Розділ 2

Розділ 2

Чорнокриг не знав з чого почати. Він звичайно сподівався на притулок, адже його клан потерпав від ворога. Те що він відчував в той час не можна було описати словами. Його лапи горіли, якби не він, від Крижаного Клану лишився лише попіл…

Сойкозірка – нова провідниця Громоклану пильно дивилася на кота. Вона відчувала тяжке становище кота. Чорнокриг від спогадів здригнувся і по його тілу промайнуло тремтіння.

– Я тебе слухаю – нарешті промовила провідниця.

– Я Чорнокриг, провідник Крижаного клану. Наш клан був оселений далеко в горах, але…  – його голос зірвався на згадці про минуле.

В його очах заграла ненависть. Він пам’ятав про те що скоїли з його кланом, але ділитися не з ким не волів.

Сойкозірка спокійно дивилася в очі Чорнокригу.

– Мій клан потерпав, тому я прошу у Громового Клану дозволу щоб полювати у вас на території. – нарешті промовив чорний кіт.

Сойкозірка не знала що відповісти, адже усі провідники її клану були надзвичайно великодушними. Вона розуміла як це переносити тягу за кланом.

–  Мені треба це обдумати з моїми котами  – нявкнула вона.

Сойкозірка рушила до Високого каменю. Чорнокриг почапав слідом за нею.

Сойкозірка застрибнула на камінь і почала промову:

– Нехай всі коти, що можуть самотужки спіймати здобич, зійдуться сюди під Високий Камінь, на віче клану!

Чорнокриг нагострив вуха, десь він вже це чув. Звісно! Із тих розповідей о Зореклані! На думці про Зоряний Клан його настрій погіршав, а в очах спалахнув вогонь!

Його роздуми перервали гучні вигуки котів:

– Хто він?

– З якого він клану?

– Його запах мені не знайомий!

***

– Не часто вона дозволяє полювати на території – нявкнув Ожинокіготь перед тим як Чорнокриг, Снігошубка та Ангелохмар мали покинути табір.

– Авжеж – сухо відповів чорний кіт.

Думка про Зореклан ніяк не відпускала його. Він глянув на Срібносмугу що висипала на небі.

Багато думок роїлося у нього в голові, але він точно знав що він не дозволить жодному коту його клану померти.

– Все ще не можеш відкинути думку про минуле? – відволікла його від роздумів Снігошубка.

– Може ти і права – не заперечував Чорнокриг.

Біла киця доторкнулася носом його вуха. Кіт відчув неприємне поколювання в лапах, адже Снігошубка завжди радила Чорнокригові.

Його злість як рукою змахнуло, він був радий що його подруга в безпеці.

***

Місячний серпик вже світив ліс коли коти прийшли до умовного табору. Біля заростей ожини їх зустрів Кігтесмуг.

– Гей, панове, де це вас весь день носило? – весело озвався смугань. – Дрібнолап проявив сьогодні неабиякі здібності на полюванні! Гадаю скоро буде заслуговувати посаду вояка!

– Подивимось – відповів Чорнокриг, показуючи усім видом що втомився.

– Думаю поласувати ви не проти, що ж не буду відволікати.

Чорний кіт глянув на Снігошубку, приємне відчуття та запах свіжатини відкинув всі погані думки і він попрямував до киці що їла свою частку.