Забуте

Короткий опис: Мені сниться дівчина з кошачими очима та хижою посмішкою. Вона говорить, ненавидить і кохає мене водночас. Чомусь я вірю її словам.

Субота почалась об одинадцятій. О дев’ятій ранку мій будильник програв безжалісну битву з бажанням поспати, коли його безбожно вимкнула моя рука. Переборюючи залишки сну та легкий головний біль, я піднялась з теплого ліжка і поплелася до ванної. Все було як на автоматі поки я не глянула на своє відображення в дзеркалі. І ні, справа не в синяках під очима і моєму загалом пом’ятому вигляді. На такі дрібниці я не зважаю — контрастний душ і чашка гарячої кави зазвичай з легкістю вирішує цю проблему. Мій сонний розум вмить прокинувся від спогадів вчорашньої ночі.

— Невже це не сон?

Я прикрила повіки й видихнула. У всякому разі в мене є свідок, якого можна допитати. Але це буде потім. Зараз — контрастний душ. Виглядати як зомбі не дуже хотілося.

На кухні я не зустріла Джейн, тому снідала одна. В глибині душі мене тішило те, що наша зустріч відтягнулась на невизначений термін. Це дарувало спокій.

Джейн з’явилась десь за годину, коли я вдосталь насолодилась самотністю. Вигляд у неї був бадьорий. Не те що в мене. Вона помахала мені і посміхнулась:

— Добрий ранок, соня. Сподіваюсь, виспалась?

Я театрально закотила очі. Знала б вона, скільки я взагалі спала і за яких умов.

— Прогуляємось? Думаю, тобі не завадить свіже повітря.

Сонце відблискувало в невеличких калюжах, або тому, що від них залишилось. Сьогодні напрочуд тепла, хоч і вітряна, погода як для дощового тижня. Проте така «підстава» від прогнозу погоди сприймалася швидше на радість. Теплий вітерець грався з пожовклим листям, перекидаючи його з боку в бік, а ми йшли поволі, споглядаючи цю картину. Все ж прогулянка значно краще, ніж посиденьки вдома. Пустотливий вітер бив по обличчю, розпатлував й без того неслухняне волосся, яке падало на очі. Джейн, котра заздалегідь заплела косички лише знизала плечима. Я засунула руки в кармани і переможно посміхнулась своїй знахідці. Резинка якраз пригодилась. Нашвидкуруч зробивши хвіст, я блаженно видихнула. Контроль над зачіскою надав впевненості і я звернулась до подруги.

— Слухай, Джейн, — почала я. — Ми вчора бачились вночі?

Вона сповільнила ходу і глянула вбік, намагаючись зрозуміти про що мова.

— Ну й питання, — не стримала посмішки вона. — Звісно, бачились. Чи ти не пам’ятаєш, як готувала мені постіль?

Ми йшли мовчки поки я думала, як краще відповісти. Спів птахів, які ще не відлетіли до вирію, розбавляли тишу, яку розбурхував шум опалого листя. Нашу увагу привернула одинока, і що головне, суха лавка посеред парку. Обмінявшись короткими поглядами, ми відправились в її сторону.

— Та ні. Я про інше. Посеред ночі я прокинулась і пішла до ванної, а потім зайшла ти.

На обличчі Джейн засяяла посмішка, а в очах промайнув легенький блиск:

— Це все?

Я відкинулась на спинку лавки і прикрила очі, щоб зосередитись, а потім видала все, як на духу. Джейн мовчки вслуховувалась в кожну деталь моєї розповіді. По завершенню настала тиша. Я чекала реакції подруги, яка зосереджено вертіла в руці золотисте листя, роздивляючись його, мов дитина. Після невеликої паузи вона врешті відповіла:

— Може тобі, цей, до спеціаліста звернутися? Двадцять шість років, а вже проблеми з когнітивною сферою.

Джейн м’яко ткнула мене пальцем в лікоть і засміялась.

— Та ну тебе. Це було так реально, що я навіть…

Вмить її бліді пальці опинились на моїй щоці. Зелені очі з цікавістю вдивлялись в мої сірі, ніби шукаючи там щось. На губах замайоріла хитрувата посмішка. Я завмерла від відчуття дежавю. Пожовкле листя зривалося з гілля дерева і падало на мої коліна. Ще одне. І ще.

— …повірила, — невпевнено закінчила я.

Джейн весь час мовчала, та погляд її говорив: «Отже, ти пам’ятаєш?». Або мені хотілося так думати. Врешті її пальці сковзнули вниз до підборіддя, торкнулися завмерлих від очікування губ. Вона наблизилась до мене і прошепотіла:

— Так все було? — тепле дихання пестило шию. — Гарні в тебе сни, Флоренс. Я навіть заздрю.

Все що я змогла в той момент — кивнути у відповідь. Задоволена побаченим, Джейн вийшла з образу і повернулась до старої, дружньої, дистанції, яка розділяла нас. Лунав мелодичний спів пташок, яким підігравав легенький вітерець. Жовтнева гармонія охопила все.

— Можливо ти сплутала мене з тією загадковою дівчиною? — запропонувала свою теорію Джейн. — Вона все ще хоче тебе вбити?

Сон був занадто реалістичним, на відміну від попередніх. Розпливчасті, неясні образи, вони геть не запам’ятовувались, окрім кількох деталей. Аж тут ціла сцена з максимальною точністю. Хоча все це можна пояснити появою Джейн. Яскрава подія, яка і відкарбувалася в сні. Цілком логічно.

— Якщо вона так грається з моєю уявою, так, — Я прикрила повіки, не знаючи чому вірити. — Хотіла б я знати, за що.

***

День швидко добіг кінця. Чого ще очікувати, якщо він почався майже в обід. Перспектива поринути в обійми Морфея не дуже приваблювала. Я знову вхопилась за чашку кави. Дивна ідея, відверто кажучи. Нагнітаюча тиша знов охопила простір на кілька хвилин. Аж поки Джейн не підняла на мене свій розважливий, зосереджений погляд.

— А що як ти вже це знаєш?

Я напружилась.

— Знаю що?

— Ну, за що вона так з тобою, та дівчина?

— Ти справді хочеш сказати, що тут присутня містика? — від почутого мої брови поповзли на лоб. — Хто завгодно, але не ти, прошу.

— За кого ти мене маєш? Я про іншу сторону медалі. Почуття провини, наприклад.

Я необачливо посміхнулась. Вона справді думає, що я, сама того не відаючи, нашкодила комусь і тепер мучу себе напрочуд дивним способом? Заглиблюватися в палкі обійми саморефлексії, особливо на ніч, не хотілося.

— Або ми можемо повернутися до містичної інтерпретації, — вона хитро потерла долоні. — Я лише видаю різні варіанти, а що обрати — вирішувати тобі.

Я недовірливо зиркнула на неї:

— Не пам’ятаю, щоб викликала штатного психолога на поміч.

Здавалось, мій трохи різкий тон не справив на Джейн сильного враження. Вона лиш посміхнулась і, відпивши з чашки трохи чаю, продовжила:

— Я не претендую. Й так проблем вистачає, ще з тобою возитися.

Сказане повернуло мене в теплі спогади, і перед очима промайнуло щось таке близьке, та давно забуте. Нічне небо, вкрите зорями, мрійливі погляди, пісні біля вогнища, теплі дружні обійми та палкі мрії про майбутнє.

— А хтось колись говорив, що я твоя головна проблема… Що, пройшла любов, зів’яли помідори?

Обличчя Джейн змінилось: посмішка зникла, потьмянів минулий блиск в погляді. Вона відсторонено поправляла рукав светра, занурившись в свої думки. Через хвилину, може менше, Джейн знов засяяла і відповіла:

— Аякже. Черевики тиснуть і нам не по дорозі, люба Флоренс.

Ми засміялись. На мить я відчула себе так легко й невимушено, ніби замість просторого будинку знаходилась посеред затишного туристичного табору, де лампу замінило вогнище, зручне крісло змінив складений вдвоє каремат, а керамічну чашку з гарячим напоєм — термокружка. Я часто сумувала за нашими пригодами. Шкода, що життєва рутина забрала будь-яку можливість вирватись  за межі міста і відправитись в похід на тиждень чи два. Джейн говорить, ми вже застарі для подібних речей. Еге ж, клуб 25+ з речами на вихід в обійми зручних ліжечок та інших благ цивілізації. Звісно, подорожують в будь-якому віці, було б бажання та можливості. З останнім не поталанило. Спочатку ми чесно намагалися знайти час, але то в неї, то в мене був вічний завал. Тому через півроку я чесно забила на це. Запах їжі на кострі та мелодичні пісні під гітару залишилися лише в пам’яті, час від часу наганяючи ностальгію.

— Знаєш, я тут згадала наші подорожі, — мрійливо почала я. — Так хочеться відчути цю атмосферу знову. Пам’ятаєш, як ми ділили намет? А як зробили великий спальник з наших двох? А червоний нічник? Шкода, що ми вже не подорожуємо, ночувати разом було круто.

Джейн поставила чашку і відкинулась в кріслі. Її голова торкнулась м’якої оббивки, а погляд спрямувався в білу стелю. Губи дівчини розпливлись в легку посмішку.

— Гарні були часи.

Раптом мені в голову прийшла цікава ідея, якою я вирішила поділитися з подругою. Долоні легким плескотом опинились на колінах, що привернуло увагу Джейн, і я мовила:

— Якщо нам вже випала нагода зібратися разом, може зануримось в цю атмосферу знову? Спільна ночівля, що думаєш? Ліжко в гостьовій кімнаті не настільки зручне як моє, до того ж місця вистачить з головою.

— Ні, — коротко відрізала Джейн. — Не варто.

Я, ніби відкинуте щеня, понуро опустила голову. І про що я думала? Ми давно не ті, ким були. Минула близькість залишилась десь там, в хлипкому наметі посеред літньої ночі. Та нутро все ще пронизував гіркий присмак жалю за втраченим.

— Я піду готуватись до сну. Добраніч, Флоренс.

Короткий кивок і побажання гарної ночі у відповідь. А всередині щось повільно, ніби граючись, шкребоче і пробуджує давно забуті спогади. Моменти, яких раніше, здавалось, не існувало в пам’яті. Знайомі і примарні водночас.

«Ти спиш, Джейн?»

«Що ми робимо?»

«Я ненавиджу тебе, ненавиджу»

Стук дверей вирвав зі спогадів, що пазлами складались в нову для мене картину. Я шумно видихнула і провела рукою по волоссю, щоб заспокоїтись.

— Що в біса робиться?

За вікном знову пустився дощ, а я менше всього хотіла засинати.

***

— Флоренс, — знайомий голос лоскотав слух. — Ти спиш?

Я розплющила очі і побачила поруч Джейн, яка сиділа на ліжку і ніжно перебирала пальцями моє волосся.

— Джейн? — різко піднявшись, запитала я. — Що ти тут робиш?

— Невже забула? Це ти мене сюди покликала.

Руки дівчини плавно опустились на мої плечі, сама ж вона схилилась наді мною і прошепотіла:

— Ти така напружена, — її м’яка посмішка виднілася в темноті. — Спільна ночівля, як в старі-добрі часи. Згадала?

— Т-так, — видавила з себе я. — Але ти…

Я відчула, як в моє волосся міцною хваткою вчепилась її рука. Хотілося закричати, та тіло ніби паралізувало. Її шепіт пронизував холодом кожну клітинку тіла:

— Як ти посміла, Флоренс? Після всього болю, що ти завдала мені, пропонувати таке? Ненавиджу тебе, ненавиджу.

Вона відпустила мене так само різко, як і схопила, а потім притисла до себе і міцно обійняла. Її голова м’яко опустилась на моє плече, а рука гладила по волоссю. Гнів змінився на милість. Несподівано для себе я відчула спокій і тепло.

— Але ти знаєш, що це брехня, правда? Адже я люблю тебе, Флоренс. І завжди любитиму.

А потім Джейн зникла, ніби й не було її тут ніколи.

Серце забилося в шаленому ритмі. Відкривши очі, я ледь не закричала від жаху. Це був лише сон. Заспокоївшись, я піднялась з ліжка і відправилась в гостьову кімнату. Джейн непорушно спала. Тихо зачинивши за собою двері, я стривожено прошепотіла:

— Що ж я накоїла, Джейн?