Приємно познайомитися

За 11 років вони змінились.
Хоч вони й були тими самими друзями, але вже іншими. Вони не лише виросли, а й подорослішали. І ось ця четвірка йде в універ і розходиться по аудиторіях. На вулиці 16 вересня, але не так уже й тепло. Часті дощі не так тішили око, а тут ще й треба вчитися. Хан вступив на факультет співу, Джіні малювання, Лікс на мовний (а саме англійську), а Мінхо на факультет танців. Їх розкидало по всьому університету. Після привітального промови їх розподіляють по кімнатах і віддають ключі.

*кімната Джисона*
Проворот ключа і…
-Тут не замкнено. каже хтось із кімнати
-а о, привіт.
-Привіт, проходь. Ти мій новий сусід? Я Со Чан Бін або просто Бінні, а ти?
На Джисона дивився чоловік-худі (так тоді йому здалося) з русявим волоссям і щічками, які так і просилися в долоні.
– Я Джисон чи просто Сонні.
– Приємно познайомитись, давай допоможу речі занести, а то в тебе їх стільки, що начебто ти всю минулу квартиру забрав сюди.
-Ахах, дякую.
Джисон ще не знав Біна, як людину, але він здався йому дуже милим і добрим.
Кімната не була схожа на кімнату в гуртожитку, була дуже чистою та комфортною. Висіли плакати і стояв стіл із книжками та зошитами. Всі речі веселіли в шафі, була невелика сушарка. Ванна кімната була однією на двох,тобто на кімнату, але кухня була спільна на праве крило 3 поверху. Гуртожиток при цьому універі – це окрема будівля на 4 поверхи. Його плюсом було те, що воно було недалеко від моря.
Джисон відразу почав розставляти своє взуття по поличках знизу, а зверху склав деякі речі що б не діставати все.
*кімната Лікса*

-При.. тут нікого немає, ех. Фелікс хотів відразу познайомитися зі своїм новим сусідом, але його тут не виявилося. Але пахло цікаво, здається це кориця з апельсином, приголомшливий запах. Комплектація кімнат однакова у всіх. Ванна кімната, сушарка та кухня на крило (ліве) 2 поверху. А що найприкольніше це рибки.
-Вау, які красиві і її червона і золотиста …
-А Ще чорна і блакитна, привіт я так розумію ти мій сусід по кімнаті? Я просто тільки вчора в’їхав, ще не все розклав на місця, вибач за невеликий хаос тут. До речі, Кім Син Мін, а ти?
Лікс зустрівся поглядом з високою і милою людиною років 17, у картатих штанях і величезному світшоті. Його зачіску складно було не запам’ятати, все волосся коричневе, а 3 пасма у лоба освітлені.
-Я Лі Фелікс, приємно познайомитися.
-Взаємно, тобі допомогти з речами чи ти сам?
-Дякую, але я сам і до речі є розетка біля столу? я хочу підключити нічник, боюся спати в повній темряві.
-Так, звичайно ось, ну тоді я тебе залишу освоюйся тут, про до речі запиши мій номер телефону, подзвони як закінчиш тут, підемо кави поп’ємо, поговоримо.
-Добре, я подзвоню. після цих слів Мін пішов.
Ну немає тут ніякого хаосу, дуже навіть затишно подумав Лі і почав розбирати валізу.

*кімната Хьонджина*

Двері були відчинені як і вікна в кімнаті, було страшенно холодно. І чимось смерділо, ніби щось… горить??

– Ауууу тут є хто живий, тут щось горить.?

– Так, я є. А ви хто?

– Я тепер тут живу. Джіні переміщався по кімнаті. – Що горить у тебе тут?

-Ех та ось я тут підключив обігрівач масляний, а то холодно і пішов сумку розбирати, і тут почало щось смердіти, думав може від сусідів запах іде, відчинив вікна. Але, схоже, це не вони…

– Витягай штекер із розетки він напевно закоптився і смердить тепер. Фуууу, Господи. Фух, а як звати тебе?

-Я Ян Чонін, а ви?

-Можна на ти, я Хван Хьонджин. Ти так молодо виглядаєш (це і справді був хлопчик, з брекетами, блондинистим волоссям і пірсингом у носі), скільки тобі?

-Мені 16.

-А як ти тут .. і тебе прийняли ..?. у нерозумінні поцікавився Джіні.

– Я в школі один клас перестрибнув, успішність просто була відмінна, всі тести та контрольні вищий бал. Мене часто на олімпіади з математики та біології возили. Але тест самостійне  життя я здається не здав…

Вони разом посміялися з цієї ситуації і вирішили піти пообідати, зазначити знайомство.

*кімната Мінхо*

-Привіт братику, фуууу бляха що тут здохло? Ти взагалі знаєш, що таке прибирання? Піздець, потрібно хоч вікна відкрити.

Лі закрив ніс пальцями і кинувся відкривати вікна, забувши про те, що його сумка все ще в коридорі.

-Оййй, ну що ти починаєш тут. Смердить йому, може це від тебе. А чим тут пахнути має? Трояндами? чи може якимись цукерками?

-Ну вже точно не цією тухлятиною. Фу Боже, мої очі зараз випадуть.

-Закінчуй ці свої обурення інакше кину в тебе щось їй богу. Скажи спасибі, що разом живемо.

-Вже навіть незнаю, чи хочу я жити з тобою…

-Та завалися вже.

з цими словами до Мінхо полетіла подушка.

Через 5 хвилин метань подушок один в одного Лі запитав.

-А як це я з тобою живу? Ти ж минулого року вступив і тим паче на факультет співу.

-Малюче, цим світом правлять гроші. Ну дав я трохи більше кому треба, тим більше наші мами про це попросили (Чан і Хо двоюрідні брати по мамах)

-Ааа Дідусь Чан, я тепер побачив істину.

– Ах ти дрібний говнюк. Я тільки думав тебе нагодувати, а ти так зі мною.

-Добре добре, чим годувати будеш? Тільки перед цим давай ми приберемо тут, а то я смердю цим пиздцем.

-гаразд. Тільки тому, що люблю тебе.

Чан і Хо мали чудові стосунки, хоч і бачилися вони рідко. Чан вже рік як навчався в цьому універі, він голова старост (та це дивно що він головніший за тих хто старший за нього, але зі своїми обов’язками він справлявся бездоганно), тому його знали всі. Не можна сказати що він не прибирається бо любить жити в безладі,ні. Просто зараз багато справ,а на прибирання часу немає.