Пролог

«Наш світ межує з магічним. Феї та демони, вампіри та перевертні, лісовики та водяні. Так було завжди, усі століття, що існують Чотори Королівства. З того самого часу, як чотири Берегині створили нас — людей, а первородна відьма Ягіня, їх сестра, — дітей темряви.

Феціали, служителі культу, борються з нечистю, захищають звичайних людей, гарантують їм спокійне життя. Їх голови — Перші Покровителі, зморщені, старі діди…»

— Силь Неві Лін! Там немає такого! — заволав, мій молодший брат.

Я розсміялася та відкинула книгу. В нього тільки випав передній, молочний зуб, то ж він дивно вимовляє звук  «С».

— Навчися читати. Будешь знати, як там написано. 

Відповідаючи я імітувала його манеру розмовляти. 

Мама підкралася позаду та почала лоскотати мене, від чого одразу з’явилися сльози. Її білі волоси та аромат ванілі огорнули мене. 

— Ти навчилася читати, коли тобі було сім, — прошепотіла вона, — усього рік назад. Почекай, він просто ще маленький. 

Виявилося, вона сказала це гучніше. Ніл почав кричати, що наша різниця в три роки не така вже і велика, що він дорослий і сам у змозі читати. Мама побажала нам гарних снів та вийшла.

— Сестро, ну прочитай до кінця, прошу! — на цей раз він дивно-розпіваючи вимовив звук «о».

Я встала з його кроваті та обтрусила, коралове плаття подивилася на нього.

— Там далі не цікаво, Ніл Ан. Храм у кожній стороні світу та настоятель при ньому. Монстри, багацько монстрів. Ось, це все. Тому важливо бути обережним, завжди. Не йти на угоди з чарівними незнайомцями, не заходити далеко в здичавілий ліс і, ніколи, не втрачати пильності. 

Садок, за нашою хатою, увитий трояндами. Перед сном я частенько приходжу сюди, щоб одного разу обов’язково зловити фею. Вони можуть виконувати бажання, та полюбляють пилок квітів, так написано в книжках.

Почувши хрускіт за одним з великих червоних кущів, я побіжала туди, але знайшла лише чиюсь кицьку. Вона вигнулася дужкою, зашипіла та кинулась геть. Я вже повернулася йти до дому але побачила темний силует. Моє серце швидко забилося, виказуючи мій страх. 

— Хто ви? — запитала я, тремтячим голосом.

Чоловік посміхнувся мені. Він був схожий на тата, тільки очі більш світлі, наче свіжа трава. Ще тато стриже волосся, як усі в нашому князівстві, а він заклав їх у високій хвіст, так роблять в східній імперії. 

Мені вже було не так страшно, навпаки по тілу пройшлося тепло. 

— Як тебе звуть, принцеса? 

Його голос був низьким та бархатним, наче зачаровував. Запах троянд змішався з хвойним. 

— Я Неві Лін. 

— Ти живеш тут? 

Мені захотілося спати з новою силою, але я підтвердила його слова.

— Ти ж не розповісишь нікому, що бачила мене?

Я не мала бажання казати про це. Дісталося, останній раз, коли мама з татом побачили мене тут у таку годину.

— Ні, але, — розсміявшись, він підійшов ближче, тепер я зрозуміла, що він молодий хлопець, так би сказала мама. Дуже гарний. Я ще в нас таких гарних не бачила. Світла шкіра, не така як в тата медова; вузькі очі та чорні прямі брови; маленький ніс та високі вилиці, — Що ви тут робите? — нарешті запитала я, відірвавшись від його лиця. 

Незнайомець скуйовдив мені волосся та сказав посміхаючись, здалося я побачила в нього ікла:

— Маленька принцеса, можу запитати теж саме. Ніч небезпечна, особливо для людського дитинча. 

Я відчула, як сором’язливо червонію та позіхнула. 

— Я був тут у справах, але вже йду. 

— Ви, татовий компа… — я запнулася, не знаючи як виговорити це слово, — Ви працюєте з батьком?

— Можливо, одного разу.

Голос старшої сестри відволік мене. Я відвернулася в сторону, з якої вона йшла.

— З ким ти балакаєш? 

— Я, — переді мною нікого не було і я почула в голові голос: «Ти, ж не розповісишь нікому, що бачила мене?». Хитнувши головою я відповіла: — Ні з ким. Гайда, підемо в дім. Сьогодні знову без бажань. 

В останнє обернувшись я побачила незнайомця у тіні, він яскраво посміхнувся та зник в темряві.