So desperate

Холод впивався в оголені частини тіла, не дивлячись на те, що у цьому всесвіті такі поняття як температура були вельми відносні. Лагодження примхливих механізмів сьогодні було важче ніж будь-коли чи то може через прокляту землю, чи через те, що шукати генератор, до якого не приклала свої щупальца Сутність, опплутавши їх своїми пазурами, ніколи не було легко. На іншому кінці виміру то і діло було чутно вибухи однієї і тієї самої машини і Аннет усе частіше навідувла думка як цього ідіота ще посадили на гак. Клятий Дуайт, дівчина була впевнена, що підривання були справою саме його кривих рук, які він при першій же нагоді тягнув до роту. Але цього разу чи то вбивця, чи то сама вища істота, яка була місцевим божеством, ніби гралися з вцілілими, даючи їм шанс на втечу і примарну надію на порятунок. Але довіряти не можна нікому: ані вбивцям, ані навіть товарищам, ані, тим паче, брехливому творцю, яке насолоджувалося кожним криком страждання, що виривали з вцілілих її маріонетки.

Недалеко почувся легкий гулкіт вітру, що ставав гучнішим з кожною секундою і дівчата, які дотепер докладали усіх зусиль до лагодження, зупинилися і зі страхом в очах перевели погляд одне на одну. Нея вказала Савчук на сторону зі сховком, у той час як сама повільно вирушила у протилежну. Притулившись спиною до однієї зі стін Аннет притисла руку до грудної клітини, таким чином марно намагаючись вирівняти дихання. Звук розбитого скла оповістив, що мисливиця цього матчу увійшла у світ плоті і зараз активно вишукує своїх жертв, попередньо пошкодивши механізм, над яким протягом довгого часу прцювали молоді жінки.

Дух наводила жах своїми потойбічними звуками, схожими на стогони, постійно потерпаючи від конвульсій по всьому тілу. Втікати від неї вдавалося далеко не кожному з групи вцілілих і зазвичай, щонайменше двоє помирали, приносячи себе в жертву заради інших. Вона була сильнішою і розумнішою, її не можна було перехитрити так легко, як інших і в цьому полягала уся складність. Не можна було передбачити її траекторію, яка зазвичай полягала у шляху від одного генератора до іншого, тож випробування проти неї завжди були напруженими і надзвичайно складними. Занадто швидка і невловима для людського ока, смертоносна і сповнена люті, що зберігалася у її крові довгі роки, немов би вишукане вино.

Серце билося в шаленому темпі, поки створіння ретельно обшукувала територію довкола, намагаючись знайти хоча б когось, втрачаючи дорогоцінний час. Чарівний звук заведенної машини трохи заспокоїв дівчину і дав переконання в тому, що тепер вбивця піде саме у те місце, де нещодавно були інші, але терор усе ще стояв навколо сховку однієї з вцілілих. Звуки скла наближалися і коли панночка вже готова була зірватися з місця і побігти з усіх ніг, об стару деревину з глухим стукотом вдарився невеликий камінь, який збентежив і жертву, і хижака. Адам! Тільки він міг на таке наважитись, ризикуючи життям заради членів команди. Визирнувши з-за стіни, Аннет побачила Френсіса, який стрімко віддалявся від істоти, яка завмерла на місці. Кілька хвилин і оболонка розсипалася на попіл, залишаючи дівчину заспокоювати дихання і повертатися до роботи. Другий механізм завівся неподалік від першого, у той час як Аннет вирішила продовжити працювати над зламаним чудовиськом генератором, який вже майже втратив увесь прогрес.

~~~

Дуайт загинув першим, хоча протримався довше аніж у інших випробуваннях, після того як третя машина загорілася жовтим кольором, сповістивши усіх про зроблену роботу. Адам, в більшості відволікаючий вбивцю, був за крок до такої самої долі, переживши вже два повішення. Крик Карлсон відволік дівчину, яка в останню мить отямилася, ледь не пустивши майже полагоджений генератор коту під хвіст. Вона мала поспішати Неї на допомогу, залишаючи крихкі механіхми на Френсіса, який просто не мав права ризикувати собою знов.

Споруди з шин ховали дівчину, поки вона діставалася своєї цілі, яка вже активно пручалася сутності, не даючи гострим пазурям увійти під шкіру та кістки прямо у сердце. Біль поступово формувалася у м’язах ніг, що ускладнювало і без того важку задачу. Нарешті у поле зору потрапила дівчина, що кидала виклик самій сутності своїм супротивом, але трималася з останніх сил. Капельки солоної рідини котилися по її обличчю, а дихання збилося, коли божество відділяло від шії жертви усього ліше декілька міліметрів. Аннет встигла на останній секунді, за що Неа «віддячила» своїй рятівниці не найприємнішим поглядом з усіх. Дівчат на півдорозі до безпечного місця лікування відволік потужний вибух і відчайдушний крик чоловіка, який послідував за ним. Дух дістала свого наступного смертника і це жертвоприношення вже було невідворотнє. Залишився лише один генератор тож у них ще був шанс втекти звідси, принаймні в однієї.

Стара, занедбана хатинка, в якій була остання почата кимось машина стала місцем куди вбивця навідувалася не часто, мабуть обшукуючи спершу кутки, в яких могли б ховатися її жертви. Вони працювали якомога швидше, але й обережно і нагорода не змусила чекати довго – живлення було подано до воріт і тепер єдиним завданням було лише дістатися до них. Але момент був категорично зіпсований зненацькою появою істоти прямо неподалік Карлсон і швидкий удар лезом, яке пройшлося по лопаткам, повалив вцілілу на землу, змушуючи останню спостерігати за моторошною картиною, яка розгорталася прямо на її очах. З усією люттю на яку вона тільки могла бути здатна, Дух нещадно шматувала вже бездиханне тіло товаришки Аннет, від чого та, паралізована страхом, могла лише дивитися на це криваве видовище. Мабуть зрозумівши, що залишилася ще одна, вбивця обернула усю свою увагу до Савчук, яка вже потроху приходила в себе і повільно відходила до виходу з палетою, але істота виявилася швидше. Цього разу вона була одержимістю і тому тепер ніщо не врятує її від гніву, що тече у холодних жилах замість крові.

Не дивлячись на те, що Аннет вже лежала на холодній підлозі дерев’яної будівлі, вбивця не поспішала наносити кінцевий удар, вирішивши пограти зі своєю жертвою у тільки їй відому гру. Примарна катана так і не з’явилася у руці і це мало б обнадіювати, даруючи марну надію, однак відчуття невідомості лише сильніше гнітило. Відчувши незвичну тяжкість на собі, дівча запанікувало, роблячи спроби звільнитися, але була зупинена відрізаними кінцівками, які тримали її власні руки від будь-яких дій. Чужі стегна, розташовані на куприку, напружилися, стискаючи талію і ще більше знерухомлюючи молоду особу. Кисть зі шматом скла всередині торкнулася волосся, зариваючись у м’які прядки, а опісля спустилася на шию, окреслюючи хребці. Мить і тишу порушив звук розривання тканини, після якого по вже відкритій спині дівчина відчула швидко підступаючий холод. Недовгі, але гострі нігтики різко пройшлися по лопатках, залишивши там багряний слід, який поступово починав кровоточити, що змусило молоду пані зашипіти від палаючого болю, що поступово поширювався слідом за пазурями Духа. Холодна шкіра притиснулася до оголених частин тіла і Аннет, навіть через лахи, обмотані навколо невеликих грудей, відчула вигини жіночого стану, що породило легкий жар внизу живота. Пухкі губи припали до шії, проводячи майже крижаною, але усе одно, з якихось причин, м’якою плоттю аж до плеча, де чорні зуби залишили болючий слід, від якого панночка ледь не скрикнула.

Савчук не розуміла, що відбувається. Чому вбивця просто не встромить вістря катани у її серце і не закінчить цю тортуру, яка навіть не здавалася такою. Дух терлася обличчям об лопатки, залишаючи Аннет лише здогадуватися з якої причини. Можливо вона хотіла залишити свій власний запах або просякнути ароматом живого тіла, який навіював стільки спогадів. Шматки скла неприємно різанули шкіру на стегні, пошкодивши тканину шорт, коли Дух встала зі свого місця змінюючи позиції. Тепер вціліла лежала на пораненій спині, руки все ще утримувалися над її головою, а спотворена сутністю істота нависала над нею, наближаючи своє лице до юної пані. Карі очі зустрілися з білими, що з цікавістю розглядали риси обличчя, наче вона вперше бачила живих людей, наче вбиті нею до цього не були людьми зовсім. Вбивця, провівши довгими пальцями по заляпаному кров’ю обличчю, нахилилася ближче, торкаючись теплих вуст своїми, холодними, але все ще ніжними.

Це було незвично. Аннет ще жодного разу не помічала за вбивцями подібної поведінки. Зазвичай вони просто корилися волі та наказам сутності, але Дух наче проявляла зачатки власного інтелекту, який ще не повністю був оплетений темним туманом. Вона чуйно водила язиком по чужих зубах, твердому та м’якому піднебінні, намагаючись дістатися до усіх куточків дівочого роту. Савчук намагалася не сильно відштовхнути вбивцю від себе, однак коли долоня лягла на крихке, на перший погляд, плече, гострий біль пронизав усю кисть – подряпина тягнулася від фаланги вказівного пальця до зап’ястка, повільно стікаючи кров’ю. Помітивши це, Дух відсахнулася від дівчини, блукаючи поглядом від рани до лиця вцілілої. Чорняве волосся ворушилося у повітрі, не дивлячись на те, що у цьому світі не було ані легенького вітерцю, ані потужного торнадо. Відрізані кінцівки били несильні конвульсії, а плоть у розрізах пульсувала, назавжди залишаючись у цьому стані. Нога, на який був перетин, відділяючи її від усього іншого тіла, усе ще знаходилася по ліву сторону від Аннет і, не відриваючи погляду від обличчя вбивці, її рука невпевненно потягнулася до розтину. Подушечки пальців провели там де закінчувалася частина ноги, спостерігаючи, як Дух застигла на місці, відчуваючи таку ж саму цікавість.

Її погляд, на мить, звернувся вдалечінь, ніби дивлячись на щось і слухаючи чийсь монолог. Вказівний палець останній раз окреслив лінію губ, перед тим, як піднятися на ноги. Кінцівка, розрублена надвоє підняла свою жертву з землі, що змусило кров у жилах вцілілої охолонути. Невже вона усе ж таки принесе її в жертву? Слабке дівоче тіло почало несильно хитатися у руках Духа, але та лише зміцнила хватку на талії вцілілої. Звук рятувального люка відволік Аннет від її спроб втечі, хоча повірити у це було досить важко. Одним рухом вбивця поставила Савчук на ноги, у парі міліметрів від чорного замка, усе ще утримуючи дівчину однією рукою, що лежала поперек її спини.

– Watashi wa Yamaoka Rin desu. Doodzo yoroshiku. – тільки і сказала вона, перед тим, як відпустити полонянку у суцільну темряву.