Здається, це пастка.

Я відкрила свої тяжкі віки, але побачила лише темряву. Де я? Чому я тут?

Блін, голова так болить, наче мене каменем прибило…

Єдине що я пам’ятаю, то це те що я була на кухні і до мене зайшов батько. А що було далі?.. Що ж я забула?…

Я хотіла піднятись, але завмерла коли відчула гостру біль за спиною. Крила. Вони були обмотані гострою проволкою. Кожен рух давав про себе знати, було відчуття наче мої крила ламають. Я лише змогла видати звуки болю, та рухнула знову на землю. Темрява.

 

 

 

 

 

***

 

Прокинулась я від розмови трьох чоловіків. Двоє за щось сварили третього. В жалких спробах я знову спробувала встати, але різка біль не дала цього зробити.

Тоді вже чоловіки помітили, що я прокинулась, вони підійшли ближче.

-Ти спала довше всіх остальних.

-Довше всіх остальних? – останнє слово прозвучало дуже тихо. Сил не було навіть щоб елементарно встати.

 

-М-да, цього року були сильні мисливці.

-Та то просто ти слабак! -посміявся він з того.

 

Мисливці? Слабкі? А що це за місце?

В моїй голові було дуже багато запитань, на яких я так і не отримала відповіді.

Мені принесли води, вона була дуже холодна, але змогла трішки змочити моє горло. Ще трішки пізніше мені принесли трішки їжі.

Щоб я не говорила, які питання не давала, вони завжди робили вигляду, що мене не існує.

Скільки вже часу я тут? Як я тут опинилась?

 

Я була в якійсь печері? Ну, це виглядало іменно так. Я сиділа за гратами, а в іншому кутку кімнати стояла лише одна свічка. Двері були великі, та на вигляд дуже тяжкі.

Через якийсь момент за дверми почувся крик. Чоловіки що сиділи зі мною в одній кімнаті підірвалися та перекинулися поглядом.

-Що за чорт?

-Вийди подивись! – штовхав той першого.

-Чому я!?

 

Двері з великим шумом відкрились. Крик. Час наче зупинився. Я встигла побачити лише силует того хто проникнув в кімнату. Це був чоловік з рожевим, а може рижим волоссям. На вигляд йому було від 25-ти років. Однин мах і всі троє полягли на землі.

Тут я зрозуміла, що він прямує до мене. Чому його лице здається мені таким знайомим?

 

-Ооо. -протягнув той.

-Так ти теж тут, як цікаво.

На його лиці з’явилася єхидна посмішка.

Хто ж він? Хто???

-Йти зможеш?

На що він отримав лише махи головою в сторону. Він закинув мене собі на плечі та рушив шукати вихід.

За нами прямувало багато людей, але здається для цього чоловіка вони були лише мухами які заважали спати. Ось воно, я вже бачу світло.

Декілька секунд, і ми на волі.

 

Чоловік в костюмі джокера поставив мене на землю та почав пожирати своїм поглядом моє побите тіло.

 

-Ти така безпомічна без своїх крил. -з усмішкою промовив він.

Ха, здається він не збирається допомогти мені вивільнити їх. Добре, спробую сама.

Було тяжко хоть якось дотягнутися руками. Я лише могла тихо попіскувати від болю, наче та мишка.

 

-Навіть не подякуєш? Я тебе врятував?-неочікувано заговорив він.

-Я би була ДУЖЕ вдячна, якби ви зараз допомогли мені.

– я ж наче ніколи не просив звертатися до мене на “ви”.

 

Наші погляди зустрілися. Він дивився на мене з поглядом “їй мізки відшибло чи що?”

Невже ми зустрічалися раніше?

 

-Вибачте, ми знайомі?

Його очі стали по п’ять копійок. Він ні слова не сказав, а лиш дивився на мене.

 

-хм..-він знову усміхнувся.

Він підійшов до мене та нахилився щоб бути на уровні мого лиця. Потім він тихо промовив:

-Якщо згадаєш хто я, чекатиму тебе 4 червня в Нью-Йорку, в штабі мисливців.

По моєму тілі пішли мурашки, волосся наче стало дибом. Це був страх. Обернувшись, я вже нікого не побачила.

 

 

 

 

 

 

Ззаду я почула шум, там було два хлопця.

Один був в зеленому костюмі та з таким же кольором волоссям. А інший був в гольфу та шортах, з білим кольором волоссям.

Один із них вигукнув:

–Гон поспіши!. –сміючись сказав той.

–Кіллуа! Дивись там Джію!

 

Гон різко звернув з своєї дороги та попрямував до мене. “Гон”, “Кіллуа”, тут я вже була впевнена на всі 100% що я їх знаю!

Хлопці спустились до мене та почали розпитувати як, та що я тут роблю. Я розвела руками та попросила їх замовчати.

 

–Хлопці! Вибачте, але здається після удару у мене відшибло пам’ять..-Дівчина почухала голову.

–Але я точно вас пам’ятаю. Ми познайомилися…Познайомилися?

Я приклала великий палець до губи та почала думати, згадувати де ж я їх зустрічала раніше.

 

–Ми зустрілися на екзамені мисливців!. –неочікувано крикнув хлопець в зеленому.

 

–А, точно! Екза..екзамені.

В голові зному миттю пронісся спогад. Я згадала як врізалась в Кіллуа який їхав на своєму скейту, а вже потім до нас і підійшов Гон.

 

–Здається у неї реально проблеми.-Відповів Куллуа побачивши моє задумане обличчя.

–У тебе щось болить?– Спитав Гон. – Вигляд у тебе не дуже.

 

Кіллуа помітив мої крила, да, вигляд у них був просто жахливий. Він взявся допомогти мені. Після звільнення я подякувала їм, та запитала чи зможу далі я піти з ними, та здається вони зовсім не були проти.

Ось так я і почала свій “новий” пошук. По дорозі хлопці розповіли, що відбувалось до цього дня. Розповіли як разом билися з тими людьми, але нажаль, ми так і не змогли зрозуміти хто то були, та що їм потрібно було від нас. Я все думала про того чоловіка, але боялася запитати. В душі залишився якийсь осадок після нього, тривога не покидала мене цілий день.

 

 

 

Переночувати ми вирішили в городі, там були готелі для мисливців, тому показавши посвідчення нас впустили. Так, виявилось що після отримання ліцензії на нас напали ті самі “люди”. Ха, звучить не дуже, так?

 

 

 

***

 

Я взялась за вивчення нен. Коли хлопці вже могли спокійно використовувати його, я лише починала вивчати його. Хлопці завжди підтримували мене, допомагали, але для мене всеодно це було занадто тяжко. Якось раз я перестаралась і відключилася. Тоді їм обом прийшлося мене тягнути до кімнати..Ха, досі стидно.

Ось вже настав час нам розійтись. Дізнавшись про це я кинулася до хлопці, як би страшно мені не було, але я маю дізнатись хто ВІН.

 

Я забігла на кухню, Гон і Кіллуа радісно вели розмову за столом. Вони мене не помітили тому я почала тихо:

 

–Слухайте..–тихенько мовила я.

Хлопці відволіклися від свого обіду та звернули на мене увагу.

–Я зустріла одну особу. І мені потрібно дізнатись, ні, мені потрібно згадати його.–останні слова я сказала з впевненістю.

–Ну, я поки не розумію про кого ти. –відповів Гон.– Нас там було багато.

–Ну…у нього було яскраво-рожеве волосся, він високий…–Я зробила паузу та задумалась.–О, точно! У нього були малюнки на лиці!

Обличчя хлопців стало білого кольору. Я сказала щось не те? В чому причина?

Кіллуа встав з-за столу та підійшов до мене.

 

–Навіщо він тобі? –тихо промовив хлопчина.

–Мені здається я знаю його. Мені потрібно згадати.–Відповіла я.

–Для тебе він занадто небезпечний!

В середині знову осіла ця тривога. Якщо ми і справді знайомі, чому йому було звати мене кудись? Яка у нього ціль? Але якщо подумати, я можу не їхати нікуди? Але мої думки перебив голос Кіллуа.

–Я скажу тобі, тільки знай, це лише заради тебе! Щоб ти знала його силу і не наближалась до нього! Зрозуміла?

–Так!– різко вигукнула я.

 

Хлопці розповіли мені все те, що самі знали. Він небезпечний, а ще страшніше, він дуже сильний. Я для нього як комаха, якщо матиме бажання, то легко розчавить.

 

***

 

Сьогодні я дізналась направлення свого нен, у мене він виявився як і у Гона, посилювання, круто чи не так? Але потрібно ще подумати як я буду використовувати його.

За ций час мої крила прийшли у норму, ще день-два і буду літати! Думаю, придумаю щось з ними, та буду використовувати ще ноги.

 

Настав день коли я повинна прощатися з хлопцями. Мені було сумно їх відпускати, але ми пообіцяли одне-одному що зустрінемося ще. Обійнявши я висловила свої слова подяки. Вони дуже допомогли мені, завжди підтримували. Та і взагалі якби не вони, не знаю чи згадала би я щось до цього. Єдине, що мене засмучує, я не пам’ятаю звідки я. Лице своїх батьків в моїй голові розмиті, дім також. Тому йти мені, немає куди..

 

–Бувай Джію!–Гон помахав рукою.

–Ми ще зустрінемось!–Підхватив Кіллуа.

На душі стало тепло, я посміхнулась. Що ж, мені також час. Я махнула крилами та відправилась в небо. Ах, як давно я не відчувала це відчуття свободи. Настав час і мені відправитися в дорогу.