Початок

1919 рік від Різдва Христового. На Софіївському майдані повно людей, всі хочуть подивитися на цю величну подію. Розділені століттями українці нарешті об’єднаються. Сьогодні величний день, який увійде в історію як День Соборності України.

Дівчина і хлопець, напевно студенти, намагалися прорватися крізь натовп, тримаючи на руках двох п’ятирічних дітей. Теж дівчинка і хлопчик, близнюки.

– УПА, дивися, там мама і тато. – захоплено прошепотів парубок споглядаючи на хлопчика, що сидів на його руках.

Дівчина вже привідкрила рота, щоби щось сказати, але племінниця її випередила.

– Тітко Карпатко, я і так нічого не бачу. – дівчинка ображено повернула голову вбік, але, на диво, не заплакала, що так властиво дітям її віку.

“Карпатка” фиркнула, тому що її страшно дратувало це прізвисько. Але й казати малій щось, не збиралася. Натомість пожартувала з юнаком.

– Якось рано ми дядьками і тітками стали, правда, ОУН? – посміхнулася дівчина, споглядаючи на брата.

– Еге ж, Карпатко. – погодився з нею парубок.

– Я не Карпатка, я Карпатська Україна! – закричала вона, але ОУН на крик сестри тільки посміхнувся,і опустивши УПА на землю і забравши з рук Карпатської України його сестричку, прошепотів.

– Та чого так кричати… – хлопчина притягнув дівчину за підборіддя до себе, і ніжно поцілував її. Карпатська Україна спочатку намагалася відштовхнути брата, та потім здалася і навіть почала відповідати на поцілунок. Якесь дивне почуття заполонило ніжну дівочу душу. Можливо, то було кохання, а може щось інше. Вони ще б довго так стояли, але повітря не вічне, тому їм прийшлось відсторонитися. – Завжди робиш з мухи слона.

На слова хлопця, вона лиш посміхалася і дивилася його прямо у вічі. Тільки зараз трохи по-іншому, ніж раніше. З якою ніжністю і… Закоханістю?

– О, галицькі королі цілуються! Може ви ще й коханням займетесь? Прямо тут, на площі? – здалеку почувся дзвінкий жіночий голос, а незабаром вийшла і його рудоволоса власниця.

– Заткнись, клята анархістко.. – прошипів ОУН, злісно дивлячись на ту дівчину, що так гостра на язик – Вільну Територію.

– А що таке вже в лісі здохло, що я націоналіста повинна слухати? – сказала махновчанка, гордо піднявши голову.

– А що таке вже в лісі здохло, що ти сюди прийшла? У тебе, наскільки я знаю, в тебе з УНР “не дуже хороші стосунки”.– відповів їй тим самим націоналіст.

– Треба ж колись миритися… – анархістка тяжко зітхнула. – Зрадили мене червоні..

– Чому ти взагалі з ними співпрацювала? Вони москалі, що білі, що червоні, та хоч фіолетовими себе називали, все одно вони москалі. – парубок почав вичитувати їй моралі, коли сама дівчина тільки винувато похилила голову.

– Бо дурна була.– єдине, що змогла видавити з себе Вільна Територія. Та й те прошепотіла.

Націоналіст вже відкрив рота, щоб щось їй відповісти, але сестра його випередила.

– ОУН, ти в майбутньому також можеш помилитися з вибором союзника, хіба ти хочеш щоб після цього з тобою так поводилися, як ти зараз з Вільною Територією. – Карпатська Україна сказала це, і дала брату невеликого потиличника.

– Та зрозумів я, зрозумів, – промовив ОУН, потираючи потилицю – Кляті Яснії.

– А що, ЗУНР такі ж болючі потиличники дає? – посміхнулася рутенка.

– І ЗУНР, і тато. – парубок засміявся і сказав. – Може і я такі потиличники вмів би давати, якби вам рідним був.

– Ви що не рідні? – запитала ошелешена анархістка.

– Так. Батько узяв ОУН з сиротинцю, коли ми обоє були немовлятами. Якраз після смерті мами.. – відповіла їй Карпатська Україна, на останніх словах засумувавши.

– Ого. – здивуванню дівчини не було меж. – Я думала в цьому УСуСуса всі діти рідні, а воно он як.

Тут всі затихли бо вийшли чоловік і жінка, винуватці свята.

Чоловік був в воєнному мундирі, поверх було одягнуте пальто, а світле волоссячко прикривала мазепинка. Жінка була тільки в тоненькому однострої, під яким виднілася вишиванка. Кучері кольору тернопільських каштанів , які помітно виросли за рік неспокійного життя, були зібрані в тугий хвіст, який був прикрашений квіткою маку.

                                          ***

Молодий юнак і дівчина, сиділи під вербою і про щось з захватом розмовляли.

– Я тебе кохаю, Мотре. – говорить юнак закохано дивиться в очі дівчини.

– Я тебе теж, Грицю.– дівчина потягнулася за поцілунком, як тут побачила акуратно виведений малюнок чоловіка з шаблею з синім тлом в вигляді овала на щоці хлопця. Вона розуміла, навіть якщо коханий Гриць сильно заходів таке намалювати, він не зміг. По-перше, в нього не було таких фарб, а по-друге ніяка людина не змогла так чітко намалювати на такій маленькій, ще й випуклій площі. – А що в тебе таке на щоці?

– Ти про що? – Гриць подивився в воду і побачив той самий малюнок. – Не знаю.. Треба в батьків запитатись , може вони щось знають.

– То біжи додому. Нашу зустріч відкладемо на потім. – Мотря поцілувала хлопця в щоку, і побігла до своєї хати.

Хлопчина тихо відкрив двері до хати, але вони по-зрадницьки заскрипіли. На поріг вийшла зла матір, але побачивши цей чудернацький малюнок, злякалася і навіть трохи подобрішала.

– Йване! Підійди-но сюди, будь ласка. – покликала вона чоловіка, і сонний батько встав з ліжка і підійшов до дружини. – Чого тобі, жінко?

– Ось, подивись! – мати забрала руку зі щоки Гриця, і повернула його голову так, щоби Йван бачив малюнок. – Крім того що гуляє допізна, та ще ти й щось собі на лиці малює. А-ну кажи, в кого ти вкрав цю фарбу?

– Та не крав я нічого! – закричав Гриць, намагаючись вирватися з міцної хватки матері.

– Марусю, та не крав він нічого.. І не малював. Наш син країна. Спадкоємець роду Ясніїв.– відповів їй чоловік, і забравши в неї здивованого сина, трохи розтріпав йому чуба та відпустив.

– Я що вам не рідний, якщо ви кажете що я спадкоємець роду Ясніїв? У вас інше ж прізвище, наскільки мені відомо. – хлопчина обвів суровим поглядом батьків, і промовив. – Чому ви так довго мені брехали?

– Виведи коня. – наказовим тоном сказав Іван, і Гриць, попри свій характер, послухався. Через декілька хвилин він уже сидів на молодому жеребцю.

– Якось жалюгідно так, тікати в степи, від якогось ляха. – юнак тяжко зітхнув. – Можна я хоч з Мотрею попрощаюся?

– Так он з ким ти допізна гуляєш! Ось як розкажу її матері, швидко вся… – почала Маруся, але чоловік її закрив рота.

– Кохання то справа молодих, не заважай їм. Можна звичайно, тільки щоб ніхто не бачив. – батько тепло посміхнувся.

– Вйо! – крикнув Гриць, і кінь полетів прямо по дорозі, до хати коханої. На щастя, Мотря стояла біля воріт і дивилася на шлях.

– Ти куди так поспішаєш? – запиталась дівчина, коли юнак вже зліз з жеребця.

– Тікаю від страшного гніву Речі Посполитої, – парубок сказав це з таким виразом обличчя, що Мотря мимоволі розсміялась. – Принаймні, так сказали тато.

Гриць нагнувся через тин, і поцілував кохану. За це час вона, привязала до його руки червону стрічку.

– Ця стрічка буде нагадувати тобі про нас. – Мотря закохано подивилася в очі хлопцю, і відпустила його руку. – Бувай…

– Бувай. Вернусь до тебе зі славою і з українською державою! – промовив парубок і бистрий кінь полетів далеко на південь, в степи.