Український залізопуз на екскурсії

— Ну що, Неро, якщо що, нам до Азкабану не звикати, — радісно оголосив Сіріус.

Ґіневру його слова несамовито роздратували. По-перше, нагадування про Азкабан. По-друге, скорочене ім’я, яким її називала Талі. По-третє, історія самого Сіріуса була жахлива, аж моторошно, що він про це жартує. Та вголос вона кинула лише:

— Не називай мене «Неро».

— Ок.

Ґіневрі зробилося муторно. Вчора Северус просто виніс їй мозок на тему того, що ґобліни захочуть помсти і знову запхати її в Азкабан. Сховатися від змальовувань похмурого майбутнього їй було нікуди, бо їх поселили в одну кімнату, і Ґіневра зрештою пішла спати до вітальні. Тепер у неї боліла спина, а голос Северуса з новою силою лунав у голові.

Їхня псевдо-Белла вхопилася руками за груди.

— У мене достатньо глибоке декольте? Хвилююся, чи достатньо правдоподібно вивалюються цицьки.

Блек з Нарцисою Мелфой на це вдоволено захихикали.

— Порядок, ти справжня лярва, — запевнила Талі.

Сіріус накинув на себе й Ґіневру мантію-невидимку. Тепер вона могла дивитися на похмуре лице Снейпа, а він на неї — ні. Тому вона про всяк випадок уважно на нього поглянула. Раптом бачаться востаннє.

Потім вони роз’явилися на ґанку банку Ґрінґотс.

Ґіневра гучно втягнула повітря носом. Усе пройде як слід. Цього разу ніякого Зложару, вони заберуть чашу з собою і знищать у маєтку. Плюс вона не одна. Все вийде.

Тонкс миттєво перевтілилася, наче акторка — хода зробилася легка, ніби вона ледь пританцьовувала, спина рівна, груди вперед, погляд з висоти задертого підборіддя. Ґіневра б її отак відразу не відрізнила від оригіналу.

Нарциса Мелфой теж вдягнула маску безтурботності. Ґіневра потішилася, що вона під мантією, бо не була певна, що вміє в отаке самовладання.

У круглій залі лише кілька очей позирнули на двох відьом. Більшість ґоблінів невідступно рахували грошики. На мить у Ґіневри виникло неприємне відчуття дереалізації, бо вона їх усіх добре бачила і аж не вірилося, що сама вона невидима.

— Вітаю! — бадьоро мовила Тонкс. — Беллатриса Лестранж. Хочу навідатися у свій сейф.

Командирський тон Белли в неї теж гарно виходив. Де Тонкс так вивчила її повадки? Ґоблін нахилився з-за свого височенного пюпітра, щоб кинути на неї погляд поверх окулярів. Ґіневра постаралася не тремтіти. Він її не бачить. Довелося відвести погляд, адже відчуття було таке, наче саме на неї той і витріщався. Та й загалом її пойняв сором за те, як вона їх обманула. І намагається зробити це знову.

Тонкс з Нарцисою зберігали цілком невимушений вигляд.

— Добре, — після паузи довжиною в життя проскреготів ґоблін. — А це хто?

— Моя сестра, Нарциса Мелфой, — Тонкс підпустила у голос праведного роздратування затримкою. — Вона зі мною.

— Добре, — знову буркнув ґоблін, не дуже задоволено наморщивши рильце, і махнув непропорційно довгим пальцем іншому клерку.

Ще хвилин десять відбувалася метушня. Тонкс ненадовго запросили у кабінетик, відгороджений напівпрозорими стінками, і за цей час Ґіневра мало не сконала від напруги. Навіть Нарциса постукувала пальцями по своїй сумочці. Зате Сіріус був спокійний, як слон.

Нарешті Тонкс легкою ходою Белли випурхнула з кабінетика і вони рушили в подорож підземними сховищами. Спочатку спускалися сходами. Ґіневра з Сіріусом завбачливо наклали закляття тиші на своє взуття (з цим довелося повозитися, бо закляття погано чіплялося на будь-що, окрім дверей). Тоді вони всілися у вагонетку (все, як пам’ятала Ґіневра) і понеслися, ніби на американських гірках. Можливо, мета цієї катавасії полягала в тому, щоб усі виблювали і ті, хто ховався під мантією, викрили себе? Ґіневра вчепилася у лавку під собою, старанно стежачи, щоб не видати якогось звуку, коли на поворотах і різких спусках спирало подих. Якоїсь миті вони пролетіли крізь стіну чарів, де минулого разу з неї злетіла личина Лестранжа і їй довелося накласти кривенького Імперіуса на свого провідника. Сіріус підняв чарівну паличку — напоготові повторити цей фокус.

Однак Тонкс чари не взяли. Мантію теж. Нарциса краєм ока зиркнула позад себе і відстовбурчила великий палець на сумочці, сигналізуючи, що все добре, їх не видно. Сіріус зітхнув, Ґіневра бачила, як заворушилася перед ним мантія.

Божевільні перегони завершилися біля однієї з численних однаковісіньких на вигляд арок. Усі вибралися з вагонетки. Ґоблінський клерк узяв з собою довжелезну залізяку, якої попереднього разу не було і яка дуже непокоїла Ґіневру, і почалапав коридором. Той вів, як вона знала, до круглої зали, повної сейфів давніх сімейств.

Невдовзі стало зрозуміло, що то за залізяка у клерка. І це було жахливо. Ще в коридорі всі почули сморід, ніби від ферми чи зоопарку.

— Що за огидний запах, — капризно мовила Нарциса.

Ґоблін нічого не відповів. Він вийшов у залу й одразу закалатав металевою палицею у свою залізяку. Здійнявся оглушливий дзенькіт, що бив по і так до краю напружених нервах. Ґіневра видихнула, користуючись нагодою, що її зітхань точно не почують. Нарциса попереду охнула, а тоді й вона сама побачила це: у залі з туго складеними крилами сидів справжнісінький дракон. Він ледве вміщався в обмежений простір. Зачувши калатання, він позадкував. Ланцюги, що сковували його задні лапи, зі скреготом зачовгали підлогою. Він розтулив величезну пащу й пару разів заячав.

— Пизда, — видихнув Сіріус.

Дракон був сліпий. І геть зацькований. Він усе ще задкував, допоки не втулився в заглибину. Далі відступати було нікуди, тож він спробував зіщулитися ще більше. Ґіневра з жахом подумала, що ж з ним робили, якщо він так боїться того звуку? Нарциса попереду затулила рота рукою.

— Сюди! — гарикнув їхній провідник.

Він спокійнісінько пройшов до одного з сейфів по той бік заляканого звіра і вставив магічного ключа в отвір. Заклацали численні замки. Ґіневра озирнулася на дракона. Той нюшив повітря і Нарциса відбивалася у блідо-червоному осліплому оці. Він мав металево-срібну луску. Отже, це український залізопуз. Ноги в Ґіневри зробилися наче ватяні, а на очі набігли непрохані сльози. Вона відвернулася від звіра, почуваючись жахливо, як під час рейдів Смертежерів. Бідна тварина.

Сейф зі скрипом прочинився. Тонкс ступила всередину і ось тут личина Белли таки злетіла з неї.

— Імперіо, — шепнув Блек і очі ґобліна смішно роз’їхалися в сторони.

— Жах, бідний дракон, — одразу залопотіла Нарциса. — Що вони з ним робили, якщо він так боїться звуку заліза?

Тонкс порпалася в сейфі. Сіріус на слова Нарциси лише цокнув язиком.

— Он чаша! — Ґіневра вказала на золоту посудину, що стояла в глибині сейфу на чомусь, вкритому килимами, немовби на постаменті.

Тонкс спробувала приманити чашу. Нічого не відбулося. Певно, хороший знак, бо Акціо не діє на горокракси. Нерішуче озирнувшись, аврорка рушила вперед. Здається, в неї, як і в Ґіневри, було відчуття, що це пастка.

— Якось надто легко, — пробурмотіла Ґіневра.

— Може, ми просто геніальні, — у своєму дусі відказав Блек.

За що Талі його любить? Дочекалася ж аж з Азкабану. В сім’ї Стівенсонів не ту жінку назвали Пенелопою.

— Ауч! — Тонкс відсмикнула руку від чаші, яка почала стрімко чорніти і на очах розпливатися подібною на смолу субстанцією. — Фак! — здається, аврорка впізнала чари і чкурнула назад з неймовірною швидкістю. І то ледве встигла — чаша разюче бадьоро пролилася хвилею чорної смоли, що заледве не вихлюпнулася з сейфу. Тонкс стрибнула за метр від дверей і вилетіла в коридор, а Нарциса затраснула за нею двері. Чорна субстанція тільки трохи з огидним бульком хлюпнула з сейфу, але одразу почала рости. Сіріус з Нарцисою зашепотіли закляття, намагаючись її стримати, але це було не так просто.

А потім навколо заверещала сигналізація.

— Чорт-чорт-чорт! — запанікувала Нарциса.

Чорна маса здійнялася над підлогою, розірвала магічні пута і ринула вперед.

— Валимо! — Сіріус наклав ще пута.

Вони відскочили подалі, але Нарциса схопила його за руку.

— Ми не можемо лишити його тут! — вона вказала на дракона, який замолотив головою від звуку.

— Ти серйозно? — закричав Сіріус і спробував потягнути її за собою, але Мелфой вперлася. — Чому ви з Реґом такі сердобольні? У нас часу нема!

— Взагалі-то вона права, таке поводження з драконом незаконне в Британії! — зазвучали аврорські нотки в голосі Тонкс.

— То оштрафуй їх, блять! — гримнув Сіріус.

Зверху в них прилетів згусток чарів. На галерею прибувала охорона. Дракон заверещав і раптом дихнув полум’ям. Сіріус ледве встиг відтягнути Нарцису і їм буквально пощастило, що подих був слабким. Зате чорну субстанцію обпалило і вона зі схожим на людський вереском попливла назад до сейфу.

Зверху вже на повну летіли чари. Ґіневра відбила кілька з них і несподівано для себе проволала:

— Він тут майже як в Азкабані!

— Ну то рятуйте свого сраного дракона, принцеси! — прокричав Блек у відповідь, помахом руки відправляючи ґоблінів в обладунках у політ.

— Сідаймо на нього! — Нарциса чкурнула до звіра, який явно почувався недобре від усього цього ґвалту. Дорогою вона сипнула перед ним якихось трав, як здалося Ґіневрі, то було жовтозілля.

Він закинув голову і знову виплюнув кавалок вогню. Ґобліни закричали, чаруючи воду. Ґіневра заклякла. Крики. Той ґоблін з минулого. Пожежа. Палаюча балка падає на ґобліна згори… Вона зіщулилася, майже непритомніючи, аж тут Блек обхопив її навколо стану і поволік за собою. Перед очима знову спалахували спогади. «Рятуйте». Це хтось кричить насправді чи тільки в неї в голові?

Дракон загуркотів. Спалахи. Запах паленого. Скрегіт заліза.

— Їбані чаклуни! — завив котрийсь ґоблін.

— Бомбарда!

Знову скрегоче залізо.

Нутрощі Ґіневри так різко рвонуло вгору, що на мить їй здалося, наче вони роз’явилися.

— Блять, Морров, тримайся! — гаркнув десь над вухом Сіріус.

Вона вчепилася у ікло… ні, гребінь дракона перед собою. Іскри летіли звідкись згори, боляче покусуючи руки. Сіріус чарами спрямовував уламки мармуру вбік.

— Не тупи, Ґіневро! — розлючено крикнув він.

Вона якимось чином видобула свою паличку і ледве встигла підбити траєкторію чергового уламку. Під нею ходором ходило тіло дракона. А тоді холодне повітря різко вдарило в обличчя й сонце на мить засліпило її. Дракон струснувся, вона ледве не злетіла з нього і панічно перехопила наріст надійніше.

У вуха вдарив гучний рев. Ґіневра замружилася, з подивом чуючи крізь цей звук сміх. Здається, Нарциса була у повному захваті. А потім нутрощі знову смикнуло. Мить здавалося, що вони падають. Відчуття невагомості лоскотом прокотилося по хребту. Гігантські крила змахнули і її вкотре мало не знесло зі спини дракона хвилею повітря.

Нарциса далі ржала. Може, це нервове? Ґіневра спробувала відшукати її поглядом, але сила вітру не давала розплющити очі як слід. Вона якось примудрилася сховати голову між рукою й пластиною гребеня, намагаючись вберегтися від шаленого вітру. Це божевілля! Може, їй це просто сниться? Дракон, наче щоб розвіяти такі думки, знову несамовито заволав і сплюнув вогонь. Хоч би той вогонь ні на кого не впав.

— Куди він летить? — прокричав Сіріус.

Дракон не удостоїв його відповіддю. Велетенські крила впевнено працювали, він розсікав повітря і загалом складалося враження, що чітко знає, куди прямує. Ґіневра наважилася подивитися кудись убік. Під ними розкинувся Лондон. Помилуватися ним вона не змогла, бо вітер фігачив у праве око й воно засльозилося, тож вона знову замружилася.

— Я наклала чари ілюзії! — закричала звідкись Тонкс. — Допоможіть з цим, бо я здохну нафіг!

Після побаченого далеко внизу міста було дуже страшно відчіпляти одну руку з паличкою. Ґіневра вмостилася якомога надійніше і теж почала чарувати. І щойно вони більш-менш замаскували дракона, невдячна звірюга різко почала знижуватися.

— О-о-о-о, він іде на таран, тримайтеся! — заверещала Нарциса.

Ґіневру на мить аж відірвало від тулуба дракона і вона закричала від жаху, а тоді її різко кинуло назад, від гарчання його тіло завібрувало. Вуха заповнив оглушливий тріск і хмара штукатурки й пилу здійнялася в повітря. Від чергового струсу Ґіневра не втрималася й ковзнула вздовж тулуба звіра, намагаючись вчепитися за луску чи гострі пластини. В якийсь момент їй це вдалося. Огляд навколо закривав пил зі штукатуркою, Сіріуса видно не було, а крізь хмару долинали панічні людські крики. Звідкись вилетіло закляття й розбилося об луску дракона.

Він знову здригнувся, люто заревів і Ґіневру змело з його спини. Вона з жахом поринула у хмару пилу, однак летіти довелося недовго. Боляче впала на підлогу і, здається, підвернула ногу. Люди десь збоку верещали, над головою Ґіневри махнуло велетенське крило, на мить збуривши хмару пилу й крізь неї вона побачила зруйновану стелю. Де вони?

— Ґіневро! — із хмари пилу виринула Нарциса, схопила її за руку й потягла вбік.

— Ой-ой-ой, — заскавуліла Ґіневра, ледве наступаючи на поранену ногу.

Позаду спалахували закляття. Вони опинилися під черевом дракона, який час від часу люто волав, перекриваючи крики людей. Його хвіст метлявся позаду, завдаючи все більших руйнувань.

— Срака мотика, — прошепотіла Тонкс і спиною наштовхнулася на Ґіневру.

— Це я, спокійно, — поспішила відгукнутися вона. — Де ми?

— Не знаю, але мені здалося…

Цієї миті із хмари пилу викотилася голова статуї і впала поряд з ними. Ґіневра впізнала її.

— Ми в Міністерстві? — вражено видихнула вона.

Дракон невдоволено рохнув і раптом різко загнув голову на довгій шиї під себе.

— Спокійно-спокійно, — залопотіла до нього Нарциса.

Звір знову занюшив повітря в якихось пів метра від Мелфой. Ґіневра від переляку осіла на підлогу й закрила рота обома руками.

— Дозволь я допоможу тобі, — заспокійливим тоном заговорила до дракона Нарциса і знову розсипала ті свої трави.

Ґіневрі, здається, за всеньке життя не бувало так страшно. Голова дракона була зовсім близько, криві ікла стирчали з пащі і всі вони були йому буквально на один зуб.

Долоня Нарциси засяяла м’яким сяйвом і вона зіп’ялася навшпиньки, щоб піднести руку якомога ближче до сліпого ока. Сіріус нарешті показався з туману і розкрив рота. Ґіневра затамувала подих. Краще не робити зараз зайвих рухів, інакше тварина осатаніє. Вогник чарів Нарциси відбився у потьмянілій зіниці, а тоді помутніння почало потроху відступати. Дракон схарапудився. Зафоркав. Червоне око шалено закрутилося в очниці і з нього бризнула сльоза. Звір струснув головою, збивши Нарцису з ніг.

Останнім, що побачила Ґіневра, була паща, що стрімко насувалася на неї.