Його осінь

Втрата

Він закохався у неї занадто сильно. Сам це розумів та навіть відірвати погляд від неї було неможливо. Вона ходить як герцогиня з далеких, точно не існуючих земель. Впевнена та вольова натура тільки робить її персону цікавішою. Вона не тип багатьох чоловіків, але його пленити змогла. Не зовсім впевненого в собі письменника з першого погляду заманила в небеспечний край закоханості. Де він був певен, що забуде про вечірні заспокійлививі таблетки.

Він довго не чекав. Обставини змусили його зізнатись. Він мусив летіти додому до Вашингтона. Тому, довго не думавши, написав листа, а уже вдома дізнався про її заручини з спільним другом. Ця втрата стала для нього особливою…

Шок

Вашингтон 03.09.2013

02:53

“Мені розповіли про ваші заручини, Йосано. Я й подумати не міг, що ви з Рампо не просто давні знайомі. Ніяких знаків, ніяких натяків, нічого не показувало вас як пару. Тепер зрозуміло, чому я не отримав досі відповіді. Ви скажіть мені одне, панно, чому ви не сказали мені про це? Чому продовжували фліртувати із мною, маючи хлопця? Що це були за посмішки та погляди? Я неможу описати своїх емоцій. Це важко.”

Оніміння

Вашингтон 07.09.2013

12:40

“Я не писав вам довгий час. Хоча я нормально не жив довгий час. Знаєте коли єдине, що ти робиш за увесь день це перевіряєш пошту, життям назвати це складно. Та я досі сподіваюсь, що ви відпишете хоч щось.”

Заперечення

Вашингтон 09.09.2013

18:09

“Вітаю, Йосано. Відповіді на минулі листи я все таки не дочекався. Схоже ви не хочете мені говорити правду. Хіба можете ви, жінка з високими моральними цінностями, фліртувати з іншим чоловіком знаходячись у стосунках довгий час. Я гадаю ви і не любите Ранпо-сана. Жінка яка кохає і яку кохають не має необхідності добирати собі уваги на стороні. Я не вірю, що ви можете так поступити із собою. Ви гідні набагато кращого життя і ви розуміїте це. Деколи я навіть задумуюсь чи взагалі погоджувались ви на ці заручени. Та я б радий був почути це від вас. Все ще чекаю на відповідь.”

Емоційні всплески

Вашингтон 11.09.2013

01:05

“Я готовий повірити в Будду та благати його звести наші долі. Вперше за багацько років взявся за алкоголь. І буквально плачу і п’ю, паралельно згадую японську щоб тобі написати. Попереду у мене ще вісім пляшок тому листів я напишу тобі багато. Боюсь якщо не врятуєш мене я помру від алкогольного отравлення або захлеснусь в своїх сльозах.”

Злість

Вашингтон 11.09.2013

07:57

“Я в бісовій матері не витримаю так! Ти хочеш моєї недуги? Я був байдужий для тебе весь цей час? Я вихваляв тебе, думаючи, що ти саме та ідеальна жінка! Я вже й не чекаю твого листа! Тобі байдуже на всіх крім себе. Я сильно злюсь на тебе, але ще більше на себе. Я був сліпим та дурним, думавши, що така як ти хоч запам’ятає моє обличчя…”

Страх

Сан-Хосе 13.09.2013

11:21

“Йосано, благаю пробач мені за ті недолугі листи! Я мав великі проблеми з алкоголем в минулому і тільки як вип’ю хоч трішки уже не можу зупинитись. Луїза сказала, що подбає про мене та відвезла в інше місто на реабілітацію. Я незнаю точно, що я писав вам тих днів, але гадаю воно таке ж жахливе як і моє нутро змішане з Джек-Деніелс. Ще раз вибачте. Я пройду курс лікування та виправлюсь, обіцяю. Не буду просити відповіді. Я її не заслуговую.”

Пошук виходу

Сан-Хосе 28.09.2013

15:16

“Вітаю Йосано, я не знаю чи маю право писати до вас. Скоріш за все ні, та я хочу щоб ви знали. Я знову здоровий. Курс був довгим, та це вартувало того щоб знову мати змогу писати вам. Я хочу полетіти до вас прямо зараз та вибачитись особисто, але поки виїхати неможу. Сподіваюсь з вами усе гаразд та ви незабуваєте про мене. Якщо ви все ж не відчуваєте до мене нічого, просто скажіть, не вбивайте мене цим злим мовчанням. Якщо я все ж не зможу бути поруч з вами як коханий чоловік то можливо другом вашій з Ранпо-саном сім’ї зможу стати. Це буде важко та куди я дінусь. Я приречений бути третім та так хоч моє серце буде спокійне за вас, Йосано. Залишилось тільки розлюбити.”

Дизорієнтація

Вашингтон 01.10.2013

12:08

“Йосано, пройшов місяць мого існування без вас та я уже втрачаю розум. Так діє закоханість? В усіх романах які я можу згадати це благородне відчуття, а не стан в якому я зараз живу. Мені так противно зізнаватись самому собі, що я перетворив своє життя на безкорисне існування. Мій розум, мої книги, усе що є в цьому світі нагадує вас. Написані мною героїні це ваше уособлення. У мене в голові є лише ви. Ви є моїм спасінням, і ви ж обламуєте мені руки, не даєте мені кисню. Вам подобається мучити мене цим нестерпним мовчанням? Знаю, подобається. Я продовжую з дня в день просинатись ні для чого, але кому то тре. Згодні? Ви як моя суптивна незалежність. Але моя незалежність закриває мені очі та повільно хоронить із словами свого вірша “Ізойду любов’ю. І час до самої смерті скоротаю”. Тепер я розумію, що ви мали на увазі коли писали це. Буде про що подумати, щоб проіснувати ще один марний день.”

Паніка

Вашингтон 05.10.2013

03:07

“Я незнаю який це по рахунку лист. Усі його попередники розірвані на маленькі шматочки. Ще ніколи мої панічні атаки не спричинялись вашим ім’ям…”

Вина

Ващингтон 10.10.2013

20:41

“Не рідкі випадки коли емоції контролюють мене більше ніж я їх. Та зараз я тону у них, без можливості врятуватися. Ви скажіть мені чи знаєте ви те відчуття коли від провини зводить шлунок? Коли час перед сном перетворюється на марафон караня себе. Мені ось випала нагода поринути у постійне відчуття неповноцінності. Я шкодую, що не підійшов до вас раніше. Водночас шкодую, що взагалі написав вам, бо у мене виявилось звикання до виливання душі моїй німій співбесідниці. Це і є моя найбільша провина. Можливо, якби я не писав вам тієї ночі ми могли б спілкуватись як звичайні знайомі. А зараз поки я вам не напишу, моє нутро з’їдає мене середини. Мене вбиває протирічами кожну секунду мого безкорисного існування. В такий момент я вам і пишу. Коли я закінчу мені стане краще, але це ненадовго. Буквально в наступну хвилину я знов буду шкодувати як і всі вечори до цього. В цьому є своя романтика. Живіт зводить, голова починає паморочитись, ти уже неконтролюєш свої думки, розум поступово темніє поки я не прокинусь зранку наступного дня щоб прожити це знову, і знову. Це нескінчене коло страждань і я сумніваюсь, що воно колись закінчиться.”

Самотність

Вашингтон 16.10.2013

00:01

“Мила Йосано, ви б знали як мені боляче зараз. Вам думаю невідоме відчуття самотності. Коли єдина людина, що цікавить тебе ніколи тобі не відповість. У мене навіть з’явилося бажання побачити людей із свого старого агенства. Щоб хоч якось залатати ту ниючу дірку у серці. Але ні вони, ні хтось інший цього не зробить. Тільки ви. Заміжня жінка, що має усе для прекрасного життя. В яку по вуха закохався митець з іншої країни. Вийшла б цікава драма без хорошого кінця. Як і в мому житті.”

Ізоляція

Сан-Хосе 30.10.2013

23:08

“Повна втрата свідомості та розуму зробила мене в’язнем свого тіла. Воно уже не потребує ні соціуму, ні просвітництва, ні розвивання. Я вже відчував подібне. Коли програв Рампо. Тільки ці випадки взагалі не схожі. Так тоді я теж втратив шось важливе, але це розбудило в мені порив стати краще. Та ця історія проявляється тільки в моєму небажаною жити. Я не можу писати, не можу спати, не можу існувати як людина. Оптимізм та радість оминули мене ще з народження. Можливо ось чому я так страждаю зараз. Люди говорять, що час зовсім не лікує від хворого кохання. Тоді, що допоможе врятуватись від суцільного дня-сурка? Це скоріше реторичне питання. Тому що я знаю, що не забуду вас довіки поки живу.”

Дипресія

Вашингтон 12.11.2013

04:05

“Сьогодні…я не пам’ятаю. Ні дня, ні місяця в якому я прокинувся, немає. В кімнаті темно, а це означає, що зараз ніч чи вечір. За закритими шторами не видно взагалі. Не розумію навіщо знов пишу тобі. Взагалі не розумію навіщо я досі просинаюсь. Тобі може здатись, що я не в собі, але присягають я навіть не пив. Не виспаний, тому писати важко, ти вже пробач. Ці листи як антидепресанти, тільки дія їхня коротка. Але це все ще краще за нещасні вірші які виходять тільки про тебе. До віршів я не маю хисту, а от до листів тобі…нездоровий. Я не можу жалітись. В цьому немає сенсу та щей цей лист точно забере усі залишки мого ментального здоров’я. А що буде далі?…Я і не хочу знати. Коли людський годинк доходить кінця всі відчувають таку тривогу. А я що…я на диво спокійний. Поки я ще чекаю свого часу мені погано, але зовсім скоро стане так добре. Хоч би ти ніколи не взнала про цю жагу кінця. Хоч би у тебе було все гаразд. На себе мені начхати, єдине вірне, маєш жити ти. Жити, а не виживати. Існування людини безкорисне та болісне, а от життя…Річ про яку я можу тільки мріяти. Воно сповнене тупого сенсу, емоцій, навіть якщо поганих. Я тільки но зрозумів, що жив тоді коли намагався стати кращим за Ранпо-сана. А мені здавалось, що це тільки почин до справжнього життя. Та це був початок мого кінця. Годинник ходить все голосніше та повільніше. Це означає, що мені пора. Зовсім скоро я отримаю довгоочікуваний довічний спокій. А перед тим маю прохання до тебе. Забудь мене. Незгадуй ніколи. Я досі незнаю читаєш ти мою писанину чи ні, але можливо це до кращого. А я в свою чергу постараюсь не думати про тебе коли стрілки перестануть ходити. Та поки у мене ще є трохи часу. І навіть якщо холодна осінь затопить мої спогади своїми дощами. Розіб’є мене на маленькі уламки. Я і моє кохання залишимось у жовтні. Я кохаю тебе.”

Проблеми з поверненням до нормального життя

Вашингтон 14.11.2013

14:02

“Я був певен що накладу на себе руки. Незнаю певно скільки часу пройшло з того моменту, але спав я довго. Сни мені снились дивакуваті щоправда. Там були ти і я. Ти спала у порожній кімнаті не в свому ліжку, але це і не моє спальне місце. Мені потрібно було йти, але я не міг тебе залишити. Знаєш найбільше чого я боюсь зараз, що все це триватиме далі. Що я так і буду страждати, всі свої дні виписувати тебе у романах. Бачити тебе у випадкових людях нестерпно боляче. Навіть метелики приносять мені неймовірний сум. Ваші очі ніби день сонячної Венеції. Дивився в них і тонув, сподіваючись, побачити своє відображення. Але вдивлятись було марно. Я так грався із своїм же розумом. Немов дитина, від щастя і аж до відчаю. Я здогадувався, що мені там місця немає. Та продовжував брехати собі. Так болить у грудях зараз. Зводить від правди серце або це моя скалічена душа. Та якби я сам себе не калічив то був би не я. Сам собі зараз хочу допекти цими словами. Та це позаду… напевно…Я сподіваюсь.”

Нові стосунки

Лондон 23.11.2013

15:25

“Доброго дня, місіс Йосано. Давно в своїх листах я з вами не вітався. Треба б вибачитись, некультурно все-таки. Тож як бачите, я не відівчився писати вам. Хоча стараюсь усувати свої бажання.

Познайомився з багатьма людьми за час, проведений на літературних вечорах Лондона. Знайшов стільки скалічених як і я. Не передати словами мої емоції в ті моменти коли вони читали вірші на основі реальних подій. Моторошно уявити, що кожен з нас відчуває теж саме…Не важко здогадатись про кого читав я…

Я забуду вас… обіцяю…просто дайте трохи часу.”

Нові сили

Лондон 27.11.2013

22:00

“Вітаю, сподіваюсь ви не проти, якщо я не буду писати ваше ім’я. Стараюсь відівчитись. Забути б його та й все, але виявляється я так не можу. Сили на подальше життя тільки но з’явились. Та поки ви злявляєтесь у моїх снах, я сумніваюсь, що ці сили мені допоможуть не думати про вас. Що ж напевне…Бувайте?”

Нові способи жити

Вашингтон 30.11.2013

13:34

“Доброго дня…знову. Цей лист скоріше вимушений і цьому я радію як ніколи, наскільки б сумно не звучало.

Все рідше ви мені приходити в снах. Навіть незнаю радіти мені чи засмучуватись, в будь якому випадку я не жалію. Сни сняться мені часто, так як сплю я дуже неспокійно. І замість жінки з метеликами я все частіше бачу жахіття, як раніше. Та це добре, такі сни нагадують, що я досі живий. Я прийняв свою долю та продовжую жити. Це ніби друге дихання. Коли ти пливеш в неосяжному океані і ледь не тонеш, а потім знаходиш ці останні сили самоконтролю і допливаєш до берега…дивні відчуття. Мені ніби погано, але є динаміка у моєму моральному стані…Це важко, але ви зрозумієте.”

Надія

Вашингтон 01.12.2013

08:30

“Вітаю з першим снігом. Незнаю чому люди деколи чекають його більше ніж Різдва, але це принаймі гарно. Щоправда холодно, тільки теплі напої рятують моє завжди сонне буття. Так дивно, починати радіти таким буденним речам як глінтвейн на різдв’яній ярмарці. Як там говорять,-“Надія помирає останньою”-для мене вона воскресла уже сотий раз, показуючи мені справже життя.”

Переосмислення

Вашингтон 14.12.2013

13:45

“Знаєте я гадав, що мої виливання душі у звичний нам папір уже закінчилися і коли у мене все стане гаразд я одразу ж перестану. Та тепер ці листи стали…звичкою? Незнаю наскільки вона погана чи хороша, але це не важливо уже, тому що головне я усвідомив. Закоханість має здатність проходити. Наскільки сильним не було б моє бажання бути з людиною, якій хочеться присвячувати поеми про найпалкіше кохання, яка всім видом показує витонченість, якщо кохання буде невзаємним, це нічим не скінчиться.

Якщо навіть запитати риторичне питання у самого себе,-“Що тобі дала ця осінь?”-чи зможу я відповісти? Ця осінь безумовно залишила слід на мені, та чи погано це? Не думаю. Виходить вже добре? Абсолютно ні…

Я не допишу цього листа. Як і усі наступні. Немає потреби для цього…”

Допомога іншим

Вашингтон 22.12.2013

17:09

“Ви мали рацію коли говорили, що усе лікується. Тоді ви думали про переломи, онкологічні захворювання, тобто усе, що зв’язане з вашою професією. А я залатав душевну рану, яка сходила і загострювалась увесь особливо гарний сезон року.

Мені вдалося. Тепер нічого крім жахіть мені не сниться, я не тривожусь коли бачу жінок схожих на вас, я перестав усюди вбачати метеликів. Те що я зараз відчуваю це щастя? Несхоже, це скоріш полегшення. Я тепер не вписуюсь в круг моїх лондонських знайомих. Проблема в тому, що вони не хочуть видужувати. Це окремий вид мозохізму, коли тобі приємне ниюче відчуття у серці. Як воно деколи пробиває на сльози нестерпно боляче, але так потребуєш цього. Я знаю що говорю, сам же був залежним від страждань. Цікавий досвід, але переживати щось подібне знову я б напевно не наважився…”

Адапція до втрати

Ви напевно хочете прочитати останній лист хворого на кохання чоловіка? Чи можливо сподіваєтесь на відповідь від мовчазної слухательки? Та у цьому житті не все йде за шаблоними фантазіями. Він її і справді кохав, нестямно та дурно, безкорисно. Писав їй листи, неважливо які, головне написати саме їй. В повітрі завжди був запах її парфюму, який він купив ще в Японії, коли їхав додому. Її синя стрічка була зав’язана на сталевому пері. Згадується день, коли вона загубила її у його кабінеті. Усе це було викинуто ще в холодному листопаді, де потрохи мерзли і його почуття.

Зараз він не думає за неї, давно вже як не думає. У новорічну ніч сидить біля каміну з хорошою книгою, обдумує сюжет, гладить сплячого єнота на колінах. Біля дверей зібрані валізи чекають свого часу, щоб поїхати в Йокогаму. Там він вже подивиться в її очі по іншому, але її погляд не зміниться. Буде все так же етично-приязним та незацікавленим, ніби й зовсім їй в руки не траплялись ті страждання. Та він поки не спішить. Підкидає в вогнеще конвертики, які великою стопкою лежать осторонь. На кожнім з цих білесиньких папірців написано-“Місіс Йосано від Едгара Алана По”.