Історія одного француза

Хмм..з чого б я почав? Зазвичай начебто починають з вітання..

// Закадровий голос//

– Один. Два. Поїхали.

– Я Жозе, повне ім’я Жозель-Маріс. Приємно познайомитися. Моя історія не з найприємніших, в ній багато болю і страждань. Занадто багато для маленької дитини…

Хочете швидше дізнатися? Ну що ж, ця історія почалася двадцять вісім років тому, в день, коли я народився. І вже тоді вона не задалася. Біологічні батьки здали мене в дитячий будинок при Святій Марії міста Авільйон. Вони визнали Старий, наповнений щурами притулок найкращим, з можливих. Але я їх не засуджую за це, можливо вони просто повелися на зовнішній фасад будівлі, що за красою своєю перевершував навіть тогочасну мерію.

І вже точно вони не могли знати як там становляться до дітей. Вічні голод і спрага, синці і садини які ніколи не зникали з мого тіла. Часом здавалося, що я народився з ними і вони завжди були частиною мене. Зараз я розумію, що не будь всього цього, я б виріс зовсім іншою людиною.

А у віці чотирьох років мене забрала прийомна сім’я, де я і отримав прізвище роду ставши Жозель-Маріс де Сан-ларі. Батько, мати та їхня дочка. Звучить як еталон ідеальності, проте все не так солодко, як може здатися на перший погляд. Може спочатку вони і ставилися до мене добре, але буквально через тиждень вони почали повністю мене ігнорувати, а зведена сестра всіляко мене приймати. Вообщем мене не вважали за члена сім’ї, взяли буд-то щіпка, думаю що награються і кинуть. Ну, я спростив їм завдання. У віці 15 років я пішов шукати батьків. І..спочатку все йшло добре, я повідав безліч країн, знайшов гору зачіпок, поки через три роки після моєї втечі мене не сцапали работорговці.

Я був у безлічі господарів, виконував найрізноманітніші доручення. Не виключено, що серед них були вбивства і навіть неспоживання з іншими рабами. Однак, мені вдалося втекти, використовуючи власний розум і інших людей в своїх цілях. Деякий час все йшло чудово, навіть без грошей я примудрявся виживати. Поки під час того як втікал від пекаря з нещасною паляницею, не налетів на аристократа виходить з карети, випадково (я Його правда не крав, воно майже впало з пальця і якби я його не схопив, то на нього наїхала б карета, а так постраждала всього лише моя рука) знявши з нього кільце, за що власне я і опинився на аукціоні рабів. Знову.