Кохання зі смаком солоної карамелі – Пролог

Минуле – це те із чого ми складаємося, це те, що створило нас тими, кім ми є зараз. Всі наші помилки та успіхи, всі найкращі та найгірші моменти, наш єдиний та унікальний досвід – то є “МИ”.

І мабуть однією з найважливіших частин нашого минулого є перше кохання. Саме воно приносить найбільш гострих, та водночас ніжних почуттів. Зазвичай однак воно є тим, про що нам рано чи пізно приходиться забути. Але іноді це перше кохання приносить стільки болю від нерозділеності цих почуттів, що більш немає іншого вибору ніж залишити це далеко далеко у минулому, та забути назавжди, аби мати змогу рухатися далі.

Власне так сталося з нею, дівчинкою що полюбляла літо, вдягати різноманітні сукні, пити каву з корицею та фарбувати волосся в лавандовий колір. Чому саме лавандовий? …вона вже забула, або сподівається що забула.

Її перше кохання було чимось дивовижно чудовим, що багато років допомагало їй в знаходженні мотивації жити на цьому світі. То було нерозділене кохання, але це не заважало дівчинці почувати лише найкращі почуття. Такі яскраві, яких вона ще ніколи не бачила. Такі гучні, яких вона ще ніколи не чула. То було чимось надзвичайним і їй здавалося, що це з нею навіки, що це назавжди… Але в одну мить все це припинилося. Ні то не було чимось раптовим. Поступово вона починала помічати що все змінюється. Змінюється настільки що вона вже не може співіснувати з цими почуттями в гармонії як було колись. Дійшло до того, що все це почало дуже сильно руйнувати дівчину зсередини. Вже не було так радісно і добре, Вже не було навіть “ніяк”. Вона застрягла на місці, не могла рухатися далі. Ті відносини зайшли в мертвий кут і в неї не було ніякого бажання ані сил це виправляти. Боляче. Дуже боляче. Вона почувала себе неймовірно погано, так, як ніколи до цього.

Пройшло вже багато часу з тих років. То була величезна работа над собою, не без допомоги психолога. Але вона впоралася. Відклавши в далеку шафу, закрила на замок, та викинула ключ. Вона не хотіла ніколи про це згадувати. Бо навіть добрі і щасливі спогади просочилися її болем. Дівчина вирішила про це забути і почати заново. То був її вибір. Врешті решт то було її життя.

Престижна компанія, добре оплачувана робота, що пов’язана з її хоббі. Друзі, добрі стосунки з родиною, фестивалі, домашній вихованець, що не давав їй можливості засумувати. Зі сторони могло видаватися що в неї досить яскраве життя. Та й самій дівчині не було на що скаржитися. Дійсно, такого життя можна було позаздрити. Але однак вона, час від часу могла почувати свого роду порожнечу в середині. Особливо коли дівчина залишалася на самоті і всі думки про роботу, друзів та рутину кудись зникали. Порожнеча.. саме вона. Та й кольори з цього світу починали блякнути, перетворюючись на щось сіре. Такі моменти помогали скрасити друзі, але і вони не завжди мають вільний час. Тож іноді доводилося самостійно піклуватися про себе.

То був власне такий весняний день..