Обраний

Що, якби герої ЗВ були жителями українського райцентру?

Написала це в 2009 році під враженням від новелізації “Помсти ситхів”, написаної Метью Стовером, – після неї було настільки паскудно на душі, що захотілося хоч якось підняти собі настрій.

Головні герої:

Мотя Стовбур (Енакін Скайвокер; персонаж названий на честь Метью Стовера)

Люська Стовбуриха (Падме Амідала)

Ваня Кобильчук (Обі-Ван Кенобі)

Епізод 1. Прихована зараза

Старій дівці Люсьці Жовтоніжко нарешті пощастило знайти собі жениха – вона підібрала рудого Мотю Стовбура, молодшого за неї на п’ять років. Не те щоб Моті дуже хотілося женитись, але набридло весь час обідати в батьків, тому він зробив пропозицію Люсьці.

Відгуляли весілля. Настала перша шлюбна ніч. Після виконання подружніх обов’язків Люська відвернулась до стіни й захропіла. Та довго поспати їй не вдалося – посеред ночі Мотя уві сні раптом почав голосно звати маму. Люська прокинулася, штовхнула чоловіка, щоб розбудити. Той спросоння вилупив баньки на дружину.

– Мотя, що це тобі снилося? – спитала вона. – Ти верещав, як недорізаний.

– Страшний сон. В мене таке буває.

– Пити треба менше, – сказала Люська й знову відвернулася до стіни.

Другий день весілля пройшов не гірше за перший. Гості напились, як чорти, а Мотя зі своїм найкращим другом і колегою Іваном Кобильчуком лазили рачки.

Вночі Люська довго не могла заснути. Тільки почала дрімати, як знову почулися крики Моті:

– Ой, мама! Ой, не треба!

Люська машинально спитала:

– Що “не треба”?

І почула у відповідь:

– Не треба шваброю по сраці! Я не буду більше пити, курити, по дівкам ходити.

– Будеш верещати – битиму, – сказала Люська і Мотя замовк.

Тиждень після того пройшов спокійно. Та якось вночі Мотя так зарепетував, що Люську аж підкинуло.

– Бля, Мотя! – прокинувшись, сказала вона. – Псіхушка за тобою плаче!

– Люся, – пропищав Мотя. – Мені снилося, що ти вмерла і не буде кому борщу зварити.

– Тіпун тобі на язик! Спи давай.

Закінчилося все тим, що Стовбура викачали яйцями. Після того кошмари йому вже не снились.

Епізод 2. Атака білочки

Якось Мотя прийшов з роботи пізно та п’яний, як чіп – колега ставив могорич, а по дорозі додому Мотя зустрів кума в парку і ще добавив. Люська постелила чоловікові на дивані, застелила целофаном нову коврову доріжку, щоб не обісцяв (прецеденти були) і спокійно лягла спати. Посеред ночі Люську знову, як колись, розбудили Мотині крики. Вона встала, ввімкнула світло і тут у спальню влетів Мотя. Страшний, з витріщеними очима, руде волосся стало дибом – ще роги приставити й буде чорт. В руці він тримав мухобійку.

– Я вбив їх усіх, – сказав Мотя замогильним голосом. – Мужиків, жінок, дітей.

– Що ти мелеш? – спитала очманіла спросоння Люська. – Як це – вбив? Кого?

– Кого, кого? – перекривив Мотя. – Чортиків зелених! Всіх побив! Нікого не осталося, – тут він подивився на стіну над жінчиною головою. – Ой ні, не всіх. Люся, пригнись!

З цими словами Мотя бабахнув мухобійкою по стіні, мало не потрапивши Люсьці по лобі.

– О, тепер всіх!

– Мотя, що ж ти робиш? – заголосила Люська. – В тебе ж білочка! Давай я скору визву.

– Відчепись, дурна! – Мотя став на коліна і почав щось шукати на підлозі.

– Що ти там шукаєш?

– Розкопки роблю. Чортів побив, тепер буду шукати клад. А ти йди в сраку.

Цього Люська вже не витримала. Схопила мухобійку й показала Моті і розкопки, і зелених чортів. Прокинувшись вранці, він не пам’ятав анічогісінько, тільки дивувався, чому так все болить. Бляха, ніби города вчора копав, думав він. А дружина мовчала, загадково усміхаючись.

Епізод 3. Помста за вмивальник

Мотя Стовбур пив з горла самогон у кущах біля стихійного смітника. Хоч сміття горіло й чаділо (підпалила якась паскуда), Мотя не зважав на це. Головне, що тут можна сховатися від Люськи, спокійно хильнути, поки вона не бачить, і не слухати, як вона галдить.

Але час розплати настав – до смітника наближався Ваня Кобильчук, ішов, щоб вставити Моті пістона за крадіжку алюмінієвого вмивальника та куска рельси з-під хати. А за Ванею бігла вагітна Люська Стовбуриха.

– Мотя! – позвав Кобильчук. – Вилазь, я знаю, що ти тут.

Стовбур виглянув з кущів.

– О, друг! Бурячиху будеш?

– Кіркоров тобі друг, а не я! Вкрав у мене вмивальника, вкрав рельсу і ще либиться, паразит!

Люська кинулася до чоловіка.

– Мотя! Скажи, що це неправда! Ти не міг таке зробити!

– Ще й як міг! – крикнув Ваня. – Баба Галя бачила, як рельсу на тачці віз, а зверху вмивальник лежав. Люся, відійди від нього! Це не Мотя, а паскуда!

– Сам паскуда! – обізвався Мотя. – Просив тебе позичити грошей до получки, а ти не дав! Хіба ж від хорошого життя людина піде красти? Жлоб!

– Ваня, не думай нічого йому позичати – проп’є, – вставила п’ять копійок Люська.

– Та я і не думав, бо знаю його, як облупленого. Мотя, май совість! Побійся Бога! Він все бачить. Тобі цей вмивальник разом із рельсою ще боком вилізе.

– Налякав їжака голою сракою! Я вже все здав у металолом.

– То гроші мені віддай!

– Гроші? А це ти бачив, чмо? – з цими словами Мотя склав дулю і тикнув Вані під ніс.

Ваня такої образи стерпіти не міг. Він витягнув Мотю з кущів і почалася епічна битва. Довго билися серед сміття колишні найкращі друзі. Під час битви Мотя випадково зачепив дружину, що з дурного розуму спробувала їх розборонити. Люська гепнулася й більше не вставала. Так і лежала, негарно розкинувши ноги.

А Мотя з Ванею продовжували товкти один одного. Звичайно, п’яненькому Моті важко було протистояти Вані, який бився з благородною метою – відшкодувати хоча б моральні збитки за вкрадене, й після особливо потужного удару Стовбур звалився прямо в сміття. Поки він намагався звідти вибратися, Кобильчук на його очах зробив страшне: вилив самогон з пляшки прямо туди, де горіло.

– Ти був мені як брат! – істерично кричав Ваня при цьому. – Ти був обраний для Дошки пошани! І до чого ти докотився? Чуть не вигнали за п’янку! Пішов по людях красти! Як тобі не соромно?

Не в силах бачити, як горить синім полум’ям дорогоцінний самогон, Мотя теж не зміг стримати емоцій.

– Ненавиджу тебе!!! – заверещав він. – Жлоб! Щоб ти здох!

Ваня його вже не слухав. Узявши на руки Стовбуриху, він почовп викликати “швидку” та пожежних, щоб потушили сміття.

Епічна битва з Ванею Кобильчуком на смітнику закінчилася для Моті Стовбура втратою працездатності на тиждень. А для Люськи Стовбурихи – передчасними пологами, результат яких її дуже неприємно здивував…

Епілог

Мотя лежав на лікарняному ліжку, читаючи цікаву статтю про те, як прибульці вкрали ерекцію Ді Капріо, коли зайшла медсестра й обламала йому весь кайф, несподівано привітавши з народженням трійні.

Почувши таке, Мотя витріщив очі. Йому заціпило. Медсестра давно вийшла, а він відійти так і не міг. “Твою мать у кишки! – думав він. – Троє дітей… Троє дітей на наші зарплати…”.

Коли пізніше лікар прийшов на обхід, Моті в палаті вже не було.

Тиждень по тому до обласної психлікарні привезли дивного чоловіка з відром на голові. Через це відро персонал прозвав його Дартом Вейдером. Але пробув новий пацієнт у лікарні недовго, за ним скоро приїхала дружина.

Коли Мотя побачив, як до палати заходить Люська, він зрозумів, що це кінець. І зарепетував на всю горлянку:

– Нііііі!!!

Йому зробили укол нижче спини, посадили в машину, і “щасливий” батько трьох дітей разом з дружиною та Ванею Кобильчуком, що був за кермом, поїхав додому.

“Прибульці вкрали ерекцію Ді Капріо” – справжній заголовок із “жовтої” газети.