Нурменґард

— Зараз ми перебуваємо,— продовжував він у властивій йому манері відтворювати кожну обставину якнайдокладніше,— зараз ми перебуваємо зовсім близько від норвезького узбережжя, на шістдесят восьмому градусі довготи, у великому краї Нордланд і в моторошній окрузі Лофоден. Оця гора, на вершині якої ми сидимо, називається Гельсегген, тобто Хмарна. Підведіться лишень трохи вище — тримайтеся за траву, якщо вам паморочиться в голові… отак… і подивіться, ген за пояс імли, що під нами, в море!

Едгар-Аллан По «У полоні Мальстрему»

Щойно вони знову опинилися на твердій поверхні, Талія дала Стеллі такого ляпаса, що та заточилася і ледь не впала.

— Ти офігіла?! — розлючено заволала Стелла, а наступної миті вже мала закриватися від маминих пазурів.

— Ти мала зараза, подиви, що надумала, — Талія вишкребла Стеллу з-під захисту рук.

Сіріус розгублено спостерігав це дійство.

— Що сталося? — вражено спитав він у простір.

— Стелла спробувала заавадити Беллу, — з холодною люттю відказав Реґулус.

Брови Сіріуса полізли ще вище.

— Оу.

Талія затрусила Стеллу за плечі так, що в тої голова метлялася туди сюди.

— Ти хочеш стати такою, як вона, чи що?! — прокричала Талія не своїм голосом.

Драко тим часом левітував непритомну матір до дверей будинку. Ті якраз розчахнулися і на порозі показалися світловолосі клони Луціуса різної статі. Вони оглянули величезну компанію прибульців і почали обурюватися французькою, звертаючись то до Луціуса, то до Драко. Ті, своєю чергою, навперебій заговорили — Герміона майже нічого не пам’ятала зі своїх спроб повчити французьку напередодні поїздки до Франції перед третім курсом, однак вловила загальний настрій: Луціус намагався їх улестити, а Драко не дуже. Родичі на слова молодшого Мелфоя почали дружно буркотіти, що їм байдуже до внутрішніх справ Англії. Це Герміона зрозуміла. Пані, яка, вочевидь, була господинею дому, зіжмакала у руці хустинку і драматично пурхнула в дім. Господар понісся за нею.

Драко левітував усередину Нарцису.

Талія нарешті відпустила зарюмсану Стеллу. Але ревіла та не від розкаяння. Герміона бачила, що Блек вважає себе правою і ридає тільки тому що її злий геній не оцінили. От коза. Потім Герміона згадала криваві залишки Керроу і її мало не знудило.

— Давай я поясню тобі от що, мала, — Сіріус вхопив Стеллу за потилицю, а тоді так само Гаррі. — І тобі теж, прихильник спонтанних Круціатусів.

Герміона поглянула на Гаррі. Що взагалі? Поттер виглядав як войовничий горобець, коли Сіріус притягнув їх з дочкою близько до себе, ледве не стукнувши лобами. Тобто це правда? Коли це Гаррі встиг? Талія відійшла і відвернулася від усіх.

— Ці закляття недарма звуться непрощенними, — тихо, але якось моторошно спокійно говорив Сіріус. — Авада розколює твою душу, Імперіус щоразу відкусує по шматочку твоїх емоцій і одного дня ти стаєш просто психопатом без емпатії, Круціатус штовхає тебе до божевілля і жоден, жоден сраний чаклун світу не вгадає, де його межа. Тому їх можна використати тільки в останню чергу, а краще взагалі не вживати ніколи! — останні слова він процідив з люттю.

Северус з Ґіневрою і Макнейром уже встигли відійти і зробити вигляд, наче вони не тут, зате Герміонина тітка Ульрика наче насолоджувалася сваркою. «Чому Авада розколює душу, а така моторошна штука, як Сектумсемпра, ні?» — замислилася Герміона і знову покосилася на Северуса. Він видавався таким спокійним. Його авторське закляття теж убиває. То чим же Авада така особлива?

Герміона сама не помітила, як взяла Реґулуса за руку, наче шукаючи якоїсь точки заземлення від власних думок. Він стиснув її долоню у відповідь. Вона відчула на собі погляд, обернулася і Пансі миттю задивилася в інший бік. Отже, за останні два дні Герміона двічі почула зізнання в почуттях… це більше, ніж за решту життя.

Драко повернувся з будинку.

— Хто ще поранений?

— Ти вмієш зцілювати душевні гризоти? — спитав Блейз.

Драко проігнорував його.

— Як Нарциса? — спитав його Макнейр.

Мелфой окинув його якимось дивним поглядом і сказав:

— Нічого складного.

Коли зі зціленням було покінчено, вони зібралися на нараду і роздивлялися карту. Господарі, Луціус і Драко не приєдналися, а Стеллу Сіріус спровадив як неврівноважену й ненадійну особу. Коли та проходила повз Реґулуса, він легенько потер її червону після удару щоку, але обличчя його виражало осуд її поведінки.

— Чому ж ви просто не передали цінну інформацію іншим дорослим? — нарешті вирішив і собі взятися за виховний процес Северус.

Герміона похмуро зиркнула на нього спідлоба.

— Я й сама повнолітня, скільки можна нагадувати.

Їй не дуже подобалося, що це її основний аргумент, однак іншої виняткової цінності вона для Ордену не становила, тут і так було безліч крутих і ще крутіших магів.

— По-твоєму, було розсудливо брати з собою його, повнолітня? — Северус вказав на Гаррі.

На це їй сказати було нічого. Щоки запалали і Герміона присоромлено уткнулася поглядом у карту. Гаррі відкрив рота, однак його випередив Реґулус.

— Ти з нами в Нурменґард не підеш.

— Що? — обурився Гаррі. — Якого біса ти це вирішуєш?

— Це не він вирішує, а всі, — процідила до нього Талія, яка все ще лютувала.

— Подивіться на карту, — вказав Гаррі. — Це сраний лабіринт і неясно, коли туди припхається Рідл. Ми маємо забрати чашу якомога швидше, кожна паличка потрібна…

— Ви зі Стеллою нікуди не підете, — похитав головою Сіріус.

Самі вороги навколо.

Нарциса прокашлялася.

— До речі, Шарліз не хоче, щоб ми зловживали їхньою гостинністю, в неї істерика через появу пана Поттера.

— Я й так проти лишати Гаррі тут, поки ми будемо незрозуміло де, — тихо сказав Реґулус. — Не ображайся, але нема довіри Луціусу.

— Еге ж, — погодився Сіріус.

— Можемо зганяти у французьке відділення Ґрінґотсу, обміняти грошви і поселити Поттера в якомусь маґлівському готелі, — запропонував Макнейр. — Ми, Смертежери, занадто бридливі шовіністи, щоб шукати втікачів у світі маґлів.

Северус кивнув.

— Гарна ідея.

— Слушно-слушно, — погодився Сіріус, а на лобі в нього було написано, що Макнейру він так само не довіряє. — Займешся цим? — спитав він у дружини.

Талія кивнула.

— Але нам і правда знадобляться люди, — Ґіневра подивилася на сестру.

— Можете розраховувати на нас з Пансі, — пожвавився Блейз.

— Ні, не можуть! — обурилася Ульрика. — Я забороняю тобі…

— Блін, краще б ти мені Мітку заборонила приймати, матусю! — огризнувся Блейз.

Вони зовсім однаково підібгали губи.

— Ульрико, будь ласка, одна послуга, — м’яко сказала Ґіневра.

Герміона в цей час намагалася дивитися куди завгодно, окрім Пансі, але все одно раз по раз ловила себе на витріщанні. І все більше злилася на цю лицемірку.

— Лорд планує туди прибути, чи не так? — спитала Ульрика.

Запала тиша, що сама по собі була красномовною відповіддю.

— Подолати Протизникальний щит буде важко навіть йому, — сказав Северус. — Ми маємо трохи часу.

Ульрика поглянула на карту. Вона міркувала доволі довго.

— Гаразд, одна послуга. І це саме послуга, Ґіневро, — наголосила вона.

— Я і ватага слизеринців, наче я знову на прийомі у Друели Блек, — пробурмотів Сіріус.

— Біднятко, — з удаваним співчуттям зітхнув Реґулус.

— Як Рідл туди взагалі проник? — здивовано спитав Гаррі. — Хіба в’язницю ніхто не охороняє?

— Ґріндевальд помер років п’ять тому, — відповів Северус. — Після його смерті німецький уряд швидко прикрив фінансування. Нікого іншого туди поміщати не стали, адже фортеця знаходиться на території Норвегії, тож це незручно. Навіть пам’ятник чи розвагу для туристів із Нурменґарду робити не стали. По-перше, це лабіринт, по-друге, про цю сторінку історії Німеччина, та й уся Європа мріє забути раз і назавжди.

— Але ж чашу він, певно, давно туди сховав, — припустила Талія.

— Не думаю, — сказав Северус. — Влітку після свого воскресіння він надовго залишав країну. Цілком можливо, що він переховав чашу, яку вважав незахищеною. Крім того, там ми, швидше за все, не зустрінемо Смертежерів. Адже він нікому не довіряв свій секрет. Зате нас напевно чекають якісь неприємні чари.

— Я зроблю копії карти, — вирішив Сіріус. — Це не займе у нас багато часу, а обережність не буде зайвою. Не хотілося б залишитися в Нурменґарді навіки через те, що ми випадково загубимо карту.

— Нам нема чим знищити чашу, — нагадав Реґулус. — Доведеться забрати її з собою.

— Лайно, — видихнула Герміона і пристукнула ногою. Знову вона промахнулася! Мала подумати про меч Ґрифіндора.

— Ви гарно впоралися, — наче прочитала її думки Ґіневра.

— Живі лишилися, — в’їдливо докинув Северус і Ґіневра пхнула його ліктем у бік.

Герміона відчувала, що можливість піти з ними їй доведеться вигризати зубами.

— Що такого в цій чаші, що її неможливо знищити, але дуже треба? — озвалася Ульрика.

Їй в загальних рисах пояснили, що чашу перетворено на річ, яка допомагає Лордові триматися світу живих за будь-яких обставин. Це не дуже надихало Ульрику, а в Пансі очі від страху зробилися величезні. Однак, на щастя, вони не передумали йти.

Насамкінець Сіріус запропонував:

— Давайте домовимося, в яких маґлівських їбенях ми зустрінемося, якщо доведеться розділитися.

Після обговорень, в яких їх активно консультувала Герміона як єдина добре знайома з маґлівським світом людина (Гаррі в подорожах і географії не тямив), Талія вирушила до Ґрінґотсу, Сіріус з Реґулусом робили копії карти, а саму Герміону на виході з туалету перепинила Пансі.

— Мерлін, вибач, що я тобі це сказала! Я бачу, що тобі неприємно і ти мене тепер уникатимеш решту життя, — затріскотіла вона.

— Забий, — Герміона відчула, що червоніє. — Просто в мене не закохуються без відповіді і я не знаю, як поводитися.

— М, — поморщилася Паркінсон, — не те щоб це було правдою. От Кребб був у тебе закоханий після того, як ти вліпила Драко ляпаса.

Герміона вкотре за цей божевільний ранок була шокована. У Кребба вистачає сірої речовини на цілу закоханість? Це здавалося неможливим.

— Ох, ваша компанія така лицемірна! — не витерпіла вона. — Ти кажеш, що прям закохана в мене, але поводилася зі мною, як зі шматком лайна! І Кребб такий самий!

— Вибач, — Пансі була саме розкаяння. — Це захисна реакція. Але звісно, це мене виправдовує, — поспіхом додала вона, коли побачила вираз обличчя Герміони. — І взагалі, я заслуговую на співчуття, мені все одно нічого не світить!

Запала стрьомна тиша. Герміона заклякла, зважуючи, коли буде доречно піти геть.

— Тільки не кажи Поттеру чи своєму хлопцю, — Пансі молитовно склала руки. — Я нічого не маю проти цього твого Реґулуса, просто він пихатий, як і всі слизеринські принци. А Поттер безжальне ґрифіндорське чудовисько, буде з мене ржати.

— Ні, Гаррі не такий! — обурилася Герміона. Щодо Реґулуса теж хотіла, але потім згадала, яке враження він попервах справив на неї саму.

— Тоді ржатиме Візлі, а Поттер точно йому розбовкає, розумієш? — панікувала Пансі.

— Добре, я йому не скажу! Як ти взагалі уявляєш собі цю розмову? — відказала Герміона. — Знаєш, Гаррі, цього місяця в мене закохані оці й оці… — вона зненацька пригадала той вечір, коли накурені Пансі й Стелла ржали на її припущення, що Блейз подобається Паркінсон. — А Стелла знає, так?

Пансі скрушно кивнула.

— Так, ми вчилися цілуватися одна на одній. Але я в неї не була закохана, — Паркінсон знизала плечима. — Вона так тисне на людей.

Двері в кінці коридору розчахнулися і Пансі відскочила ще далі, хоча й так стояла неблизько.

— Час, — кивнув головою Северус.

Вони перемістилися до Осло і лишили Гаррі й Стеллу в якомусь навороченому готелі — така собі «схованка у всіх на виду». Якось усе так склалося, що охороняти Гаррі лишився Северус, а Герміоні навіть без скандалу дозволили піти по горокракс. Можливо, це Ґіневра повпливала?

Вони перенеслися на узбережжя Норвегії і опинилися на вершині високої скелі. Герміона з жахом вчепилася в руку Реґулуса — просто під ними, далеко внизу, вирував океан. Пориви лютого вітру вдарили в обличчя, і в Герміони на мить запаморочилося в голові.

— Зараз ми стоїмо на вершині скелі, яку прославив Едгар По! — блиснув недоречно маґлівськими знаннями Блейз.

Внизу, у вузьких протоках між численними острівцями і материком, прямували один до одного величезні потоки. Маса води вирувала, кипіла і здіймала білі гребені піни.

А потім потоки зчепилися, як двоє звірів у смертельній сутичці. Виття і гуркіт піднялися з цього казана. Потоки води люто вгризалися один в одного, біла піна долітала аж до скелі. У місці зіткнення вода здибилася, ніби з-під неї ось-ось мала постати гора, і Герміона вже злякалася, що хвиля може наринути прямо на скелю. Зненацька водяний вал завмер і, протримавшись секунду в найвищій точці, схлинув. Величезна маса води ухнула вниз, потоки розійшлися в протилежні боки під власним тиском, з нищівною силою ударяючи в скелі, що обступили їх. На тому місці, де щойно розгорталася битва потоків, розкрилася велетенська паща виру. Дивлячись на його ідеально гладкі стіни, важко було повірити, що вони складаються з води, а не з чорного мармуру. Герміона розкрила рота.

— А ось і Мальстрем! — прокричав Сіріус.

— Круто! — прокричала з іншого боку Пансі, відпльовуючись від свого волосся. — А Нурменґард де?

Перед ними з нізвідки виник великий ліфт. Дверцята повільно роз’їхалися.

— Внизу! — прокричав Реґулус.

— Мені це не подобається! — відповіла Пансі.

Сіріус першим ступив у ліфт, за ним рушили й інші.

— До Нурменґарда можна потрапити двічі на добу, коли тут виникає Мальстрем! — голосно повідомив Сіріус.

Герміона втиснулася в ліфт однією з останніх, вкрай приголомшена цією звісткою. Двері за ними з брязкотом зачинилися.

— До вечора можемо не чекати на Рідла, — бадьоро сповістив Сіріус. — Хіба що він уже всередині і сам нас чекає.

Різкий поштовх — і Герміона відчула неприємний ривок убік, потім ліфт завмер, і вона стукнулася потилицею об двері.

— Ми зависли над прірвою, — продовжував знущатися Сіріус. — Час прощати та бути прощеними. Якщо хтось із вас хотів комусь щось сказати, зараз саме та мить. Ми всі послухаємо.

Герміона з Реґулусом поглянули одне на одного. Ну, вони наче вже сказали найголовніше. Він підбадьорливо підморгнув їй.

— Що ти? — повернувся до брата Сіріус.

— Що я?

— Не хочеш попросити в мене вибачення за всі минулі образи? — вишкірився старший Блек.

— Я в тебе? — обурився Реґулус.

Наступної миті нутрощі рвонуло вгору. Тепер Герміона точно знала, як почуваються ті, хто падає у шахту ліфта. З’явилося неприємне відчуття невагомості і, здавалося, ноги ось-ось відірвуться від підлоги. А потім вона боляче стукнулася п’ятками об підлогу. Двері відразу з ляском відчинилися.

Вони опинилися в непроглядній темряві.

— Ми під землею? — прошепотіла Пансі.

— І під товщею води, — відповіла Талія.

— Томмі Рідл, ти тут? — замогильним голосом запитав Сіріус, запалюючи кінчик чарівної палички.

— Пропоную проголосувати за те, щоб відрізати йому язика, — запропонував Макнейр, теж засвічуючи паличку.

Вогні від паличок танцювали вологими стінами темного коридору. Десь крапала вода. Хтось випустив велику світлову кулю, вона злетіла вгору й одразу стукнулась об низьку стелю. Через це користі від неї майже не було — вона тільки сліпила очі, але не освітлювала коридор. Тим не менш, її світла вистачило, щоб побачити темну громаду, що сунула на них.

Чарівники почали метати в непроглядну хмару закляття, що зупиняють дію чарів. Проте все було марно: хмара жадібно поглинала їх, не сповільнюючи темпу.

— Мерлін! — скрикнула Пансі.

Реґулус майже до болю стиснув пальці Герміони, а потім їх накрила темрява.

***

Темрява ще не встигла розсіятися, як Нарциса з головою поринула у воду. Поперхнувшись, вона виринула на поверхню і, відпльовуючись і судомно хапаючи ротом повітря, озирнулася на всі боки. Хтось підхопив її під руки і поставив на ноги — води виявилося до пояса. Нарциса озирнулася. Окрім неї та Волдена поряд нікого не було. Звідкись зверху лилося тьмяне біле світло, і по стелі ковзали відблиски від води.

Нарциса наткнулася поглядом на пергамент, що плавав на поверхні.

— Карта! — скрикнула вона і підхопила пергамент, проте було вже пізно — чорнило попливло, і цятки з іменами завмерли нерухомо. — Прокляття!

— Нарцисо, не нервуй, — незворушно промовив Волден. — Нас просто розкидало по різних кінцях лабіринту.

— Це мене не втішає, — Нарциса засвітила паличку, щоб роздивитися карту.

Цятки завмерли, але принаймні було видно, хто де опинився. Недалеко від них знаходилися її кузени і міс Снейп — правда, це залежало від того, який напрямок руху вони виберуть. Всіх інших розкидало по далеких коридорах — Талія на пару з Ґіневрою, Пансі з Ульрикою Забіні, а ось Блейз залишився зовсім один.

— Що ж, ходімо в центр лабіринту? — запропонувала Нарциса.

Початковий план був саме таким, хоча горокракс може знаходитися в будь-якому закутку.

Вони попрямували у бік центру. Але не встигли вони пройти й кількох метрів, як з обох боків раптово опустилися стіни. Вони виявилися замкненими у маленькому кубі.

— Мені це не подобається, — повідомила Нарциса.

Волден направив чарівну паличку на одну зі стін.

— Депримо!

Але стіна, спалахнувши синім, поглинула закляття.

— Чарівнице Морґано, — видихнула Нарциса, підозрюючи, що вони міцно влипли.

Наче на підтвердження її підозр, вгорі з утробним гулом від’їхали вбік кілька плит, якими були викладені стіни, і звідти ринули потоки крижаної води. Нарциса скрикнула, потрапивши під струмінь, відскочила і врізалася в Макнейра.

Вони заходилися застосовувати до стін найрізноманітніші закляття — і бойові, і чари скасування.

Крижана вода прибувала з неймовірною швидкістю.

***

Герміона відчинила двері і не одразу зрозуміла, що бачить перед собою. Цей коридор і на карті виглядав досить дивно і заплутано, але насправді видовище виявилося зовсім несподіваним — величезна зала була вся обставлена сходами, що тягнулися врізнобіч, зокрема йшли по стелі й стінах. За дверима підлога одразу обривалася в порожнечу, але, якщо підняти очі, то замість козирка можна було побачити майданчик зі сходами під стелю.

Тепер було зрозуміло, що річ не в дефекті карти, яка втратила магічний заряд (вона перестала рухатися, і Сіріус не міг оживити її заново). Кімната справді була дивною.

— Реґулусе, підстраховку! — Сіріус вистрибнув із дверей, добряче відштовхнувшись від підлоги.

Реґулус нервово смикнувся. Сіріуса ніби невидимою силою потягнуло вгору, і він, спритно перекинувшись, торкнувся сходового майданчика ногами.

— Який же ти безвідповідальний гівнюк! — крикнув Реґулус, висунувшись з дверей.

Мало хто міг так легко роздратувати його, як старший брат.

Сіріус бешкетно всміхнувся. Чомусь його волосся зовсім не звисало вгору, хоча він і стояв догори дригом.

— Давайте за мною, — махнув він рукою. — Ви такі смішні, коли стоїте на стелі.

Це вони, значить, на стелі?

— Більше так не роби, — Реґулус вистрибнув услід за Сіріусом і так само приземлився на ноги. — Я навіть паличку для підстраховки не встиг підняти! Це так тупоголово, уяви, якби ти вбився отак…

— Ти така пила, як наша матінка, — простогнав Сіріус. — Герміоно, стрибай, ми зловимо тебе якщо що.

Герміона згадала, як Сіріус намагався підняти її на руки у день свого повернення. Не надихаючий спогад. Вона приречено зітхнула і стрибнула. Від жаху навіть не вловила момент, коли її потягнуло вгору. Зате почула щось вражаюче від Реґулуса.

— Дивовижно, що для тебе її вимогливість досі більша травма, ніж батькові Круціатуси.

Він обхопив Герміону навколо стану, коли вона ледь не полетіла сходами вниз по приземленню.

— До вас Круціатуси застосовували? — вражено перепитала вона. — Власні батьки?

Реґулус мав такий вигляд, наче страшенно шкодував про випадково бовкнуте. Він смикнув котиком рота.

— Тато й дідо, Вальбурга нє, — сказав Сіріус. — Але це доволі стандартна практика у вихованні чистокровного спадкоємця. Справжній мужик має страждати з пелюшок, тоді з нього виросте людина, яка знає, що таке честь і слава роду! Реґулусу сподобалися Круціатуси, тому він пішов у Смертежери отримувати ще, а мені — ні, тому я став бездомним.

Здається, у світі чарівників не тільки домашні ельфи потребували захисту.

— А як же обережне використання трьох непрощенних заклять, від яких можна від’їхати головою? — спитала Герміона. — Як же послух закону, що їх прямо забороняє?

Питати, а як же любов до власних дітей, вона вже не стала. І взагалі припнула язика, коли помітила, що Реґулус знову вдягнув свою маску знудженої байдужості, наче ховався за нею.

— Ти ще така наївна, — весело провадив Сіріус. — Не знаю, що там Снейп думає про виховання, а от твій прадід жив доволі довго. Думаю, якби ти росла в Принц-менорі, то теж би не раз отримала пиздюлів від нього.

Він відчинив двері внизу. Підлога знаходилася на пристойній відстані від дверей, які відчинялися, судячи з усього, під стелею. Чи навпаки? Придивившись, Герміона помітила на цій підлозі сліди, що підозріло нагадують кіптяву від смолоскипів.

Сіріус схопився руками за одвірок і наполовину висунувся в коридор. Його ноги повисли паралельно до підлоги, і тільки тут до Герміони дійшло, що з тамтого боку двері відчиняються в підлогу. Вестибулярний апарат подав їй тривожний знак — голова на мить пішла обертом, а до горла підкотила нудота. Сіріус легко підтягнувся і зник у коридорі.

Реґулус вказав на двері їй, припрошуючи бути наступною.

— Мені шкода, — прошепотіла вона. — Щодо поведінки твого батька.

— Не зважай, — відказав він рівним тоном.

Герміоні хотілося його обійняти, та вона бачила, що йому легше прикинутися, ніби це не має значення.

Вони одне за одним вибралися в наступний коридор (Герміона при цьому продемонструвала грацію мішка картоплі).

— Дезорієнтація на місцевості, — дуже влучно описав загальне самопочуття Сіріус.

Аж тут фамільний перстень на його пальці спалахнув червоним. Сіріус насупився.

— Талія у небезпеці. Вкажи, — наказав він і з персня простягнулася тонка нитка тривожного світла.

***

— Це ж треба було втрапити в таку… в таку хрінь! Це буде така тупа смерть! — Нарциса балакала й балакала, не в силах стулити рота від жаху.

Вода підняла їх до самої стелі, і маківкою вона вже впиралася в камінь. Волден продовжував пробувати чари, але навіть Темна магія тут не допомагала. Заблокувати прихований тепер водостік також нічим не вдалося.

— Ну так, не дуже героїчно загинемо, — погодився Макнейр.

Нарциса трохи закинула голову, насилу стримуючи паніку і змушуючи себе дихати рівно. Ноги неприємно поколювало — здається, її ось-ось схопить судома у цій крижаній воді. Решти тіла вона вже зовсім не відчувала.

— Ой, — пискнула вона, раптом відчувши, що починає йти на дно і вже не може змусити руки та ноги працювати.

— Тримайся, — Волден притиснув її до себе, обдавши її обличчя на подив гарячим диханням, від якого задубілий ніс боляче защипало.

Його тіло ще зберігало тепло. Нарциса обвила його шию неслухняною рукою. Її били дрижаки, яких вона не відчувала, тільки бачила, як тремтить власна долоня, зуби цокотіли, аж щелепи зводило болем. Нарциса була впевнена, що з того боку можна зламати пастку, аби лишень протриматися. Адже персні повинні дати знати решті Блеків, що вона в небезпеці. Вона сплюнула воду. Волден міцно тримав її, не даючи потонути. Його губи теж посиніли, він тремтів, але загалом тримався краще. Ох, не за таких обставин вона мріяла опинитися в руках м’язистого чоловіка. Ну, не конкретно Макнейра… Чи конкретно, хтозна.

— Чарівнице Морґано, — осиплим голосом видихнула вона.

Тепер, щоб дихати, доводилося тримати голову закинутою, і вода вже набігала на обличчя.

— Якщо це все-таки кінець, то саме час відповісти на твоє питання, — дуже «вчасно» заговорив Волден.

— Яке питання? — Нарциса, певно, вже посивіла від жаху.

— Чого я не виказав тебе, коли ти лазила в підземелля Лорда, — пояснив Волден.

— Та й так зрозуміло, що ти не фанат Лорда просто, — буркнула Нарциса. Взагалі-то вона тут з життям прощається. Саме час згадати все найкраще, а Волден її відволікає. Стривайте-но…

Подивитися на нього вона вже не могла, бо мала тримати голову закинутою, але й так усе зрозуміла. То Драко таки мав рацію і Макнейр у неї закоханий! На жаль, ніяк це прокоментувати вона не встигла, бо довелося зробити останній глибокий вдих і їх накрило з головою.

Нарциса заплющила очі. Вуха заклало, і вона виразно чула, як важко її серце розганяє по жилах вистигаючу кров.

Стук…

Стук…

Стук…

Ех, у дешевому романчику вони б ще встигли поцілуватися. І пожити довго і щасливо теж.

Зненацька її з неймовірною силою потягнуло вниз. Навколо все закружляло, замиготіло, у вуха вдарив шум води впереміш з якимось гуркотом. Нарцису кидало з боку в бік, і вона вже не могла розібрати, де верх чи низ, аж раптом відчула, як тепле повітря голками закололо легені зсередини. Вона судомно схопила повітря ротом і поперхнулася, інстинктивно перевернувшись на живіт і виплюнувши воду. Стоп. Перевернувшись на живіт? Нарциса нерішуче розплющила очі, спочатку трохи, а потім відкрила повністю. Вона лежала на залитих водою кам’яних плитах.

— Ох, — вона з глухим стогоном впустила голову на холодну підлогу, яка, втім, видалася їй теплою після крижаної ванни.

Її все ще били дрижаки, але полегшення накотило такою неохопною хвилею, що вона не звертала уваги на власне самопочуття. «Тобто ми таки в дешевому романчику», — від цього примітивного гумору її раптом розібрав сміх і тремтіння змерзлого тіла перейшло в істеричне гигикання.

— Це не Талія, — почувся поряд голос спостережливого Сіріуса.

Нарцису обдало гарячим повітрям. Вона сіла від несподіванки, хоч це й було приємно.

Сіріус прибрав чарівну паличку, а Реґулус простягнув їй руку.

— Хто крутий? — запитав Сіріус, одночасно допомагаючи підвестися Волдену.

— Як тобі це вдалося? — поцікавився той.

— Один помах… — почав Сіріус.

— Десять, — виправив його Реґулус.

— … моїх витончених рук майстра і ви на волі, — закінчив пихатий пан Блек. — Я найкращий голова роду в цьому світі. Я не тільки врятував тебе від потреби споглядати кислу морду Луціуса, але й життя тобі теж врятував, що буквально крапельку, але крутіше.

Нарциса хотіла було огризнутися, та що вже. Зрештою він має рацію.

— Я вдячна тобі, Сіріусе, — цілком серйозно сказала вона.

Сіріус звузив очі, наче вираховуючи, де підступ. Нічого не надумав і просто гмикнув.

— Ходімо, — буркнув він.

Нарциса спіймала погляд Герміони.

— У нас непроста сімейка, дуже легко образити гарним ставленням, — напівжартома сказала вона.

Погляд дівчини зрадливо метнувся до Реґулуса, потім вона з розумінням посміхнулася. Реґулус схопив її за руку і поволік за собою, наче Нарциса ненароком викрила дівчині якісь жахливі секрети блечого серця. Смішно.

Нарциса переможно посміхнулася до Волдена.

— Отже, я тобі подобаюся, — вона всі сили вклала в стишення голосу, бо насправді хотілося тріумфально реготати.

— Припустимо, — стримано озвався він.

— Що значить «припустимо»? — обурилася Нарциса. — Так і є!

Волден коротко засміявся і теж рушив за рештою.

— Тобі, певно, краще знати, — додав він. — Маєш хист розбиратися в людях. Нагадай тільки, хто це нещодавно питав, за що я тебе ненавиджу?

Нарциса заспішила за ним, щоб кинути на нього зверхній погляд.

— Ти зовсім не вмієш фліртувати, Волдене. Зовсім.

Він посміхнувся якось безборонно.

— Є такий момент.

Нарциса знову поглянула на нього. Він був кремезний, завжди розважливий і більшу частину часу повільний. Як ведмедик.

— Це великий мінус на той випадок, якщо я покличу тебе на побачення? — спитав Макнейр.

— Поклич, а тоді я подумаю, — Нарциса кокетливо змахнула віями.

Життя так покращало останнім часом, вона й мріяти не насмілювалася.

***

Ґіневра з Талією йшли коридором уже доволі довго, сподіваючись все ж таки наздогнати Ульрику і Паркінсон — карта перед тим, як застигнути, показала, що вони не дуже далеко. Але вони також не стояли на місці. Іноді Талія перевіряла свій перстень — чи не спалахнув тривожним вогником. Кілька годин тому таке вже було, проте невдовзі камінь згас.

Переважно мовчали. Іноді зупинялися, щоб трохи перепочити. Ґіневра звикалася з новим відчуттям, коли стоїш поряд з людиною, але сумуєш за нею так, наче вона за сотні кілометрів від тебе. Прірва, що пролягла між ними, назавжди нездоланна, вона відчувала це. Час не тільки лікує, він перетворює на пил усе, до чого дотягнеться. Найзмістовніша розмова, яка в них була, відбулася за першої зустрічі. Інших не буде.

— Що ти робитимеш, коли ми переможемо? — раптом спитала Талія. — Думала про це?

Ґіневра розгубилася. Що робитиме Смертежерка і втікачка з в’язниці? Тікатиме далі.

— Певно, я поїду з Англії.

Талія гмикнула.

— Що ти вигадуєш, тебе виправдають за всіма пунктами. Снейп потурбується, — вона на хвилю змовкла. — Сіріус теж.

Ґіневра зиркнула на неї, міркуючи, з чиєї це подачі Сіріус «турбуватиметься»?

Вони пройшли крізь низьку арку й опинилися у просторій залі. Дружно підстрибнули від легкого переляку.

— Мордред забирай! — рикнула Талія — вона терпіти не могла, коли все-таки лякалася чогось, а це траплялося досить рідко.

Однак видовище справді було несподіваним і по-своєму неприємним. На них дивилися десятки, ні, сотні їхніх відображень. Відбиті в десятках дзеркал, вони ще більше множилися у дзеркальних коридорах.

— Це так неприємно, — Талія повела плечима, незліченні відображення зробили те саме.

— Ми маємо пройти тут? — Ґіневра й сама зіщулилася.

Кожен чарівник знав, що дзеркало далеко не безневинна річ, і опинитися серед десятків дзеркальних коридорів було як мінімум неспокійно.

Вони рушили дзеркальним лабіринтом і невпинно натикалися на ці люстра. Віддзеркалення множилися до нескінченності, то виникали, то зникали, перестрибували з однієї рами до іншої, створюючи ефект калейдоскопічного руху.

— Бр-р-р, — Ґіневра струснула головою.

Від цієї фантасмагорії голова йшла обертом. Вона на секунду уявила, як моторошно було б раптово побачити тут відображення чогось кудлатого й ікластого. І раптом їй привиділася тінь, що майнула в глибині одного із дзеркал. Вона підняла чарівну паличку.

— Ти чого? — нашорошилася Талія.

Проте відповідати не довелося — у всіх дзеркалах раптово виступило щось двоноге, вкрите густою шерстю, з жовтими очима і такими ж жовтими довгими пазурами, більше схожими на людські, давно не стрижені нігті. Ґіневра і Талія злякано охнули і притулилися спиною до спини, виставивши палички.

— Де воно? — Ґіневра вловила у власному голосі панічні нотки і метнула Редукто в найближче відображення.

Дзеркало дзенькнуло, розбившись. Талія вчинила так само. Уламки з мелодійним звуком сипалися на підлогу, але в уцілілих дзеркалах продовжувало танцювати жахливе відображення. Жінки почали в паніці розбивати всі дзеркала поспіль, дзвін наповнив залу, посилений луною, бризки скла летіли на всі боки, коли відображення чудовиська раптово зникло.

— Пішло? — з сумнівом мовила Талія.

Ґіневра ковтнула.

— Не знаю.

Уламки дзеркал брязнули, разом повернувшись на місця. Ґіневру пересмикнуло від цього звуку, підхопленого луною, крізь яку вона раптово розрізнила якийсь скрип — ніби нили незмащені ланки ланцюга.

— Ти чуєш це? — видихнула вона.

Вони з Талією дружно підняли голови саме тієї миті, коли на них з ланцюгів, що звисали зі стелі, кинулися штук п’ять цих чудовиськ.

***

Вони вже майже вирішили йти далі коридором, коли з гвинтових сходів, біля яких вони стояли, долинули злякані жіночі крики, і персні Сіріуса й Реґулуса спалахнули червоним.

— Талі! — Сіріус кинувся на сходи першим, Реґулус відстав всього на крок.

«Клятий Нурменґард, клятий Ґріндевальд, клятий Волдеморт!» — думав він, намагаючись наздогнати брата. З-за повороту сходів падало світло, і Реґулус спробував схопити Сіріуса за куртку — все-таки необачно прожогом кидатися туди, не розвідавши, що до чого, проте брат шалено рвонувся — чого й слід було чекати — і вискочив до зали. І одразу вилаявся крізь зуби. Реґулус відразу кинувся слідом і підстрибнув, заскочений зненацька безліччю своїх відображень. З лісу дзеркал і долинали вигуки Талії й Ґіневри впереміш із якимось напівлюдським гарчанням.

Сіріус, мов ошпарений, стрибнув уперед, щойно зачув новий зойк дружини, і майже одразу наштовхнувся на дзеркало. Відкинув його з дороги — воно впало на інше, розбивши його і відразу відновившись. Запальний Блек заметушився у пошуках проходу, зносячи дзеркала на своєму шляху і щомиті плутаючись в обманах зору.

— Та стій ти! — Реґулус стиснув зуби — коли йшлося про Талію, Сіріус поводився гірше за ведмедя-шатуна, що лютує і марно витрачає сили.

Реґулус присів навпочіпки і притиснув долоню до підлоги, пустивши нею хвилю холоду. Плити миттю покрилися інеєм, потім сині завитки морозу з ледь чутним тріском видерлися по дзеркалах і вкрили поверхню густим шаром хитромудрого малюнка. Реґулус намагався поширити дію чарів якнайдалі. Нарциса і Волден пробігли повз нього, спритно петляючи в лабіринті. Герміона теж чкурнула за ними. Хто б сумнівався.

Він помчав слідом, але дівчина виявилася напрочуд спритною — щоразу, завертаючи за поворот, він бачив лише гриву каштанового волосся, що мелькала попереду.

— Герміоно! — прошипів він.

Злий рик попереду посилився — здається, тих, хто так гарчав, ставало тільки більше. Реґулус підняв голову, почувши скрип ланцюгів над головою, і ледве встиг викинути руку вгору. Синій серпанок упереміш зі снігом дихнув холодом на чорну волохату істоту. Реґулус спритно відскочив, і обледеніле чудовисько впало на підлогу, розбившись на безліч крижаних уламків, наче порцелянова статуетка, що звалилася з полиці. Реґулус вже зітхнув з полегшенням, коли це шматки раптом затремтіли і зібралися знову. Реґулус завмер, здивовано дивлячись на тварюку, що знову ожила. Та кинулась на нього, і він ще раз зачарував її кригою. Дзеркала знову задзвеніли, розбиваючись і відновлюючись. Він крутнувся на місці і поспішив за Герміоною, що зникла.

Попереду спалахувало полум’я і чулося злякане виття. Реґулус нарешті наздогнав інших. Герміона з Ґіневрою поливали тварюк струменями полум’я, однак воно відлякувало потвор ненадовго. Вогонь згасав, а вони, цілісінькі й запеклі, кидалися на відьом знову й знову.

— Не можуть же вони бути безсмертними! — вигукнула Нарциса.

Реґулус відзначив, що розплавлені дзеркала не відновлюються.

— Вони не реагують на жодне прокляття! — з істеричними нотками в голосі вигукнула Талія.

Вони з Ґіневрою були у численних подряпинах й укусах, лише фамільні сили сяк-так стримували навалу. «Та бути цього не може», — подумав Реґулус і націлив чарівну паличку на найближче з чудовиськ:

— Сектумсемпра!

Прокляття пройшло крізь тварюк, наче привид. Сіріус знову поспішив відкинути їх назад.

— Думаєте, ми не пробували? — наїжачилась Талія.

— Цього не може бути! — Реґулус похитав головою. — Значить, вони не живі!

Це було єдине логічне пояснення. Герміона повернулась до нього.

— Так, і що б вони тут їли весь цей час? — задумливо простягнула вона.

Реґулус вказав на оплавлене дзеркало.

— Від твоєї сили не відновлюється.

— Думаєш, дзеркала і є джерелом магії? — перепитала вона.

— Спробуйте їх знищити якомога більше.

Герміона з Ґіневрою зосередилися на дзеркалах. Гаряча хвиля розійшлася приміщенням від їхніх рук. І справді — кудлаті істоти, і ті, що стояли на підлозі, і ті, що спускалися ланцюгами, розчинилися в повітрі. А разом з ними зникли і рани Ґіневри та Талії.

Герміона поглянула на Реґулуса.

— Це були страхи, — одночасно сказали вони. — Щось із магії вампірів.

Усі витріщилися на них, здивовані цим ідеальним дуетом. А як сам Реґулус здивувався! Здається, з них двох непогана команда.

— Тепер… — почала вона, однак Реґулус і так знав, що його черга.

За хвилю обмерзлий коридор у лісі розплавлених дзеркал був готовий. Реґулус змахнув рукою в його бік, наче припрошуючи панну йти першою.

Між ними вклинився Сіріус.

— Вогонь і лід, Персефона та Аїд.

Герміона хихикнула — порівняння припало їй до смаку — і почалапала по інею слідом за своєю матір’ю. Сіріус притримав Реґулуса за рукав і виставив перед собою праву руку.

— Скажи ж, камінь у наших фамільних перснях нагадує гранатове зернятко?

Реґулус аж засміявся з несподіванки.

— Тепер ти у свата граєшся? — він відчув, як червоніють щоки.

Сіріус знизав плечима.

— Це ж ти серйозний правильний Блек.

Реґулус промовчав. Еге ж, це він. Герміона озирнулася на нього і коротко усміхнулася. На неї звідкись зверху впав промінь сонця і навколо каштанового волосся утворилося рудувате сяйво. Вона стала подібна на теплий вогник, що веде крижаним шляхом.

Сіріус тонко відчував кожну мить, яку можна зіпсувати:

— Уяви, ви одружуєтесь, звільняєте всіх хатніх ельфів з рабства і стаєте причиною самогубства цілої раси. Дуже по-блеківськи, за найвищими стандартами. Предки б пишалися.

***

Для Гаррі й Стелли взяли номер з двома спальнями, між якими втулилася невеличка вітальня, тож він сидів у себе в кімнаті, вона — в себе, а Снейп, навішавши на них сигнальні чари, облаштувався у вітальні й пообіцяв відірвати голову тому, хто спробує втекти. Талія з Сіріусом перед виходом пообіцяли те саме, тому навіть Стелла начебто вирішила не ризикувати.

Власне, Гаррі почувався напрочуд спокійно. Він міркував про Карту мародера і в голові в нього, наче на шаховій дошці, складалися плани. Сіріус начебто вміє розмножувати такі карти. Гоґвортс стоїть порожній — Гаррі часто перевіряв карту. Отже, з цього можна щось зліпити, тим більше що після вилазки має лишитися всього один горокракс — той, щодо якого Дамблдор був не певен. Це мала б бути річ Ґрифіндора, однак Рідл не володів жодною з Ґодрикових реліквій.

У двері постукали.

— Так, — неохоче гукнув Гаррі, не дуже в захваті від перспективи комунікувати з батьком Герміони.

На порозі показалася Стелла.

— Можна?

Гаррі з полегшенням кивнув. Блек роззирнулася по кімнаті, вибираючи собі місце, а тоді сіла в крісло навпроти нього. Весь цей час вона не виймала рук з кишень свого худі — навіть кеди зняла ногами (не дивно, що вони в неї виглядали так, наче їх витягнули з дупи троля), а тоді всілася в кріслі по-турецьки.

— Де ти взяв гарячий чай? Нам же заборонили чарувати як малим.

— Тут електричний чайник, — всміхнувся Гаррі. — Зробити тобі?

— Так, — після паузи вона додала: — Будь ласка.

Якась нехарактерна для неї чемність. Гаррі увімкнув чайник і Стелла спостерігала за цим дивом увесь час нагрівання.

— Маґли такі геніальні. Я б просто повісилася без магії.

Гаррі простягнув їй чашку. Стелла повільно сьорбала і крутилася у кріслі. В неї явно щось було на думці.

— Хочеш про щось поговорити? — не витерпів він.

Блек скоса поглянула на нього.

— Як гадаєш, Сіріус у мені розчарувався?

Гаррі скуйовдив собі волосся. Ну, таким лютим він хрещеного ще не бачив. Прикол був саме в тому, що Сіріус не кричав на них, а просто випромінював гнітючу енергію.

— Не знаю, напевно, ні? — припустив він.

Стелла зітхнула. Це не те, що вона хотіла почути.

— А ти до кого Круціатус застосовував? — звузила очі вона. — Теж однокурсників аб’юзив, як із Сектумсемпрою було?

Гаррі реготнув.

— Ні. Це була Беллатриса.

Стелла широко посміхнулася.

— Он як.

Вона ще трохи похихикала, простягнула ногу і легенько штовхнула його в гомілку.

— Та ти й сам якийсь Темний маг, прямо як я.

— Я вмію викликати Патронуса і світлі почуття у людей, — похитав головою Гаррі.

Стеллі було лінь сперечатися — теж щось новеньке. Вона просто сьорбнула чай, посміхаючись якимось своїм думкам.

***

Блейз нарешті вибрався з коридорів, що невпинно оберталися навколо центру. Позаду нього миттю утворилася стіна. Він пройшов кілька метрів і розгублено завмер. І що тепер робити? Чаші немає в центрі. Де її шукати? Він повільно стиснув кулаки, хруснувши суглобами. Знічев’я почав простукувати стіни. Може, чашу сховано прямо в цій стіні? Тут батько, певно, прокоментував би, що він не дуже кмітливий. А мама б змовчала, як завжди.

Десь неподалік залунали голоси — йому здалося, що він чує Панс. Блейз озирнувся — і дуже вчасно: він ледве встиг відскочити, коли з протилежної стіни на нього стрибнула якась тварюка. Вчепившись кігтями в стіну, потвора видала високий огидний звук і повернула до Блейза людське обличчя. Він пригнувся, ухиляючись від скорпіонячого хвоста, і відчув, як спітніли долоні — він зіткнувся зі справжньою мантикорою, чия шкура відбиває практично всі закляття!

Скорпіонячий хвіст здійнявся, готуючись до прямого удару. Блейз матеріалізував щит і щойно підняв його над головою, як жало легко проткнуло сяйливу поверхню всього в кількох сантиметрах від руки. Та хвіст застряг і мантикора з обуреним криком змахнула ним. Блейз несподівано для себе відчув, як ноги відриваються від плит, і полетів разом із щитом, проте встиг вчасно уповільнити своє падіння.

Чорт. Це для нього занадто. Він зовсім не хоробрий!

Його відкинуло досить далеко. Він зіп’явся на ноги й позадкував. Чому в ідіотському підручнику не було зазначено, які саме закляття не відбиває шкіра мантикори? Може, через відсутність свідків, що вижили? Але ж його предок якимось чином убив таку тварюку! Вона буквально була зображена на гербі Забіні.

— Авада Кедавра! — викрикнув Блейз.

Прокляття рикошетом відскочило від грудей мантикори і промайнуло над його маківкою. Він на секунду остовпів — мало не загинув! Мантикора видала якийсь хрипкий звук — здається, засміялася, і почала повільно наближатися з упевненістю переможця. Блейзу залишалося лише відступати в глухий кут, гарячково міркуючи, як позбутися тварюки.

— Люблю посмакувати людятиною, — мантикора облизнулася й примружила очі з вертикальними зіницями.

Звісно, ​​очі! Слабке місце будь-якої живої істоти. Блейз направив сніп іскор у вічі мантикорі, але майже відразу пошкодував про це: тварюка завищала і почала молотити хвостом. Блейз втиснувся в куток, прикриваючись рукою від кам’яної крихти і молячись, щоб хвіст не зацідив по ньому самому.

— Вмреш-ш-ш! — зашипіла мантикора, заносячи над ним хвоста.

«Це кінець», — промайнуло в голові. Жало нависло над ним: гидке, з напівпрозорою бульбашкою отрути, що приносить страшні передсмертні муки… І знову йому пощастило: хвіст обвили два ланцюги, і їхні кінці приросли до протилежних стін, фіксуючи хвоста.

Мантикора розлючено заверещала і стрибнула на стіну. Ланцюги, не витримавши, луснули, одним кінцем Блейза хльоснуло по голові, і він сповз по стіні, приголомшений ударом. Тепла цівка потекла з-під волосся на лоба.

Мама позадкувала.

— Назад! — прикрикнула вона на Пансі, але мантикора легко обігнала їх і ударом лапи змела до стіни. Чиясь чарівна паличка покотилася підлогою.

Мантикора знову занесла хвоста.

Пансі запищала щось нерозбірливе від жаху.

Мантикора вишкірила зуби в передчутті, і Блейза охопив спалах люті. Має ж бути спосіб! Адже якомусь уйобському Забіні це вдалося! Якби лють могла вбивати, то мантикора зараз померла б від одного його погляду.

Варто йому було так подумати, і монстр огидно заверещав, припавши до підлоги. Блейз здивовано кліпнув. Мантикора знову піднялася і з люттю поглянула на нього.

— Уб’ю-у-у-у! — вона помчала на нього, але Блейз уже зрозумів, що дар його татка нарешті проявився.

Він зосередився на своїй огиді до мантикори, і вона впала, корчачись від болю. Мама з Панс поповзли вздовж стіни, рятуючись від хвоста, що шалено крутився. А Блейз майже фізично відчував, як його емоції перетворюються на тонкі струмені магії, що проникають прямо в черепну коробку Темної тварюки та завдають їй пекельного болю. Мантикора була безсила проти його хисту, і Блейза захльостувало спокусливе відчуття влади над іншою живою істотою. Ось із її носа полилася чорна, тягуча, як смола, кров, а голос уже осип від зболеного крику. Вона навіть не звивалася більше, а лише жалібно скавуліла, і її лапи смикалися в передсмертній судомі.

Нарешті мантикора затихла, Блейз відкинув голову і зітхнув. Тепер він точно знав, які почуття породжують і живлять цю силу і зневажав батька ще більше. Ось що він відчував, тренуючи силу на власному синові. Батько його ненавидів, Даніелю було гидко навіть дивитися на нього. Чому?

Панс уже за мить була поряд і повисла в нього на шиї з риданнями. Блейз аж ступив крок назад — з такою силою вона налетіла на нього. Мама ж не сказала нічого. Поглянула на нього з чимось схожим на неприязнь.

— Я весь у татка, — вишкірився Блейз, поспішаючи сам озвучити те, що хотіла сказати вона.

Мама відвернулася і її вираз обличчя раптом змінився.

— Це чаша?

Панс перестала ридати і відліпилася від Блейза.

Зі спини мантикори стирчала вросла у шкіру чаша.

— Гадаю, — мама підняла чарівну паличку, — ми можемо позичити її отруту — вона їй все одно більше не знадобиться.

***

— Залишилося десять хвилин, — сказав Сіріус.

У повітрі зависло напружене очікування. Вони майже п’ять годин були зайняті лише очікуванням можливості скористатися ліфтом. Обмін враженнями давно вичерпався разом із обговоренням того, скільки разів тут міг би загинути самотній беззбройний чарівник.

— Ці пастки просто не були розраховані на чистокровців, — зауважила Герміона десь посеред розмови. — Нас тут рятували тільки наші фамільні вміння.

Всі замислилися над своїми пригодами. Так і було.

— Він настільки переконаний, що всі чистокровці за нього, — презирливо сказала Герміона. Сама не знала, чи це презирство на адресу Лорда, чи самих чистокровців.

Ще трохи згодом у них з’явився значно вагоміший здогад. Точніше, у Ґіневри.

— Горокраксом може бути жива істота, я правильно тоді зрозуміла? — раптом спитала вона.

— Загалом так, — підтвердив Реґулус.

Вона подивилася на нього, а тоді на Макнейра з Нарцисою.

— Нагіні? — округлив очі Макнейр.

Ґіневра закивала, ніби він озвучив ще не до кінця сформульовану думку, яку вона намагалася спіймати за хвіст.

— Так, от згадай, — сказала вона. — Нагіні завжди реагує на сильні емоції Лорда, особливо коли він біситься. Вона наче відчуває точно те саме.

Усі помовчали. Блейз із Пансі та Ульрикою просто не до кінця розуміли, про що йдеться, а решта поринули у спогади. Герміоні згадалося, як Нагіні загрозливо повзла вслід за Ґіневрою у вечір, коли Герміона отримала Мітку.

— Цілком може бути, — погодилася вона.

Реґулус теж закивав.

— Гм, отже, допастися до речей Ґрифіндора Рідлу не вдалося і він узяв символ Слизерину для останнього штриха понтів, — підсумував Сіріус.

— Це буде останній горокракс, — прошепотіла Талія.

Конкретно зараз це не приносило полегшення.

Чим ближче було до одинадцятої, тим гнітючішою ставала атмосфера. А ще від голоду в них сумовито буркотіли шлунки.

— Нагадую востаннє, — сказав Сіріус. — Якщо Томмі Рідл там, ми не вітаємося. Одразу красиво втікаємо.

Після довгих суперечок було вирішено повернутися до Англії найшвидшим маґлівським способом — літаком.

Герміона зітхнула. На душі було тривожно.

— Пора, — тихо оголосив Макнейр.

Вони втиснулися в ліфт і в гнітючому мовчанні поїхали вгору — навіть Сіріус більше не жартував. Ліфт поскрипував. Пансі гучно зітхнула.

— Ще трошки і можна вважати, що пронес…

Договорити вона не встигла — відчутний удар струсонув ліфт, лампи заблимали, а потім двері роз’їхалися і вони просто повалилися одне на одного.

— О, Мерлін!

— Блять!

Все змішалося. Ліфт із загрозливим скреготом почав завалюватися прямо на них, і хтось схопив Герміону за комір, ставлячи на ноги — вона ще не встигла до ладу усвідомити навіть, що вони повалилися не в порожнечу, а на скелю. У вуха вдарив страшний гуркіт. Вона на мить озирнулася, побачивши покручену кабіну ліфта, що летить у безодню. Але вже наступної миті стрімчак струснувся, хтось крикнув:

— Стрибай!

Герміона слухняно відштовхнулася за мить до того, як ґрунт пішов з-під ніг, і, незграбно приземлившись, упала й покотилася вперед, збивши когось із ніг.

— Роз’являйтеся, блять!

— Герміоно! — зляканий скрик Ґіневри. — Де вона?

Спалахнули вогні паличок. Зовсім поруч здійнявся стовп землі, і Герміону обкидало грудками. Вона скрутилася, захищаючи голову руками. В голові стояв гул, перед очима танцювали вогні паличок і спалахи проклять Темного Лорда. І все — вона не бачила навіть силуетів у темряві.

— Блейзе!

— Пансі!

На неї раптом накотила крижана хвиля жаху — що як хтось упав зі скелі, не дострибнув? Вона міцно стиснула кулаки, шкрябнувши нігтями по вкритій інеєм землі. Перед очима виразно постало зміїне обличчя Лорда, і голова пішла обертом. Але вже наступної миті темряву розігнав сріблястий спалах, і замість обличчя Волдеморта Герміона побачила перед собою темний силует у балахоні, що розвівався. Вона відсахнулася, а на дементора накинувся сяючий сріблом ворон, грізно ляскаючи крилами і махаючи кігтями. Демон злетів угору.

— Це дементори! — крикнула Ґіневра, змахуючи паличкою — ворон метнувся в інший бік, і за ним потяглися ще кілька Патронусів, розганяючи з десяток дементорів, що вилися в одній точці. Чорні силуети кинулися врозтіч, і Герміона побачила братів Блеків — вони зіщулилися спиною до спини, обхопивши голови руками.

— Роз’являйтеся! — кричала до них Талія.

Та обоє наче не чули. Фіолетова куля з шипінням вилетіла з темряви і врізалася в землю прямо поруч із Блеками. Скеля здригнулася, здійнявся стовп землі, і всіх розкидало в сторони. Герміона впала на спину й поспіхом створила Патронуса — парочка дементорів відскочила від неї.

— Сіріусе! — в голосі Талії чулися панічні нотки.

Герміона озирнулася на неї саме тієї миті, коли червоний промінь поцілив у відьму, а за ним з темряви вилетів яскраво-зелений.

Спалах.

Герміону вхопили попід лікоть і вони роз’явилися.