Розділ 3

Після уроку Боголюбова тихенько постукала до кабінету Євгенії Максимівни.

– Так. – почулося з за дверей, зайшовши Дана побачила жінку, що сиділа вільно відкинувшись на дивані, витягнувши ноги перед собою, чашку з кавою, тримала двома руками у себе на ногах. Очі жінки були заплющені, пишні груди, обтягнуті шовковою блузою рівномірно здіймались. Дана уже вкотре відмітила, що Євгенія дуже приваблива жінка. Тишу порушила мікрохвильова піч, яка виявляється стояла в одній із ніш офісної шафи, поруч стояв ще й електричний чайник – непогано. Богдана зрозуміла німе прохання Жені відразу, коли жінка відкривши очі, сиділа переводячи погляд з Дани на мікрохвильову і назад. Ставлячи перед жінкою тарілку з гарячими канапками:

– І ви вважаєте що це обід?

– Так.

– Я взагалі-то хотіла витягнути вас з цієї обителі, – вона оглянулась, – ну хоча б в столову. Там можна пристойно пообідати. І це не їжа. – тикнула пальцем в тарілку, з якої Женя уже взяла один бутерброд.

– Я ж говорила що обідаю тут. Будь ласка, Богдано, якщо хоче наполягати на своєму, відкладемо це до іншого разу, зараз у мене не стане на це сил.

Дана вирішила не наполягати сьогодні, адже жінка справді вигляділа втомлено:

– Добре, тоді я зараз прийду. – повернулась хвилини за дві з ланч боксом та термочашкою, мовчки відкрила та поставила страву до мікрохвильовки. Євгенія з цікавість спостерігала за жінкою, що стояла чекаючи звуковий сигнал, нервово постукувала ногою. Довга коса спадала змією по хребту, досягаючи привабливих сідниць. Зрозумівши, що оцінює форми вчительки фізкультури злякалась своїх думок, та потупивши погляд в чашу почала сьорбати уже холодну каву.

– Ну от і все, – зі своєю стравою, сіла біля Жені, невідомо звідки у неї взялась вилка і серветка, – зараз я вам покажу, що таке справжній обід.

– Що це? – недовірливо покосилась руда.

– Рибна запіканка та рис з морковкою. – по тому як скривилась Женя, зрозуміла, що її ще доведеться вмовити.

– З рибною запіканкою, у мене доволі суперечливі стосунки. Я не буду це куштувати.

– Ну давайте, хоч трішки. – Богдана наколола трохи страви, та приблизила до Євгенії, – давайте, одну, а потім самі попросите ще. – русява зиркнула очима, спостерігаючи за ваганням жінки. Врешті директор здалась та подавшись вперед спробувала їжу.

– Ммм, не очікувано смачно, – запропонованою серветко витерла кутики губ, прийнявши слідом і наступну порцію, – Ви збираєтесь мене годувати? – ствердний кивок. – Думаю я з цим впораюсь і сама, – Женя перехопила піднесену в черговий раз Богданою вилку. – Дякую. Ви самі готуєте?

– Так. Звичка слідкувати за своїм харчуванням. – жінка попивала чай, що був у її термочашці – м’ятний, як відчула за запахом Женя.

– Ви не будете? – покосилась на їжу у своїх руках директор.

– Ні, пригощайтесь. – відкинулась на диван та витягла перед собою ноги. – Так про що ви хотіли поговорити? Хоча ні я вас благаю, давайте будемо на ти, а то мене вбиває ця офіціальність. Просто Дана.

– Добре. Тоді «просто Дана», називай мене Женею.

– От і чудово. – зраділа Богдана. – Так тепер давайте повернемось до теми. Що вона тобі розповіла?

– Я ж сподіваюсь ми можемо довіряти одне одному?

– Якщо ти про те, що я можу піти розпускати слухи по школі, то не мені когось судити.

Женя уважно оглянула жінку перед собою, ніби вагаючись. Ще не так давно вона вважала її досить проблемним надбанням для свого педагогічного колективу. Але в той же час, їй хотілось поділитись думками, не менше ніж розкрити для себе таку цікаву і неоднозначну особистість нової вчительки:

– Ну добре. Влада розповіла мені, що їй подобаються не тільки чоловіки, а й жінки. І сказала що з пів року має стосунки з дівчиною. Не сказати, що я шокована, вона у мене завжди була ну скажімо неординарною. Ба більше, якщо чесно напевно я і чекала чогось такого. Але мене трохи засмутив той факто, що вона відразу зі мною цим не поділилась. Ми завжди ділились одна з одною всім. А після аварії ще більше зблизились. – директорка замовкла, поринувши у спогади. – Вибач, звичайно, можливо воно тобі і не треба все, але я справді не маю з ким це обговорити.

– Нічого, Жень, я все розумію. Ти справді прийняла це, чи намагаєшся зробити вигляд?

– Ну скажу так. Я на шляху до прийняття. А ще мені дуже цікаво що там за фрукт охмурив мою дорогу доню. – вона задумалась. – хоча знаючи доньку, хто кого це треба буде ще з’ясувати. Я говорила уже Владиславі це. Я дуже боюсь її втратити, вона все що у мене є. Не хочу щоб донька через мене відмовлялась від себе.

– А якби ти сказала що проти, що вона б зробила? – Богдана сиділа в півоберта до рудої, підібгавши під себе праву ногу.

– Навіть не знаю. Тому і боюсь. Вона непередбачувана. – жінка якось понишкла, в’яло штрикаючи вилкою, переміна не залишилась непоміченою для Дани.

– Жень?

– А? Та просто щойно зрозуміла – що ж я за мати така, що не помітила, що донька закохана. Занадто зайнята була собою, не помічала нічого. Тепер то зрозумілі її відсутність по вечорам,злипання в телефон.

– То у тебе навіть немає здогадок, хто б це міг бути?

– Навіть не уявляю. Можливо Марина знає, останнім часом вони багато чому проводять разом, – жінка різко відставила від себе, тарілку, та хлопнула себе долонею по лобі. – Яка ж я дурна. Це Марина так?Я не знаного ще когось з ким би донька проводила стільки часу. – русява лиш посміхалась, здається посмішка ніколи не сходить з її обличчя.

– Не знаю. – лисяча посмішка та прищур оливкових очей, уважно слідкував за жінкою навпроти. – Це ти вже з’ясуй сама. Мені вже час. – поглянула на зап’ястя на якому до речі не було годинника, але Женя цього і не помітила, бо була повністю у свої думках. Попрощавшись з Богданою, яка швидко пішла, повністю занурилась у себе. Отямилась від шкільного дзвінка, і єдине що ще нагадувало про присутність Дани в кабінеті – слабкий аромат м’яти, який Женя знайшла доволі приємним.

Дана ж вирішивши, швидко втекти поки не ляпнула зайвого, залишила Євгенію на самоті. Їй чомусь неабияк гріла душу думка, що Євгенія Максимівна, просто прийняла доньку. Свою доньку. Без умовно. І водночас їй було сумно, що в свій час її матері не вистачило чи то сили духу чи щирості, аби прийняти і вибір Дани. Ці гіркі думки, стерли посмішку з теплих уст жінки, та посіяли смуток в очах.

Вечір п’ятниці. Додому Богдані зовсім не хочеться. Замість цього вона сидить на підлозі в комірчині спортивної зали та перебирає шахмати,сортуючи комплекти. Чим би ще зайнялась вільна,молода, безтурботна жінка у вечір п’ятниці?

За стіною гамір – схоже Ольга Іванівна ще тримає бунтівних старшокласників в актовій залі і мордує їх підготовкою до восьмого березня. Ольга звичайно гарна людина але занадто багато нервує, що навпаки стимулює школярів на пустощі. Вона і Боголюбову просила приєднатись якщо буде час, здається колега просто хотіла потоваришувати, але бути там жінці не дуже хотілось.

Закінчивши своє відверто нудне заняття, вирішила таки збиратись додому, тим більше за вікном уже починає сутеніти. Нехтуючи перевдяганням, змінює лише взуття. Закинувши сумку на заднє сидіння, опускається в холодний салон. Поки прогрівається мотор, подумки перевіряє зміст холодильника. Треба купити продуктів, щоб безвилазно просидіти в дома, очікуючи чергового дзвінка по скапі від найрідніших, як нового пришестя. Дарма. Часто очікування дарма. Звичайно у них своє життя. Салон помалу наповнюється теплом і жінка кермує до найближчого магазину.

Блукаючи магазином, декілька разів ловила на собі цікаві погляди і не могли зрозуміти, то через її зовнішній вигляд чи через посмішку, яка так і приклеїлась до неї. Виходячи з магазину, уважно вивчає чек – звичка не більше. Зупинившись під слабим світлом вивіски, перевіряє свій уявний список. Жінку відволікло жалібне і протяжне «Мяяяяу». Опустивши погляд , помітила в ногах щось мале і волохате, чи то брудне чи від природи таке чорне, треться об її ноги. Воно настільки худе, що навіть нечутно доторків. Взагалі не думаючи Богдана бере на руки це неЩастя, та віднісши в авто, сподіваючись, що салон не буде пошкоджено, купує ще корму для кошенят та дитячих пелюшок. Перший вечір за останній місяць вона буде не сама.

В машині, кошеня, мирно спить на кріслі заколисане затишним салоном авто, не продував вітер та не сипав сніг.:

– Ну, поїхали додому. – тихо щоб не розбудити, чумазе кошеня, сама до себе. Нарешті буде до кого говорити. На якусь мить їй стало себе шкода. Дожилась – звела кота, ну або кішку. Приїхавши довелось розбудити малюка, підхопивши на руки його та сумки, Боголюбова піднялась на свій четвертий поверх. Відкривши двері, хотіла було уже ступити в квартиру, але чомусь згадала традицію впускати першим кота, що власне і зробила:

– Ласкаво просимо додому. – у відповідь почала лише, уже не таке жалібне «мяяяу». Покормивши і відмивши це чудо, зрозуміла, що воно таки чорне і що це таки дівчинка.

– Як же тебе назвати, – уже сидячи на дивані, Дана думала що вночі робити з малечею. Їй не хотілось,залишати дівчинку одну, але спершу її треба обробити від паразитів і привчити до котячого туалету. Тому на сьогодні, застелила у ванній кімнаті пелюшками всю підлогу, зробила затишне кубло зі старих светрів. Спершу кошеня трохи плакало, але врешті заспокоїлось, після чого Уже Богдана згадала про вечерю.

***

-Що ти за жінку до мене підіслав? – уже вкотре запитала Женя, у Анатолія за сьогоднішній вечір. Зараз вона і Анатолій зі своєю дружиною Катериною, сиділи на кухні Євгенії , та пліткували, як інколи робили це вечорами суботи. Донька вдало вибралась з дому до друзів. Директорка була розумною жінкою, тому не квапила і не докучала доньці з розмовами. Лише вирішила поки справді пригледітись до її відносин з Мариною.

– А що за жінку? Як на мене Богдана Броніславівна просто чудова. Була б чоловіком явно не залишилась байдужою. – брюнетка зі злегка смуглявою шкірою та карими очима, стукнула по руці здивованого чоловіка і підморгнула Євгенії.

– Ох, Катя, Катя, якби не знав тебе то почав би ревнувати, – Анатолій чмокнув жінку в щоку, то поглянув на Євгенію, – ну а що з нею не так?Цікава – так. А вона, колись мені цікаве слово сказала. Зараз згадаю. Самобутня. О. – жінки засміялись з кумедного вигляду чоловіка.

– Стоп то ти не проти як би я з нею. Ну того. – не вгавала Катя, пускаючи бісенята очима. Їй інколи подобалось змушувати свого кремезного з виду чоловіка ніяковіти.

– Катерино. – чоловік намагався бути суворим, але в нього мало що виходило, тому жінка лише знову розсміялась. Женя з посмішкою спостерігала за цією парою, з якою їх звело студентське життя. Спокійний та виважений Анатолій, що з виду нагадував ласкавого ведмедя, та повна йому противага – невеличка брюнетка, що здавалось ніколи не сиділа на місці.

– Та добре я жартую. Весь мій досвід з жінками розпочався і закінчився тоді коли Женя, – вона спостерігала, яка руда опустила погляд в келих та почала червоніти, – в день випускного переплутала мене зі своїм благовірним.

– Ну скільки можна про це.

– Та годі. Цілувалась ти класно.

– А ти не дуже. – зьязвила Женя.

– Ну думаю роки досвіду то додали. Можемо повторити. – грайливо смикнула бровою Катя сміючись.

– Та іди ти. – відмахнулась від неї Євгенія.

Друзі просиділи так ще добру годину, багато сміючись та підколюючи один одного. Врешті близько дев’ятої подружжя вирішило збиратись, хоч Женя і пропонувала їм залишитись на ніч. Провівши гостей, не кваплячись прийняла душ та примостившись з книгою в ліжку, повільно провалилась у сон.

Жені не часто снять сни, тим більше приємні. Сьогодні ж вона у своїх сновидіннях, повернулась до подій двадцятирічної давнини. Коли разом з одногрупниками та друзями «обмивали» отримання диплому в напівтемній і здавалося б синій від сигаретного диму квартирі.

Ось вона повертається з ванної кімнати на кухню, де хвилини три тому залишила Андрія докурювати сигарету. Прикрила з собою двері, доньці було лише три роки, так як жили вони з батьками, часу побути разом у них майже не було, от і доводилось ловити зручний момент. У слабкому світлі місяця, тихо наближається до фігури, що сидять на стільці та випускає дим. Забравши з рук недопалок, затягується та втоптує його в попільничку. Опускається на коліна постаті та оповиває її шию руками, натомість та тримаючи руки на її талії пригортає до себе.

Недовго думаючи впивається в губи навпроти вимогливим поцілунком. Постать переносить поцілунки на шию, одночасно погладжуючи стегна. Підхопивши на руки та всаджує жінку на підвіконня, разом розвівши її ноги та прилаштувавшись між ними, продовжує осипати шию жінки поцілунками. Запускає напрочуд ніжні руки під футболу та починає вимальовувати чудернацькі візерунки на животі жінки. Нетерпляче стягнувши з Жені футболку відкидає її в бік, цілує пишні груди. Від задоволення Женя прикрила очі та хотіла було запустивши пальці у волосся постаті чоловіка, зрозуміла що щось не те, коли нащупала туге плетіння коси. Постать тим часом опустилась на коліна та осипала живіт поцілунками. Злякано відкривши очі так і завмерла. В слабкому світлі місяця, що визирав у неї зі спини, помітила Богдану. Русява жінка з бісенятами в оливкових очах дивилась на неї з низу в гору, посміхаючись посмішкою ласого кота.

Важко дихаючи Євгенія прокинулась. Звелась на лікті та озирнулась. Ні це однозначно був сон. Ковдра клубком лежить в ногах, здавалося б вона мала замерзнути, але жінці було жарко. В горлі пересохло, в душу зароджувалось дивне відчуття, прикусила нижню губу, згадуючи як її торкались губи загадкової Богдани, нехай і у вісні.

– Це якась нісенітниця. – в тишу сказала руда, повільно підіймаючись та ідучи на кухню. Втамувавши спрагу, повернулась в ліжко, проте так і не змогла заснути. Найдивніше для неї було те, що хотілось знову відчути ніжні руки Богдани на своєму тілі, та ї губи на своїх устах.

Весь наступний тиждень Євгенія мимоволі уникала Богдану. Побачивши її десь в школі, починала червоніти, згадувала свій сон і опустивши голову, швидко, як могла тікала. Більшість часу проводила у своєму кабінеті, старалась зануритись з головою в роботу. У всьому ж іншому, все валилась з рук. Владислава не спішила ділитись подробицями свого життя. Дівчина ловлячи вивчаючий погляд матері поспішала зникнути. А Женя намагалась втамувати душу, що чомусь неприємно знобила і фізичний біль від травм, запиваючи що раз більшою порцією знеболюючого.

***

Богдана ж була заклопотана роботою, та допомогою Ользі з концертом. Так вона таки здалась, адже її просто вбивав вигляд знесиленого педагога організатора. Яка окрім своїх уроків та класного керівництва, мала ще організувати три одинадцять класи до продуктивної роботи. А ще Богдана задумала зробити дещо, так би мовити в подарунок новій школі, особисто від себе. Додому вона поверталась маючи хоч якийсь та настрій. Її завжди біля дверей чекала Маргарита, що по приходу робила коло навколо жінки і сідала поруч, очікуючи коли її піднімуть на руки пригорнуть до себе та нагодують. Кішка виявилась напрочуд кмітливою, спокійно пережила купання, приручання до лотка і тепер ходила красуючись квартирою з червоним ошийником, що гарно виглядав на її чорному хутрі.

Так як восьмого березня мав бути вихідний, то шкільний вечір вирішили провести на день раніше. І от у вівторок сьомого числа, можна було спостерігати як жіноча половина школи, у своїх найкращих вбраннях і з іскорками в очах переступала шкільний поріг. Уроки в честь свята зробили скороченими, щоб жінки потім мали час зібратись і концерт мав початися о четвертій дня коли початківці та середня школа покинуть будівлю.

О пів на четверту, самі нетерплячі почали заповнювати рівні ряди в актовій залі. Зал вирішили особливо не прикрашати, свято не таке вже й велике – лише кульки під сценою та фото зона з плакатами. У залі тихо грала спокійна музика. Ольга Іванівна з старшокласником, що відповідав за шкільне радіо та за музику під час концертів, сиділи з боку сцени та тихо перемовлялись. Ольга нервово позирала на годинник, Богдана пообіцяла приготувати сюрприз, але вона не знала що саме і відверто боялась. Адже не розуміла, чи всерйоз чи жартома Дана сказала, що вона буде напівголою і що такого ще ніхто в цих стінах не робив. От зараз русява жінка показалась в дверях, одягнена в чорну приталену сукню та на височезних підборах. Зараз вона широко посміхнулась та показала, підняті догори два пальці.

Почувши розмірені удари та повільний ритм підборів Богдана стоячи в дверях обернулась. На початку коридору, повертаючи від свого кабінету, під руку з Тетяною Миколаївною йшла Євгенія Максимівна, опираючись на свою чорну тростину. Одягнена директор була в червоний брючний костюм, що вигідно гармонував з її рудим волоссям, тростиною та чорною шовковою блузкою під піджаком. Побачивши її Богдана Броніславівна уже не могла відвести погляд, вона лише у німому захопленні обперлась на одвірок та чекала коли жінки підійдуть.

– Доброго дня, Євгеніє…Максимівно, – здавалось промуркотіла Дана, їй самій була незвична така переміна свого голосу.

– Доброго, Богдано… Броніславівно, – точно так же як і Дана, Женя зробила паузу, та вивчаюче огледіла жінку перед собою, почувши поруч Тетянине тихе «кхе», доторкнулась до її передпліччя, – дякую Танюш. – на що жінка кивнула, привіталась з Богданою та пішла в зал, до свого одинадцятого «А».

– Ти чудово виглядаєш. – русява не змогла втримати щирої посмішки, коли Євгенія залившись фарбою, поспішно заправила за вухо неслухняне пасмо.

– Дякую. Ти теж. – і оглянувши її довгі ноги подумала про себе «як вона тільки ходить на таких ходулях», але в голос сказала, – чому не заходиш?

– Як чому? На тебе звісно чекаю?

– На мене? – щиро здивувалась Женя.

– Ну а на кого ще. Ходімо, а то ми тут вчинили затор. – Дана кивнула головою, за спину директора, де уже почали збиратись кучки школярів, які не осмолювались, посунути вчительок з дверей. Вона галантно подала руку жінці в червоному, та повільно зайшла до зали, відразу ідучи до першого ряду. Притримуючи жінку за лікоть, Дана допомогла їй опуститись у крісло, важко видихнула коли її погляд, можливо і не мимоволі ковзнув у декольте Жені. Яка відчувши гарячий подих що разом обпік шию, підняла очі та зустрілась з глибиною жовтих очей навпроти. Побачивши як дивлячись їй прямо в очі, Богдана прикусила губу,проганяючи думки мотнула головою, що привело в себе і Богдану, яка поспішно пустилась в крісло поруч, та почала жестами щось показувати Ользі, яка з виразу обличчя майже нічого не розуміла. Тому Богдана вибачившись, пішла переговорити, та передала жінці флешку з ретельними вказівками.

Женя крутячи в руках тростину, і інколи глухо постукуючи нею по підлозі, спостерігала з Даною. Зараз жінка здавалась схожою на кішку, її рухи були плавними, вираження обличчя спокійним, говорячи з Ольгою та хлопцем за пультом, вона інколи посміхалась, але зовсім не так, як робила це поруч з директором.

Вчителька фізкультури повернулась на місце уже коли, ведучі взяли перше слово, і в залі запанувала тиша та напівтемрява. Обидві жінки, старалась зосередитись на дійстві але чуючи поруч розмірене дихання одна одної, зосереджувались на ньому. Приємно відчувати поруч себе людину. Раптом двері зі скрипом відчинились і до зали крадькома, зайшла Влада тягнучи за собою Марину, якщо вони і не хотіли привертати до себе увагу, то у них мало що вийшло. Богдана почувши як Женя поруч важко видихнула, перевела погляд на неї:

– Ви так і не поговорили, – ледь нахилившись до жінки запитала, у відповідь та лише заперечно похитала головою. – Навіть не цікаво, чим вони таким займались, у повність пустій школі, що запізнились?

– Будь ласка, досить. Не змушуй мене це уявляти. – Дана лиш пустила смішок та відвернулась до сцени.

Деякий час вони сиділи в тиші, потім Дана підвелась, та пішла до виходу, уже в дверях уловивши на собі водночас здивований і зацікавлений погляд Євгенії підморгнула їй та зникла за скрипучими дверима.

Швидко добігши до роздягальні, рвонула двері на себе і відразу п’ять пар здивованих очей втупилось у неї. Через мить здивованість змінилась привітальними вигуками та купою обнімашок.

– Так, я вас також всіх рада бачити. Але давайте зберемось після та десь посидимо поговоримо. А зараз, Оль, ти принесла мою сумку. – вона поглянула на блондинку, що стояла перед дзеркалом та поправляла зачіску.

– Ага, он. – кивнула десь в бік. Так як часу було обмаль, Дана швидко перевдягалась, та повела жінок за собою до дверей актової зали. Біля дверей її зустріла педагог організатор, яка побачивши ходу з шести жінок трохи злякалась. Ольга як і було домовлено, кивнула хлопцеві за пультом, і вмить світло у залі повністю погасло і серед глядачів пройшовся невдоволений гул.

Коли світло не очікувано погасло Женя зайорзала на місці, через занадто гучну музику мало що було чутно. Не очікувано, сцена залилась м’яким світлом, освітивши шість постатей спиною до глядачів, що стояли в шаховому порядку – по три в ряд. Музика змінилась. Зал помалу заповнювали ритмічні мотиви, набираючи темп і постаті почали рухатись. Жінки в чорних штанах та білих сорочках, підтяжках, їх волосся було зібране а на голові були чорні капелюхи. Ще мить і в залі впізнали пісню «Smooth Criminal», після чого залом пройшовся захоплений гул. Жінки рухались граційно, точно в такт музиці та ідентично відтворюючи всі рухи. Дійство дійсно захоплювало. Через декілька акордів, в залі піднялось з десяток хлопців, витягши з під сидіння чорні капелюхи, пішли в бік сцени, їх приєднання до танцю викликало нову хвилю захоплення. Хлопці зайняли майданчик під сценою і хоч не так вміло, але досить непогано почали відтворювати рухи жінок.

Але справжній шквал був коли до танцюючих додались Сергій Васильвич, молодий фізрук та вчитель трудового. Навіть найстриманіші вчительки плескали в долоні та щиро сміялись, з відверто халтурник рухів колег, здавалось лише жінки на сцені, віддавались на всі сто відсотків.

Погляд Женя цілком і повністю був прикутий до високої жінки в центрі першого ряду. Руда, була повністю загіпнотизована, талантом цієї загадкової жінки. На мить зустрівшись з очима Дани, що посміхались, її навіть кинуло в жар від промайнувшої думки, що зараз Боголюбова танцює лише для неї.

Світло погасло. Музика знову змінилась. Зал заповнився гучними оплесками. Коли увімкнулось основне освітлення жінок уже не було. Якби не загальний захват, Женя подумала б, що це все їй привиділось. Але це було неймовірне завершення вечора. Жінка сидячи на своєму місці, чекала коли юрба збуджених старшокласників покине приміщення, щоб без перешкод дістатись свого кабінету. Владислава попередила її що з іншими молодими вчителями відправиться продовжити вечір десь у місті. Тому зараз Євгенія, хотіла відправити особисто від себе в учительську цукерки та дві пляшки вина, що купила перед цим, та замовивши таксі, поїхати додому.

З цими думками, уникаючи натовпу, вона пішла правим крилом школи, що зараз слабо освітлювалось та було напівтемним. Тут же знаходились і роздягальні. У жіночій горіло світло, що падало в коридор через невелику шпарину. Євгенія дозволила собі прочинити двері ширше, та заглянути. Перше що кинулось в очі, суцільний безлад, шість жінок, яких ще декілька хвилин назад можна було спостерігати на сцені. Її помітили не відразу, а помітивши замовкли, лише жінка, що стояла до неї спиною, спокійно продовжила говорити з гарною брюнеткою, що помітивши вторгнення прикрила розстібнуті краї сорочки. Дана обернулась.

– О, Євгеніє Максимівно. – Дана, скорочуючи відстань між ними, вона повернулась до зацікавлених жінок, пояснюючи. – Дівчата познайомтесь, це директор цієї школи – Євгенія Максимівна. – руда кивнула головою, а Богдана почала представляти жінок по черзі.

Відразу біля них стояла Олена, жінка років тридцяти, що вже була майже одягнена так як поспішала додому, скоро попрощавшись вона вийшла. Допомагаючи одна одній, впоратись з костюмами стояли дві близнючки – Тоня та Іра, високі гарні дівчата років двадцяти п’яти. Вони одночасно привітались, та з якоюсь ще дитячою зацікавленістю, спостерігали за Женею, лише згодом, вона впізнала в них своїх колишніх учениць. Брюнетку з якою говорила Дана звали Настею, і вона з якимось нехорошим прищуром, зараз дивилась на Євгенію. Останніми Богдана представила, – Ольгу, жінку одного з собою віку.

– Ну що ж я можу лише подякувати вам. Це було захоплююче. – оцінивши явно цікаву компанію, коли Дана закінчила, сказала Женя. – Я так розумію ви якийсь колектив?

– Ми танцювальна студія «Гроуверс», можливо чули, а виступаємо лише для своїх, або дуже за великі гроші. – відповіла Ольга і всі засміялись.

– Я так розумію це цілковито твоїх рук справа?Як тобі лише вдалось таке провернути? – запитала Женя у Богдани, що стояла поруч, схилившись на стіну, і мовчала.

– Ну якщо ти уважно слідкувала за танцем, то там задіяні були не лише руки. – лукава посмішка.

В цей час Ольга, сказали що її чекають, і в суботу вона запрошує всіх присутніх до себе в гості, не оминула запрошенням і Женю. Чи то з ввічливості, чи то що від пильного погляду Ольги, не сховалось, те як Богдана дивилась на Женю і вона вирішила поспостерігати за ними ще.

– Дано, ти скоро? Ти обіцяла мене підвезти. – перебивши жінок у розмову влізла Настя.

– Якщо поспішаєш, то можеш викликати таксі. – русява навіть не поглянула на дівчину, що пробубніла, щось невдоволене у відповідь і сіла на лавку. Як ніби нічого і не було, Дана повернувши собі привітну посмішку звернулась до директора. Близнючки що саме закінчили перевдягатись, люб’язно запропонували Насті, допомогу і та нехотя погодилась, в’яло тягнучи себе і свою сумку на вихід, окинула холодним поглядом Женю, та вийшла, не попрощавшись. Тоня що ще залишалась, збирати речі, так як сестра пішла до авто. Вибачилась за подругу, сказавши що ту ніби покусав дикий єнот, і що вона була дуже рада повернутись до рідної школи.

– А у вас які плани? – коли вони залишились сам на сам, Богдана запитала у рудої, жінка відповіла, що відкланяється перед колегами, які непевно уже святкують і відправиться додому. – Як скучно ви живете, пані Євгенія. Допоможете? – вона повернулась спиною до жінки, показуючи так, щоб та допомогла їй з застібками підтяжок на брюках. Тремтячими руками жінка виконала прохання. Дана зовсім не соромлячись, так же стоячи спиною до жінки зняла сорочу та відкинула у бік показуючи сильні м’язи, та натягнула на голий торс свою чорну сукню, потім стягнула штани та розправила сукню на стегнах.

– А як ви додому доберетесь? – запила русява, відволікаючи директора від споглядання свого тіла.

– На таксі.

– Я можу вас підвезти? – та відправила одяг в сумку, своїм виглядом показуючи, що готова іти.

– Якщо чесно я б не відмовилась. – весь тиждень уникала а от так легко погоджується на пропозицію Женя, але згадавши як вона не так давно відмовила Насті, додала. – Якщо це не надто змінить твої плани.

– Якщо ти про Настю, то вона завжди прагне привернути мою увагу. Думаю я їй подобаюсь, але біда в тому, що вона не подобається мені. Схоже сьогодні вона справді поспішала, бо не відчепилась би так легко. – жінки уже йшли до учительської, щоб привітатись з колегами, та відволікти їх подарунками, щоб самим зникнути.

-А хто вам подобається? – Женя зупинилась та уважно поглянула на Богдану, яка також не відвела погляд і абсолютно спокійно відповіла.

– Взагалі то є одна жінка. Але вона ще не готова на такі відкриття. – вона пішла, а директор в задумі дивилась їй у слід, поки Дана не зникла за дверима учительської, звідки відразу ж пролунали оплески.

Уже менш ніж за годину Богдана чемно відкрила двері свого авто перед Євгенією, допомігши їй сісти. Сама ж вчителька фізичної культури, закинула сумку до багажнику та сіла на місце водія. Жінки мовчали. Богдана не знала з чого почати розмову, а Женя обдумувала інформацію, про те що Дані хтось подобається, її чомусь засмутила ця інформація чи що.

– Не хочеш мені свою адресу сказати?

– Що? А вибач. До центру , а далі я покажу. – Дана кивнула та почала вирулювати з території школи.

– І ще, вбий в мій телефон свій номер. – протягнула Дана свій смартфон, не відволікаючись від дороги.

– Навіщо? – невпевнено перейняла апарат Женя.

– Ну як навіщо. Щоб ми домовились коли я за тобою заїду. Невже ти забула про запрошення Олі? – Дана була повністю зосереджена на дорозі, і Женя могла спокійно її розглядати. Їй однозначно сподобався зосереджений вигляд Богдани.

– Я якщо чесно не сприйняла його в серйозно. Вона ж лише з ввічливості це зробила.

– Якщо б не хотіла цього робити вона б і не зробила. Тому мушу сказати знаючи її, що вона засмутиться і влаштує мені допит чому тебе немає. Я прошу тебе, не вагайся і будь готова зранку в суботу.

– Але це ваша компанія. Не хочу бути зайвою.

– А це взагалі нісенітниця. Познайомишся – не проблема. Ну коли ти в останній раз відпочивала?

– Лікарняний рахується?

Дана хмикнула, і похитала головою:

– Аж ніяк. – вони в’їхали в стару частину міста, з гарними невеликими будинками з акуратними балконами, і Женя почала вказувати дорогу, за хвилин п’ять, русява паркувала авто перед під’їздом директора.

– Чекай на мій дзвінок в суботу.

– Ну добре. Але ти перепитай чи серйозно вона. Добре? – Женя здалась.

– Ага, вважай уже перепитала. – знову ця лукава посмішка.

– Ти завжди така? – жінки продовжували розмову, адже жодна не хотіла покидати теплий салон автомобіля та компанію одна одної.

– Яка?

– Я б сказала неслухняна та робиш те що задумала, самовпевнена?

– Ага. Я ще й не на таке здатна. – Женя і сама не помітила як весь час ніжна посмішка не сходила з її обличчя, але це чудово помітила Дана.

– То ти скажеш мені, як провернула такий номер? Одне діло хлопці старшокласники, але наші молоді хлопці-вчителі. – Євгенія Максимівна, марно вдивлялась в хитру посмішку на обличчі жінки навпроти.

– Давай, це залишиться моїм маленьким секретом. – вона ще й підморгнула.

– Мені вже мабуть час. – руда почала шукати дверну ручку, зрозумівши що відповіді вона не дочекається. – Дякую що підвезла. Гарного свята завтра.

Спостерігаючи за спробами Женя навпомацки знайти ручку, Дана не витримала.

– Зачекай. – вона швидко вийшла, обійшла авто та відкрила двері випускаючи пасажирку. – Мені було в радість. З задоволенням буду це робити хоч кожного дня.

Женя заправила пасмо за вухо і очима кота з Шрека глянула вгору на Дану:

– Дякую. – було вже хотіла, сказавши «на все добре» і піти, але Дана, захлопнувши двері, які все ще притримувала, в один крок підійшовши в притул до Євгенії та притисла її до авто. Їй сподобалась ніяковість та розгубленість на обличчі цієї владної жінки, якій здавалось зараз забракло слів. Богдана, обережно самими пальцями доторкнулась до щоки Євгенії Максимівни. Ледь вагомо, за підборіддя підняла обличчя жінки в гору і втопаючи в блакитних очах, доторкнулась губами до щоки Жені. Чи то від шоку, чи не віри в правду, руда не чинила супротив, і Богдана перемістилась в кутик губ, потім майже невагомо торкнулась і самих губ. Але тільки-но вона опустила руки на талію жінки, як та заліпила їй ляпас . Не сильно проте на морозному повітрі щока майже відразу почервоніла. І Євгенія, поки русява ошарашено дивилась на неї тримаючись з щоку, вислизнула з пастки, та швидко, як могла поспішила в сторону свого під’їзду:

– Перший поцілунок – який палкий. – хмикнула про себе Богдана, все ще не сходячи з місця.

Як би у Євгенії так не шуміло в голові та не калатало серце, то вона б напевно почула Данині слова та задоволену посмішку за спиною.