Два дні народження і одне зізнання у коханні

– Джіні, я вдома! – гукнув Гаррі, переступивши поріг дому на Ґримо.

– Дуже добре! – почувся з кухні голос Джіні, – перевдягайся і йдемо.

– Куди йдемо? – спантеличено запитав Гаррі, заходячи на кухню, і подивися на дружину.

Та, на думку Гаррі, виглядала розкішно. На ній була пишна смарагдова сукня в дрібні квіточки зі спідницею нижче коліна, яка красиво відтіняла руде волосся, завите у хвилеподібні кучері.

– В «Дірявий Казан», звісно! Ми і так запізнюємося майже на годину, – подивилася на маленький наручний годинничок Джіні. – Я вже і Джеймса відправила до мами, і сама зібралася, а тебе все нема.

– Звичайно, – ляснув себе по лобі Гаррі. – З цими допитами я забув, яка сьогодні дата.

Сьогодні було 30 липня, і чотири дні тому Невіл надіслав листа із запрошенням на день народження. Гаррі спочатку здивувався, адже Невіл зазвичай не святкував дні народження, або святкував їх разом з родичами. Але не прийняти запрошення було би неправильно, як неправильно і прийти без подарунка.

– Подарунок! – ще раз ляснув себе Гаррі. – В нас нема подарунка!

– Є, – заспокоїла його Джіні, – я того ж дня відправила Купера до Луни, вона саме вивчає чарівних тварин тропічної Африки, і попросила прислати якусь корисну екзотичну рослину. Сьогодні прийшла посилка з цим, – Джіні вказала на горщик із ґрунтом, який стояв на столі.

На горщичку був виведений напис «Dracophytum Sanatio». В самому горщику  лежав круглий сірий камінчик.

Джіні помітила скептичний погляд Гаррі:

– Надіюся, під камінчиком посаджене насіння цього самого Дракофітума Санатіо, – сказала вона, – але раптом що, ми з Крічером ще спекли торта.

– Крічер спік, хазяйка прикрасила, – на кухні неочікувано з’явився ельф-домовик. – Свій перший торт хазяйка спалила.

Джіні почала червоніти.

– Все одно ти золото! Що б я без тебе робив? – запитав Гаррі і поцілував дружину. – Ти теж молодець, Крічер, – додав Гаррі після поцілунку, але домовика вже не було.

– Як минув твій день? Знайшли злодія? – запитала Джіні.

– Ні, ніхто з 23 людей нічого не знає. Я навіть до Флетчера навідався на всякий випадок. Раптом в його колах щось відомо. Нічого. Поки що ми в глухому куті. Залишається тільки чекати і дивитися, чи не випливе де Бузинова паличка. Ти теж будь уважною і обережною. Хто його знає, до чого все це призведе…

– Постійна пильність?

– Ну так.

– Нічого, нам не звикати. Йди перевдягайся, я все приготувала.

У «Дірявому Казані» Гаррі з Джіні з’явилася останніми. За барною стійкою ліниво попивали зі своїх склянок кілька останніх відвідувачів, але основна частина народу сиділа в центрі залу за зсунутими в один великий стіл маленькими столиками. Тут вже були Герміона, Рон, Шеймус, Дін і подружки Анни Ебот – дівчини Невіла і нової господині «Дірявого Казана» – Меґан Джонс і Сьюзен Боунз (тобто вже Бут, подумки виправив себе Гаррі). Сама Анна сиділа разом із Невілом в центрі столу. Це була мила худенька блондинка. Вона дзвінкіше за всіх сміялася, коли Меґан – круглолиця темноволоса і трохи схожа схожа на свою двоюрідну тітку Гестію Джонс – щось розповідала.

– Уявляєте, йому дружина начаклувала баранячі роги, а людську мову перетворила на бекання. І як себе розчаклувати, якщо замість заклинань в тебе виходить суцільне «беее»?! Довелось йому йти до нас в Мунґо. Так що ніколи не зраджуйте дружині, якщо вона у вас – відьма! – продовжувала розповідати Меґан, коли Гаррі з Джіні підійшли до столу.

– Привіт! – привіталася Джіні.

– Привіт, – повернувся до них Невіл, – радий, що ви прийшли.

– Ми трохи запізнилися, вибач, – сказав Гаррі.

– Що ви, ми щойно сіли за стіл, – відмахнувся Невіл. – Сьюзен он теж прийшла десять хвилин тому.

Сьюзен, колишня учасниця Дамблдорової Армії, помітно погарнішала за останні роки. Зараз її темно-руде волосся, зазвичай сплетене в косу, було розпущеним. На шиї висіла велика підвіска у вигляді серця, очевидно, подарунок від чоловіка – Террі Бута. Гаррі знав, що вона, як і її чоловік працює в Міністерстві Магії: тільки Террі в Аврораті, а Сьюзен – у Відділі магічного правопорядку.

– Тож, з днем народження! – продовжував Гаррі. – Це від нас з Джіні, – Гаррі протягнув горщик із камінчиком, а Джіні поставила на стіл торта.

– Дракофітум Санатіо?! – здивувався Невіл.

– Так, надіюся, він зійде, – невпевнено мовила Джіні. – А ти не знаєш, для чого цей камінь? Я його не прибирала.

– Ти що? Це не камінь. Це і є Дракофітум Санатіо. Дивовижна тропічна рослина, – Невіл любовно погладжував «камінчик» вказівним пальцем. – Де ви його знайшли?

– Луна прислала з Африки, – відповіла Джіні. – Що в ньому такого дивовижного?

– Його властивості. В народі його ще називають дряконячим каменем, – поставивши горщик на стіл і кивнувши Гаррі з Джіні, щоб ті сідали, Невіл почав розповідати. – Сік цієї рослини – основний інгредієнт зілля для розгладжування шрамів від віспи. Достатньо проколоти шкірку – і можна збирати лікувальний сік у пробірку. Поки рослина маленька, її можна проколювати звичайною голкою, а коли підросте, і шкірка стане значно товстішою, то прокол можна буде зробити тільки шипом чи кігтем дракона. До речі, Дракофітум Санатіо настільки рідкісний саме через свою непомітність. Мало який маг зможе відрізнити його від звичайного камінця.

– Прекрасна лекція, Невіле, – підсумував Дін Томас, – але давайте вже зробимо те, заради чого ми тут зібралися – давайте вип’ємо.

– Зачекайте, – зупинив Невіл, – насправді я зібрав найкращих друзів не тільки на честь свого дня народження. Я хочу, щоб всі ви стали свідками того, що я скажу. Зазвичай я небагатослівний у всьому, що не стосується ботаніки, але є одна дівчина, про доброту і красу якої я готовий розказувати вічно. Зустріч з нею – найкраще, що могло статися в моєму житті. І я хочу розділити з нею все своє життя. Анно, – Невіл став на коліно і дістав каблучку, – ти вийдеш за мене заміж?

– Так, – просто відповіла дівчина.

Бар заповнили гучні оплески. «Ура!», «Браво!», «Вітаємо!» викрикували друзі, перекрикуючи шум аплодисментів.

– Цілуйтеся вже, – кричав Шеймус Фініґан.

Невіл з Анною подивилися на Шеймуса, засміялись, а потім поцілувалися.

– От тепер можна і випити, – озвався Дін, коли всі хоч трохи затихли.

Гучна вечірка продовжувалася до пізньої ночі. Історії Анни про те як мило і незграбно залицявся до неї Невіл, перемішалися з історіями Меґан про найдивніших пацієнтів лікарні Святого Мунґо, яких їй, як помічниці цілителя, доводилося лікувати. Всередині вечірки Гаррі вдалося вибрати момент, щоб накласти навколо дальнього столика Глушилято і обговорити з Шеймусом і Діном, який теж працював в Ірландському Аврораті, інформацію про Змієлова і про Бузинову паличку. Замість дому Гаррі й Джіні відправилися ночувати в Барлогу до сина.

Ранок 31 липня видався дощовим, і Гаррі з Джіні кілька годин провалялися в ліжку. Ліжко було тим самим, на якому Джіні спала все дитинство. Гаррі збільшував його чарами щоразу, як вони ночували в Барлозі. Сама кімната теж мало змінилася з того часу, як Джіні закінчила Гоґвортс: все ті ж плакати квідичних команд і музичних гуртів на стінах, ті ж полиці зі шкільними підручниками і старими конспектами, той же стіл з темного дерева, та ж шафа, ті ж дівчачі дрібнички біля дзеркала. Розглядаючи кімнату Гаррі ніби переносився у минуле. В теперішнє його повертало хіба що нечасте хникання Джеймса, якого Джіні вклала на ліжку між ними.

– Як добре, що я не затівав ніякої вечірки в свій день народження, – озвався Гаррі, коли Джеймс, трохи поплакавши, в чергове мирно засопів, – весь день би так пролежав.

– Ти не затівав, а мама затіяла, – усміхнулась Джіні.

– От так новина!

– Знаєш, вона сумує за тим часом, коли влітку в Барлозі жила купа народу, тому шукає причин, щоб всіх зібрати.

– Так, розумію. Тоді треба їй допомогти.

– Обов’язково! Після сніданку цим і займуся. На вас з татом розставляння столів і, звісно, Джиммі. Покличу Крічера, хай теж нам допоможе.

День минув спокійно, якщо не враховувати промоклих сов, які час від часу приносили вітальні листівки. До вечора дощ припинився, і столи вирішили поставити в садку. Було трохи прохолодно, тому навколо розкидали зігрівальні чари.

Першими прибули Біл і Флер із дочками, такими ж красивими і білявими, як мама, і в таких же світло-блакитних платтячках. Чотирирічна Віктуар і півторарічна Домінік відразу почали ганятися за гномами. Самі гноми були не проти: бігали між ногами дітей, йшли їм прямо в руки і тільки в останній момент, коли чіпкі дитячі пальчики майже змикалися на гномі, відскакували і з вереском втікали.

Наступним прийшов Персі зі своєю дівчиною Одрі, яка теж мала прізвище Візлі. Одрі, на відміну від більшості Візлі, мала каштанове волосся, як у її мами-маґли, і таке ж обличчя в ластовинні, як і в батька Ендрю – сина покійної тітки Мюріель. Далі з’явилася Джордж із Анджеліною, а з ними і Рон. Потім – Герміона.

– Тобі пасує червоний, – сказав Рон, вказуючи на сукню Герміони.

– Це бордовий, дякую, – відповіла та.

– О, ви вже помирилися?! – здивувалася Джіні, яка саме, перевдягнувшись у святкову бузкову сукню, левітувала в садок ліжечко із Джеймсом.

– Так, ми вчора на дні народження Невіла поговорили і вирішили, що як дорослі люди, можемо залишатися друзями навіть після розставання, – відповіла Герміона.

– Отже, друзями, – багатозначно подивилася на них Джіні.

У цей момент в сад явився Кінґслі Шеклболт.

– Мамо, ти змогла відірвати від справ самого міністра?! – запитав Джордж у місіс Візлі, яка в цей момент ставила на стіл останні тарілки.

– В міністра теж бувають вихідні, – відповів замість неї Кінґслі.

– Я ще запрошувала Андромеду з Тедді, Макґонеґел і Геґріда, – сказала Молі, – але Рубіуса не буде. Він зараз у Франції в гостях у мадам Максім. Макґонеґел під питанням. Вона, як завжди в цю пору, зайнята майбутніми першокласниками з маґлівських сімей. А ще я надіюся, що Фред теж з’явиться.

– А я запросила Невіла з Анною, – озвалась Джіні.

Тільки Джіні про них згадала, як Невіл й Анна явилися на ґанок.

– А ви знаєте, що вчора Невіл зробив Анні пропозицію? – розповідала Джіні всім, хто ще не чув цієї новини, поки самі Анна і Невіл вітали Гаррі.

– Так, – підтвердила Анна, показуючи всім каблучку на пальці, – і ми сьогодні вже встигли розказати про це Невіловій бабусі.

– Чуєш, Персі, бери приклад з Невіла, – звернувся до брата Джордж. – Скільки ще будеш мучити бідну Одрі? Скільки там ви вже зустрічаєтеся? Три роки?

– Чотири, – виправила Одрі, при цьому її щоки почервоніли не гірше її ж мантії.

– Особисто я вважаю, – почав Персі, – що спочатку треба стати на ноги, завоювати високу позицію в суспільстві, а потім створювати сім’ю.

– Ти і так голова Відділу міжнародної магічної співпраці. Хіба це не висока позиція? – запитав Біл.

– Напевно, наш братик одружиться тільки тоді, коли стане міністром магії, – припустив Джордж.

– Боюся, я поки не збираюся звільняти свій пост, – усміхнувся Кінґслі.

– Так, досить, – перебила їх місіс Візлі, – краще гляньте, хто прийшов.

Від будинку, очевидно тільки що вийшовши з каміну, до саду йшли Андромеда й Тедді. Коліна Тедді були змащені чимось коричневим, що, в принципі, не заважало йому, побачивши Гаррі, перейти на біг. Така ж коричнева пляма виднілась і на подолі сірої Андромединої мантії.

– Що з твоїми колінами? – запитав Гаррі, коли похресник завершив щебетати привітання.

– Впав, – відвовів Тедді, – бабуся намастила йодом.

– А чому не вилікувала? – здивувався Гаррі.

– Тому що дитина повинна мати уявлення про небезпеку і її наслідки, – відповіла Андромеда. – І ти теж не смій цього робити, – попередила вона Флер, коли та почала діставати паличку.

– Я тільки хотіла пгибгати пляму на вашій мантії, – виправдовувалася Флер.

– Ой, не помітила. Терґео!

Почувся новий звук являння. В садку з’явилася Макґонеґел, а відразу після неї беззвучно виник Фред. Тепер зібралася вже вся компанія. Дорослі сіли за стіл, діти продовжували ганяти гномів, Тедді вчив Віктуар правильно розкручувати цих шкідників, Фред завис над столом.

– Ви уявляєте, – жалівся Фред, – ледве зміг витягнути шановну директорку з її кабінету. З цими справами вона зовсім забула, як відпочивати.

– Звичайно, – підтвердила Макґонеґел, – особливо якщо врахувати, що один милий привид, – вона вказала на Фреда, – постійно додає мені цих справ. Я вже втомилася слухати скарги професора Бінса, заспокоювати його і обіцяти вирішити проблему.

– Які можуть бути проблеми в професора Бінса? І до чого тут наш син? – запитав містер Візлі.

– Дуже навіть до чого! В минулому навчальному році ваш син додумався заявлятися на заняття професора Бінса і постійно його перебивати.

– Не перебивати, а в гумористичному жанрі коментувати історичні події, що вивчаються на лекції, – уточнив Фред.

– Так, але професор Бінс не звик працювати в такій обстановці, – продовжувала показово злитись директорка, але по її очах було помітно, що в душі вона підтримує Фредову ініціативу.

– Зате учні перестали спати на історії магії, – продовжував Фред.

– Ну, повинна відмітити, що середній бал на СОВ і НОЧІ з історії магії в цьому році зріс із З до Д, – визнала Макґонеґел.

– І це означає, що наступного року я  продовжу удосконалювати програму викладання професора Бінса.

– Дядьку Фреде, ти що теж станеш професором? – запитав, підбігши до столу, Тедді.

– Ні, а хоча… непогано звучить «професор Візлі», – задумався Фред.

Всі засміялися.

– Гаррі, як минає розслідування викрадення Бузинової палички? – запитала Герміона. – Це зробив хтось із учнів?

– Ні, принаймні всі учні зі списку повністю виправдані, – відповів Гаррі.

– Я думала про цю ситуацію. Можливо, ти не пам’ятаєш того, хто тебе роззброїв. Що як в тебе змінені або стерті спогади про цей день?

– Розумна думка, – одобрив Герміонине припущення Кінґслі. – Тоді потрібен хороший леґілімент, здатний відрізнити підробний спогад від справжнього.

– Можливо, я знаю такого, точніше таку, – сказав Невіл. – Лора Браун, мама Лаванди. Вона вміє відновлювати зруйновані магією спогади і, як би правильно сказати, повертати людей до тями. Зараз вона пробує допомогти моїм батькам. І знаєте, вона перша цілителька, в якої це, схоже, виходить. Принаймні, у випадку з мамою. Мама вже двічі називала мене на ім’я, і погляд став якимось більш осмисленим. Думаю, вона і тобі зможе допомогти.

Решту вечора говорили про роботу, квідич та дітей. Джордж із Роном презентували новинки з магазину «Відьмацьких витівок»: спрей «Собачий нюх», який робив нюх того, хто його прийме, чутливим, як у собаки, і порошок «Мовчун» (після вживання з їжею порошок робив, того, хто його вжив, німим на одну годину). Фред пропонував ідеї їхнього вдосконалення. Гаррі більше слухав, ніж говорив. Думки його були зайняті тим, що сказала Герміона: його пам’ять може бути змінена чи стерта.

Смерклося. Діти перестали ганяти гномів і, повечерявши, заснули на руках у дорослих.

Місіс Візлі, як завжди, запропонувала всім, хто прийшов з дітьми, залишитися на ніч у Барлозі. Андромеда відмовилася, а Біл із Флер і Гаррі з Джіні з радістю погодилися. Гості почали розходитися. Біл з батьком понесли вкладати у ліжка сплячих дівчаток. Гаррі вслід за ними левітував у будинок ліжечко Джеймса і купу подарунків. Джіні і Флер залишилися, щоб допомогти місіс Візлі прибрати зі столу.

Коли Джіні, завершивши справи, зайшла в кімнату, Гаррі спав сидячи, впершись у Джеймсове ліжечко. Вона чарами перенесла чоловіка на ліжко і через кілька хвилин теж заснула.