Фанфіки українською мовою
    Фандом: Stray Kids
    Попередження щодо вмісту: Інші види стосунків

    Мінхо: чому не прийшов в школу? щось сталось?
    Хан: трохи прихворів, скоріш всього цей тиждень мене не буде в школі
    Мінхо: видужуй. тобі щось треба з ліків?
    Хан: ні, поки не треба
    Мінхо: якщо що то пиши
    Хан: ладненько)
    – *так і знав що він захворіє*
    пройшов нудний тиждень. без Хана він здавався ще нуднішим. ну і в Хана було теж не все добре. Хану вже легше. Мінхо помічав з кожним днем, що дуже прив’язався до Хана.
    – привітик- заходячи в клас горорить Хан
    – привіт, ти поправився? все нормально?- схвильовано говорить Мінхо
    – да, вже все добре- посміхаючись говорить Хан
    проходили нудні тижні але з Ханом вони були не такими нудними. вже весна тепло, вони могли гуляти ще частіше. пройшов тільки місяці, а вони вже знають про друг друга майже все. походив звичайний день. Мінхо з Ханом не йшли разом до дому, бо Хану треба було після уроків, ще щось до здати. Хан іде до дому один, він вирішив скоротити. і бачить побитого до крові Мінхо, розфарбований він був не на жарт. його побили якісь хлопці і пішли залишивши його такими.
    – Мінхо? як ти? можеш встати?- стривожено говорить Хан, підбігаючи до ного
    – наврядчи- намагається встати але в нього нічого не виходить. Хан бере його руку собі на плече.
    – постарайся встати. пішли до мене до дому оброблю рани
    идуть до Хана до дому. Він не питае “як так вийшло?”, “із-за чтого бійка?” і тому подібне, тому що знає, що Мінхо не любить цих дурних питань. Хан просто хотів доволочити його ще живим до дому, тому що розумів як йому зараз хуйово. дома обережно ложить на кровать
    – зачекай, зараз аптечку принесу
    в Мінхо болить все тіло, він навіть порухатись толком не може. в цей момент він проклинає весь світ, щей Хану проблем завдає. Хан приходить і обробляє обережно рани на лиці
    – ай, можна по нежніши?- грубо сказав Мінхо але потім зрозумів, що для Хана це занадто грубо
    – да, вибач- легенько дує холодним повітрям і намагається не зробити Мінхо больчи- налиці все, але не міг би ти знати рубашку? я просто хочу переконатись що там просто маленькі силячкі. якщо не хочеш можеш не знімати- сором’язливо говорить Хан
    – скоріш за все ти засмутишся- Мінхо ледве як знімає рубашку. його тіло все в синяках і ранах. в Хана за прядками волосся видно червоні вушка. він з жалістю дивиться на нього і соромиться хочь трохи доторкнутись до Мінхо, але згадує як йому зараз боляче і починає обробляти рани на груді. А Мінхо прикриває очі від болі
    – Хан можна я переночую у тебе? тому що якщо Чан побачить мене таким… – говорить шепотом Мінхо
    – так, звісно можна
    – ай… подуй- шепотом просить Мінхо, беручи Ханову руку своїми двома слабкими. Хан ніжно дує приємним холодним повітря
    – потерпи ще трохи- закінчив. гладить по голові – молодець- дає широку толстовку – ось одінь, а рубашку я постираю. вона в тебе вся в болоті і в крові
    – дякую
    – зможеш одягнути, чи помогти?
    – незнаю- намагається одягнути але все тіль дуже болить – допоможеш будь ласка?
    – да- допомагає одягнути- ти втомився, лягай спати
    – добре- засинає
    все спокійно. Хан займається своїми справами, Мінхо міцно спить. в Мінхо звонить телефон, йому звонить Чан. Хан техенько бере телефон і відходить щоб не розбудити Мінхо.
    – ти де? ти бачив час?- стривожено кричить Чан
    – добрий вечір. це Хан друг Мінхо. він в мене, ми робимо проект
    – а вибач Хан, він мені нічого не говорив
    – нам просто тільки сьогодні його задали. скоріш за все Мінхо переночує у мене, тому що проект достатньо великий
    – ну тоді добре. дякую. пока
    – до побачення
    – *врунишка* Чан звонив?- питае Мінхо
    – а? да, я тебе розбудив?
    – та ні
    – як себе почуваєш?
    – нормально, вже краще?
    – підем поїмо?
    – да- встае з ліжка і ледве як іде
    – а твоя мама не буде проти, що я в тебе залишаюсь?
    – та ні, вона розуміюча тому проблем з цим не буде
    їдять. тут заходить мама Хана
    – Хан я прийшла
    – привіт
    – а це хто? твій новий друг?
    – да, він сьогодні в нас переночує, тому що дома в такому вигляді йому будуть не раді
    – добре, смачного- приємно посміхнулась мама Хана
    – дякую
    для Мінхо це було так не звично і приемно, він заздрив що у Хана є така мама
    – давай я помию посуд- говорить Мінхо
    – в тебе рука буде щепати. давай я, добре?
    – ну ладно
    Хан помив посуд і вони и

    дуть лягати спати. Хан вже бачить десятий сон, а Мінхо не як не може заснути. Він техенько іде до Хана під одіяло. лягае поряд з ним
    – м? чього не спиш?- питае пошипки Хан
    – незнаю
    – якщо тобі так легше заснути, то можеш обійняти мене
    Мінхо легенько приобнимае Хана.
    – вибач, що роблю тобі неловко
    – все добре
    спокійно сплять. сказати в цей день вони ще більш зблизились. так, було багато неловких моментів але коли, якщо не сьогодні вони так зблизяться.
    – Хан?- просинаючись говорить Мінхо
    – доброго ранку. як спалося? вже рани не так болять?- стривожено питае Хан
    – доброго. ні все добре
    вони поїли. і Мінхо вже повинен йти до дому
    – ти вже йдеш?
    – да, вже виглядаю краще ніж вчора. дякую
    – нема за що. ну добре бережи себе- посміхаючись говорить Хан
    Мінхо иде до дому. придумуючи що скаже Чану про рани, тому що батькам було якось всеодно. а Чан це був єдиний хто хоч якось цікавився його життям. Мінхо вже дома, батьки як завжди на роботі, а Чан сидить за компом
    – Мінхо привіт. що це? в тебе знову рани? покажи. коли ти встиг?- стривожено питае Чан, роздивляючись рани
    – все нормально, це просто маленькі царапини- недовольно говорить Мінхо
    – Мінхо це не просто царапини. ти їх обробляв?
    – да, їх Хан обробив
    – Хан? а тепер зрозуміло який ви проект робили.
    – а під рубашкою, треба теж обробити
    – там він теж обробив
    – що? а ну ладно. тоді іди в кімнату
    – ага- втомлено говорить Мінхо
    – які в вас відносини з Ханом?- неочікувано поцікавився Чан
    – просто друзі
    в школі.
    – Мінхо ось твоя рубашка
    – а? дякую
    – що Чан сказав за рани?
    – та нічого особливого, питав чи я їх обробляв я і сказав що ти їх обробив. просто Чан так боляче обробляє
    – ось як, а я не боляче?
    – ні
    після всіх уроків, ідучи до дому
    – що це?- питае Хан дивлячись на лице Мінхо
    – що?
    – мені здається, чи вчора в тебе цього не було- показує на синяк на лиці Мінхо
    – Хан..- недовольно говорить Мінхо забираючи руку Хана
    – Мінхо що це?
    – батько- сумно відповідає Мінхо
    – м? можеш ночувати у мене, коли захочеш- стривожено говорить Хан
    – добре, дякую- і починає трохи слизити очі
    – ти плачеш?- питає Хан, обіймаючи Мінхо- все буде добре. пішли до мене, тому що в такому стані до дому буде не дуже круто прийти
    – мг, пішли. дякую
    ідуть до дому. Мінхо було настільки жахливо і соромно, що він не знав куди себе діти. він ніколи нікому не показував свої справжні емоції і Хан це єдиний хто побачив його сльози. Хан питався якось заговорити Мінхо, щоб він не зациклювався на поганому. вже дома у Хана, вони сидять у нього в кімнаті і п’ють чайок
    – Хан хто я для тебе?- неочікувано питає Мінхо
    – друг, найкращий друг. чому так не очікувано?
    – зрозуміло, просто Чан питав
    – м, а ти? хто я для тебе?
    – даже незнаю, людина якій я довірився повністю, від якої я не ховаю нічого, мені з нею просто дуже комфортно. виходить це друг?
    – ого
    проходили тижні вони все зближались. десь через місяця три Хан почав щось відчувати до Мінхо, це була не просто дружба. Хан незнав що робити, та й в Мінхо теж було не все гладко. це був пиздец. їм треба було готовитись до екзаменів, тому що скоро в них випуск. Хан розумів що це, тому що в нього був хлопець Хьонджин але вони не зійшлись характерами. Хану тоді було легше, бо він знав що Хьонджин був по хлопцям. А тут Хан навіть незнає яка орієнтація у Мінхо. зараз скаже що любить, а Мінхо не по пацанам і дружба розвалиться. Мінхо толком не розумів що це за відчуття але розумі що це точно не дружба. Він вирішив спитати Чана, і Чан відповів що він залетів і закохався. Мінхо чесно думав що він гетеро і це просто недорозуміння але потім зрозумів що Чан був прав. як сказати? що робити? Хана це хоть не перший раз. А Мінхо було так похуй на життя, що він і не шукав хлопця або дівчину
    після школи. Хан кличе прогулятись в парк. нічого особливого, вони завжди гуляють. Тому вони гуляють по парку
    – Мінхо- говорить Хан
    – м?
    – які в тебе відчуття до мене?
    – що?
    – хоча давай я перший. Мінхо я не як не осмільвався сказати..
    – *як він мило нервується*
    – я тебе люблю. я зрозумію якщо ти мені відкажеш, я прийму будь яку відповідь
    – я теж тебе люблю, я думав сказат

    и це пізніше але не знав як, ти виявився сміліше мене- посміхаючись говорить Мінхо
    /дома у Мінхо/
    – Хан можна я тебе поцілую? я просто не хочу тебе налякати- сором’язливо питає Мінхо
    – м? да
    ніжно цілуює гупки Хана беручи його за талію. в Мінхо почервоніли вушка
    – *в нього точно ніколи відносин не було?*
    /дома у Хана/
    – Хан, ти вже розповів Мінхо?- питає мама Хана
    – ще ні
    – не затягуй з цим, добре?
    – добре, я скоро йому розповім
    Хан смертельно хворий, йому залишився рік. він боїться розповісти про це Мінхо, бо думає, що Мінхо як і Хьонджин його залишить. Хьонджин його залишив, бо знав що він не переживе його смерті і вирішив що це найкращий вибір. хоча якщо подумати, то в ного було аж 3 роки але він їх не провів з Ханом, а просто намагався забути його. він й незнав як сказати Мінхо, що він не на довго.
    після школи Хан запропонував піти до нього, розповісти щось важливе. Мінхо погодився, зовсім не розуміючи про що іде мова. заходять до дому Хана. Хан трохи знервований незнаючи як розповісти
    – що ти мені хотів розповісти? що це за бумаги?- питає Мінхо заходячи в кімнату. Мінхо бачить мідичні бумаги. і походу до нього трохи починає доходити
    Хан трясучими руками дає Мінхо одну із бумаг. там написаний рід коли його не стане
    – м? що це за рік? стоп ти ж не хочеш сказати..?
    – да, це рік смерті- сумно відповідає Хан
    – Хан..
    – Мінхо, тільки будь ласка не залишай мене, я не хочу, я знаю тобі боляче але ти для мене все- захлинаючись в сльозав просить Хан
    – я тебе не залишу Хані, я буду з тобою до кінця твоїх днів- обіймаючи говорить Мінхо.
    – вибач, я хотів розповісти раніше але дуже боявся
    – все добре, я розумію
    – а, може можна щось зробити? якусь операцію? я допоможу чим зможу- з надіями питає Мінхо
    – ні, не можна
    Мінхо нехотільсь нічого він просто хотів провести цей рік з Ханом.
    – ладно, тобі треба відпочити, в тебе так руки трусяться- бере руку Хана, витирае сльозкі – все буде добре
    Хан лягає на колінка Мінхо. Мінхо гладить його по головці і цілює в лобік. Хан засипає. руки Хана були холодними і слабкими але руки Мінхо були теплими і зігрівали їх.
    тепер Мінхо зрозумів чому на тумбочці Хана стояло так багато ліків, чому він такий худий і слабенький і куди він буває зникає.
    Хан?- говорить мама Хана заходячи в кімнату. вона бачить як Хан спить на колінках у хлопця Мінхо, про якого він їй розповідав. вона раділа за Хана, що він знайшов людину яка по справжньому любить його і не дивлячись не на що залишається з ним. вона знала і відносилась до того, що Хан не традиційної орієнтації зовсім нормально. для неї саме головне було, щоб Хан був щасливим.
    – добрий вечір- невпевнено говорить Мінхо не знаючи як на це відреагує мама Хана.
    – привіт. добре не буду вам заважати- говорить вона виходячи з кімнати
    для Мінхо це було трохи дивно, що вона так добре і з усмішкою на лиці відреагувала на це. для ного було дивно що вона повністю нормально реагує на орієнтацію Хана і підтримує його. батьки ж Мінхо були зовсім іншими, коли вони дізнались, що в ного є хлопець, вони байдуже сказали щось типу “добре, це твоє діло але знай, що це ненормально”. хоча Мінхо було якось байдуже на їхнє відношення до цього. його батьки звертали увагу тільки на Чана, тому що він їхня гордість, а Мінхо просто існує. тільки Чан звертає на нього увагу, тому що бачить що батькам всеодно на ного. Чан йому був замість батьків.
    на вулиці іде дощ і трохи починає гриміти. Хан стискає сильніше руку Мінхо і його серце стривожено починає битись сильніше. в кімнаті тиша і Мінхо бачить як руки Хана починають трохи тремтіти і серце битись сильніше
    – Хан, ти боїшся грому?- пошепки, ніжним голосом питає Мінхо
    – трохи- сором’язливо відповідає Хан. він ненавидів себе, за те що він такий беззахисний
    – все нормально, не соромся своїх страхів- Мінхо хотів якось заспокоїти Хана. він обійняв його і дав змогу Хану знову заснути. Хану було незвично і в той же час спокійно. він відчував себе в безпеці, коли був в обіймах Мінхо.

     

    0 Коментарів