її очі

Джейн подумала про смерть, коли їй було дванадцять, що вона може потонути в цій здавалося бездонній камері для дослідів у лабораторії. І це був її найбільший страх, потонути. Але вона хотіла повністю, і без зупинки тонути, і плавитися в блакитних, як літнє небо, очах Макс.

Work Text:

Коли та випадково дивиться на неї, Джейн наче перекриває кисень. Мов час зупиняється, і є тільки Макс, і вона. Джейн дивиться в її чисті очі так, як ніколи не дивилася на Майка. І нехай це триває лише мить, дурна мить така коротка для Макс, але така тяжко довга, і болісна для Джейн. Болісно для залишків її свідомості які борються з серцем, і емоціями, що твердять щоб про взаємність, вона й думати не сміла. Усього мить, а серце забилося частіше. Всього секунда, і вона усвідомлює як сильно, і безповоротно вона закохана в красиві кучері кольору золотистої пшениці. У ці блакитні ні з чим не зрівнянні очі, які за мить повертаються на Лукаса, і Макс усміхається йому так щиро, променисто, так як Джейн мріє у своїх снах щоб та посміхалася їй а не Лукасу.

А дурненька Джейн застигає на хвилину проводжаючи поглядом її постать, майже зневірившись але все одно сподіваючись що колись Макс помітить її. А доки вона повертається до себе додому, лягає на ліжко і мріє про неї. Про шалену Макс, яка поглинула весь її розум, на фотографії якої Джейн дивиться годинами, і яких дбайливо носить у своєму особистому щоденнику.

Але Макс все одно не зверне на неї уваги, ніколи…