Добра чарівниця, нічні танці

— Отака нам дяка, — майже плакала Нарциса.

— Цисо, це тварина, що ти хочеш? Вони дещо тупіші, ніж ти собі уявляєш, — жорстоко відказав Сіріус.

Десять хвилин тому дракон сплюнув їх на якійсь полонині й Нарциса все ще не полишила спроб зчистити з себе слину звіра.

— Він Міністерство розвалив, — побивалася вона. — Раптом там загинули невинні люди?

— Твої друзяхи мочать невинних усю дорогу, — нагадав Сіріус.

— Вони мені не друзі! — огризнулася Нарциса.

— Як гадаєте, слина дракона омолоджує? — спробувала розрядити атмосферу Тонкс.

Ґіневра нервово гигикнула. Вони всі виглядали жалюгідно з прилиплим до голови волоссям, лискучі від слини дракона. І смерділи порохом, аж у носі свербіло.

Сіріус застрибнув на камінь і задивився в долину внизу.

— Там поселення, — вказав він. — Роз’явімося?

— Та мене розщепить нахрін, жижки досі тремтять від цієї мандрівки, — заперечила Тонкс.

Нарциса зіщулилася від холоду.

— Як довго він нас ніс? — спитала вона.

— Я їбу? — відгукнувся Сіріус. — Я намагався не виблювати від жаху.

— А я молилася всім богам, щоб він не ковтнув, — підхопила Тонкс. — Чи не чхнув.

Нарциса прискіпливо огледіла їх.

— Не лайся, дикун, — зрештою сказала вона Сіріусу.

Він фиркнув і витягнув з-за пояса джинсів щось, схоже на загострений шматок кістки.

— Диви, що маю.

— Це шмат зуба дракона? — здивовано підняла брови Тонкс.

— У нашого друга проблеми з зубами, — пояснив Сіріус. — Я стукнувся об один головою і від нього відколовся шматочок. Знаю чари, завдяки яким і цьому шматку ми зможемо позбутися твого чоловіка, Цисо.

Запала мовчанка. Ґіневра намагалася не витріщатися на Мелфой, але це було неможливо. У них з Луціусом усе настільки погано?

— Не вбивай його! — запротестувала Нарциса.

— Ти здуріла? — роздратувався Сіріус. — Мене закрили в Азкабані не-спра-вед-ли-во. Я не збираюся вбивати твого нікчемного мужика. Ми просто відправимо його до родичів у Францію. А зуб допоможе подолати Протизникальний щит.

— О, — кліпнула Нарциса.

Вони трохи посиділи на полонині. Нарциса зцілила ще й забиту ногу Ґіневри і тепер виглядала геть знесиленою.

— Я навіть друге око йому не полікувала, — зітхнула вона.

— Ой, яка біда, — схоже, Сіріус не відчував до тварин ніяких сентиментів.

— Ти могла б стати визначною цілителькою, — сказала Тонкс у спробі розрадити.

Нарциса гмикнула.

— Мене це не дуже цікавить, зцілення забирає в мене багато сил і я не мрію нести людям добро, — дещо зверхньо заявила пані Мелфой.

Тонкс закотила очі, але по хвилі спитала:

— Що це за зілля ти розкидала перед драконом?

Нарциса відповіла з неохотою:

— Жовтозілля. За його допомогою я навіяла дракону, нібито ми пахнемо як друзі. Раніше тільки із зором таке провертала, тож нам усім пощастило, що спрацювало.

— Як цього навчитися? — зацікавилася Тонкс.

Нарциса красномовно поглянула на неї.

— А-а-а, наші Блеківські дари.

— Слухайте, обдаровані, — знову озвався Сіріус. — Давайте роз’являтися. Треба встигнути додому раніше, ніж до нас прийдуть на розборки ґобліни.

Ґіневра була тільки рада — вона й так змерзла на вітрі настільки, що перспектива розщепитися через незнайомість місцевості вже не здавалася такою неприємною. Як на зло, їй трохи розщепило ту саму щойно зцілену ногу. Тонкс поділилася настійкою бодяну, бо Нарциса наразі не могла знову зцілювати. Потім вони влізли в порожній маґлівський будинок, скористалися там душем і вкрали одяг. Тонкс чомусь мала з собою маґлівські гроші й лишила їх господарям.

— А якби не лишала, то вони б і не дізналися, що ми тут були, — сказав Сіріус, якого маґли непокоїли десь так само, як напівсліпі дракони.

— Ми стирили купу шмоток, взагалі-то, — Тонкс кинула на нього обурений погляд.

— Так, ти молодець, — змирився Блек.

— Бути Блеком — це майже як бути королем, еге ж? — іронічно озвалася Ґіневра. — Ті маґли ще мають бути вдячні, що ти обрав їхній душ.

Цю дурнувату фразочку про Блеків-королів полюбляли повторювати старші Блеки — його батько й дядьки.

— Смертежерка робить мені зауваження щодо поводження з маґлами, — в’їдливо сказав Сіріус. Майже як у ті часи, коли вони не могли поділити між собою Талію.

Ґіневра вклала у погляд увесь свій скептицизм. Вона вважала, що Сіріус обрав «правильну» сторону не з альтруїстичних міркувань, як Стівенсони чи Дамблдор. Просто у нього там була більша тусовка і з батьками не пощастило, тож хотілося від них дистанціюватися.

— Не скубіться, будь ласка, — попрохала Тонкс.

Зрештою через серію роз’явлень вони опинилися в Ґримовому Лігві.

— Слава Мерліну, де вас так довго носило? — Андромеда Тонкс кинулася до дочки.

— Снейпи мали рацію, — здавлена у маминих обіймах, прошамкотіла та. — То був не горокракс.

Ґіневра вже морально налаштувалася на всякі «А я ж казав!», однак Северус зненацька обійняв її й міцно притиснув до себе. Ґіневра заклякла від несподіванки. Від нього звично пахло сумішшю лікарських трав — колись це так заспокоювало її. Вона розслабила плечі, тільки зараз відчуваючи, як вони затерпли від напруження, ткнулася носом йому в груди і заплющила очі. В голові було порожньо. Після Азкабану, після повернених спогадів вона чи не вперше відчула себе «в моменті», тут і зараз.

***

Блеки навіщось притягли до своєї величезної їдальні схожі на трони крісла з дуже вигадливим різьбленням, ще й з гаслом роду на найбільшому. Довгий обідній стіл, навпаки, прибрали.

— І що це? — спитала Герміона, щоб бодай ненадовго відволіктися від гіпнотизування годинника — Ґіневра з рештою вже мали повернутися.

— Це для вистави, — загадково відповів Реґулус.

Сьогодні у замку було багато орденців і їх усіх Талія попрохала залишитися на зустріч із ґоблінами.

— Раптом нам із ними ще й битися доведеться, —пожартувала вона. Або не пожартувала.

Блеки вмостилися на тих своїх тронах, найпафосніший з яких лишався порожнім, а решта повсідалися у крісла навколо. «Ми наче на фотках із засідань Вітенагемоту», — подумалося Герміоні. Чарівну паличку вона стиснула в руці.

Ґобліни в обладунках і з чарівною зброєю з’явилися у Ґримовому Лігві раніше за самого Сіріуса. Найжахливіший на вигляд, схоже, й був ватажком. Він окинув зневажливим поглядом чаклунське товариство.

— Ми шукаємо злодіїв серед вас, — майже загарчав головний ґоблін. Людською мовою він говорив з жахливим акцентом, Герміона ледве його зрозуміла. — Нам стало відомо, що ім’я одного зі злодіїв — Сіріус Блек.

— Ми можемо говорити від імені пана Блека як його сім’я, — чарівно посміхнулася Талія.

Вона зберігала просто надлюдський спокій, враховуючи те, що навіть не було відомо, куди подівся Сіріус. Реґулус тримався так само холоднокровно, а Стелла з усіх сил намагалася наслідувати їх, однак Герміона могла поклястися, що бачить, як у тієї тремтить рука.

— Ви порушили давні домовленості, — тицьнув довжелезним кігтем у бік Талії ґоблін. — За це Сіріуса Блека, Нарцису Мелфой, Ґіневру Морров і ще одну їхню спільницю очікує покарання.

— Ми в жодному разі не змовлялися проти ґоблінського народу, — чарівливим голосом сказала Талія. — Ми лише шукали одну річ у сейфі Беллатриси Лестранж, яка б допомогла нам перемогти у війні. Ця річ сама по собі становить небезпеку для вас, якщо її в себе збер…

— Нам немає діла до людських воєн, — проскреготів ґоблін. — Нашу репутацію знищено, а банк зруйновано…

Герміона розкрила рота, хоча дуже намагалася зберігати спокій. Банк зруйновано? Що ж вони там начудили? Навіть обличчями Талії та Реґулуса промайнула розгубленість.

— Банк зруйнував дракон, — почувся від дверей голос.

Усі присутні озирнулися. Сіріус перевальцем пройшовся залою, демонстративно не виказуючи поспіху. Виглядав він цілком цілим. Герміона скосила очі на двері. Северус до зали так і не повернувся. Це добрий чи поганий знак?

— Дракон, якого там, за законами Британії, бути зовсім не мало, — проспівав Сіріус і обдарував ґоблінів нестерпно самовдоволеною посмішкою.

Поза спиною ватажка ґобліни перезиралися з дещо винуватими мармизками.

— Оце вже цікаво, — озвався зі свого стільця Дикозор.

Тут його помітив ватажок прибульців і якось трохи підупав духом. Сіріус тим часом розвалився на своєму імпровізованому троні.

— Дякую, що притримала місце, кохана, — сказав він до Талії, а тоді повернувся до гостей. — Та я визнаю, що ми вчинили не дуже чемно.

Він простягнув руку долонею догори.

— Наша витівка, — повторив жест другою рукою, наче зображаючи шальки терезів. — Несанкціонований дракон, — Сіріус порухав руками, немовби ті терези коливалися. — На обидві ці речі можна заплющити очі, — він склав долоні, — звісно, якщо всіх влаштують умови.

Головний ґоблін наморщився, однак його товариші тривожно ворушили вухами, видаючи непевність його позиції.

— З чого ти взяв, що ми домовимося з тобою, а не з твоїми опонентами? — вишкірив зуби ґоблін.

Аж тут у залі різко похолодало. Протяг струснув штори, іній затягнув вікна, через що світло перемінилося на синяву. Герміона поглянула на Реґулуса. Він навіть не змигнув, наче він тут ні до чого. Знуджено підпирав рукою підборіддя. Рукави сорочки були звично закасані до ліктів, тож Герміона бачила гарні вигини м’язів руки — у гравців у квідич завжди такі гарні руки й плечі.

Тим часом вуха ґоблінів перелякано притиснулися до голови. Нізвідки і водночас звідусіль долинуло собаче гарчання.

— Друже, не злися, — Реґулус простягнув руку і почухав невидимого звіра.

Судячи з реакції, ґобліни Ґрима бачили і сприймати за просто собачку не звикли.

— Він просто не любить, коли ображають інших чарівних тварин, — ніби вибачливо скривив лице Реґулус.

Тепер ґобліни дивилися на нього очима розміром з добрячі блюдця. Навіть їхній ватажок остаточно розгубив сміливість.

Певно, після такої демонстрації потойбічного пса ґобліни приготувалися, що їм ставитимуть неприємні умови, тож пропозицію відшкодувань коштом Смертежерів вони сприйняли дуже радісно, хай навіть спочатку ватагу Лорда ще перемогти треба.

Розійшлися зрештою більш-менш мирно. Коли ґобліни зникли, Талія відкинулася на незручну спинку крісла і коротко засміялася.

— Мерлін, я думала, що зараз помру від страху!

З боку це її «помру від страху» виглядало як королівська зверхність. Стелла теж нервово хихикнула, вражено подивившись на матір — здається, їй ще вчитися й вчитися наводити туману на людей (і ґоблінів).

— Ми маємо прибухнути на радощах, — рішуче постановив Сіріус. — Ми ще навіть як слід не відзначали те, що Гаррі тепер уміє знімати Мітку.

— І в нас теж є додатковий привід для свята! — оголосила Молі Візлі й позирнула на одного з близнюків.

Фред взяв за руку Анджеліну Джонсон, яка нещодавно теж долучилася до Ордену, і підняв її долоню вгору, так щоб усі побачили обручку з камінчиком. З усіх боків посипалися захоплені привітання, тільки Дикозора, здається, ледь не знудило.

Якраз надходив час вечері і довжелезний стіл чи не вперше виправдав свої розміри. Поки їжа готувалася, Сіріус ще встиг написати статтю для екстреного випуску «Базікала» — він був переконаний, що позаплановий випуск «Віщуна» теж з’явиться і там не буде ані слова про те, хто саме зруйнував будівлю Міністерства.

— Ви ще й Міністерство розвалили? — шоковано й радісно водночас запитав Дикозор.

— Здається, сьогодні слід відсвяткувати прям дуже гучно! — сказала Талія.

Атмосфера зробилася святковою. Герміона серед загальної метушні пробралася до Ґіневри.

— То ви знищили його? — шепнула вона, ігноруючи погляд Северуса, що красномовно говорив «Назад, малявка». Вона знала, що Ґіневра буде до неї милосерднішою.

Ґіневра заперечно похитала головою.

— Його там не було.

Герміона закусила нижню губу. Це відчувалося як її особистий промах. Вона позирнула на Северуса. А вони ж з Ейлін казали, що не буде там ніякого горокракса.

— Втім, усе обернулося на краще, — раптово сказав Северус, не дивлячись на Герміону. Здається, дехто тут робить вигляд, що це не спроба втішити її.

— Потрощене Міністерство — це… стратегічна переможенька, — визнав Снейп.

— Нарцисо! — гукнув Сіріус, який надиктовував статтю Ксенофілію Лавгуду. Пальці Лавгуда з шаленою швидкістю стрибали по клавішах друкарської машинки.

— Хочеш бути зіркою номеру чи применшити твою роль? — уточнив Сіріус у кузини.

Всі витріщилися на пані Мелфой. Герміона неймовірно здивувалася, що всі ці руйнування — не Сіріусова заслуга. Нарциса розчервонілася, випростала спину ще більше, ніж завжди (хоча куди вже пряміше!), і раптом широко посміхнулася:

— Звісно, хочу бути зіркою!

За столом теж уся увага дісталася їй. Вона нестримно посміхалася й червоніла, коли Сіріус із Тонкс навперебій оповідали про їхні божевільні пригоди.

— І тут вона каже, — провадив Сіріус, — що треба врятувати клятого дракона! А Тонкс така «Так, тримати його тут незаконно!», а Ґіневра така «Він ж тут наче в Азкабані». Після такого і моє черстве серце тьохнуло, мушу визнати.

Тут Ґіневра теж хихикнула.

— І Нарциса просто осідлала дракона! — Сіріус подивився на неї з щирим захватом.

Пані Мелфой хихикала у свій келих, як дівчисько. Відсутність маски холодної стриманості їй неймовірно личила, і навіть розтріпана зачіска додавала якогось шарму — певно, тому що замість красивої ляльки вона тепер була живою людиною. Яскравою. Герміона помітила, що Драко теж дивиться на матір з зачудованою посмішкою.

— Навіжена, — схвально сказав Реґулус.

Нарцисі явно дуже до душі була така характеристика. Вона розквітла ще більше.

— Ох, давайте не забувати, що в нас сьогодні ще й заручини! — вигукнула вона, коли в неї, певно, вже щоки боліли від усмішок. — Це чудово, що в день спасіння дракона і великого нищення старовинних будівель у нас на очах ще й зароджується нова сім’я. Родина — це найважливіше, — це прозвучало дивно з вуст жінки, в якої явно останнім часом не клеїлося з власним чоловіком. Нарциса підняла келиха і кивнула Фреду з Анджеліною. — За вас.

Столом прокотилася ще одна хвиля привітань і Молі тайкома витерла сльозу.

— Дивовижно, що ви вирішили одружитися так рано! — не втримала подиву Герміона. От від кого не чекала, так це від Фреда Візлі!

Але тут щось пішло не так, бо всі навколо, окрім Гаррі, вражено витріщилися на неї, наче вона сказала щось дурнувате. Вона що, порушила якесь правило чаклунського етикету? З нею таке бувало.

А потім Фреда осяяло.

— О, та в чарівників заведено рано одружуватися. Напевно, у маґлів не так? Ми зазвичай насамперед облаштовуємо сім’ю і швидко заводимо пиздюків.

Гаразд, може, слова Нарциси про родину й не були такими дивними.

— Це пояснює, чому мене народили так рано, — сказав Гаррі.

— А людям, які називають дітей «пиздюками», точно варто їх заводити? — засумнівалася Джіні.

— Головне, щоб їх не називали розчаруванням, усе решта проканає, — відгукнувся Блейз.

— Ну хз, Забіні, я от відчув розчарування від того, як ти б’єшся, — поділився Джордж. — А я навіть не твій батько.

— Це була невдала тактика, — погодився Блейз. — Наступного разу я просто сховаюся за дівчатами.

Джіні коротко засміялася. Між іншим, саме тим дурнуватим сміхом, який кожна друга дівчина присвячувала Забіні. Він якась війла, чесне слово!

***

Після вечері Нарциса у супроводі Сіріуса і близнюків Візлі ще й навідалася на радіостанцію якогось хлоп’яти на ім’я Лі Джордан і нарозповідала там про їхні пригоди. Цього вечора вона була в ударі — навіть перед мікрофоном не розгубилася, жартувала й загалом була, за словами буквально всіх навколо, «неймовірна». Дорогою назад Сіріус дивився на неї з такою повагою, якої вона від нього ніколи не бачила.

Та головне, що вперше за цілі роки вона сама була собою задоволена. І почувалася невимушено, легко. Вільно.

— То як зуб дракона допоможе тобі відправити Луціуса до Франції? — спитала вона, поки вони з Сіріусом крокували до замку.

— Розумієш, колись я теж читав книжки з нашої бібліотеки, — сказав він.

— Цікаво, продовжуй, — поважно покивала Нарциса.

— Це було в ті часи, коли я мріяв доглядати драконів, прибирати за ними лайно і всі ці романтичні штуки, — провадив кузен далі.

— Тобто у вісім років, — підказала Нарциса.

Сіріус блиснув посмішкою у світлі чарівної палички.

— Серед іншого я знайшов відомості про один артефакт, який може перенести людину до континентальної Європи навіть коли працює той тупорилий Протизникальний щит. Але потрібен «ключик», тобто якась частка дракона.

Нарциса гмикнула. Вони якраз увійшли в замок і побрели коридорами у пошуках решти. Луціус буде радий втекти. А як рада буде позбутися його Нарциса. От тільки неясно, з ким із них захоче лишитися Драко. «Ох, Нарцисо, він уже достатньо дорослий», — сказала вона собі. Насправді ж питання полягало в тому, як їй пережити, якщо син вибере батька. Ну, як мінімум у Франції зараз безпечніше. От вона вже й знайшла щось позитивне у такій ситуації, тож, певно, варто наважитися і на цю зміну в житті.

— Гаразд, запропоную йому це.

— Повідомиш, що ви вирішили, — сказав Сіріус.

Вони пройшли замок наскрізь і вийшли до оранжереї. Надворі палало величезне багаття, навколо якого зібрався натовп. Нарцисі здалося, що вона впізнала силуети Талії та Ґіневри, які балакали між собою — одна височенна, а друга крихітна. Сіріус штовхнув двері, помітив, що вона не поспішає, і на мить завмер. Вони мовчки дивилися одне на одного.

— Вітаю вдома, — зрештою посміхнувся Сіріус.

Нарциса посміхнулася у відповідь.

Він пішов надвір, а вона роззирнулася. В оранжереї давно нічого не росло. Вона пройшлася поміж довгих столів з мертвими горщиками, згадуючи колишнє зелене царство і минуле Блеків. Бабуся опікувалася рослинами, молодші Блеки ховалися тут від гніву діда, особливо якщо візит припадав на різдвяні свята і втекти до лісу було страшно й холодно. Нарциса зловила себе на думці, що вперше почувається в Ґримовому Лігві комфортно. Вперше може оцінити красу замку, не затьмарену нескінченними вимогами й нотаціями. Тільки оранжерея, що колись була її улюбленим місцем, тепер не тішила око.

Але геть сумні думки. Сьогоднішня радість просто-таки просилася назовні. Нарциса напівінтуїтивно змахнула руками. Чомусь не сумнівалася, що в неї вийде. Магія знову переповнювала її і раптом виплеснулася зовсім по-новому — з кількох горщиків проклюнулися свіжі пагінці. Вона знову змахнула руками, наче диригуючи невидимому оркестру. Золотиста хвиля прокотилася від неї навсібіч, вивільняючи з напівсмерті нові рослини. Зелені гілочки кволо випнулися з грядок, один із горщиків знизу проломив корінь, давно всохлі рештки пальми в кутку стріпнулися й налилися кольором. Довершив картину єдиний бадьорий кактус, який до всього ще й розцвів.

Нарциса коротко засміялася сама до себе. Отака вона добра чарівниця в родині Темних магів.

***

Веселощі затягнулися до ночі. Десь по десятій відбулася міграція молоді в одну з віталень, де можна було пити без контролю дорослих (Стелла, Пансі та Блейз притирили пляшок, а Талія зробила вигляд, що не помітила цього). Сімейство Візлі вирушило додому, хоча Джіні й пробувала протестувати.

— Диви, що маю для тебе, — Стелла показала Пансі якусь стару настолку в пошарпаній коробці. — Знайшли з Поттером в одній з веж.

— А що ви з Поттером робите у вежах? — спитала безпардонна Паркінсон те, що дуже цікавило саму Герміону.

— Ховалися від надмірної уваги Дикозора, який хоче зробити з Гаррі ідеальну убівашку за місяць, — відповіла Стелла.

О, то вона почала іноді називати його на ім’я. Глобальні зміни.

— Здається, нам тут бракує музики, Реґулусе, тягни свої платівки, —розпорядилася Стелла.

Вона начаклувала по всій кімнаті вогники, схожі на гірлянди. Тільки біля стола Блек позасвічувала додаткове світло.

— Дух романтичної атмосфери, ти чуєш нас? — загробним голосом промовила вона.

Реґулус попросив Крічера притарабанити його колекцію альбомів «Квін», тож якщо дух романтики й планував до них завітати, то гарчання рок-н-ролу мало його відігнати.

Гра сподобалася Герміоні значно менше за ту, в яку вони грали у Лорда. Переважно тому, що вона вилетіла перша і була обурена своїм промахом до глибини душі.

— Чорт, — зашипіла вона і навіть відчула певне бажання погризти ніготь, як Ґіневра.

— О, хтось тут не вміє програвати! — Стелла зацікавлено подивилася на неї, наче вперше бачила.

Герміона люто поглянула на неї спідлоба. Блек не зрозуміти, як це, коли внутрішня перфекціоністка вже догризає твої нутрощі. Реґулус теж поглянув на неї так, ніби зробив якісь висновки, і хитренько всміхнувся кутиком рота.

— Як зараз пам’ятаю наш перший урок зіллів, коли Герміона знала відповіді на всі питання, — сказав Гаррі.

— Точно! — пожвавішала Пансі. — Професор Снейп так захарився тоді, почав говорити якісь гадості і ми всі зжали булки від того, яке він концентроване зло.

Герміона хихикнула. Точно. Концентроване зло було гарним означенням.

— Певно, в їхній сім’ї не люблять, коли хтось іще розумний, і це спадкове, — докинув Блейз з єхидством і пхнув Реґулуса ліктем у бік. — Раджу тобі прикидатися тупим красунчиком.

— Як робить сам Блейз, — гучно прошепотіла Пансі, прикривши рота долонею.

— Я не прикидаюся, — приречено зітхнув Забіні, який мав такі ж хороші бали, як і Герміона, але тільки з тих предметів, де викладачі не шкодували похвали за досягнення. Тоді Блейз практично зі шкури ліз, щоб бути найкращим. Тепер Герміона розуміла, чому, бо мала нагоду послухати дещо про його батька і спостерігала його відсторонену від усіх матір. Очевидно, Блейз так замінював собі потрібне від дорослих тепло.

Стелла вибула з гри наступною і пішла танцювати з пляшкою в обіймах. За столом тепер тривала заруба: Пансі й Блейз негласно об’єдналися, намагаючись витурити Гаррі, Реґулус грав сам по собі і не бажав слухати дуже цінних порад Герміони.

Якоїсь миті Гаррі переможно скинув кулак. Він набрав потрібну для завершення гри кількість балів.

— Слизеринці сосатб, я переміг, — зловтішно оголосив він.

— Іди в сраку, — Пансі щиглем відштовхнула свою фігурку. Вона теж занадто засмучувалася через програш.

— Не може бути! — обурилася Стелла. — В шахи він завжди виграє, у настолки теж. Май совість, Гаррі!

Він зчепив руки в замок на потилиці і сяйнув посмішкою.

— Провокуєш мене знову побити тебе на дуелі, — голос Стелли чомусь затремтів і вона різко перейшла на волання, яке дуже важко було назвати підспівуванням. — Я хочу це все-е-е-е!

— Я хочу це все-е-е-е! — таким же жахливим голосом підтримав її зі свого місця Реґулус.

— Жесть, — затисла вуха Пансі. — Ви що, банші?!

Але Блеки не вгамовувалися — сьогодні явно був їхній день і програна настолка не могла його зруйнувати. За мить усі, крім Гаррі, вже танцювали (звісно, якщо стрибки й махання волоссям можна було назвати танцями), бо важко отак просто сидіти й дивитися на викрутаси Блеків. Гаррі тим часом зібрав настолку в коробку і вихлебтав з горла залишки Стеллиного вина. Вона спробувала змусити танцювати й його, але не знала, що Поттер принципово не танцює, образилася й оголосила:

— Ходімо постоїмо біля вогнища, послухаємо нудні дорослі розмови.

І вони всі дружно вимелися з кімнати. Герміона з Реґулусом лишилися. Герміона не встигла зрадіти такому розкладу, як Пансі просунула голову назад у двері.

— А ви йдете?

Герміона й Реґулус перезирнулися.

— Ні, дякую, — відповіла вона.

— Ага, — примружилася Пансі. — Ну і не йдіть.

Коли за Паркінсон зачинилися двері, Герміона з Реґулусом знову перезирнулися і засміялися. Він переставив композицію на щось тягуче — певно, з того божевільного альбому Queen, де змішався рок і щось майже оперне. Герміона не була певна, чи подобається їй таке поєднання.

Вони всілися на дивані. Яскраве світло лишилося в стороні і вони наче опинилися на затишному острівці напівтемряви. Герміона пригорнулася до Блека і обережно зізналася собі, що почувається щасливою. Дивувалася, що після подій жовтня це почуття все ще може бути таким чистим, незатьмареним. Принаймні на якусь мить.

Нещодавня згадка про банші нагадала їй про слова справжньої банші і щось смикнуло сказати:

— Знаєш, коли я прогулювалася потойбіччям і натрапила там на банші, яка захищала мене разом з Ґримом, вона сказала мені дивну річ.

— Яку? — зацікавився Блек.

У напівтемряві в його темних очах відбивалися вогники начарованих гірлянд.

— Що по мене туди прийде той, кого я один раз прикликала своєю силою. І ще банші назвала його моїм «відображенням».

Реґулус насупився. «Нащо. Я. Це. Сказала». Герміоні зробилося дуже соромно, бо це звучало як якась сентиментальщина.

— Тобто… — почала вона, аби пояснити, що зовсім не те мала на увазі.

— Так, а ще ти казала, що торкнулася того вихору, з якого ми з’явилися, і тебе наче струмом вдарило, — згадав Блек.

Герміона завмерла. Чорт, вона зовсім про це забула! Внутрішня перфекціоністка була готова розірвати її на шматки за отаке.

— Точно.

Це ж треба було забути!

— То… певно, річ у наших силах-протилежностях? — невпевнено припустив Реґулус.

Герміона згадала той раз, коли він вгамував її силу. Подивилася на його губи і відчула, як тілом розтікається млость.

— Напевно, так і є.

Реґулус якось загадково поглянув на неї.

— Гм, це навіть якось романтично.

— Ну… — трохи розгубилася від такого висновку Герміона.

— Ми наче створені одне для одного, — оксамитовим голосом додав Блек.

«Га?» Вголос Герміона нічого не сказала, лише закліпала очима.

— Виходь за мене.

— Шо?! — відсторонилася вона.

І тут Реґулус заржав. То от чого в нього було таке напружене лице, то він сміх стримував! Герміона стукнула його в плече.

— Пробач, — крізь сміх вимовив він і тицьнувся лобом їй в плече. — Я просто мусив подивитися на твоє обличчя.

— Ти слизеринська зміюка, — пробурмотіла Герміона, відчуваючи дивне сум’яття.

Блек посміювався в неї на плечі, паралельно обвиваючи загребущі лапки навколо талії. Взагалі на Герміонин подив він дуже любив обійматися й торкатися її. Волосся лоскотало їй щоку. Блек, усе ще посміюючись, цьомнув її в шию, а тоді знайшов її губи. Руками ковзнув під її светр і погладжував спину, але не більше. Загалом він завжди тримався в рамках, якось відчував межу і не пробував торкатися її грудей, як деякі Віктори. Рішучі кроки лишалися за нею. Можливо, тому Герміона розслабилася значно швидше, ніж очікувала від себе. Не було відчуття, наче на неї тиснуть. Вона почувалася в безпеці й затишно.

— До речі, чому ти слухаєш маґлівську музику? — якоїсь миті між поцілунками спитала Герміона. — За таке не виганяли зі Смертежерів?

— Типу вони знали, — фиркнув Реґулус. — Це все провина Сіріуса, він мене підсадив на цей наркотик.

Мелодія якраз змінилася різким переходом від тягучого програшу до дуже швидкого ритму. Залунав голос Мерк’юрі.

— Мені здається, чи така швидка мелодія не в їхньому стилі? — припустила Герміона.

Реґулус підвівся і простягнув їй руку так само, як під час їхньої прогулянки Лондоном наприкінці літа. Тепер Герміона розуміла, що саме тоді він їй сподобався.

— Ти просто мало їх слухала.

Герміона радо вхопилася за його долоню і він міцно притиснув її до себе. Вони трохи похиталися у такт музиці, Реґулус поклав руки їй на талію, керуючи їхнім лінивим танцем. Фреді співав щось про крихітку школярку, якій треба розпустити волосся і зв’язати маму, щоб не заважала.

Вони притулилися лобами одне до одного. Дуже близько. Герміона згадала, як спалила було свою блузку і коротко засміялася. Сміх вийшов наче не її — якийсь дражливий і самовпевнений. У голові туманилось від його близькості. Реґулус спробував поцілувати її, однак вона вивільнилася з його обіймів і, піднявши руки над головою, танцювала, повільно повертаючись навколо осі, насолоджуючись тим, що він не може відірвати очей від неї.

А потім притиснула руки до його щік і сама жадібно поцілувала його. Реґулус наштовхнувся на журнальний столик і вони зі сміхом майже впали на диван. Позаду гарчали гітари.

Герміона всілася верхи на коліна Блеку. Він розгубився від такої зухвалості, від чого тільки більше хотілося поцілувати його в шию — у таких випадках він завжди зіщулювався від лоскоту.

— Це вже більше схоже на тортури, — Реґулус дещо нервово засміявся і трохи посунув її від себе, бо самому йому втікати було нікуди, коли Герміона сиділа в нього на колінах. Відкинув голову на спинку дивана й поглянув на неї з-під опущених вій. Губи в нього розчервонілися від поцілунків і на щоках вгадувалися червоні плями попри тьмяне освітлення, а волосся Герміона встигла трохи скуйовдити. Не можна ж отак просто дивитися на всю цю красу.

Вона трохи міцніше стиснула його плечі і знову притулилася до нього всім тілом.

— Ми можемо не зупинятися, — тихо сказала вона.

***

В якийсь момент навіть здавалося, що нічого не вийде, так багато вони реготали. Реґулус взяв з кімнати Сіріуса презервативи і повідомив, що почувається так, наче він школярик, який цупить презервативи у батька.

— Ну вони принаймні не увірвуться в цю кімнату, — прохихикала Герміона, потім згадала про безпардонну Стеллу і зачинила двері відведеної їй спальні закляттям.

Потім якийсь час усе йшло за планом. Тобто вони перестали ржати, як дурні, і зосереджено знімали одяг. Над тумбочкою кружляв приглушений вогник закляття.

Реґулус мав худе й підтягнуте тіло, доладно скроєне, зліва на ребрах витягнулися нерівним рядком три родимки. Герміона пробіглася по них пальцями, що трохи тремтіли, бо зніяковіння, збудження й цікавість сплелися в якусь гримучу суміш. У неї майже паморочилося в голові, хоча вона нічого не пила. Він безперестанку гладив її тіло, вивчаючи його, якоїсь миті долоня ковзнула вниз по стегну, на внутрішню сторону, а тоді між ніг.

І Герміона мало не спалила ліжко.

Вони знову сміялися, поки гасили пожежу й стягували з ліжка понівечену білизну.

Потім він за звичкою вже вгамував її силу своєю.

— Добре, що я прикликала тебе своєю силою, якщо-вірити-банші, а то в мене б ніколи не було сексу з моїми схильностями палія, — захихикала Герміона.

— Ти завжди вмієш знайти вихід із ситуації, — голос Реґулуса став м’якеньким і скрадливим, як завжди, коли йому особливо хочеться подобатися їй.

Він ніжно погладив її волосся, а тоді трохи потягнув, змушуючи її закинути голову, й лишив вологу доріжку поцілунків на шиї, ледь торкнувся губами ключиці й плеча. В Герміони в голові промайнула дурнувата думка, що як на відьму з вогнечарами вона дуже легко тане, як теплий віск.

Їй не було аж занадто ніяково: можливість розглядати хлоп’яче тіло добре відволікала, а ще в Реґулуса були вправні пальці. По-справжньому зніяковіла Герміона, коли все закінчилося і Блек сидів у неї в ногах, більше дивлячись, ніж торкаючись її. «Напевно, це смішно — ніяковіти вже після сексу», — подумала Герміона. Він поцілував її в коліно і, здається, помітив її знічення. На її подив, сам стер кров закляттям (чогось вона була переконана, що хлопцю це буде противно), старанно загорнув її в ковдру під саме горло і дуже невинно цьомнув в лоба.

Вони трохи полежали мовчки.

— Ти так замерзнеш, — Герміона заходилася натягувати на нього ковдру, ніяковіючи від його уважного погляду навіть так.

— Було боляче? — він трохи наморщив лоба.

— Як не дивно, ні, я виявилася з везучих.

Про неприємні тягучі відчуття вона вирішила не згадувати. Порівняно з її апокаліптичними очікуваннями все було чудово. Вона притулилася носом до його шиї, дурнувато ховаючись, і повідомила:

— Але пальцями було класно.

— Я помітив, — єхидно зауважив Блек, а потім тихенько захихикав.

— Що?

— Непогано як для хлопця, в якого не було сексу з 79-го року, еге ж?

І вони вкотре за цю ніч дружно засміялися.