.

– І що ж ти зробиш?

– Пам’ятаєш поцілунок під час гри «правда чи дія»?

– Хіба ж таке забудеш.

– Ну от, тоді я ще стримувався бо ми були не одні.

– О-о-о, – ти приклала руки до обличчя театрально демонструючи здивування. – Нічого собі, та ти «стриманий» мов скеля.

– Я не зустрічав ще жодної дівчини, що використовувала б сарказм у романтичній розмові, – усміхнувся Шуга ловлячи тебе за підборіддя.

– А ти знаєш бага… м-м-м…

Він не дав тобі договорити обірвавши на півслові поцілунком… одним, двома, трьома… злива легких, мов крила метеликів, поцілунків зринула на твоє обличчя і шию, коли закінчились відкриті ділянки шкіри для поцілунків він спробував стягнути одяг з твого плеча.

– Шугаа-а, мені лоскотно, що це ти так розпалився сьогодні?

Він наблизився впритул до твого лиця:

– Це я розпалювався останні два роки, – його голос став незвично низьким, а очі у яких, щойно, тремтіли вогні нічного міста, стали чорними мов ніч у хащі лісу.

Посмішка зникла з твого обличчя. Обійнявши його за талію ти встала навшпиньки щоб потягнутись за поцілунком. Цього разу він був глибоким і пристрасним. Дихання пришвидшилось і стало важким, мов на великій висоті. А знизу живота розповзалась гаряча хвиля млості. Груди Юнгі теж важко здіймались під сорочкою, кожен видих обпікав твою шкіру немов вогнем. Та перш ніж ти встигла щось сказати, його руки пірнули під кофту і та майже миттєво полетіла на підлогу. Розвернувши тебе спиною він так само швидко позбавився ліфчика і притиснувшись до тебе всім тілом ззаду  , накрив долонями твої груди. Від задоволення, твоє тіло вигнулось в його обіймах.

– Юнгі-і-іі, – застогнала ти, відчувши його зуби на плечі. Міцно обійнявши тебе він потерся бедрами об твої сідниці.

– Ти , забув у кишені мікрофон з виступу? Ах-ах-аааа…

В якості помсти за жарт він обережно стиснув твої соски і припав до шиї залишаючи яскраво червону мітку.

– Я тебе попереджав. Я ще змушу тебе «співати» за допомогою цього «мікрофону» – прогарчав Юн тобі у вухо.

Його голос став  дуже низьким та хрипким, схожим звуки у глибині вулкану. Кожен звук, що він видавав змушував тебе тремтіти всім тілом. Решта твого одягу полетіла додолу. Повернувшись одне до одного обличчям ви злились у поцілунку з новою силою. Його руки мандрували твоїм тілом намагаючись не залишити без уваги жодного сантиметру оголеної шкіри. Він потягнув тебе до найближчої лавки, аж тоді зрозумівши, що на відміну від тебе, він все ще одягнений. У розпалі він смикнув сорочку так сильно, що відірвані гудзики посипались униз.

– Не рви одяг, любий, він ще знадобиться нам обом, – прошепотіла ти йому в губи.

Твої руки ковзнули по оголеному торсу допомагаючи йому звільнитись від одягу більш безпечним шляхом. Вкриваючи поцілунками його ключиці ти розстебнула його пасок. Позбавившись набридливого одягу Юнгі впав на лавку. Ти застрибнула на нього верхи, не припиняючи цілувати його розпалене пристрастю обличчя, поки ваші тіла  пристосовувались одне до одного. Пронизливий крик потонув у шумі нічного міста коли гаряча плоть Юнгі протнула тебе. Він глухо застогнав притулившись до твоїх грудей і завмер, звикаючи до нового відчуття. А тоді почав рух, нарощуючи темп…

Ви кохались на даху, майже, до світанку та з першими променями сонця впали знесилені на ліжко у його номері.

 

Коли Шуга пропустив сніданок та не спустився на обід до ресторану РМ захвилювався. На стук у двері номеру ніхто не відповів. Тож Намджун попросив покоївку відчинити двері майстер-ключем. Роззирнувших  у вітальні РМ прислухався.

– Що це? – запитав Чімін, що зайшов слідом, підіймаючи сорочку з обірваними гудзиками з підлоги.

РМ метнувся до дверей у спальню.

– Намджун! Це те, про що я думаю? – підчепивши пальцем ще один предмет з підлоги Чімін продемонстрував свою знахідку – жіночі трусики.

Лідер відпустив ручку дверей, куди, секунду назад, був готовий увірватись.

Крізь сон ти чула якісь звуки у вітальні та спробувала поворушитись, проте тіло відмовлялось слухатись. Юнгі незадоволено заурчав і притягнувши тебе ближче уткнувся в твоє волосся. Вдихаючи солодкий запах його тіла ти знов провалилась в сон.