Пробач

-Вілбур нам знову треба поговорити

– Що таке Томмі?

– пішли до мене в кімнату.

* Блонлин відкрив двері. *

– Давно хотів про це поговорити

– що сталося?

* Томмі закрив двері на ключ. Блондин розвернувся лицем то Вілбура і подивися в очі. *

– Пробач мені за все. Я не хотів. Я бачив сон , там я вбив тебе. Будь ласка… Не приходь до мене. Я-я інколи не контролю себе і не знаю в який момент це станеться.

* В блакитних очах блиснули сльози. Сильний страх за рідну людину переповнювали його*.

* Вілбур просто мовчки стояв і дивився на Томмі переварюючи все сказане, дивне відчуття промайнуло в його грудях коли він нарешті зрозумів суть того що Томмі хотів йому сказати, Валі було всеодно на якесь там його життя, за Томмі він переживав по справжньому, але ніколи про це не думав так як йому заважало це робити все що тільки можна. Так що коли зараз нічого не мішало йому думати чисто, він нарешті усвідомив свою прив’язаність до цієї дитини. Вілбур наче тільки що побачив в Томмі свого молодшого брата, свою сім’ю, вони ніколи не були кровно зв’язані, але вони були сім’єю, Томмі був єдиним хто піклувався за самопочуття Вілбура, впринципі єдиним кому не було б всеодно на раптову смерть наркомана.

Вілбур поклав руку на голову Томмі і почав легенько поглажувати ніжне волосся. Це впринципі все, що він зараз міг придумати, щоби якось заспокоїти його сльози , хоча на думку Віла людині стає легше, тоді коли вона виплакає все, ніж коли пробує заспокоїтись, так що він вирішив приобняти Томмі, аби той відчув себе у безпеці і більше не боявся свого ж відображення, ну впринаймні відволікся від своїх страхів*

– Томмі все гаразд, ти великий чоловік, я впевнений ти все втримаєш в своїх руках, ба навіть якщо ні я зовсім не проти померти від твоїх рук, ніж від рук когось іншого в цій божевільні. Я ніколи тебе не покину, особливо тоді коли ти потребуєш допомоги, якщо моя смерть зробить тобі краще, я впевнено впаду до тебе коли ти триматимеш ніж у руках.

– Б-братику ( ніяких Томбурів! Міцні сімейні відносини 😡)

* Блондин втиснувся своїм писком в груди Вілбура і тихо плакав.*

– Ну чого ти плачеш?

* Вілбур обійняв хлопчика*

– Все добре, я поруч , зі мною все добре , не бійся.

– я-я так боюся за тебе. Будь ласка бережи себе.

* Через двадцять хвилин Томмі трохи заспокоївся.*

– Я піду Томмі. Бачу тобі вже краще

* Великим пальцем Вілбур витер останню сльозинку з лиця молодшого.Після того як Вілбур зрозумів що Томмі краще він вирішив піти відіспатися в своїй кімнаті, бо наслідки наркотичної залежності дають про себе знати і все що Валя міг зробити, це відволікся від них сном*

– Треба відволіктися.

* Том сів на ліжко і почав думати , що йому зробити. З його роздумів його розбудив чийсь голос.*

– Привітик ~

– знову ти?

– давно не бачилися

– що ти хочеш?

– Багато чого. Крові , попити чаю, смерті людей, пару тістечок.

– Пиздець.

– я прийшов щоб сказати тобі. Він має померти. Він має пролити свою кров. Він має бути під землею.

– Хто?

– Твій братик.

– Вілбур?… Ні я цього не буду робити. Я люблю його. Я цього не зроблю.

– в хто казав , що це будеш робити ти?

– Що?..

– Це зроблю я. Не забувай , нас двоє. Я в будь-який момент можу взяти твоє тіло і думки під свій контроль.

– Не треба , будь ласка. Залиш його в спокої.

– Ні.

Він кудись пропав, я знову один. Мені страшно. Це може відбутися в будь-який момент. Навіть зараз. Я не хочу , я не хочу , я не хочу , я не хочу , я не хочу! Відстань , відстань , відстань , відстань , відстань!

* Через декілька хвилин Томмі заснув. Години дві – три він проспав . Прокинувшись він подивився на годинник. *

– 2:30. Саме час йти до нього.

* Вставши з ліжка Том вдягнув рукавиці , поклав ніж у карман і пішов до Вілбура*

– Вілбур.

* Наркоман встав з ліжка в підбіг до дверей*

– Що таке Томмі?

– пішли по другому поверху походимо. Хочу тобі дещо показати.

– ну пішли.

* Томмі з Вілбуром піднялись на другий поверх.*

– А що ти хочеш показати?

– Я знайшов потаємну кімнату в бібліотеці. Хочеш можемо подивитися , що там.

– ну пішли.

* Том відкрив двері у бібліотеку і ввімкнув світло*

– Проходь Віл.

– Так і де ця кімната?

* Томмі закрив двері на ключ*

– зараз покажу.

* Томмі дістав ніж і підставив його до шиї Вілбура*

– Я так і знав , що ти це зробиш.

– Вітаю тебе.

– Я навіть буду радий померти від твоїх рук. Ріж , я готовий.

* Томмі вставив? Ніж в груди Вілбура*

– це саме те чого я хотів. – тихим голосом сказав Вілбур.

– сподіваюся тобі буде краще на тому світі ” братику”.

* Вілбур впав на підлогу. Після цього Том ще разів 15 вдарив його ножем у груди. З ножа стікала рожева кров , лице Томмі так і не змінилося спокій та маленька посмішка. Заховавши ніж ,блондин відтягнув труп до таємної кімнати і заховав його ,поруч з газетами про пропажу дітей та підлітків. Вийшовши з кімнати він намочив простирадло і витер сліди крові на підлозі. Викинувши простирадло в смітезпалювальник , Том пішов до кухні , щоб помити ніж і повернути його на місце. Через хвилин десять , Томмі повернувся в кімнату і впав на ліжко. Відчуття ніби його били арматурою три години. *

– де я ? А~ я в своїй кімнаті. Так помитися і спати.

* Блондин зайшов до ванної кімнати і його знову охопив страх. Ця кімната ніколи не змінить свій темний вид. Мозок ніби покривав туман , а органи виїдали з нутра. *