Вкрадена паличка

– Гаррі, прокинься, сова прилетіла!

– Жапвати їй, – Гаррі спав обличчям в подушку, через що відповідь звучала нерозбірливо.

– По-перше, я годую Джеймса. По-друге, вона не захотіла віддавати мені листа. Видно, їй наказали передати тобі особисто в руки.

– Якщо особисто в руки, то це з роботи. – Гаррі нишпорив по тумбочці біля ліжка і ніяк не міг знайти окуляри. – Акціо окуляри! І що їм від мене треба в неділю так рано?

Гаррі подивився на дружину. Вона сиділа в м’якому світло-коричневому кріслі навпроти ліжка і годувала грудьми – найспокійніша картина у світі. Годинник на стіні показував опів на сьому ранку. Сова гучно ухнула. Гаррі її впізнав – це був сич Кінґслі. Швидко відв’язавши листа від лапки, Гаррі пробігcя по ньому очима і змінився на обличчі.

– Що сталося? Погані новини?

– Ні…

– Ти не вмієш брехати, Поттере.

– Ну так, вибач. Просто не хочу, щоб ти зайвий раз хвилювалася. Я розберуся в ситуації і ввечері все розкажу. І як ти ставишся до того, щоб сьогодні погостювати в батьків?

– Нам загрожує небезпека?

– Просто не хочу, щоб ти залишалася сама. Збирайся.

Так і не отримавши ніяких пояснень, через 15 хвилин Джіні стояла зібрана з Джеймсом на руках перед каміном. А ще через хвилину вони з Гаррі вийшли з каміна в Барлозі.

– Мерлін, діти, що сталося? – з кухні вийшла місіс Візлі у квітковому халаті, тримаючи в одній руці чашку кави, а в іншій – паличку. – Чому ви вчора не попередили, що прийдете в гості?

– Вибач, мам, що налякали. Щось сталося, а Гаррі не каже… Тихо, Джимі, це просто сажа з каміна залетіла в носик.

Малюк Джеймс знайшовся плачем, і поки Джіні його заспокоювала, Молі затягла Гаррі на кухню.

– Так, дорогенький, розказуй, що сталося.

– Кінґслі надіслав листа. Хтось вкрав з могили Дамблдора Бузинову паличку. Поки що нічого не відомо, можливо, це хтось просто впоров дурницю, але мені буде спокійніше, якщо Джіні побуде тут. А мені треба в Міністерство. Може, до вечора щось прояснится, тоді і розкажу. Спробуйте заспокоїти Джіні.

– Звичайно, про це не хвилюйся.

Коли Гаррі повернувся до каміна, Джіні там не було. Напевно, пішла вкладати Джеймса. Він кинув пригорщу порошку флу, ступив у камін і о сьомій годині ранку опинився в Атріумі Міністерства магії.

Першим, що бачив кожен, хто переступав поріг Атріуму, була статуя дракона в натуральний зріст, зроблена з білого мармуру. Нею замінили те неподобство, яке стояло тут у часи відродження Волдеморта. На спині дракона височіли три золотих статуї підлітків: Гаррі, Рона і Герміони. Спочатку Гаррі соромився, коли бачив свого золотого двійника, але потім звик. Сьогодні ж йому було зовсім не до статуї. Він пройшов через порожній, якщо не враховувати чергового аврора, Атріум і рушив до ліфта. Біля виходу з ліфта його вже чекав сам міністр Шеклболт.

– Добридень, сер.

– Привіт, Гаррі. Мені повідомили, що ти прибув у Міністерство. Йдемо до мене в кабінет і відразу до справи.

Вони пройшли по коридору. Минули кабінет першого заступника міністра Артура Візлі. Входу в сам кабінет міністра магії передував невеликий кабінет його помічниці Ліани Спраут (онуки Помони Спраут). Сьогодні тут було порожньо.

– Не став викликати дівчинку у вихідний. Заходь, – Кінґслі відчинив двері кабінету, – сідай. Як ти вже прочитав у листі, Бузинова паличка вкрадена.

– Коли це сталося?

– В ніч з п’ятниці на суботу.

– І мені цілий день ніхто про це не повідомляв?!

– Це моє рішення. Я особисто заборонив Робадсу викликати тебе. Не хотів зривати хрестини. Тому й повідомляю тобі про це зараз особисто. А щодо розслідування, то твій начальник же не дурень і вже встиг з аврорами опрацювати ситуацію на місці. Почну з того, що серед ночі спрацювали слідкувальні чари, накладені Макґонеґел на могилу Дамблдора. Видно, той, хто вкрав паличку, не знав про них. Але коли Мінерва разом з Флитвіком і Філчем прибігли до могили, там вже нікого не було.

– Є версії, хто це зробив?

– Поки ні. Ретроспективне закляття показало лише людину, закутану у мантію, яка вийшла із окраїни лісу, швидко зробила свою справу, повернулася, звідки прийшла і роз’явилася. Більше ніяких магічних слідів. Деталі запитаєш в Робадса. Він  навіть скористався допомогою маґлівської поліції. Вони зняли відбитки і зараз за цими відбитками шукають нашого крадія своїми методами. Звісно, пам’ять всіх маґлів, які вчора побували в Гоґвортсі, була змінена, і тепер вони впевнені, що шукають просто озброєного злодія. Також аврори опитали вчителів, які залишилися на канікули в школі, і привидів, але ніхто нічого не бачив. Тепер, Гаррі, діло за тобою. Нам важливо зрозуміти, чи визнає Бузинова паличка злодія як власника. Постарайся згадати, чи роззброювали тебе останнім часом?

– Звісно, роззброювали. Місяць тому на СОВ і НОЧІ. Як і в минулі чотири роки. – Гаррі останні п’ять років регулярно запрошували в Гоґвортс провести кілька уроків із захисту, а також як почесного члена екзаменаційної комісії. – Але ж паличка не може змінити власника в результаті навчальної дуелі.

– Може, якщо один з учасників цієї дуелі сприймав її як справжню, а не навчальну. Так що насамперед тобі потрібно написати список всіх, хто успішно застосовував до тебе Експеліармус. Це стосується і учнів, і аврорів, з якими в тебе були дуелі в академії.

– Підозрюєте своїх?

– Підозрюю всіх. Раджу скористатися Ситом спогадів, щоб нікого не упустити.

До вечора список Гаррі, складений за допомогою перегляду спогадів, налічував 23 людини. Серед них було кілька колег-аврорів, решта – учні. Всіх їх очікував візит в Міністерство. Але залишалося одне питання: чи не даремно він пише цей список? Як дізнатися, чи змінила Бузинова паличка, а разом із нею його рідна гостролистова, свого власника. Гаррі сидів і пробував різні побутові закляття. Паличка слухалася бездоганно. Ні, з цим йому самому ніяк не розібратися. Була без двадцяти хвилин дев’ята вечора, коли Гаррі надіслав листа з проханням про зустріч Олівандеру. Відповідь прийшла менш, ніж за годину. Майстер чарівних паличок запросив навідатись у його магазин, на ґанок якого Гаррі тут же явився.

Поттер зайшов у крамницю, задзвенів дзвіночок. Майстер очікував гостя за прилавком. Гаррі не бачився з Олівандером декілька років. За цей час останній ще більше постарів, на зморщеному обличчі з’явилася старечі плями.

– Добрий вечір. Вибачте за настільки пізній візит.

– Ну що ти, Гаррі, я радий тебе бачити. Хоч, як я розумію, тебе до мене привело зовсім не бажання провідати старого. Тож з яким питанням ти прийшов?

– Питання може здатися дивним. Скажіть, чи є я досі власником цієї палички?

Гаррі дістав свою чарівну паличку і поклав на прилавок. Олівандер погладив її, потім акуратно взяв у руки і підніс до світла сфери, яка замінювала майстру настільну лампу.

– Тобі варто краще доглядати за чарівною паличкою. Коли ти востаннє її полірував?

– Тиждень чи два тому. Може, три… Це якось стосується мого питання?

– Ні, просто чарівні палички для мене як діти. А батькам завжди приємно бачити своїх дітей доглянутими. А щодо твого питання, моя відповідь «ні». Ти більше не власник цієї палички.

Гаррі очікував на таку відповідь, але все одно відчув, як слова кольнули йому серце. Чарівна паличка була частиною його самого.

– Але вона слухається мене, як раніше, – ніби намагаючись довести це самому собі сказав Гаррі.

– Ти сильний, дуже сильний чарівник, Гаррі. Тебе буде слухатися будь-яка паличка. Але вона може зрадить в найважливіший момент. До того ж вона буде безпорадна, якщо ти захочеш застосувати її проти її нового власника. Але ти і сам це знаєш.

– А дивлячись на паличку Ви можете визначити, хто став її новим власником?

– Ні, цього ніхто не зможе визначити доти, поки цей власник не опинитися безпосередньо поруч з чарівною паличкою. І так як ти залишився без чарівної палички, то раджу купити нову. Можеш по черзі користуватися новою і старою.

– Так, напевно, нова паличка не буде зайвою.

– Тоді дозволь здійснити заміри.

Навколо Гаррі почали літати мірна стрічка і лінійка. Він заплющив очі і почав згадувати, як вперше побував тут у свої одинадцять. А коли розплющив, перед ним лежало десь 20 коробочок з чарівними паличками.

– Мені просто змахнути? – Гаррі поняття не мав, як купують палички дорослі маги.

– Краще буде сказати будь-яке просте закляття.

Гаррі вмикав світло, пускав цівки води і прикликав лінійки. Кожна паличка його слухалася і кожна була забракована Олівандером.

– Не те, знов не те. Ні, ця точно не підходить, – примовляв він. – Спробуй ці.

Олівандер поставив на стіл ще декілька коробочок. Але в них була та ж доля. Так продовжувалося доти, поки із коробочок не виросла ціла гора. Коли майстер вже хотів забрати із рук чергову паличку, у Гаррі з’явилася ідея:

– Акціо чарівна паличка Гаррі Поттера, – сказав він і змахнув товстою і короткою дубовою паличкою.

З однієї із полиць злетіла коробочка, плавно прослизнула через всю крамницю і приземлилася на прилавок прямо перед Гаррі.

– Цікавий підхід, – потер лоба Олівандер.

– Сам не чекав, що спрацює.

– Ну що ж хм… неочікуваний вибір. Ялиця, 12 дюймів, серцева струна дракона. Цю паличку я виготовив минулої осені. Спробуй нею почаклувати.

Гаррі дістав паличку з коробки. Її деревина була світлою, вся вона була вкрита тоненькою різьбою у вигляді хвойних гілочок. Опинившись в руці, паличка відразу стала теплою, значно теплішою, ніж інші.

– Авіс! – із палички вилетіла зграйка птахів і розлетілася по магазину.

– Те, що треба, – схоже, Олівандер був повністю задоволений дією заклинання.

Гаррі розрахувався, подякував за допомогу і вийшов із крамниці. Паличку з ялиці він сунув у кишеню до гостролистової. Із кишені почулося шипіння. Схоже, паличці з гостролиста не сподобалася сусідка.

– Вибач, але так треба, – Гаррі легенько постукав по кишені і шипіння припинилося.