Софія щось задумала!
від МіяСтефані бігла по тротуару із седндвічем у парвій руці, у лівій ж, була кава. Лате – улюблений напій Стефані зранку. А так – це ромашковий чай.
Стефані, хоч і відмінниця, але завжди запізнювалась. Думаю по її графіку, ви ї самі це зрозуміли. Стефані живе в самому центрі Львова, тому до школи
їй іти 20 хвилин, але так як це Стефані, тому бігти їй потрібно 10, і вона ж звісно не встигає.
– Ало, хто це? – почувся голос із телефону.
– Доброго ранку, вибачте, що турбую, але я хочу сказати, що запізнюсь трішки на хімію.
– Стефані, це ти?
– Так Ольго Петрівно.
– Як не дивно, що ти запізнишся.
Стефані вимкнла розмову, щоб не чути виговорів від класного керівника. Стефані вже доїла сендвіч, та допила лате і викинула обгортку та стаканчик
від їжі. Дівчина ішла, і одночасно дивилась в телефон. Вона вже підходила до величезного годинника на будівлі, який пробивав 9:05.
– О ні, чорт, чорт. Я не встигаю, потрібно швидше бігти! – Стефані казала сама собі, поглянувши на годинник.
Раптом хтось постукав у двері.
– Заходьте! – НЕ радісно сказала Ольга Петрівна.
Двері відчинилися, і до класу зайшла захекана Стефані.
– Вибачте за запізення, можна сісти на своє місце? – Стефані натягнула саркастичну усмішку на обличчі, начебто вона рада.
– Стефані, скажи – почала Ольга Петрівна, коли дівчина сідала за парту. – О котрій годині починаються уроки?
– Об 9:00. – відповіла Стефані дістаючи із ранця книгу та зошит.
– А ти коли приходиш?
– Об 9:15. – ухилила голову Стефані.
– Ну і що мені з тобою робити?
– Викинути у вікно! – раптом з’язвила Софія.
У класі почувся регіт, насправді, Стефані не була такою “заучкою”, що з нею ніхто не дружив. Просто вона не бачила серед своїх однокласників своїх
друзів, бо хтось курить, хтось п’є, хтось ходить на “тусовки”. Стефані було краще одній, і ні, це не тому, що не було з ким дружити, а тому, що
вона любила бути одна. Покладаєшся лише на себе, не потрібно за когось хвилюватися, або хвилюватися через те, що не заходиш довго у мережу, а там
тобі друг уже 1000 повідомлень надіслав. Можливо, хтось не зрозуміє Стефані за її вибір, а можливо, хтось зрозуміє.
– Софіє! – накричала Ольга Петрівна на Софію.
– А що? Ну це так, ідеї вам накидую.
– Краще б сама кудись відкинулась. – сказала собі під носа Стефані.
– Що ти сказала? А ну повтори! – раптом встала з-за своєї парти Ковальчук.
– Тиша в класі! Взагалі-то, Софіє у мене йде урок, який ти з Стефані уже зірвала!
Софія Ковальчук лише закотила очі і сіла на місце.
– Що ж, наша сьогоднішня тема: хімічні реакції, записуємо в зошит число, та тему. Яку я зараз запишу на дошці. Ольга Петрівна встала з-за столу
і підійшла до дошки взявши в руки крейду.
Дзвінок на перерву. Ура! Нарешті! Сім уроків відкалатали, або краще сказати вчителі витрусили з дітей всі мізки. З класу біології вийшла, ні не
вийшла, а вилетіла хвиля з 30 дітей.
– Соф, сьогодні до мене? – запитала подруга Софії, Анна.
– Ні, я сьогодні запишусь до музичної школи.
– Що?! Мені не почулося?
– Ні.
– Ну впринципі це круто, може навіть нашу Стефку переплюнеш, на щр до речі ідеш?
– На піаніно.
– Ого, ти ж розумієш… – не встигла доказати Аня.
– Так, знаю, що це важко, мене предки заставили.
– Ааа, тепер все зрозуміло.
– Але це слова для Стефки, а так, у мене є план.
– Цікаов, цікаво.
Цю розмову краєм вуха чула Стефані.
– Софія щось задумала! – сказала сама собі Стефані, і побігла до гардеробу, щоб не запізнитися на уроки фортепіано.
– Там ми і зустрінемось. – подумала Стефані виходячи зі школи.
0 Коментарів