Прототип 1 Prototype

-Ти знайшов мене.., – промовив Алекс. І що далі? Вб’єш мене? А за що?
-Ти вбив дуже багато не винних людей! Ось за що! – Джеймс наставив на Мерсера свій автомат.
-Тоді ти спізнився. Я уже мертвий! А вчені повернули мене до життя і перетворили на цього монстра. Вони і тільки вони винні у всіх цих смертях, а не я.
-То ти жертва? – саркастично відповів Хеллер.
-Ну не треба так! Я ж хотів усе змінити на краще і не дати цим божевільним заразити ще більше невинних людей. Ти там не був і не бачив цих монстрів. Справжніх монстрів! Хоча я завдав їм серйозної відсічі. Деякі таргани сховалися від мене і знову почали свої жахливі експерименти. Ти ж бачиш, що робиться з містом. І я думаю ти знаєш, і про заражених, і про експерименти!
Алекс з місця, де стояв підлетів до Джеймса і схопив його за горлянку та міцно стиснув її. Джеймс хапав ротом повітря, але руки Алекса були як дві наковальні. Автомат вислизав з рук, але останні сили перед відключкою дали Джеймсу вистрілити в Алекса. Алекс відпустив Джеймса і боляче скрикнув тримаючись за живіт.
-Ну, що падло?! Хотів вбити мене?
-Якби хотів.. ти б уже давно був мертвий… – Алекс зіп’явся на ноги, а рана в його животі швидко затягнулася.
-?!
-Ти повинен… – Алекс не встиг закінчити, як вони з Джеймсом полетіли до стінки будинку як карти з колоди при роздачі.
Монстр стояв і грізно ричав на свою здобич.
-Що це в біса…? – Хеллер підвівся на ноги і глянув на Алекса, а потім на те, що їх відкинуло. – Якого…?
-Один з їхніх останніх експериментів. – спокійно відповів Мерсер. Ну і як тобі монстр? Подолай його вояко!
-Я справлюсь! – Джеймс націлив на монстра свій автомат, але всі кулі не завдали ніякої шкоди.
Монстр біг прямо на Джеймса з роззявленою пащекою. “Блін! Я, що в няньки наймався?” – подумав Алекс і ривком став перед Джеймсом зі руками-щитом, що врятувало їх обох від сильного удару тварюки. Монстр відлетів від щита, але швидко встав і повторним ударом пробив щит. Алекс схопив Джеймса за куртку і злетів з ним на дах заправки. Монстр не здавався і попрямував за ними. Алекс змінив свій щит на кігті і схопився в сутичці з ворогом. Джеймс лише спостерігав, бо не міг повірити своїм очам. Монстр кілька раз дряпнув Алекса, але той швидкими рухами надавав сильніших ударів потворі і врешті-решт він поглинув її. Рани Мерсера затягувалися швидше і він швидко прийшов до звичного обліку.
-Ну і чого застив? – Алекс наближався до Джеймса і з суворим обличчям.
-Я…шокований… – Джеймс встав навпроти Алекса.
-Такий бравий вояка, а якогось монстра не може вбити? А ти ще мене хотів вбити? Твоя ж ціль я? Ну давай прикінчи мене!!!
-Я не можу. Тепер уже ні.
-Що “засцяв”?
-Ти врятував мені життя…
-?!
-Дякую. Я піду. І дізнаюсь усю правду. Якщо твої слова правда. Якщо..я помилявся, то, надіюсь, ми ще побачимось.
Алекс мовчав. Він знав, що Джеймс дотримає свого слова і коли він усе дізнається — вони зустрінуться…