«Блукаючий метелик»

Рано-вранці. Сонце проникало своїми променями прямо в кімнату. Дівчина, що лежить у ліжку, прижмуреним поглядом глянула у вікно.

– Ох… Треба вставати. Не хотілося б запізнитися першого ж дня.

Томоко одягла форму і поправивши своє довге волосся рукою вийшла зі свого бараку.

– Так. Спочатку не завадило б знайти капітана і представиться йому. Хоча знаючи капітана 11 загону, простим привітанням я не відбудуся. – з незадоволеним обличчям розмірковувала дівчина, що йшла територією загону.

Дівчина довго блукала околицями, поки з однієї будівлі не почула галас.
Томоко підійшла і різко відчинила двері руками. У приміщенні було багато чоловіків, які проводили спаринги один проти одного.

– «Тут же одні хлопці. Та це ж гей клуб!» – подумала Томо.

Усі, хто перебував у тому залі, здивовано подивилися на дівчину.

– А що це така красуня забула у нашому загоні? -запитав один із чоловіків.

– Ем … Я Томоко Мацудо, прибула на службу в 11 загін! – голосно відповіла Мацудо.

Всі мовчки перезирнулися між собою і голосно засміялися.

– Та що така як ти взагалі забула у найсильнішому загоні Готей 13?

– Та як таку як тебе змогли сюди зарахувати?

Оточивши дівчину, всі, хто перебував у цій кімнаті, засипали її всякими дурними питаннями.

Томоко вирішила не терпіти ці дурні глузування і показати насправді, що вони глибоко помиляються. Першому вона відразу ж врізала по щелепу, оскільки він надто ліз до неї.

Усі застигли.

– ТАК ЩО ВОНА СОБІ ДОЗВОЛЯЄ!

І весь натовп побіг на Мацудо. Лише зітхну дівчина почала розбиратися з цим натовпом.

Тим часом Капітан і його лейтенанта, а також два офіцери поверталися із завдання.

– Чув Іккаку, до нас переводять новеньку? – звернувся Аясегава.

– Новеньку? – здивовано спитав Мадараме.

– Так-так, це дівчина. – киваючи головою, відповів Юмічика.

– Звідки ти про це дізнався? – зацікавився розмовою Кенпачі.

– Ну, як звідки? Я вчора передав наказ лейтенантові.

– Ой і правду? А я забула тобі сказати Кенчик. – виглянувши із-за плеча капітана з усмішкою промовила Ячиру.

– Та як зазвичай. Лейтенант завжди забуває про всі ці папірці. – незадоволено сказав Іккаку.

– Ану помовчи, Лисику! – вигукнула Ячиру.

– ТА ГОДІ МЕНЕ ТАК НАЗИВАТИ! – у відповідь вигукнув Мадараме.

Поки вони розмовляли вже дійшли до бараку, де зазвичай проводяться тренування. Відчинивши двері, вони побачили, як дівчина з задоволеним обличчям стояла на купі повалених солдатів.

– Хаа~! Це та дівчинка?! – весело промовив Кенпачі.

– Так-так Кенчік, схоже це вона! – підтакнула Ячиру.

Томоко вже не стояла із задоволеним обличчям.

– «Чорт! Це ж капітан, та в мене непереливки походу.» – швидко злазячи з купи думала дівчина.

– Досить симпатична дівчина. – вимовив Юмічика.

– Їй явно після такого доведеться битися з капітаном. – сказав Іккаку.

– А? … Битися? … У мене навіть дзонпакто із собою немає. – забарилася Мацудо.

– Значить, битимемося так, дерев’яними мечами! – промовив Дзаракі.

– Хех~ У мене все одно немає вибору. – з нервовою посмішкою промовила дівчина.

Весь натовп солдатів швиденько сів під стіночку.

Томоко трохи хвилювалася через майбутній бій, але відступати було вже нікуди.

– Давай же, можеш завдати першого удару! – прокричав Кенпапчі.

Переборивши своє хвилювання дівчина почала завдавати ударів. Бій був дуже запеклий, кілька бараків були зруйновані, але Мацудо гідно билася.

– Ти сильна, мені це подобається! – Дзаракі задоволений пішов.

– Томо, ти така молодець! Кенчик дуже задоволений. – поплескавши по голові Мацудо, лейтенант побігла слідом за капітаном.