Вода та олія – 20 (Аркейн. Вай/Кейтлін)

Пан Кірамман мав рацію, в парку сьогодні справді зібралося не так багато людей. Не те щоб зовсім порожньо, але й величезного натовпу не було видно. Що, насправді, й не дивно. По-перше, жителі Пілтовера не почувалися в безпеці, тож не поспішали всією родиною відвідувати масові заходи, де «дідько його знає що ще може трапитись». По-друге, відкриття пам’ятника загиблим радникам в міському парку з самого початку організовувалося як урочиста, але стримана подія, а не масове свято з народними гуляннями. Тож прийшли на нього подивитись лише найсміливіші мешканці найближчих вулиць.

– Схоже, ми саме вчасно, аби побачити «найцікавіше», – іронічно гмикнула Вай, поглядаючи на те, як пані Кірамман, вперше публічно піднявшись зі свого візка, саме закінчила свою промову та стягнула чорну тканину з мідного постаменту, що зображав загиблих радників, які стояли в піднесених позах.

Одразу після цього оркестр почав грати сумну та урочисту мелодію, люди, які зібрались на все це подивитись, стримано зааплодували… а пані Кірамман, сідаючи назад до свого візка, мало не гепнулася, бо судячи з виразу її обличчя, саме помітила Вай та Кейтлін.

Минуло ще кілька хвилин, протягом яких Джейс сказав заключне слово, а потім розпочалася неофіційна частина заходу. І це означало одне: пора починати неприємну розмову.

– Як раптом що – просто підемо, повернемось додому, і я зроблю тобі твого улюбленого трав’яного чаю, – зітхнула Вай, обійнявши Кейтлін за плече.

Кивнувши у відповідь, дівчина рушила вперед, назустріч матері.

– Не чекала побачити тебе тут сьогодні, – проговорила пані Кірамман, кинувши побіжний погляд на Вай, яка стояла за її спиною. Тим часом як Кейт відзначила, що її батько делікатно тримається осторонь.

– Я сама, коли чесно, спершу не планувала приходити, – відказала дівчина, зробивши глибокий подих. – Проте, гадаю, нам не завадить поговорити. Щоб ти розуміла… ні, в мене немає бажання повертатися додому, і мені нічого від тебе не треба. Я щаслива з Вай, і мене влаштовує наше з нею життя. Та я, все ж, хотіла б, аби ти охолонула і спробувала знайти з нами обома спільну мову. Просто тому, що я люблю тебе, і мені важко через усю цю сварку.

– Але Кейтлін, зрозумій, я бажаю тобі лише добра, – проговорила пані Кірамман, глибоко вдихнувши повітря. – Та просто розумію, що такій дівчині, як ти, від такої, як вона, добра чекати не варто…

– Все ясно, – рипнула зубами Вай. – Ходімо додому, пундику. Схоже, дехто тут досі не збирається слухати нікого, крім себе.

– Пундик? Кейтлін, це вона що, тебе ще й «пундиком» називає? – обурено видихнула пані Кірамман.

– Даруйте вже, але не вам розказувати, як мені називати жінку, з якою я сплю, – демонстративно пирхнувши, заявила Вай, та схрестила з нею погляди.

І тут Кейтлін, дивлячись на обличчя своєї матері, в паніці зрозуміла одне: зараз щось вибухне. Сильно вибухне.

…Аж раптом вибух справді пролунав – у декількох метрах від них: там, де раніше стояв щойно відкритий пам’ятник загиблим радникам, який саме розлетівся на шматки!

– Бум, – усміхнулась Джінкс, стрибнувши на місце, де від нововстановленої скульптури залишились тільки руїни. І в тиші, що повисла на мить після того, як стихнув гомін, її тихий голос пролунав, наче постріл гарматного ядра.

Секунда, друга… А потім нечисельні люди, що зібралися в парку, почали з криками розбігатися на всі боки! В той час як Вай, зірвавшись з місця, стиснула кулаки та помчала до сестри, яка почала розкидати на всі боки чудернацькі шашки, кольоровий дим від яких моментально оповив парк кислотними блакитно-рожевими хмарами. В якому, наче хижі птахи, почали пролітати спритні силуети, що належали чи то людям Гангпланка, чи то прибічникам самої Джінкс.

– Прокляття, – видихнула Кейтлін, достаючи розкладну рушницю, яку прихопила з собою. Та шкодуючи, що вирушаючи сюди, ні вона не прихопила подаровану Джейсом гекстекову рушницю, ні Вай не взяла з собою свої «Атласи». І тепер, побігши стрімголов в атаку, намагалася виловити Джінкс в цьому тумані голіруч.

Хаос тривав кілька хвилин. Біганина, постріли, вибухи, крики з усіх боків. Та спроби шерифки Пілтовера, разом з енфорсерами, що охороняли площу, поцілити в нападників, не зачепивши випадково замість них простих мирних містян.

…А потім ґвалт стихнув – неначе хтось просто клацнув перемикач. Нові димові шашки перестали летіти, і щільна блакитно-рожева завіса швидко розвіялася достатньо, аби можна було щось у ній роздивитись.

І тоді Кейтлін з жахом зрозуміла, що ані її матері, ані Вай тут більше немає.