Вода та олія – 21 (Аркейн. Вай/Кейтлін)

В голові паморочилось, і навіть просто розплющити очі було непросто. Здавалось, погляд немов затуманений, а все навколо розпливається. Втім, за лічені секунди це відчуття минуло. Тоді Вай, озирнувшись навколо, зрозуміла, що лежить в напівтемряві, на підлозі в кутку невеличкої похмурої кімнати, що радше нагадує комірчину…

А навпроти неї, гидливо стиснувши губи, сидить пані Кірамман!

– Трясця, от тільки цього бракувало, – пробурчала енфорсерка, і тримаючись за голову, підвелася та сіла, прихилившись спиною до стіни.

– Ніколи б не подумала, що зустріну смерть поряд з тобою, – з презирством видихнула пані Кірамман, дивлячись на неї зі своєю звичною зверхністю.

– Ще чого, розігналися, – пирхнула Вай. – Вже даруйте, ваша пихатосте, але я наразі маю вагому причину жити, тому навіть не сподівайтесь, що здохну тут.

– Та невже?

– Саме так. Тому сподівайтесь на що хочте, але я виберуся звідси. І вас, до речі, з собою прихоплю. Головне тільки, запам’ятайте, в будь-якій ситуації підігравайте мені, а не псуйте все. Домовились? – рипнула зубами дівчина, одразу вирішивши розставити всі крапки над «і».

– Стривай-но, а чого це ти раптом зібралася мене рятувати? – насторожилася радниця. – Навіщо тобі це?

– По-перше, не люблю, коли гинуть люди, які не є зовсім вже кінченими виродками. По-друге, хай навіть вас неможливо терпіти, але ви її мати, і вона вас любить. Тож якщо ви загинете, їй буде боляче. Я знаю цей біль, і не хочу, щоб Кейт його переживала. Тому коли до цієї кімнати хтось увійде та почне з нами базікати (а це, гадаю, неодмінно станеться, і навіть ставлю на те, що до нас прийде саме Павдер)… то будьте вже тоді такі ласкаві, не псуйте все, коли я намагатимусь щось зробити, гаразд?

– Я тебе не розумію.

– Воно й не дивно. Бо ви ніколи навіть не намагалися, – сплюнула Вай. – А й справді, навіщо це вам, га? Адже так світ значно простіший: є лише страшне вселенське зло з глибин нижнього міста, яке простягнуло свої лапи до вашої дорогоцінної доньки, яка нічого не розуміє, і є ви, яка мусить будь-що її від цього зла врятувати. І в цього зла, звісно ж, немає жодної іншої причини бути з вашою донькою, крім як занапастити її задля власної вигоди.

– А чого б іще такій як ти так за неї триматися? – прошипіла пані Кірамман.

– Тому що я кохаю її! – зірвавшись, крикнула Вай. А потім, відкинувши голову, гірко розсміялася. – І повірити не можу, що кажу вам це раніше, ній їй.

– Хочеш сказати, що ти справді…

– Так, трясця вашій матері, – змучено видихнула енфорсерка, похитавши головою. – Без тями. Те, як вона усміхається. Як сердиться, обурюється, лютує. Яке в неї смішне обличчя, коли вона шаріється. Як горять очі, коли йде до своєї мети. Її принциповість, віра в те, що вона робить, незламність, честь та гідність, щира доброта… Та як від такої дівчини взагалі можна не втратити голову? – зітхнула Вай, заплющивши очі. – Тож я будь-що до неї повернуся. Ніколи, нізащо не залишу. І не пробачу того, хто її скривдить.

Повисла тиша. Така міцна, що здавалось, скажи зараз хтось слово – і вона просто поглине його, не пропускаючи крізь себе жоден звук…

Та ця ілюзія вмить розсипалася за хвилину. Коли міцні, важкі двері кімнати з гуркотом відчинилися.

– Бачу, ти вже отямилась, – холодно проказала Джінкс, дивлячись на Вай божевільними очима, що в напівтемряві світилися яскравим пурпуровим кольором.