Світло душі моєї

Темна ніч, старовинне село. Хтось тихо прокрадається хащами, до одного з будиночків. Ось він вже в ньому освітлений свічкою.

– Доброї ночі любове моя. – сказав він ігриво . Чоловік років 32 , з короткою зачіскою і смуглою шкірою від довгих днів у походах. Сині очі були заповнені азартом і любов’ю .

– Михайло! Нарешті… нарешті ти прийшов, живий. – юнак підскочив і кинувся в палкі обійми коханого . Стрункий, русий майже дівочої статури . Засипав його палкими поцілунками .

– Як же я чекав, щоб побачити тебе. З кожним разом ти все гарніший Юрко . – він лагідно гладив його по голові, шепочячи лагідні слова, так тихо що навіть небеса не почули .

Тихій стогін, тяжке дихання. Звуки палких поцілунків, вони двоє це все що було в темряві ночі. Те саме заборонене кохання, але настільки гаряче, гріховне.

Юра сидів на коханному, вже без сорочки в одній білизні. Його губи спускалися все нижче і нижче, руки ніжно стискали сідниці хлопця.

– Ах, що ти робиш… ах – чоловік поклав його на ліжко, роздягаючись.

– Не можу більше стримуватися. – Михайло зтягнув з нього останній одяг, милуючись кожним сантиметром білосніжної, гладкої шкіри.

– Ти зводиш мене з розуму.

Ось та сама мить, вони одне ціле : душею, тілом, розумом.

-Ааах тихіше не так сильно… хаах – Юра сором’язливо закривав очі . – Не , не дави туди ! – стогін тільки посилювався, а чоловік навіть не думав зупиняти акт любові і пристрасті. Хоча хлопець в душі тільки і бажав потонути в їхньому божевіллі.

Божевіллі двох коханців. Михайло зовсім не стримував почуттів, він продовжував рухатися так швидко що їх стогін став хриплим. Ліжко хиталося під ритм поштовхів.

– Так , так ще любий… прошу не зупиняйся! – кричав юнак зхрипшим голосом.

-Навіть і не подумаю … хах!

Хлопець схопився руками за мускулисту спину Михайла. Дряпаючи його від задоволення і пристрасті.

Вони лежали в обіймах один одного.

– Вибач що покинув тебе на так довго. – чоловік гладив русяве волосся.

– Головне що ти повернувся до мене.

– До речі тримай – він дістав з кишені штанів перстень з зеленим каменем, і золотими пелюстками . – Це тобі , як вибачення любий – взявши його руку він обережно надягнув перстень на тендітний палець хлопця.

– Він дуже гарний. Дякую тобі – він поцілував Михайла в солодкі вуста, так як цілують тільки найдорожчих ніжно і лагідно .