Кайдашева сім’я Чжун Лі

Ввечорі п’ятниці Чжун Лі повернувся додому після важкого робочого дня. Ступаючи на поріг він автоматично вимовив слова привітання, коли побачив, що вдома нікого не було. На порозі його зустріла лиш порожнеча коридору і підозріла тиша. Зазвичай в такий пізній час всі троє його дітей вже були вдома після денних справ. Вони дуже часто збиралися у вітальні, сварилися між собою і кричали. Іноді підлітки надто захоплювались своїми суперечками, і навіть не звертали уваги на батька, який намагався їх заспокоїти.

Тиша була незвична, і через це зароджувала неспокій в серці чоловіка. Знявши з ніг вкриті вуличним пилом туфлі, Чжун Лі пройшов в глибину дому і одразу ж покрокував сходами на другий поверх. Провернувши ручку однієї з дверей, він безцеремонно відчинив її, і мало не втратив слух через дівочий писк.

— Тату! Треба стукати! — налякано вигукнула Гань Юй.

Вона стояла біля гардеробу, приміряючи сукні, і як на зло тато вирішив зайти у найделікатніший момент.

—- Вибач, — схвильований Чжун Лі сховався за дверима, щоб не соромити свою старшу доньку, — кудись збираєшся?

— Так. На вечірку.

— Але вже пізно, Гань Юй. До того ж, я хотів, щоб сьогодні ввечорі ти доглядала Ху Тао і Сяо.

— Але тату! — Гань Юй знову настіж відчинила двері до своєї кімнати, і постала перед батьком у гарній вечірній сукні. Це була стримана сукня чорного кольору, ледь прозора, довжиною трохи вище колін. Пурпурні очі дівчини були сповнені суму, — так не чесно!

Вона ненавиділа те, що протягом всього життя її змушували сидіти з шаленими молодшими братом і сестрою. Тому що якби не вона, Ху Тао і Сяо наодинці розтрущили б їхній будинок у тріски. Гань Юй хотіла сказати татові, що не зобов’язана виконувати роль виховательки в дитячому садку, поки він сам буде проводити п’ятничний вечір за відпочинком у місцевому пабі (а саме це і планував Чжун Лі). Ці слова крутились у неї на язику, але Гань Юй не дозволяла собі їх вимовити. Їх тато важко працював протягом тижня, щоб самостійно забезпечити трьох дітей. Гань Юй вже виросла з дитячих казок і знала, що гроші не беруться нізвідки. Вона любила і поважала тата, тому сьогодні знову збиралася йому допомогти, як і багато разів до цього.

Гань Юй зачинилася в своїй кімнаті щоб змінити своє вечірнє вбрання на домашній одяг, а Чжун Лі пішов до наступної кімнати, тому що зазвичай найбільша кількість шуму лунала саме звідти. Цього разу він не забув постукати в двері, і почув грубе: “Що треба?”

Ху Тао сиділа на своєму широченному ліжку в кедах, не зважаючи на те, що Чжун Лі декілька разів просив її знімати вуличне взуття. Вона дуже любила американські серіали, в яких було не прийнято перевзуватись вдома. Перед дівчиною на ковдрі були розкидані пакетики з засушеними травами, які вона намагалась заховати від батьківського зору, але було запізно.

— Тату! Я не чула, як ти повернувся з роботи.

— Що це в тебе? — грізно запитав Чжун Лі, хоч чудово розумів, що це були за пакетики.

Він ледве стримувався аби не накричати на доньку.

— Це ми на біології рослини вивчаємо. Звичайнісінька домашка, – Ху Тао знизала худими плечима.

— Та що ти кажеш, — у Чжун Лі від гніву почало сіпатися око, — а я думав, що це травка!

Він швидко згріб у оберемок пакетики, коли Ху Тао вчепилася пальцями в його лікоть.

— Ні! Тату!

— Тиждень без телефона, зустрічей з друзями і ТВІТЕРУ.

— НІІІІ, — Ху Тао в істериці звалилася на підлогу, не бажаючи відпускати татову руку, повисла на ній, — ти не можеш так вчинити!

Чжун Лі міг. Це вже не вперше коли Ху Тао грала в кримінал. Вона була ученицею середньої школи і мала статус головної районної бариги. Навіть старшокласники її поважали і користувалися її послугами. За це Ху Тао вже двічі намагалась вигнати зі школи, але кожного разу Чжун Лі на колінах благав директора не викликати поліцію і дати їй останній шанс, адже вона — всього лише підліток з пубертатним періодом.

— Тату, ти відстій! — Ху Тао лежала на килимі і в істериці била підлогу руками і ногами, поки Чжун Лі виносив з кімнати її найцінніші скарби: телефон і товар, яким вона заробляла гроші.

Чжун Лі щільно зачинив двері в кімнату, і лайка середньої доньки стала менш гучною. У чоловіка вже боліла голова, і око смикалось, але потрібно було ще перевірити найменшого члена їхньої трохи божевільної родини. Чжун Лі постукав у треті двері, і, не почувши ніякої відповіді, провернув ручку.

Як і очікувалося, Сяо не помітив присутності батька через те, що був занурений у чергову комп’ютерну гру.

— Сяо, — покликав Чжун Лі.

Вуха підлітка затуляли величезні навушники з трикутними котячими вушками, через це він не чув геть нічого, окрім ігрових спецефектів. Тоді Чжун Лі підійшов ближче і торкнувся згорбленої синової спини. Хлопець смикнувся від несподіванки і, побачивши перед собою батька, невдоволено вигукнув:

— Тату, я граю!

— А що це за гра? — не знаючи, як підступитися до сина, запитав Чжун Лі.

Сам він не дуже полюбляв відеоігри, і радше цікавився реальним світом. Сяо був зовсім не схожий на свого батька. Його захоплювали вигаданні світи, він був мрійник і фантазер.

— Ти надто старий для цієї гри.

— Не можна так багато грати, Сяо. Пішов би на вулицю, зустрівся б з друзями. От в мій час…

— Тату, відчепися. Я зливаю катку через тебе! Вийди звідси!

Йому нічого не залишалося, окрім залишити Сяо наодинці з його улюбленими іграми. Чжун Лі важко зітхнув.

Як же складно бути татом трьох підлітків.