1 розділ

/хочу сказати, що початком мені і самій не сподобався, але сподіваюсь, когось зацікавить ций фф. Друга частина вже майже готова.

-Добри день.
Герой номер два повернувся щоб побачити хто його кличе. В кімнату зайшов чоловік в чорному костюмі.

-Вас попросили з’їздити ось сюди – чоловік поклав лист з адресом.

-Відкривається новий готель, Вас просять прийти та допомогти, сказати пару слів.
Після цих слів чоловік вийшов з приміщення.
Яструб взяв лист який залишив йому той. Здається нічого такого, написано лише місце, і…
“Яструбе. Прошу тебе допомогти з відкриттям нового готелю. Готель не звичайний, для героїв він безкоштовний, тому будь ласка, як герой номер два, скажи декілька слів про нього”
Яструб не любив таке, але що вже робити якщо це завдання?

-Новий готель?
Такамі залишив лист на місці та підійшов до відкритою великого вікна. В одну мить махнувши крилами він злетів високо в небо.
Прилетівши за адресом, йому захотілось уточнити все, що тут має бути і кінець кінців, щоб щось сказати про сам готель, потрібно хочаб побачити його.

-Яструбе! Ви все ж прибули! Можете звертатися до мене просто Джонсон.
До героя номер два підійшов чоловік в класичному чорному костюмі, років сорока п’яти.
Не думаю, що Яструбу було тяжко зрозуміти – це володар цього місця.
-Прошу вибачення, мені дали мало інформації, я хотів би дізнатись більше про це місце. – промовив Кейго поклавши руку собі на груди.

-Вибачте. Звісно, зараз все розповім та розкажу.
Чоловік пішов в перед та іноді оглядався назад спостерігаючи за молодим героєм.

– Іменно такі герої як ви надихнули мене створити це місце – несподівано розпочав він.–Завдяки героям ми можемо проживати мирні та щасливі дні.

-Це мило з Вашої сторони – усміхнувся герой.
Краєм зіниці він помітив дівчину яка сиділа сама біля маленького фонтану. В очі зразу кинулось її червоне волосся яке так і відбивало сонячне проміння. В руці був голубий блокнот, а в іншій ручка.
Містер Джонсон помітивши, що Яструб поглядав на низ підійшов та промовив:

– Це моя старша донька, Джію.

Яструб різко відірвав свій погляд від дівчини та подивився на чоловіка. Тий дивився на низ, а точніше, на свою доньку.

-Якщо це старша то..
Яструб не встиг договорити як Містер Джонсон перебив його:

-Так, ще є менша, Софі. Вона зараз дома, напевно виробляє там шкоду.–Чоловік посміхнувся.

***

Обійшовши весь готель вони зупинилися на задньому дворі. Двір був великий, було багато дерев та квітів, десь співали птахи. Якщо пройти трішки далі, можна потрапити на будівлю.

-Це наш дім. Він занадто близько до готелю, чи не так?
Містер повернувся до героя та дав сам собі відповідь:
-Але так мені набагато простіше, тому що я можу бути водночас і на роботі, і дома. – посміхнувся той.

–Так, думаю це розумно. -підтримав Яструб.

–Ми з задоволенням будемо чекати вас тут. Можете приходити в любий час, будемо раді допомогти. Доречі, одна з моїх дочок так само у захваті від вас.

Яструб трішки за соромився та все ж подякував за все пішов геть.

***

Вечір. Зібралось багато гостей.
Яструб як і обіцяв допоміг з відкриттям та висловив свою думку що до готелю.
Вже було пізно, хотілося додому, голова від музики страшенно боліла. Тримаючи в руках коктейль він стояв в сторонці, але це не заважало іншим молодим жінкам підходити до нього.
Покинувши будівлю він оглянувся назад. З-за дерев було видно дім Містера Джонсона.
Кейго помітив знову ту особу яку бачив ранком. Здається яструб десь чув, що їй 15, чи може вже 16 років. Вона стояла на балконі і тримала в руках все тий блокнот що і сьогодні рано.

-А мені даси глянути?
Дівчина підскочила побачивши молодого чоловіка перед собою. Кейго зробив мах крил та опинився на перилах балкона. Він сидів на носочках та розглядав молоду особу. Тепер він побачив її краще. Рано він не помітив, та у неї на голові були маленькі вушка, наче у кішки, а очі були темно-карого кольору. Сама ж вона була не великого зросту, десь метр шістдесят.

-Щ-що ви?..-Голос дівчини помітно збивався, не даючи вимовити більше ні слова.

-Яструб.

-Яструб? Герой номер два?
На мить Яструбу здалося, що її очі засяяли. А тіло трохи послабило напругу і вона підійшла вже ближче.

-Мене все цікавить, що там? Я бачив тебе рано, ти щось там малювала. Якби ти дозволила, я міг би глянути.- Такамі вказав на блокнот який дівчина крепко тримала у себе на грудях.

Джію подивилась на свій блокнот, їй не дуже хотілося показувати його. Там були її малюнки, які вона малювала коли їй було погано, весело, або просто сумно. Також вона боялась, що хтось буде судити її творчість.

– Я лише погляну.
Такамі простягнув руку та посміхнувся. Від нього так і віяло теплом та добротою, тому дівчина сама того не зрозумівши, дала в руки свій блокнот.
Кейго з обережністю переглядав все, що було в середині.

-Любиш коней? Бачу тут багато таких малюнків.
-Да..люблю.

Джію трішки соромилася, та перебирала пальцями своє хоч не дуже, але довге волосся.

Ще через декілька сторінок виднілися якісь записи.
Одним рухом герой закрив блокнот та віддав його господарці.
-Ти чудово малюєш, десь навчаєшся?
-Ні.–Зразу послідувала відповідь.–Я сама навчилася так малювати. Просто люблю це…

-На скільки я пам’ятаю, тобі 16, так?–спитав крилатий нахиливши голову в бік, напевно показуючи так свою зацікавленість.
Це було несподівано, але вона і не хотіла відповідати. Чому це він появився тут та почав задавати так багато питань? Щей до того ж сам герой номер два.
Не встигла дівчина і речення сформувати як почула з середини своє ім’я. Це була її менша сестра, напевно знову щось зробила, а Джію тепер допомагати.

–Здається зараз хтось потребує твоєї допомоги.–Усміхнувся Яструб.

Дівчина глянула йому в очі, нарешті вона змогла це зробити. Так, його очі були чимось прекрасним для неї. Знаєте як кажуть? Подивись людині в очі і зрозумієш її. Від його погляду було тепло, він наче зігрівав і в той же час був дуже спокійним. Ще одна мить, і крилатий злетів у небо. Вітер почав гратися волоссям дівчини, хитро закриваючи її лице.
Коли вона змогла дати йому ради, біля неї вже нікого не було.

Вона була там, і вона бачила його. Але нажаль, вона не мала скільки сміливості щоб підійти до нього. Вона бачила як зараз після його появи багато людей кидалися йому на зустріч, навіть молоді жінки не боялися підходити до Яструба та говорити.

***

Дівчина впала на своє ліжко. Перевернувшись на спину вона підняла руки в гору, наче тягнулася до стелі. Її погляд значно помінявся, тепер там був сором.
Джію накрила своє лице руками та почала тихо піщати. Махаючи ногами вона щось зачепила, це був її блокнот. Взявши його до себе вона почала гортати сторінки.

–Він на справді вважає, що вони гарні?..–про себе мовила Джію.

Він перший хто заглянув у нього. А вона вперше без коливань дозволила це.
Від цих думок її щоки знову дали рожевий відтінок.

–Він зразу віддав його мені коли побачив, що там записи!–Джію приклала блокнот до своїх грудей та міцно обняла його своїми руками.–Ха, це напевно дурний сон…