Затишшя перед бурею

У Ґримовому Лігві з’ясувалося, що вони чимало всього пропустили. Наприклад, сутичку на алеї Діаґон.

— Але тепер я розумію сенс цього беззмістовного погрому, — бадьоро сказав Муді. — Смертежери просто вирішили відволікти Орден від думок, де зараз можете бути ви.

Дивовижно, але старий аврор не став вичитувати їх, як вони посміли ступити крок без нього, а особливо Гаррі Поттер.

Нарциса одразу заопікувалася пораненими орденцями, паралельно намагаючись змусити свого сина (Мелфой останньої миті вирішив повернутися до Англії з матір’ю) взяти діяльну участь у втішанні Блейза. Звісно, в неї нічого не вийшло. Та й Блейз далі планував спілкуватися виключно з Пансі.

— Ми знищили ще один горокракс, Муді, — похвалився Сіріус.

— І гадаємо, що останній з них — це Наґіні, — докинула Ґіневра.

— Ого, то ви часу не гаяли, — оцінив той. — Практично на одному рівні з Люпином спрацювали, йому таки вдалося посіяти розбрат серед перевертнів. Частина з них покинула Лорда і дехто навіть може стати в пригоді.

Ця звістка всіх потішила. Поки Муді не продовжив:

— Отже, лишився один горокракс. Надходить час вирішальної битви.

Радість випарувалася. Сіріус непевно гмикнув. Реґулус смикнув кутиком рота. Навіть Стелла не була така готова до пригод, як зазвичай. Вона з сумнівом поглянула на Гаррі.

А от він був готовий ще й як.

— Я, здається, придумав, де могла б проходити ця вирішальна битва! — життєрадісно заявив він. — Бо там у нас може бути перевага. Якщо заманити Рідла до Гоґвортсу, а в нас будуть копії Карти Мародера…

— Не буде, — урвав його Сіріус. — Ми налажали, коли її створювали. Її неможливо розмножити.

Гаррі розчаровано відкинувся на спинку крісла.

— А гарна була б перевага, — кивнув Муді. — Її довго створювати заново?

Сіріус коротко засміявся.

— Роки так три.

— Можемо почекати, — не втрималася від сарказму Герміона. — Заодно в Гаррі буде трохи більше часу на тренування перед зустріччю з наймогутнішим чаклуном сучасності.

Гаррі її турбота, звісно, не сподобалася.

— Герміоно, — закотив очі він.

— Ти ж справді ще не готовий, — підтримав її Реґулус.

Муді нахилився вперед, вмостив лікті на столі наче для того, щоб займати більше місця.

— Але момент упускати теж не можна, — заперечив він, хоча й значно миролюбнішим тоном, ніж зазвичай говорив із Реґулусом. — Зараз протести перебувають на своєму піку, згодом Смертежерам вдасться їх придушити, бо методи в них ніколи не були нерішучими. До того ж де гарантія, що Рідл не наробить собі нових горокраксів?

— Ну… до нескінченності душу не пошарпаєш, — невпевнено сказала Ґіневра. — Від неї, певно, нічого й не лишиться.

— А якщо в Гаррі нічого не вийде? — втрутилася Талія. — Йому шістнадцять, Аласторе. Він жодного разу не перемагав на дуелі нікого зі старших орденців. До всього Рідл може залізти йому в голову!

Герміона перезирнулася зі Стеллою. Блек, як і вона, чекала, що дорослі от-от згадають, що їх пора витурити за двері, однак згадка про шістнадцятирічного Гаррі нікого не надихнула — певно, вони були занадто втомлені.

— Цікаво, чи не може бути причини їхнього ментального зв’язку у шрамі пана Поттера? — озвалася Ейлін.

Гаррі здивовано здійняв брови.

— Він же з’явився від вашої магічної взаємодії, тож було б цікаво подивитися, що буде, якщо спробувати його зцілити, — продовжила Ейлін. — Наприклад, якби пані Мелфой взялася за цю справу.

— Гм, можна було б спробувати, — кивнув Сіріус. — Але це на майбутнє, щодо решти я згоден, що Гаррі навіть близько не готовий.

Муді підтиснув губи і намагався спопелити Сіріуса обома своїми очима. Однак Блек встав з таким виглядом, ніби розмову завершено.

— Ти робиш помилку, хвилю народних протестів треба осідлати, — сказав Муді.

— Так, ми не можемо чекати, поки вони винищать усіх чарівників, які їх не влаштовують, — підхопив Гаррі.

Сіріус поморщився.

— Це зарано для тебе.

— Чому це вирішую не я? — вперся Гаррі.

Сіріус важко зітхнув.

— Поки що за тебе відповідальний я. Тобі зарано.

Герміоні полегшало, що Сіріус не встав на бік Муді. Гаррі її настрою не поділяв. Він невдоволено стиснув губи, кинув на них зі Стеллою погляд зрадженого монарха і оголосив, що йде спати.

— Ох! Треба сказати Нарцисі, що вона так красиво відродила рослини, однак серед них затесалася пастка диявола і мало не задушила вчора бідну Молі, — сказала Ейлін.

Сіріус перезирнувся з Реґулусом.

— Добра фея, на яку ми заслужили, — вишкірився старший Блек. — Зрештою, вона з нашої сім’ї, чого ще було очікувати.

***

Cутички між Смертежерами й тими, кого вони прагнули підкорити, тривали. Олії у вогонь підлила стаття в «Базікалі» з біографією Лорда, де оповідалося, що він навіть не чистокровець. Судячи з інтенсивності боїв, вона розворушила ще більше магів.

Звісно, Орден фенікса брав активну участь у боротьбі, однак багато битв відбувалися без їхньої ініціативи чи присутності. Протизникальний щит потроху виходив з ладу — принаймні ходили чутки, що десь у районі острову Мен можна роз’явитися на континент. Підтверджувати це на власному досвіді Муді не вважав доцільним, позаяк ніхто з них не прагнув покинути країну. Чим далі, тим частіше він висловлював думку, що хаос стає відверто неконтрольованим.

— Такими темпами навіть якщо Поттер вколошкає Рідла, у нас тут все одно не відновиться порядок, — не раз буркотів він. — Вже формуються якісь незрозумілі банди.

— Гаррі не буде виступати проти Рідла просто зараз, — завжди терпляче нагадував Сіріус.

Гаррі тим часом посилено тренувався. Здавалося, він давав собі спокій тільки на той час, поки Нарциса пробувала загоїти його шрам. Це виявилося справді важким завданням для геніальної цілительки, та вона не здавалася і шрам потроху тоншав і вицвітав. З не меншим ентузіазмом вона змушувала всіх, хто не встигав втекти, допомагати викорінювати пастку диявола з оранжереї.

— Мені цікаво, от якщо все закінчиться, — Нарциса спритно вхопила рукавичкою з драконячої шкіри пагін смертоносної рослини й висмикнула, — то що ви будете робити далі, після війни?

Це питання, здається, заскочило всіх зненацька. Герміона на мить глипнула на пані Мелфой — та далі бадьоро смикала стебла й обприскувала їх труйкою. Так як ніхто відповідати не поспішав, вона сама обрала жертву:

— Северусе?

Снейп влаштувався дуже хитро — він просто розливав нові порції зілля в пульверизатори (ну гаразд, отруту для рослини саме він і зварив). Герміона за його виразом обличчя вирішила, що він не планує відповідати, а тоді він приголомшив її словами:

— Повертатися до викладання я точно не планую.

Сіріус позаду присвиснув.

— Це так людяно з твого боку, Снейпі, — з землі випростався пагін пастки диявола і обхопив Блека навколо пояса. — Жуй сраку! — гаркнув він до рослини й обітнув пагін, а тоді скажено заприскав з пульверизатора, наче це був якийсь пістолет.

— Так от, — покінчивши з войовничою флорою, Сіріус ефектним рухом відкинув волосся з обличчя. — Так людяно, майже як тоді, коли ти не став розповідати всій школі про Ремуса. Щоправда, то було на прохання Дамблдора, але якби старий був живий, то може б, і зараз попро…

— Дамблдора, авжеж! — Нарциса засміялася.

На обличчі Северуса теж розквітла загадкова посмішка.

— А що? — не зрозумів веселощів Сіріус.

— Та Дамблдору було байдуже, — долучився Реґулус.

Сіріус усе ще розгублено дивився то на Северуса, то на брата з кузиною.

— Ми з директором навіть не бачилися тоді, — сказав Северус.

— Зате дехто, — озвалася Нарциса, — назвімо їх умовно Нарциса і Реґулус, дуже просили Северуса нікому не розповідати таємницю Ремуса Люпина, а особливо той момент, що дехто тупий Сіріус Блек мало не став причиною смерті Северуса.

— Ну, ще нас трохи турбував той факт, що всі дізнаються про дружбу спадкоємця шляхетного і давнього роду з перевертнем, — докинув Реґулус для справедливості.

Нарциса закотила очі, але погодилася.

— Серйозно? — вражено видихнув Сіріус.

Северус виглядав дуже задоволеним собою.

— Так, як дуже розумні малявки вони до кінця року робили всю мою домашку з історії магії і навіть дещо з числології. А ще віддавали мені свої кишенькові.

— Жах! — Герміона не знала, чи сміятися їй, чи обурюватися.

— А ще я намагався прилаштувати його в команду з квідичу, але я мав не настільки безмежний авторитет, — весело додав Реґулус.

— Так, я граю настільки жахливо, — легко погодився Северус.

— Коротше, це був мій найгірший рік у Гоґвортсі, — радісно підсумувала Нарциса. — На всі вилазки до Гоґсміду я кликала Белатрису, щоб погамцяти солодощів за її рахунок, бо мої кишенькові були в Северуса.

Сіріус, здавалося, не міг осягнути цю історію.

— Отак, Сіріусе. За тебе діти страждали, — дуже драматичним тоном сказав Реґулус.

— Угу-у-у, — простягнув старший Блек. — Я вже оцінив глибину свого егоїзму. Загалом легше було б вбити Снейпа.

— Ти вмієш бачити тільки те, що на поверхні, — сказала Нарциса. Теж дуже драматично.

— Ти ніколи не любив нас достатньо, — підхопив Реґулус.

— І не знав, на що ми здатні, — здійняла вказівний палець Нарциса.

— Так-так, дякую, ви чудові, — покивав Сіріус. — Вельми допомогли мені що тоді, що тепер. Пишаюся, що ви мої родичі.

Нарциса з Реґулусом виглядали задоволеними цим напівіронічним визнанням. Певно, це найбільше, що Сіріус міг їм дати? Іноді Герміона справді геть не розуміла це шалене сімейство. Але здається, вона їх обожнює.

— А я після перемоги поїду у навколосвітню подорож, — вперше за весь час озвалася Стелла (після останньої зустрічі з Беллою Блек настільки притихла, що іноді Герміона незлецьки переживала за неї).

— Ні, ти повернешся до школи, — розбив її мрії Сіріус. — Але не хвилюйся, я можу з’їздити у подорож замість тебе, мені таке до вподоби.

— Це не так працює, тату!

Реґулус обернувся до Герміони і сказав значно тихіше, щоб не чули інші:

— А ми з тобою одружимося і будемо жити довго і щасливо, еге ж?

І він підморгнув.

Герміона зі сміхом (дурнуватим дівчачим сміхом!) повернулася до обприскування рослин.

— Ти вже вдруге жартуєш на цю тему. Починаю підозрювати тебе у лихих намірах.

Реґулус коротко засміявся.

— Це боляче б’є по моїй завищеній самооцінці. Колись за сивої давнини дівчата були б у захваті навіть від просто такого жарту з моїх вуст.

Герміона вже мала гідну відповідь.

— Ну, вони ж не були з роду Принців, — поважно виголосила вона, наче справжня надміру велична спадкоємиця.

Реґулус зиркнув на Северуса і кивнув так, наче визнавав, що сім’я Принців — обтяжуюча обставина.

— Можливо, мені ще й пощастило, що не вони тебе виховували, бо ти й так зарозуміла.

— Я зарозуміла?! — було неймовірно чути таку претензію від Реґулуса Блека.

— Так-так, — скрушно кивнув головою він. — Але я розумію, що у всіх свої недоліки.

Герміона зі сміхом пхнула його ліктем у бік.

— І коли ти зробив для себе це відкриття? — заінтриговано спитала вона.

— Було пару моментів, — загадково відповів Блек.

Певно, він мав на увазі ті випадки, коли вона перемагала в настолках (так, вона старанно працювала над цією своєю слабиною), або той випадок, коли під час тренувань від Муді Реґулус зі Стеллою таки вирішили з’ясувати, хто з них кращий. Поки вони чубилися між собою, Герміона підступно зачарувала Гаррі, хитро уникнула всіх Візлі на своєму шляху і роздобула собі прапорець «Найспритнішої дупи». Після того вона до кінця дня не могла зупинитися і насміхалася над усіма навколо. Річ у тому, що Герміона дуже сумнівалася у своїй перемозі і обскакати Реґулуса Блека — хай навіть хитрощами, а може, так навіть почесніше, він же слизеринець, — було великою втіхою. Після років спілкування з Гаррі і Роном бути з кимось на рівних виявилося доволі стресово для неї (але у серйозних ситуаціях Герміона навпаки раділа, що точно має, на кого покластися). Тож щоразу, коли Реґулус виявлявся правим, обігрував її в настолках чи слушними зауваженнями обламував сценарії звільнення ельфів з рабства, Герміона не могла нічого з собою вдіяти і хотіла трошки придушити його. Втім, це кровожерливе бажання легко перетворювалося у просто бажання. Іноді їй здавалося, що Реґулус відчуває приблизно те саме, коли виграє вона.

Реґулус підняв брови, ніби запитуючи, що таке. Сонце навскіс падало на його обличчя, карі очі набули світлішого відтінку, а у волоссі з’явився червонуватий полиск і Блек здавався якимось домашнім. Герміона вже розкрила рота і ледве, останньої миті втримала за зубами слова «Люблю тебе». Вона панічно заходилася обприскувати рослину перед собою. «Для таких слів точно зарано, ото я здуріла геть-чисто», — насварила вона себе подумки, страшенно червоніючи.

Але Реґулус все ще очікував на якісь слова.

— Я моментами почуваюсь такою щасливою, — сказала Герміона. — Це не дуже законне почуття в час війни.

Через щоденні бої у Ґримовому Лігві часто опинялися поранені. А в її кузена загинула мама і тепер Блейз не хотів бачити нікого, окрім Пансі та Криволапика. І тут вона зі своїми радощами.

Реґулус криво всміхнувся.

— Та ні. Не знаючи війни, з боку можна подумати, що ми ненормальні, однак нічого дивного в радості немає. Звикаєш до обставин і знову стаєш трохи собою. Звісно, не все можна витримати, але… — він зітхнув, наче відганяв якісь неприємні спогади, — багато чого.

— Ще можна бухати, — підслухав їх Сіріус. — Я от коли намагався вирахувати зрадника в Ордені, мало не спився, — він помітив погляди Реґулуса та Нарциси і закотив очі. — Так-так, ви його терпіти не могли. Але Джеймса ви теж терпіти не могли, як було зрозуміти, що це щось інше?

Герміона подумала, що за всі свої «візити» до маєтку Лорда ні разу не бачила Червохвоста.

— То як ти зрештою з’ясував правду про Пітера? — спитав Реґулус. — Ти не розповідав подробиць.

— Оу, — Сіріус виглядав трохи присоромленим, що з ним бувало буквально ніколи. — Я отримав листа від Нарциси. І… кинув його на комоді, бо це ж недостойна пані Мелфой мені написала, я це не читатиму. Так він і лежав там тижні зо два. Минуло 31 жовтня, потім я отримав записку від Пітера, кинув її на комод. Прочитав десь… не знаю, за півгодини: він кликав на зустріч, нібито він знає, хто зрадник. Ну і заодно під запискою лежав той лист і я його нарешті відкрив.

Нарциса слухала, відвернувшись до рослин.

— Там і було написано, що Пітер зі Смертежерами, — підсумував Сіріус.

Герміона з Реґулусом шоковано дивилися на нього. Тобто лист лежав там ще до смерті Поттерів? Напевно, вона не переказуватиме це Гаррі. Вона не була впевнена, як це відобразиться на стосунках Гаррі з хрещеним. А може, замовчувати таке не варто?

— Але ж це справжній доказ у справі проти тебе, — сказав Реґулус.

— Та ні, — труснув головою Сіріус. — Просто жінка, чий чоловік найімовірніше був Смертежером, спробувала вигородити свого кузена Смертежера.

Всі трохи притихли.

— А ти знав про Петіґру? — спитала Герміона у Реґулуса.

Сіріус гірко засміявся.

— Я якось бачив його у будинку Розьє, — сказав Реґулус, — не знав, що про це думати. Але вирішив попередити Сіріуса. Ми на той час уже не спілкувалися.

— Гадаю, це той раз, коли я тебе послав, бо зі Смертежерами не спілкуюсь? — клацнув пальцями Сіріус.

Реґулус на це мовчки смикнув кутиком рота. Цього було достатньо для розуміння.

Северус гучно загримів своїми склянками із зіллям.

— Час обідати, — кинув він так, наче не чув цих шокуючих історій. Навряд чи він сильно співчував Сіріусу. Однак навряд чи й засуджував.

***

Северус поклав перед Ґіневрою стос документів.

— Що це? — вона з підозрою зиркнула на папери.

— Невеличкий проєкт на майбутнє, — загадково сказав Северус. — Якщо все буде більш-менш добре.

Ґіневра все ще дивилася з підозрою (чому вона завжди дивиться на нього з підозрою?). Він зробив жест у бік документів, пропонуючи нарешті поглянути на них, і вона зрештою підкорилася.

Северус спостерігав, як вона вивчає папери. Між бровами з’явилася маленька зморшка, коли вона насупилася.

— Хто така ця Стоун?

— Далека родичка Снейпів, — пояснив Северус. — Вона сквибка.

Ґіневра підняла брови.

— І ти ніколи не казав, що в тебе є сквибка серед родичів?

Питання, якого він очікував найменше. Северус відчув, як червоніє. Ніхто точно не знав, чому і як з’являються сквиби, але загалом такі родичі всіх насторожували.

Ґінерва пирснула зі сміху.

— Та годі тобі, я жартую.

Северус демонстративно закотив очі.

— Авжеж, — і перейшов до справи: — Нині не залишилося магів, яким відомо про її існування. Вона живе у маґлівському світі, документи чарівниці їй не потрібні.

І тут Ґіневра все зрозуміла.

— Тобто це фальшиві документи для мене?

— Так, — Северус не стримався і перекотився з п’яток на носки й назад, заклавши руки за спину.

Ґіневра навіть забула як кліпати очима, така була шокована.

— Ем, це на випадок, якщо все закінчиться добре і ти не захочеш випробовувати справедливість суду знову. Я приготую для тебе багатозільну настоянку з пасмом волосся пані Стоун і ти будеш вільна робити що завгодно. Просто під іншим іменем. А для каральної системи Ґіневра Морров буде мертвою.

Ґіневра повільно кивнула. Схоже, вона все ще не знала, як ставитися до цієї новини.

— Розумію, — буркнула вона явно без розуміння, що робити.

Северус на вдячність особливо й не розраховував. Це була специфічна пропозиція.

— Ну, документи у тебе і ти можеш робити, що вважаєш за потрібне, — підсумував він.

І тут Ґіневра розплакалася. Вона притиснула ліву долоню до обличчя й прямо-таки ридала. Северус завмер. Це було неочікувано, та й загалом він не міг пригадати, щоб вона колись так скрушно плакала. Сльози. Сльози — це жахливо.

— Нащо ти це робиш? — поміж схлипами вичавила Ґіневра. — Я була такою жахливою. Якби я так не слухалась маму… як тільки подумаю, що Герміону міг би виховувати ти і… і взагалі, — вона впустила документи, закрила обличчя й другою рукою і стала плакати ще гірше.

Северус мимоволі обійняв її. Йому здавалося, що він не особливо має на це право, але що зроблено, те зроблено. Ґіневра уткнулася носом йому в груди.

— Я теж не дуже добре поводився, — пробурмотів він. — Навряд чи я видавався тобі людиною, на яку можна покластися.

Вона різко припинила ридати. Гучно шморгнула носом (Северусу лишалося сподіватися, що вона не розмазала соплі по його мантії). Однією рукою продовжуючи обіймати її, він дістав носовичка й простягнув. Ґіневра спритно вхопила його, чомусь викликавши цим асоціацію з котом, випросталась з обіймів і відвернулася. Поки вона приводила себе до ладу, Северус підібрав документи.

Ґіневра подивилася на них.

— Дякую тобі, це справді може знадобитися, — сказала вона осиплим голосом.

Северус знову склав руки за спиною. Він стільки років був шпигуном у Лорда й ризикував життям, але деякі речі досі були важчими за це.

— Якщо раптом надумаєш жити новим життям, — він зробив паузу. Він що, зараз сам розридається?

— Якщо, — він прочистив горло, — був би радий скласти тобі компанію.

Ґіневра подивилася на нього. О, один з тих моментів, коли він здавався собі якимось дрібним, хоча це він вищий за неї на голову.

— Якщо покличеш, — додав він. Вуха просто палали від сорому.

На її губах несподівано розквітла посмішка. Та сама чудова щира посмішка Ґіневри Морров, яку він так любив.

— Я подумаю, — єхидно заявила вона.

Северус фиркнув. Так, і обламувати його так майстерно вміє тільки Ґіневра Морров.

— Хто б сумнівався, — пробурмотів він собі під ніс.

1978

— ТА-А-А-А-АК!!! — розлетівся над галявиною перед Гоґвортсом гучний рев, а потім Волден Макнейр жбурнув угору гостроверхого капелюха і зробив колесо, наплювавши на те, що на нього витріщається півшколи, і одягнений він у свій найкращий костюм. — МИ ЗРОБИЛИ ЦЕ, ЗРОБИЛИ, ЗРОБИЛИ!!!

— СВОБОДА! — загорлав слідом за ним Христіан Мальсибер, схопив за руку свою наречену з русявою косою і побіг галявиною.

Волден помчав за ними. Ці двоє летіли вперед, час від часу підскакуючи і виробляючи ногами божевільні фінти, поли піджаків розкрилися, у Мальсибера з-під штанів вигулькували тонкі кісточки в чорних шкарпетках. Мерида ледве встигала за своїм нареченим, підхопивши однією рукою поділ вечірньої сукні та дзвінко сміючись. Їхні мантії залишилися валятися на зеленій траві.

Дорогою Макнейр ущипнув за сідницю шестикурсницю Нарцису Блек.

— Хамло ти нікчемне! — заволала Блек на всю силу легень і жбурнула в нього закляттям. Далі Макнейр котився схилом вже не на своїх двох, збираючи каміння мармизою.

— Придурки, — пробуркотів Северус.

Свого капелюха випускника він зняв одразу ж після спільного фото, не знаючи, куди його подіти, і Ґіневра відібрала його в нього. Христіан з Меридою добігли до кінця схилу, схопилися за руки і почали крутитися, волаючи на все горло Gaudeamus. Ґіневра схвально захихотіла — трошки на зло занудству Снейпа.

— Здається, за нами вже почали плакати, — пролунав збоку хрипкий голос бісячого Сіріуса Блека.

Ґіневра озирнулася. Трохи віддалік зібралася ґрифіндорська четвірка в оточенні друзів і дівчат.

— Від щастя, що позбулися вас, плачуть, Гультяю, від щастя! — з доброзичливою насмішкою крикнула Талія.

«Гультяю», — подумки перекривила її Ґіневра. Раніше Талі стверджувала, що вигадати собі прізвисько — це «найтупіше позерство на світі». А тепер кличе його на прізвисько як миленька.

— Повтори, що ти сказала? Ну, начувайся! — Блек закинув її на плече і розкрутив попри її протести.

Гостроверхий капелюх злетів з пишного волосся Стівенсон. Ґіневра зітхнула. Вони з Талією вже два тижні не розмовляли, але вона таки хотіла привітати подругу з випуском. Однак краще зловити її пізніше без товариства Мародерів.

Ґіневра розвернулася і потягнула Северуса до його друзів. Їй і без Талії добре.

Волден із Мальсибером і Меридою роззулися і тепер полоскали ноги в озері, час від часу намагаючись обприскати одне одного.

Насправді Ґіневра не знала, як буде вчитися в Гоґвортсі ще рік без них усіх.

— Ґіневро, — Северус трохи пригальмував.

Вона озирнулася.

— Пройдемося? — з мало не переляканим виглядом спитав він.

Вона розгублено кивнула. Він зробив крок убік, але раптом вирішив згадати про світський етикет і запропонував їй руку. Ґіневра слухняно взяла його під руку і ще раз нишком покосилася на нього. Северус виглядав так, ніби вона проводжала його до ешафоту.

Вони довго йшли в мовчанні до порожнього стадіону. Тільки на порядній відстані від усіх можливих вух Северус нарешті зупинився і глянув на Ґіневру прямо. Вона всім своїм виглядом зобразила уважну слухачку. Северус гучно ковтнув і відвів очі. Відібрав у неї свого капелюха і почав крутити в руках.

— Северусе, все гаразд? — спитала вона.

Він зблід ще більше, ніж зазвичай, і Ґіневра почала уявляти різний жах — може, він смертельно хворий? Його мама смертельно хвора? У нього проблеми з законом? Що?

— Я… не вмію говорити такі речі… — почав він.

Уява Ґіневри все ще працювала на повну, штампуючи картини несосвітенних жахів.

— Христіан впорався б значно краще, — лопотів Северус. — Я… — він відкашлявся й важко зітхнув.

«Гм». Здається, Ґіневра почала підозрювати, куди він хилить. Вона з усіх сил постаралася не посміхатися як дурна. Суті питання вона ще не усвідомлювала, але нажаханий Северус виглядав так смішно й мило.

— Я прошу у вас дозволу просити у ваших батьків вашої руки, — вбивчо офіційно мовив Снейп.

Ґіневра не хотіла бути такою козою. Але це було понад її сили — від його кострубатої репліки вона зареготала. Вголос. Луна рознесла її регіт по стадіону.

— Чого ти ржеш? — оговтався Северус і нарешті став самим собою.

Вона далі не могла зупинитися. Схоже, в неї самої нерви пошалюють.

Северус закинув голову і застогнав:

— Ти така нестерпна, Ґіневро Морров!

Вона нарешті спромоглася припинити ржати і стерла сльози, що виступили від сміху.

— Вибач, але це звучало так, наче ми на слуханні в Міністерстві.

Щоки Снейпа набрали кольору.

— Знаєш що? — розлютився він. — Не дивно, що деяких дівчат не беруть заміж. Я думаю, вони такі, як ти!

— Вибач-вибач, — Ґіневра знову почала сміятися. — Я обіцяю більше не ржати.

— Ти робиш це просто зараз!

Вона проковтнула сміх і змахнула руками:

— Все, тепер я серйозна! Отже, пане Снейпе, ви кличете мене заміж.

Северус мовчав з виглядом ображеної гідності.

— Припустимо.

Від його підкреслено крижаного тону вона знову ледь не захихотіла. А ще відчула, як починає червоніти, стрімко втрачаючи впевненість.

— То що? — смикнув головою Северус.

Не варто зараз жартувати, не вар-то.

— Я подумаю.

Не втрималася.

Він закотив очі, розвернувся і пішов геть.

— Чекай, Северусе! — Ґіневра зі смішком понеслася за ним. — Це я жартую. По-дурному, знаю. Вибач!

Северус кисло поглянув на неї, а тоді начепив їй свого капелюха на самі очі.

— Ти така дурна, Ґіневро!

— Можеш прийти до моїх батьків просити моєї руки, — підлабузницьким тоном сказала вона, намагаючись встигати за довгоногим Снейпом.

— Я подумаю, — в’їдливо прошипів він.

Ґіневра прикусила нижню губу, щоб не захихикати знову. Оце вже точно було б занадто.