Розділ 2.

— Гадаю, цього року у нас є шанси перегнати Слізерин. До біса їх новіші мітли, чорт забирай! — Андре поглянув на свою однокурсницю грайливим поглядом і невимушено поклав руку на її плече поки вони прямували до кривого дерев’яного мосту, що з’єднувався з двором Годинникової вежі. — Можу тобі показати мою улюблену місцину в Гоґвартсі, — як би між іншим мовив юнак, замріяно піднімаючи погляд на одинокий місяць серед багряного вечірнього неба.
— Та я і не проти, — так само театрально-замріяно протянула Пітерс, до жаху стривожена тим, що відбувається. Невже вона прямо зараз гуляє з Андре Вокером.

Мабуть, їм обом захмельнило розум масляне пиво…
— У будь-якому разі дякую за такий приємний вечір. — Вона видавила із себе награний сміх, супроводжуючи його не дуже переконливим кокетливим кліпанням вій.
Насправді її трохи нудило від незліченної кількості випитого пива, а на додачу ще й запаху нагрітої сонцем городини лісничого Прінгла.
Проігнорувавши якісь слова Андре по типу “вечір буде ще приємнішим”, вона мимоволі згадала моторошну подію чотирьохденної давнини… Тоді на ранок з’ясувалося, що вона ледь не стала свідком вбивства. Просто опинилася за дверима. Саме з того вечора вона загубила свою сферу-талісман.
Пітерс була настільки наївною, що вірила в чудодійну силу талісманів та  предбачання професорки ясновидіння місіс Блюм.

Після того вона всюди уникала старосту школи. Висока фігура, тінь якої марилася в туалеті Мірти, щось дуже нагадувала редлівську. Причину смерті викрив Редл, ніби то був павук, хоча вона на власні очі бачила щось інше. І це “інше” навіть не зачепило слізеринця, не кажучи вже про бідолашну когтевранку. До того ж він якраз був на нічному чергуванні…

Вони майже перетнули половину мосту. Пітерс відмахувалася від нав’язливих думок і нудоти, хотіла провести залишок вечора у довгоочікуваній компанії капітана грифіндорської команди з квідичу.

Вона підвела на нього очі, не звернувши уваги на те, як гучно відлунюють чиїсь кроки, котрі так стрімко наближувалися.

Том пам’ятав як вони з Анелією домовлялися про зустріч в Хогсміді того самого тринадцятого червня. Тижня вистачило, щоб зрозуміти: Пітерс здогадується, хто винний у смерті плаксивої когтевранки. Слізеринець подумав, що варто було взяти химерну сферу-іграшку, яку знайшов на порозі туалету, саме вона з шумом випала у Пітерс, коли та стояла за дверима. Усередені Редла з божевільною швидкістю розгоралася ненависть. Вона серйозно не помічає його зараз? Коли він йде назустріч вузьким коридором? Невже вона справді душі не чує в цьому Вокері?

Вдихнувши на повні груди пахучого вечірнього туману, котрий так жадібно обвивав ліс (ще одна ознака пізньої пори), Том рішуче зупинився, тим самим зупиняючи грифіндорців.

— Пітерс, ти мені зараз потрібна, — Том навіть не поглянув на неї, хоча знав як вона витріщила на нього перелякані очі. Юнак не став церимонитися, натягувати звичну усмішку пай-хлопчика. Він яскраво відчув тваринний страх дівчини, яка вже схопила за рукав свого супутника.
— Та відчепись, Редл, — якось жартівливо-ліниво мовив Андре, знову обіймаючи за плечі подружку.
— Будь ласка, ходімо, — занадто писклявим для самої себе тоном попросила грифіндорка.
Вокер самовдоволено посміхнувся, мабуть, неправильно сприймаючи це прохання.
— Відчепись по-доброму, поки не дійшло до гіршого, — ще раз повторив Андре, спускаючи руку на талію Пітерс, яка сконцентрувала всю увагу на носики своїх туфель і розміри дошечок під ними.
Марволо неочікувано ступив крок вперед і однією долонею вхопив за тонесеньку шию дівчини, яка навіть не встигла міцніше стиснути свого друга. Андре теж не встиг зреагувати, просто рипнувся, але в ту ж мить зупинився, стежачи за кінчиком тисової палички, направленої прямо йому в ніс.
— Мені набрид цей театр. — Редл був як ніколи рішучим, сталевий погляд вивчав фізіономію стурбованого грифіндорця. Він дуже давно хотів мучити непрощеними заклинаннями цих двох, тим паче перестати тримати свою злість в собі.
— Мерлін, Редл, що таке? Відпусти її, — вже набагато тривожніше повторив гифіндорець, і різким рухом змахнув чарівною паличкою. Мабуть, він хотів таким чином врятуватися. Марно. Том блискавично зреагував: застосувавши невідоме заклинання, збив з ніг так званого противника, і роззброїв його.
Андре відкинуло на декілька метрів так, що він вдарився головою об дерев’яне пирило мосту.
— Я це так не залишу, — потираючи потилицю, ледве проговорював Вокер, засліплений мерехтливими “зірочками”. — Тобі доведеться відповідати, Редл, у тихому болоті чорти водяться?

Марволо демонстраційно перехилив тіло дівчини через вікно, досі тримаючи її шию, а сам впритул, щоб вона не мала змоги вивільнитися ногами, підійшов.
Відчувався контраст холодної руки та гарячої, від припливу крові, шиї. Пітерс відчула, як прохолода червня торкається її волосся, котре так хотілося прибрати з обличчя. Її сердце так швидко забилося від цього неочікуваного жесту, що навіть Редл відчув це зап’ястям.
— Добре! — рвучко мовив Андре. — Добре… От чорт, відпусти її, вона ж що зробила? — він безупинно потирав потилицю невзмозі піднятися на ноги.

Дівчина поклала свою руку на редлівську в надії змусити його послабити хватку. Голова крутилася від перевернутого виду Чорного озера та неможливості зробити нормальний вдих. Здавалося, вона прямо зараз задихнеться. До того ж дерев’яна перекладина боляче впиралася в спину, через статуру слізеринця неможливо було змінити положення, тому паніка вперемішку з болем швидко охопила досі тремтяче тіло.

— Круціо! — крізь зуби процідив слізеринець, нетерпляче змахнувши паличкою.
Пітерс із завмиранням чула тільки скрип паркету, скоріше за все він здригався в конвульсіях… На Вокера було накладено і Сіленціо, щоб ніхто не почув його стогін. Їй знадобилася хвилина, щоб усвідрмити все те, що відбувається; у наступному мить вона хотіла різко вирватися, але Марволо з більшою силою підштовхнув її через балкончик.
Мабуть, із кінця коридору розгледіти студентів було б вельми складно, адже темрява швидко заповнила простір.

Грифіндорці заклало вуші, вона нестримно схлипнула, відчуваючи як огортає слабкість. Гарячі сльози здувало вітром, а Вокер занадто швидко покидав думки… ще декілька секунд і вона остаточно втратить свідомість.
Реддл, спостерігаючи за катуванням, відчув як шия під долонею повністю розслабилася, а її рука спала з його руки, тому він швидко припинив використовувати заборонене закляття і повернув тіло грифіндорки в звичайне положення, притримуючи.
Вона не вловила ще назву якогось закляття, яке перетворило тіло на підлозі в нерухоме.
Отвір, що з’єднував міст із двориком розмивався, але свідомість помалу поверталася.
— Ти… ти що? В-вбив його? — Пітерс взяла себе в руки тільки в коридорі третього поверху і вибралася з його хватки.
— Замовкни і йди за мною, а то я і тебе в’бю, обіцяю, — роздратовано мовив юнак, намагаючись знову вхопити її. — Нас по…
— Ні! — вона обіперлась на стіну і повернулась. Важке дихання заважало сконцентруватися.
– Мерлін, хто ти? Ти і мене вб’єш? Куди ти мене веде…
— Зараз ти і сама дізнаєшся.
Вона здригнулась від різкого скорочення відстані та знову ж таки сильної хватки зап’ястя. Він буквально тягнув її за собою прям на місто вбивства.
— О, Мерлін, ні! — відчайдушно заволала дівчина і закрила рот вільною рукою. Вона була не в силах протистояти швидкій ході та страху.
— Замовкни, чорт забирай. — Редл штовхнув її за двері вбиральні і повернув їх у замкнене положення, додаючи заглушувач звуків.

Здавалося, серце пульсувало прям у голові. Пітерс в мить зненавиділа себе за слабкість, адже не змогла постаратися вирватися з ув’язнення в руках Редла, коли він вів її сюди темними коридорами.
Їй було страшно озирнутися по сторонам, невже на неї чекає та сама доля, що і бідолашну Мірту?
— Невже на мене… чекає та сама доля, що і Мірту? — Її туфлі почали промокати від розлитої води на підлозі.
— Ні, — він нарешті розвернулася і повільно попрямував до неї, — вона занадто швидко загинула, — зупинився в декількох метрах, смакуючи кожне наступне слово: — навідмінну від тебе.Вона з жахом скрикнула, і ледь не підскользнулася, відхиляючись від нього, та Марволо швидко зреагував, підловивши її та притиснувши до себе.
— Нарешті, Пітерс. — Через вітражі вікна просочувалося яскраве місячне світло, здавалася, його бліде обличчя від того засяяло, а вигини рівних чорних кучер заблищали дужче. Колись насичено-сині очі — змінились на свинцеві, а спокійний вираз обличчя — на вбивчий, навіть дещо азартний.
У грифіндорки затряслись ноги від думок про ці поетичні порівняння. Його зміна образу була занадто несподіваною.
— Будь ласочка… — Її жалюгідний писк дарував тріумфальне піднесення. У цю мить він вловив дитяче, саме дитяче, прохання в очах, з останніх сил її пальці стиснули його мантію. Він побачив як почервоніло у неї обличчя від плачу…
— Хочеш, щоб я розкрив свої таємниці? — загадково посміхнувся Том, – добре.

Без зволікання він почав по-дивному шипіти та вимовляти нечувані раніше звуки.

Пітерс закололи мурашки.
Структура з раковин здвинулася, а одна з них взагалі щезла в підлогу. Вона здригнулась, побачивши темну безодню, і просто відмовлялася вірити в те, що туди треба стрибати.
— Стрибай, — наказом промовив Редл, грубо відштовхуючи від себе дівчину.
Але вона мала настільки шокований вигляд, що не могла відреагувати.
— Стрибай, а то я обіцяю, що скину тебе туди прокляттям. — Його тон став більш наполегливим.
Вона лиш знову прикрила рукою губи і щільно закрила очі від жаху, наче намагалася сховатися від всього, що відбувається.
Марволо це дратувало, тому він різко скоротив відстань і хотів був до неї торкнутися, як грифіндорка з усієї сили до нього пригорнулася. Неочікувано для нього самого, він відчув як сильно закалатало серце всередині. Збрехав би самому собі, що така ніжність ніяк не зачепила б.
— Будь ласка, не треба, Том, — ледь чутним шепотом пробурмотіла вона та підняла свої червоні очі до його наче стривоженого обличчя.

Марволо намагався швидко змахнути із себе це звертання, адже його ніхто так не зве, окрім Слизорога. Її тоненькі рученята охоплювали його міцну статуру з такою силою, що, здавалося, задушить. А зіниці ніби намагались відшукати щось хороше…
На хвилину Тому спало на думку вибачити її та просто придумати як діяти далі без настільки радикальних методів, але в наступну мить разом з нею ступив у прірву.

Пітерс недовірливо розкрила очі і жахнулась від побаченого. Вони опинилися у якомусь темному, сирому, але просторому місці, що нагадувало підвал.
Після падіння Марволо пішов уперед, наказавши слідувати за ним. Дівчина ж злякалася, що він її покинув і підбігла до нього, вцепившись в слізеринський рукав. Вони водночас зловили себе на думці, що навіть попри те, що Редл на даний момент погрожує їй вбивством і катуванням, вона все одно хапається за нього, інтуїтивно бачить в ньому захисника…

Слізеринець, не зволікаючи, прошепотів щось нерозбірливе, і величезна кругла брама відчинилася. На неї це справило ще більше враження, вона занадто голосно дихала, тому довелося знову насильно тягти її через двері.

— О, Мерлін… де ми? — на межі істеричного крику видала Пітерс, намагаючись зігнути коліна.
— Чи в тебе немає здогадок, дорогенка? — ядовито промовив юнак, прям над вухом.
Він стояв позаду, хоча міг уявити, які злякані в неї були очі. Вона не могла навіть заплакати від пронизливого страху, що обпалював зсередини.
Чому вона має померти такою жахливою смертю просто через те, що хотіла допомогти бідоласі Мірті?
— Т-ти… говориш парсел мовою; у той д-день, мабуть, був видний хвіст-т велет-тенської змії… ми стоїмо посер-ред зали під Гоґвартсом… ми щ-що… — шепіт став ще тихим, — в Таємній кімнаті? Ти спадкоємець Сал-лазара? — Грифіндорка витріщалась на бетонну голову одного із засновників школи вкінці зали.
— Так, — зловісно-радісно мовив староста. Хтось побачив сповна, хто він є насправді; зміг побачити цю велич, що оточувала його; зміг розділити з ним це відчуття захоплення…
— Ти вбив Андре?
— Твій Андре під Облівіейтом. А ти, бруднокровко, прекрасно підійдеш на роль другої жертви спадкоємця Слізерина! — прогримів Редл, не в силах тримати злість.
— Експіліар… — Пітерс відштовхнула його від себе і кинулась навмання за будь-яку першу колону, ігноруючи, що її спроба роззброїти противника виявилася не те що марною, а роззброїла її саму.
У відповідь він голосно розсміявся:
— Яка ж ти відчайдушна і дурна, Пітерс. — Він змахнув паличкою і вона гепнулася на підлогу, не добігши в потенційне укриття. — Експіліармусом неможливою вбити, хіба може грифіндорець бути настільки безпомічним? — Він манерно і повільно наближався до поваленого тіла.
Вона вже встигла промокнути на холоднючій плитці і, мабуть, вивихнути шию під час падіння, принаймні так здавалося.
— Ти…— Пітерс зробила важкий вдих, — я відразу піду до Дамблдора, чуєш? Я звідси обов’язково…
— Круціо! — роздратовано просичав він.

Закляття трималося буквально п’ять секунд, але ехо крику тривало ще хвилину після цього.
І навіть за цей маленький період часу грифіндорка ладна була відректися від всіх своїх цінностей, аби тільки припинити знущання.
Том жахнувся від думки, що йому ні краплі не принесла ця мить задоволення. Абсолютний нуль. Це вперше. Простежуючи, як вона намагається підняти руку, хоча б розімкнути пальці, щоб інтуїтивно прикритися, він боровся з бажанням нахилитися і допомогти піднятися, а не стояти над нею. Ця думка його ще дужче розлютила. Безглузда жалість до нетямної бруднокровки роз’їдала всі нутрощі та розпалювала відразу до себе в першу чергу.
Марволо з усієї сили стиснув паличку, йому спало на думку, що непрощеного закляття було просто замало, але судячи з її стану, для неї ще одна доза була б смертельною.

— Дивно, Редл, — Пітерс хрипло кахикнула, мимохідь подумавши, що пошкодила легені, адже дихати було майже нереально; всі подальші слова звучали судорожно й тихо, — у тебе в самого маґґлівське ім’я, — у неї вистачило сил натягнути глузливу посмішку і прибрати декілька прилиплих пасм із побілілих щік.

— Мабуть, ти до кінця не второпала, кому перейшла дорогу, — він скривився і однією рукою, взявшись за мантію, підняв її та з усієї сили притиснув до колони. — Ти колись чула про Василіска? — Том дужче притиснув кулак до грудної клітки, досі зжимаючи тканину.

Вона занила від пульсуючого болю; важко було поворухнутися, здавалося, синці абсолютно всюди. Голова крутилася, але згадка про Василіска змусила вирватися з напівзапаморочливого стану, тепер їй починала доходити вся серйозність становища. До того ж дівчина дуже пошкодувала, що посміла жартувати з нього.
— О Мерлін… зітри мені п-пам’ять краще, — грифіндорка різко закашлялась і проковтнула кров, — будь-ласка.
Він вхопив її за руку і закотив рукав однією рукою, все ще притримуючи її іншою.
Пітерс хотіла спитати, що він хотів зробити, але, здавалося, не могла більше нічого промовити. Колона була страшенно льодяною, до того ж вона швидко змерзла за рахунок втрати крові та слабкості.
Редл дістав паличку і різким рухом руки зробив величезний поріз, а тоді знову щось нашептав. Навіть через свій гучний зойк вона почула як збоку хлюпнулось щось велетенське так, що бризки води потрапили і на неї. Зате Марволо встиг захиститися водонепроникним бар’єром.
Він відчув, що вона почала дихати ще важче, ніж раніше.
— Мерлін, Воно тут… — дівчина зрозуміла, що щось величезне знаходиться в декількох метрах від них.
— Ти знаєш, що Василіск може вбити лиш одним поглядом? — якось занадто ласкаво вимовив Редл. — Він створений для вбивства таких, як ти і Вокер. Він почув би твою брудну кров навіть якщо б я не поранив тебе і не спустив сюди, — Марволо зробив паузу та стиснув худеньке зап’ястя, а його тон став відчутно грубіший, хоча нотка глузування все ж збереглась, — а тепер уяви… що відчуває Василіск зараз…

Вона ледь підняла повіки і до жаху злякалася моторошної посмішки старости. В наступну мить велетенська змія по наказу хазяїна різко, дуже шумно скоротила відстань від штучного ставка до них.
Том хотів випустити її із своєї хватки, щоб залишити одну зі своїм страхом, а далі спостерігати все здалеку; та вона, скрикнувши, моментально обійняла його, що змусило юнака зупинити чудовисько дальше, ніж гадалося.
Пролунала секундна тиша нерозуміння.
— Чорт, я становлю тобі загрозу, нащо ти тулишся до мене, дурепа? — староста березгливо скривився, незнаючи як виплутатись з цієї ситуації. Мабуть, варто було б застосувати магію або наполегливіше її залякати…
— Тому що… — дівчина намагалася триматися з усіх сил. Його тепле тіло зігрівало; вона відчувала опору, без якої вже б давно впала, – ти в мене… на інтуїтивному р-рівні викликаєш… довіру. — Грифіндорка підняла почервонілі очі, зустрічаючись із, на диво, розгубленим поглядом. Її брови були зведені до перенісся, її лице виражало благальний вигляд. — Ти завжди поруч…
— Мені, повторюсь, надзвичайно огидні, такі, як ти. Тепер і я весь у твоїй брудній крові, — він помітив, як затремтіло у неї підборіддя, невдовзі хлинули сльози. — Гадаєш, я виділяю маґґлоподібних? Чи просто несхвально ставлюся до них? — він манерно підняв брову, не стримуючи усмішку задоволення від її морального пригнічення, котре він так відчував. — Я волів би вбити кожного, чуєш кожного, псевдочарівника повністю маґґлівського походження.

Редл несподівано прийняв її обійми, від чого вона вона знову несамовито зойкнула, і підхопив угору, знову притиснувши до колони.
Змія наблизилася, староста подумав, що цим створить ще більший моральний гніт, і це подіяло.
Вона відвернулася і щільно закрила очі, відчуваючи як потвора нависла за його спиною; хотіла сіпнутися, але міцні обійми не дозволили цього зробити.
— Ну що ти? Так злякалася? — тон змінився на м’який, його можна було прирівняти до того, яким заспокоюють дитину після нічного кошмару. Він легенько поправив одне пасмо із скуйовдженої зачіски і тихенько промовив: — хіба можна бути такою необережною? Я був змушений припинити вбивства бруднокровок через Дамблодра, але ти опинилася там, де не треба в ду-у-уже непідходящий час, Чарлі. — Останнє слово він промовив з особливою ніжністю, вкладаючи туди всю свою розламану душу; а вона різко і голосно схлипнула від згадки свого їм’я, котре чомусь ніколи ніхто не вживав, окрім її єдиної близької тітки.
— Дивно, таке хлоп’яче ім’я… в такої тендітної. Ще й означає “вільна людина”, хм, яка іронія. — Марволо провів пальцями по вологій вилиці, спостерігаючи як повільно вона облизала кров на вустах.
Здається, він знову вловив жалість змішану з чимось… дивним, йому непритаманним.
Вона ховалася за ним від Василіска та, мабуть, від нього самого. У голові лунало “Ти в мене на інтуїтивному рівні викликаєш довіру… ти завжди поруч”. Та все ж її моральні страждання приносили задоволення. Незвично бачити грифіндорку в такому беззахисному, зовсім не жартівливому стані. Емоційно та фізично маніпулювати нею, завдаючи болю, було щось ніби недосягнене, необережне, але зараз…
— Останнє слово? — Твердо мовив староста, різко відтулившись від неї, через що вона гепнулася на землю, з’їхавши по колоні.
Він до кінця не розумів, зможе він ЦЕ зробити чи ні.
— Віддай мені мою сферу, вона важлива для мене, — з останніх сил видавила вона, повністю промокаючи від залитої водою підлоги.
Коли змія встигла сховатися?
Мврволо згадав, що залишив її у себе на тумбочці біля ліжка, і витріщався на неї декілька днів поспіль поки засинав. Ця дрібничка емоційно з’єднувала його з нею кожного вечора, ця думка ще більш роздратувала.
— До того ж, — лежачи говорити було легше, — мене бачила Олівія Хорнбі того вечора, яка… скр-ривдила Мірту, ми говорили про це…
— Чорт! – Слізеринець розумів, що вже при будь-яких обставинах не вб’є її. — Я маю перевірити. Легіліменс!

— “… йдеш до Мірти?”
— “Пф-ф-ф ні.”

«— Чорт, Пітерс, нащо псувати зілля?! — роздратовано просичав Марволо, швидко нарізаючи сушену кульбабу.
— А не треба було мене обмежувати, нас поставили в пару, щоб ми рівноправно розподіляли етапи роботи. — Вона відкинулась на спинку стула і невдоволено схрестила руки. — Я не збираюся слухати твоїх вказівок.
— Яка ж дурна, тебе поставили зі мною в пару, щоб підвищити твої оцінки, так як і всім іншим у цьому класі, яких поставили із сильнішими, — він вишкірився, дивуючись її неуважності.
— Що? У мене все нормально з оцінками. Ясно? І тобі теж її занизять через те, що воно зіпсо… — Вона не встигла договорити як він не стримав сміху і тим самим перебив її:
— … мені від твого зілля ні холодно ні жарко, Пітерс. Ти нашкодила сама собі. — Та краще собі нашкодити, ніж твоя допомога, Редл.— Вона різко встала і штовхнула його в плече, зробивши діловий вигляд. — Я сама його перероблю, — ствердно промовила дівчина, намагаючись витиснути його з місця і зайняти його.
— Я вже вкинув туди сушені стебла кульбаби, вони повинні нормалізувати зілля після твоїх неправильних інгредієнтів. — Він притримував її однією рукою, намагаючись одночасно загородити собою прохід до зілля і свого місця. — Облиш, Пітерс, скажи ще спасибі. Додам перетерті крильця фей і толку від твої поправок — нуль. Ти все одно б не встигла за двадцять хвилин.
— Пропусти, негайно! — Грифіндорка не припинила штовхати його в спину.
— Замовкни, на нас всі витріщаються, — кинув на неї багатозначний погляд і продовжив робити маніпуляції із зіллям.
— Нехай. — Дівчина обіперлася на стіл, склавши руки. — Ай, у мене через тебе тепер голова болить.
Грифіндорка ще декілька хвилин спостерігала за дійством, вона не збиралася йому поступатися, тому стиснула, поки він не бачить, в руці декілька коренів сон-трави, щоб непомітно вкинути в зілля, коли вони будуть його відносити. Хай деяких добавок буде більше, ніж треба, тоді всі засумніваються в його талантах, якщо він навіть в парі не зміг проявити себе. Пітерс тріумфально усміхнулася і притрималася за голову.
— Збирайся, зараз віднесемо на перевірку, — наливаючи зілля в меншу миску, протянув Том.

Кожна пара виставляла своє варево на довгий учительський стіл. Як тільки Редл поставив зілля, дівчина швиденько вкинула корінці.

— Що ж, найбільш правильно приготували своє зілля такі учні як: Лестрейндж і Макгрест, Редл і Пітерс, Лонгботом і Лавгуд, — обдарував учнів посмішкою професор Слизоріг, — Вам найвищі бали!

Коридор зустрів своєю прохолодністю, як то часто буває, коли виходиш із класу зіллєваріння. І хоч студенти виходили напівсонними після рослинних випарів, Пітерс була розбурхана і дуже зла.
— Як? — її очі палали.
— Ти занадто передбачувана, я спеціально вкинув менше сон-трави, — стримано та все ж переможно пояснив слізеринець, спостерігаючи як вираз її обличчя змінювався, це забавляло. Насправді він застосував легіліменцію, хоча, мабуть, він і без неї здогадався б, що вона задумала.
— Ти… ти.. що..? — вона знов штовхнула його в плече, на що він просто підняв одну брову. — Ну добре, — її осяяла глузлива посмішка, — дякую, Томмі. — Вона хотіла розвернутися і піти, ніби розмову закінчила вона, залишивши його в дивному стані своїм прощанням, але не встигла вона театрально розвернутися, як юнак легенько стримав її за руку і лагідно протянув:
— Обов’язково звертайся, буду радий допомогти, — він турботливо поправив їй комірець мантії і швидко покинув її.
— Хвойда Лейла перекинула на мене зілля, тупа дурепа. Ото тобі пощастило в парі з таким красунчи… — чистивши свою форму, підійшла Анелія та відразу вхопила дивний настрій подруги, — оу-оу-оу, Пітерс, що це ти така замріяна й рум’яна, у тебе такий вигляд, ніби Вокер запросив тебе у Хогсмід, — вона підморгнула, — що Андре, так?
— Ага… — дівчина прикусила губу та ненав’язливо повернула голову через плече, щоб прослідкувати за силуетом, що віддалився. У Редла така впевнена і струнка хода… — Андре… — стримала в першу чергу від себе усмішку грифіндорка.»
Марволо відчув, що вона більше не витримує легіліменції.
Мабуть, втратила свідомість.
Том присів і заживив поріз на руці, що кровоточив найбільше. Вона була мокра, вся в крові, як впринципі і він, занадто тяжко дихала, руки тряслись, шкіра була холодною. Том прокручував її спогад і розумів, що вона відчувала. Відчувала таке ж дивне, далеко не високе, але химерне почуття, котре не вона не він не приймали. Вони не те, щоб заперечували, вони просто не розуміли.

Том підняв її тіло на руки.