стліти

“паління шкодить вашому здоров’ю”

— начхати, — не дивлячись більше на цей прогнилий текст, хлопець дістає з пачки сигарету і підкурює, без ліку убираючи вбиваючий його дим.

посміхнувшись власним думкам, він подивився на небо, розглядаючи зірки, що розсипалися на ньому. згадав нещодавню розмову з другом. важко зітхнувши, зробив затяжку і ліг на холодну від роси траву.

“— а ти все палиш? — запитує молодий чоловік, знімаючи шляпу і ближче підходячи до хлопця, біля якого лежала майже пуста пачка від цигарок.

— як сам бачиш, — тихо відповів, продовжуючи спостерігати за людьми, що ховались від дощу.

— ти ж розумієш, що сам себе закопуєш? краще від них тобі не зробиться.

— дякую, друже, — саркастично посміхнувшись, на декілька секунд закрив вже стомлені від безсонних ночей очі.

— я хочу лише допомогти, — важко промовив, поклавши руку на плече свого товариша, — що трапиться, якщо кинеш? — з тривогою глянув на хлопця, сідаючи навпроти нього і намагаючись розгледіти в його очах те, що так тривожить душу.

— ти коли-небудь помічав, що люди бояться дощу? ховаються від нього, неначе він може завдати їм ще більшого болю.

— не помічав, але ж я теж ховаюсь задля того, щоб не захворіти.

— однозначно, — дивно посміхнувшись, перевів свій погляд на хлопця, який сидів навпроти нього, — проблема в тім, що я не ховаюсь, оскільки люблю дощ, ці прекрасні краплі води, які летять з неба. знаєш, саме в ці хвилини я відчуваю полегшення, неначе тяжкість у моїй душі зменшується, як всю біль змивають ці каплини. я вже не думаю про хворобу, яка може мене охопити після цього, бо мені стало так начхати на це. ти ж знаєш про мій стан, — опустивши плечі, знов поглянув на небо, — людина сама притягує до себе біди.

— ти правий, друже, але ж я тут для чого? — випрямившись, поглянув на товариша, — це так банально, сам знаю, але хочу, щоб ти знав — я з тобою, завжди, ти можеш говорити мені все. я б забрав твою душевну біль, якби міг.

— знаю, — посміхнувся, подумки йому дякуючи, — але я не відкриваю цю кровоточиву рану всередині себе, та й для чого? вона настільки глибока і темна, що її не залікувати ні словами, ні підтримкою, ні часом. знаєш, — загасивши сигарету, взяв ще одну з пачки і закурив, – моя душа гниє, я відчуваю це. таке враження, ніби термін придатності давно минув, а я все ще стою на полиці з іншими продуктами, які вже зіпсувалися.

— боляче дивитися на близьку тобі людину, яка себе заганяє, а ти нічим допомогти йому не в змозі, — чоловік подивився другові в очі, сподіваючись побачити в них хоча б краплину надії, але йому вдалося виявити лише порожнечу, таку глибоку, що від цього ставало страшно.

— не переймайся, я сам допоможу собі.

— правда, треба лише знайти причину зробити це.  я можу допомогти тобі не добити себе найближчим часом.

— яким чином? — хлопець з цікавістю подивився на друга, зарані знаючи готову відповідь.

— кинути палити, частіше виходити на вулицю і дихати свіжим повітрям, а не цигарковим димом, нарешті почати спілкуватися з людьми. — важко зітхнув, лягаючи на траву, як і товариш, — якщо ти, звичайно, не бажаєш здохнути на самоті, вбиваючи себе власними думками, тікаючи від минулого, що так засіло в тобі.

— дуже мило з твого боку було вимовити таку вражаючу промову.

— якщо не хочеш стліти, обіцяй мені, що виберешся з цього лайна. викинеш з голови цю дурну ідею шукати порятунок у цій пачці цигарок. обіцяй, що не зламаєшся.

— обіцяю.”

— який же я гидкий, — хлопець знайшов у собі сили, щоб сісти назад і, діставши з пачки другу дозу смерті, взяв запальничку та підкурив.