Сімейна нарада

Дивно, наскільки довгими бувають деякі дні. Здавалося, від розмови у кабінеті Кінґслі пройшло не 16 годин, а декілька тижнів. Але як би там не було, а день все ще не закінчився. Після візиту до Олівандера Гаррі відправився до рідних у Барліг. Там на кухні зібралася купа народу. За столом ледве поміщалися Джіні, Артур і Молі, Біл і Флер, Персі, Анжеліна (колись Джонсон, а тепер вже Візлі), Рон і Герміона. Джордж через брак місця сидів на підвіконні. Було видно, що вечеря давно закінчилася. Всі про щось говорили, але Гаррі не чув голосів. Отже хтось поставив Глушилято, щоб не розбудити дітей. Помиті тарілки самі витиралися рушником і складалися на полицю. Гаррі переступив через поріг і згадав, що востаннє їв учора вверері.

Першим Гаррі помітив Джордж:

– Ми вже думали, що так і заночуємо тут, не дочекавшись тебе.

– Гаррі, нарешті, – Джіні так швидко встала зі свого місця, що перекинула стілець. – Розкажи вже нормально, що сталося? – питала вона, підбігаючи до чоловіка. – Бо моє терпіння вичерпалося. Ще й тато виявляється щось знає, а не розказує.

– Спокійно, Джіні, – Гаррі обійняв дружину, сідай, зараз все розкажу.

Він підняв стілець, посадив Джіні, а сам сів на підвіконні поруч із Джорджем.

– Тобто під підозрою зараз 23 людини? – перепитав містер Візлі, коли Гаррі закінчив розповідь.

– Так, і завтра Аврорат почне проводити з ними бесіди. Повнолітні підозрювані будуть з їхнього письмового дозволу допитані під дією Сироватки правди. Для допиту неповнолітніх потрібен дозвіл батьків. Надіюся, скоро ми знайдемо злодія.

– Звертайся, якщо буде потрібна допомога, – запропонувала Герміона.

– Звісно, – підтримав її містер Візлі, – пам’ятай, що в тебе є родичі і друзі в більшості відділів Міністерства.

– Дякую! Я пам’ятаю і справді дуже вам вдячний. А тепер дозвольте мені спитати: ви зібрали майже всю сімейну раду через викрадену паличку?

– Не зовсім, – відповів Джордж, – це я надіслав усім сови і запропонував зустрітися в домі батьків. Ти пропустив одну дуже важливу новину, – Джордж розплився в усмішці.

– Я вагітна, – теж усміхнулася Анжеліна, – Сьогодні зранку дізналася. В Мунґо підтвердили.

– Так що скоро стане на одного Візлі більше. І я просто не міг тримати в собі таку грандіозну новину, – продовжував радіти Джордж.

– Вітаю! – Гаррі потиснув руку Джорджу, потім обійняв його, далі обійняв Анжеліну. – А твої, Анжеліно, батьки теж вже в курсі?

– Поки що ні. Вони на відпочинку в Італії. Розкажемо їм, коли повернуться.

– Я тут подумав, – сказав Рон, – «Холліхердські гарпії» вдруге за рік залишаться без загонича. Вони тільки відійшли від виходу з команди Джіні.

– Кому що, а Рону квідич, – відповіла Джіні, –Взагалі-то, я в наступному сезоні збираюся повернутися.

– Треба буде завтра навідатись Фреда і теж йому розказати, – задумливо промовив Джордж, подивившись на годинник зі стрілками членів сім’ї Візлі.

Стрілка Фреда назавжди зупинилася на позначці «Смертельна небезпека». Але Джордж збирався зовсім не на могилу брата. Справа в тому, що більш ніж через рік після перемоги над Волдемортом у Гоґвортсі з’явився новий привид – Фред Візлі. Сказав, що не зміг покинути свою менш красиву копію. Він справді не зміг, хоч дуже намагався, довгі місяці перебуваючи між двома світами і врешті обравши наш. Так, не всі привиди можуть відразу повернутися у світ живих. Плаксива Мірта з’явилася у своєму туалеті через день після смерті, Сірій Дамі знадобилося кілька тижнів, Кровавому Барону – на годину довше коханої, Товстий Проповідник роздумував декілька місяців, професор Бінс навіть не помітив власної смерті, а Фред – побив усі рекорди.

Спочатку всіх рідних і друзів Фреда захопило відчуття горя і радості одночасно. Але людина – створіння, здатне звикнути до чого завгодно. Ось і близькі Фреда звикли. Як звик і він сам до того, що назавжди прив’язаний з одного боку до брата, а з іншої – до Гоґвортсу. Звісно, він міг ненадовго переноситися і до решти рідних, але якась невидима сила завжди тягнула його назад. Звик він і до того, що всі рідні і друзі створять  власні сім’ї, будуть дорослішати, старіти і помирати, а він назавжди залишиться таким, яким був 2 травня 1998 року. «Зате я буду наглядати за племінниками, а потім за внуками і правнуками» – заспокоював він себе та інших.

– Якщо народиться хлопчик, назвемо його Фредом, – вирішив Джордж. – Ти ж не проти, Анжеліно?

– Я тільки за… Гаррі, це в тебе бурчить в животі?

– О Господи, Гаррі, ти ж голодний! – спохватилася місіс Візлі. – Сідай, в нас ще залишився пиріг. І Гаррі, Джіні, залишайтеся в нас на ніч. Не треба тягнути сплячого Джеймса через камін. Біле, Флер, ваші дівчатка також давно сплять, тому теж залишайтесь. Хто ще хоче заночувати в Барлозі?

– Дякую, мам, але ми додому, – відповів Джордж. – Рон, ти з нами?

– Так, зараз.

– Мені також треба додому, – сказав Персі, – завтра летиключем відправляюся в Фінляндію. Розумієте, службові справи.

– Що на цей раз? Встановлення міжнародних стандартів гучності чхання після виходу з каміна? – із вдаваною серйозністю запитав Джордж.

– Ні, є інформація, що фінські маги винайшли новий спосіб боротьби з розщепленням під час апарації.

– Герміоно, мила, хоч ти залишайся, – запропонувала місіс Візлі. – Чого будеш вертатися в порожній будинок?

– Дякую, але ні. І будинок не порожній.

– Твої батьки вже повернулися?

– Поки що ні. Їм треба дещо владнати в своїй олбанській стоматології. Не просто вести справи, живучи на дві країни і не користуючись камінами чи летиключами. Та й Річарду подобається бувати в Австралії. Він все таки там народився. Я мала на увазі, що в домі є Криволапик.

– Твій бгатик теж нагодився чагівником? – поцікавилася Флер.

– Річарду всього п’ять років, тож поки складно визначити.

БУХ!!! У дворі щось глухо гупнуло.

– Що це? – разом запитали Молі й Анджеліна.

– Піду подивлюся, – так само разом відповіли Артур, Біл і Гаррі.

Захопивши палички всі разом направились надвір. Джерело звуку знайшлося в садку. Трава там була прим’ята, ніби по ній хтось прокотився. Навколо валялися поламані прутики від мітли. Під деревом лаючись намагався встати чоловік.

– От драконяче гівно, щоб тебе. Та щоб я ще раз пив ті помиї. Та ніколи в житті.

– Манданґус! – упізнала його Молі. – Ти що тут робиш?

– Я… я, гик, зу… зустрічався з друзями тут недалеко, – Манданґус брів до господарів дому, чіпляючись за нижні гілки. – Перебрав, побоявся апарувати, полетів на мітлі. Не долетів… Але ж в мене тут друзі, от і приземлився у вас.

– Друзі? Я тобі зараз покажу друзів, – як завжди, побачивши Манданґуса Флетчера, місіс Візлі починала закипати.

– З твоїм способом життя давно пора носити з собою антипохмільне зілля, – порадив Джордж.

– А у вас такого не знайдеться?

– Ходи, нещастя ти п’яне. Знайдеться, – з показовою роздратованістю прицмокнула Молі, потім розвернулася в сторону будинку і показала йти за нею.

– Дяяякую, – протягнув Манданґус.

– Манданґусе, – гукнула Джіні, – Я тут знайшла руків’я твоєї мітли. Вогнеблискавка-3? Ми в команді на таких грали. Звідки в тебе така дорога мітла?

– Мені це саме… подарували…

– Манданґусе, – на цей раз його гукнув уже Гаррі, – не забувай, що я аврор. Можу посадити і тебе, і твоїх дарувальників.

– Вона не крадена, все законно. Майже.

– Як щось може бути майже законним? – запитав Гаррі. – Очі б мої тебе не бачили, катастрофа ходяча! Вважай, тобі пощастило, що я зараз не при виконанні обов’язків.

Повернувшись у будинок всі стали розходитися по домівках чи спальнях. Гаррі пішов на кухню доїдати свій пиріг. Туди ж місіс Візлі повела Флетчера, щоб напоїти зіллям.

– Молі, мені здається, чи ти щось наплутала з цим зіллям? Мене все ще болить голова, – жалівся Флетчер.

– Ні, все правильно. Це зілля не передбачає зняття головного болю. Якщо голова буде боліти, то, можливо, ти не будеш забувати, що думати треба саме нею, а не іншими місцями, – парировала господиня дому.

Гаррі подавив смішок. Він згадав, як його теща відпоювала тим же зіллям Рона після Гарріної хлопчачої вечірки. Рон тоді посперечався з Джорджем, що зможе запросити на побачення першу зустрічну маґлу. У першої зустрічною в сумочці виявився перцевий балончик, яким вона бризнула п’яному Рону в обличчя. Ось так плачевно закінчився перший і поки що єдиний досвід спілкування Рона з маґлівськими дівчатами.