Фанфіки українською мовою
    Фандом: .Оріджинал
    Попередження щодо вмісту: Ж/Ч

    -Чому? Ти ніколи не розповідав мені про це ядро. Що це взагалі таке? – Бачу, що батьку не подобається ця тема, але я хочу дізнатися правду. З яких пір на острові відбуваються магічні дії, про які я не знаю? Він завжди ділиться всім зі мною і Тімом.

    -Кассі, ти ж не відчепишся, так? 

    -Не відчеплюсь.

    -Мова йшла про ядро Хриштального моря. Це стара легенда ельфів, яка розповідає про жахливі, темні часи, коли ядро пробуджується. Всі ельфи на цей час перебувають в південній частині острова, ховаючись від сили ядра. Це не гарантує їм життя, та може станеться чудо. Нищівна сила охоплює весь острів, бо він розміщений саме на сердцевині чар. Руйнівна хвиля зносить все на своєму шляху, залишаючи після себе лише саму магію. Відбувається це раз на 300 років, наразі немає жодного живого ельфа, який міг би підтвердити правдивість, тому ми спираємося на теорію про легенду. Людей в останній, можливий, раз ще не було на цих землях, немає жодного літопису, який міг би підтвердити це. Якось так. Але, Кассі, це стара легенда, а ельфи, як ти знаєш, завжди переносять їх з покоління до покоління. Не треба вірити всьому, що ти чуєш.

    -Чому я про це дізнаюся тільки сьогодні? Коли між нами почалися секрети? Тим паче, твій коментар про: «це не призведе до добра», щось означає, і я хочу знати, що саме. 

    -Я втомився, ти також. Завтра ввечері про це поговоримо. А зараз ми йдемо додому, спати. Де Тім? – Розумію, що він переводить тему, та роблю вигляд, наче повелася. Батько правий, ми втомлені, не час для довгих розмов. 

    Я обертаюся по сторонах, намагаюсь знайти Тіма. Бачу його біляву потилицю праворуч від нас, він вже спілкується із симпатичною шатенкою, яка прибула з новачками. Хоч щось залишається незмінним, це заспокоює.

     

    Табір зустрічає нас великим натовпом зайнятих людей.  Хтось варить їжу, деякі роздивляються зорі, або просто спілкуються. Я завмираю на мить, милуюся цим, розумію як сильно я люблю цей народ. Кожен має своє місто, займається своїми справами, та ми всі одна родина, і нехай чужинців.

     -Білко, ти можеш рухатися? Весь прохід перекрила. – О ні, тільки не це. Злість прокидається миттєво, розвертаюсь і бачу вдоволену пику Маркуса.

    Маркус, син Ельфійни, головної цілетельки табору. Прекрасна жінка, саме вона навчила мене як обробляти і перев‘язувати  поранення, розповіла про жіночу фізіологію та завжди готова дати пораду. 

    Мати то чудова, але син, та ще заноза в дупі. Все при нього, окрім мозку, серйозно. Я дивлюся по сторонах, знаючи, що він просто знущається.

    -Навколо мене повно простору, іди як хочеш, від мене відчепися. Не той настрій, щоб з тобою розмовляти.

    -Ох, як щедро з твого боку дозволити мені пройти. Настрою немає? Так давай я його тобі підійму! – тільки я збираюся вказати йому напрямок, куди йому слід піти, цей телепень закидає мене на плече і біжить в бік річки. 

    -Ні, ні, ні, ні, ні! Постав мене, бовдур! Та я вб’ю тебе, клянуся! – на свій крик чую лише сміх його друзів і я теж підскакує на його плечі, бо він регоче.

    -Білко, в тебе є можливість все виправити. Як тобі такий варіант: ти мене цілуєш і при всіх зізнаєш в своїх таємних почуттях, а я тебе не помию з очеретом? – і знову піднімається сміх. У нас був неприємний епізод, коли ми цілувалися протягом кількох місяців, що включало в себе «відносини» , але тоді мені було шістнадцять і я була закоханим підлітком. Він був дурним хлопцем, який розповів все своїм друзям, а в нашому суспільстві плітки розповсюджується з неймовірною швидкістю. Після цього я тиждень просиділа вдома, бо витримувати погляди однолітків і деяких дорослих було неможливо. З тих пір багато що змінилося і забулося, я вже не та маленька дівчинка, але Маркус залишився придуркуватим підлітком, що чудово видно зараз.

    -Маркусе, якщо зараз же ти не поставиш мене на тверду землю, я тобі обіцяю, наступна наша зустріч закінчиться погано. Чи ти забув, як боляче отримувати стрілу з того луку?- Так, я лучниця, а він тренується на ближчому бої. Бачу, що на нього це не діє, але посмішки його друзів тепер від спогадів того, як Маркус кричав від болю. 

    – До наступної зустрічі я встигну підготуватися, а зараз не можу відмовитися собі в цьому задоволені. – Секунда.Дві.Три.

    Я лежу в воді, промокла до нитки. Перші миті стоїть повна тиша, а потім їх рве зі сміху. Маркус підходить до самого початку води, і каже тихо-тихо:

    -Моя помста ще навіть не почалася, білко. – в наступну секунду я роблю випад, ховаю його за камзол і він падає поруч.

    -Ох, любий, моя помста ще й не завершувалася. – Не бачу ненависті чи злоби в погляді, лише кровожерливий вираз, який так і натякає «Смерть ближче, ніж ти думаєш».

    Вибравшись з води, одразу йду додому, скидаю мокрий одяг, купаюся і лягаю. День був надто довгим. Морфей швидко забирає мене в свої обійми. 

     

    0 Коментарів