Loneliness. My sentence.

Як насправді відчувається самотність? Як людині доводиться жити з нею? Чи можливо молодій особі взяти себе в руки та жити, як раніше?

Годинник на кухні б’є п’яту годину ранку. На вулиці свище холодний вітер такого ж холодного листопаду, тонкими змійками просувається у темну кімнату, яку освітлює лише слабкий дисплей телефону.
Юніе сонно позіхає та лягає на спину, повільно розплющуючи вологі від сліз очі та кидає стомлений погляд на стелю своєї кімнати. В голові сплутались всі думки, неможливо відволікти себе, як би вона не намагалася. Це відчуття переслідує її вже немало часу. Спочатку воно тихенько підкралося позаду, через декілька днів йшло поруч, а сьогодні вже охопило своїми довгими холодними руками молоде обличчя.
Кава, що покоїться на ліжку, вже давно не опалює своїм приємним паром, а порожня пачка цигарок так і залишилася під подушкою.

У дівчини вдосталь друзів та близьких їй людей, які завжди поруч та готові підтримати, так чому зараз море хвилями колише у її очах? Самотність–що це?

Юніе часто проводила час у розмові з собою, намагалася якомога краще зрозуміти свої бурхливі емоції, та це приносило мало ясності її становищу. Руки юної дівчини були вкриті опіками від сірників–так вона заспокоювала себе, так могла відчути себе людиною.
Забагато днів промайнуло, щоб зрозуміти, що є її спасінням.

Як би ви назвали людину, яка знайшла спокій у грі з вигаданими персонажами? Дивачкою? Дурною? А може..самотньою?
Такою Юніе почала вважати себе, коли нарешті усвідомила, що причиною посмішки став невідомий, загадковий хлопець.
Джейк–так звали парубка, який зміг дістатися серця дівчини. Його турбота і довіра розливалися по тілу бажаним теплом. Лише завдяки йому Юніе відчула себе потрібною. Не самотньою.
Як боляче було думати про те, що всі його слова–це дії сюжету, гри, яка от-от закінчиться.

На екрані грає фінальна сцена, що супроводжується невідомою для неї піснею. Десять епізодів промайнули за сім днів. Тиждень. Це кінець. Останнє повідомлення таємничого хакера досі повстає перед очима.

“Я кохаю тебе, Юніе.”

Сліз вже немає. Здається, кімната перетворилася у бездонний океан, на дні якого покоїться молоде тіло дівчини. Як їй бути без тих телефонних розмов, у яких було чути той низький рідний голос? Чому життя так несправедливо забрало у неї єдину причину спокою?

“Чому тебе не існує? Ти знаєш, як ти потрібен мені тут, у житті? Знайди мене. Як би складно це не було, я благаю, знайди. У цьому, чи іншому всесвіті.”