Розділ 7

«Є таке прокляття. Кажуть: “Щоб ти жив у часи змін”.

 – Террі Пратчетт.

 

Перші збори колективу цього року відбулися за тиждень до початку семестру, що дало співробітникам час повернутися до своїх звичайних справ, організувати розклад і виконати тисячу й одну адміністративну задачу, необхідну для безперебійної роботи школи. Герміона не була впевнена, як саме відреагують її колеги. Зрештою, вони всі повністю проігнорували Снейпа, що, здавалося, його влаштовувало. Він вибрав непримітне крісло в учительській в самому кутку, де його б не розбурхали кульмінаційними подіями, і, здавалося, був радий його ігноруванню. Враховуючи все, що могло статися, Гермі вважала, що це був найкращий вибір. Було втішним шоком знову побачити нового Снейпа в своїй класичній чорній мантії. Проте вона помітила, як він раз чи двічі торкався свого лівого передпліччя.

 

Після зустрічі вона привела своє майно в порядок і дозволила Криволапику вийти зі своїх кімнат, аби він побродив замком і повернув собі свої території – як і більшість котів у Гоґвортсі, її вихованець вважав увесь замок своїм. Однак, на відміну від інших котів, напівНізл був готовий відстояти цю думку. Коли все було зроблено, вона спустилася до підземель.

Повітря було густе від пилу, і двері до класу зілля були відчинені. Заглянувши всередину, вона з неприхованим задоволенням помітила, що всі Слизорогові модифікації було скасовано, і тепер це знову клас її дитинства. Та навіть повітря ледь помітно змінилося як запахом, так і атмосферою.

Кімнати Снейпа були розплановані не так, як більшість приміщень персоналу.  Єдиний спосіб потрапити до його кабінету був через клас зілля, а єдиний спосіб отримати доступ до його особистих кімнат – через його кабінет. У Герміони не було абсолютно жодного сумніву, що в нього був інший вихід, який він приховував від інших, але все ж таки офіційно вихід був один. Як співробітник, чаклунка мала доступ до всіх кабінетів, і увійшовши, вона помітила, що цю кімнату також повернули до попереднього стану.  Зникли сліпучі меблі Слизорога, на заміну яким поставили прості темні та елегантні меблі, а також його сумнозвісна колекція пляшечок на полицях. Криво похитавши головою, він явно не втрачав час, вона підійшла до дверей, що вели до його особистих кімнат, і постукала. Через мить почувши клацання, двері відчинилися.

– А не варто було перевірити, хто стоїть за дверима, перш ніж їх відчиняти? – з докором запитала вона, відмахуючи рукою пилюку перед обличчям.  Очевидно, ці кімнати теж трансформовані. А може очищені.

– Ніхто інший і не мріяв би сюди спускатися, – відповів він неуважно, розглядаючи вкрай потворне барельєфне зображення херувима, що висіло на стіні, і похмуро зиркнув на нього.

– Постійні клейкі чари? – співчутливо запитала дівчина, підходячи до нього й дивлячись на різьбу. Частина її розуму неуважно помітила, що з такої близькості він не такий вже й високий, як вона гадала, не більше шести футів. О так, його здатність нависати над людьми була перспективою з дитинства в поєднанні з велетенською силою його особистості, хоча він все одно значно вище за неї.

– Ні, але щось на кшталт. – Він похитав головою і ледь помітно скривився. – Слизоріг ніколи не мав смаку.

– Та і ви також навряд чи славнозвісні своїми дизайнерськими навичками, – м’яко зазначила вона, заслуживши пирх. Озирнувшись,Герміона нахмурилася, усвідомивши, що тут навіть грає музика – Led Zeppelin, якщо не помилилася, такі пісні точно не можливо почути через чарівне радіо. У кімнаті, де вони стояли було майже порожньо, меблі були розібрані та складені біля стінки. Винятком був маленький розкладний столик у куточку, на якому містився його ноутбук – те саме джерело музики.

– Як вам вдалося запустити комп’ютер? –  запитала недовірливо дівчина.

Він усміхнувся.

– Зрештою, я ж чарівник.

– Ви повинні мене цього навчити!

– Взагалі-то, ні, – протягнув професор, піднявши брову. – Але якщо хочете, то чари насправді напрочуд прості.

Перевівши чорноокий погляд на різьблення на стіні, він задумливо сказав: “Якби Слизоріг хотів, він би прибрав це?”

– Га? О. Мабуть, так. Але нащо?

У відповідь Северус підняв свою чарівну паличку та з легким виразом задоволення на обличчі розтрощив різьблення влучним Редукто.

– Вам це надто подобається, – сказала йому Герміона, борючись із усмішкою.  Підійшовши до ноутбука, вона з цікавістю почала гортати музичну бібліотеку. – Це найдивніша суміш музики, яку я коли-небудь бачила.

– Чого ви очікували – «Привида опери» чи трансільванської органної музики прямо із саундтреку до фільму жахів Хаммера?

– Не зовсім. Але тут є майже все.

Здебільшого там був старий рок, який слухали її батьки, але було також напрочуд багато сучасної поп-музики та навіть трохи джазу і реггі, а також кілька класичних творів.

– І все маґлівська музика, – зауважила вона. Навряд чи це дивно, оскільки чаклунська музика не просунулася далі грамплатівок і не могла бути комп’ютеризованою, але все ж його відповідь здивувала її.

– Так. Я впевнений, ви можете второпати будучи маґлонародженною, чарівна музика далеко не найкраща. Я вважаю, що чарівний світ загалом нездатний створити будь-яку якісну творчу роботу – будь то музика, мистецтво, поезія чи проза.

– Ніколи не думала про це… – зізналася Герміона. Тепер, обмірковуючи вона зрозуміла, він мав рацію. – Це дуже просвітленно, як для слизеринця.

– Напівкровка, пам’ятаєте, – розсіяно відповів він, роблячи втяжливий рух чарівною паличкою, який очистив повітря від пилу й дозволив йому побачити порожню кімнату. – Більшу частину своїх літ я вів переважно маґлівський спосіб життя. – Допевне вдоволений, професор різко постукав чарівною паличкою по стіні, і легкий персиковий відтінок “шпалер” просочився, залишивши природний колір каменю. – Вам слід залишити кімнату.

 

Вона пішла в його кабінет і присіла за його стіл, зацікавлено спостерігаючи за роботою професора. Деякі оригінальні меблі, очевидно, потребували лише незначних змін, аби досягти бажаного результату. Інші частини були повністю трансфігуровані. Після того, як він закінчив, кімната була повністю перетворена на зручний, але вельми елегантний житловий простір. Диван і крісло стояли обабіч каміна, стіл і стільці займали один кінець кімнати, а на довгому буфеті біля однієї з стін розташувалися його ноутбук та старовинна шафа з алкоголем, та більшу частину решти стіни, займали книжкові полиці. Як і в його кабінеті, меблі були темними й без хизувань. Стіни були без сліпучих смарагд, а підлога залишилася голою, за винятком килима з овечої шкури.

Проходячи через кімнату, Герміона подивилася крізь відчинені двері в дальньому кінці в короткий коридор, до якого вели троє дверей.

– Куди вони ведуть? – з цікавістю запитала вона, зауваживши, що навіть коридор потребує капітального ремонту – Горацій надто любив позолочені меблі.

Снейп показав на кожні двері по черзі: “Та, що ліворуч, – ванна кімната. Я здригаюся, думаючи про те, що з нею зробив Слизоріг. У дальньому кінці – спальня, яка, можливо, буде ще гіршою. А та, що праворуч, веде до лабораторії, там взагалі знадобиться повна реорганізація”.

– Принаймні, не будете нудьгувати до початку семестру, – сказала йому сухо. Той приснув.

– З усіх можливих доль, які чекають на мене тут, нудьга ніколи не була першою в списку. – Він обернувся, та критично оглянув вже готову вітальню, і не дивлячись на професорку, продовжував: – Може пройде кілька тижнів, перш ніж я зможу почати серйозно працювати. Коли ця дата настане, пароль до моїх кімнат буде: Янус. Думаю, мені не потрібно просити вас тримати язика на защіпці.

– Янус… – тихенько промовила вона.  – Римський дволикий бог.

Як жахливо доречно. І якщо вона не помиляється, його день народження був у проміжку зі святом Януса.

– Мені потрібен ваш пароль? – не характерно для нього так вільно надавати їй доступ до своїх помешкань.

– Цілком ймовірно, що я буду працювати, коли ви прийдете, – зазначив він. – Я волів би не зупинятися і відкривати двері кожного разу, як вам заманеться мене провідати.  Я не очікую на відвідувачів окрім вас.

– Якщо ми вже говоримо про паролі… – ніяково сказала вона. –  Може хочете отримати пароль до кабінету Мінерви? Не розумію, чому вона не дозволила вам його отримати.

– Бо вона не хоче, аби я нишпорив у її речах, – глумів Снейп, – ніби мені робити нічого. І тому, що коли вона мене викличе, вона почуватиметься великою цяцею, а мені треба буде чекати, поки впустить, немов ганебного пса, що  скиглить і дряпається в двері. У будь-якому випадку, мені не потрібен її пароль.

Герміона насупилася на нього. Було враження, що він мав на увазі, що може отримати доступ до її офісу без нього…

– Чому ні? – запитала дівчина підозріло.

Професор впевнено відповів на неї незмінним поглядом, без помітних змін на обличчі.

– Не уявляю причин, через яких мене часто викликатимуть до неї в кабінет.

Їй спало на думку, що порожній, беземоційний погляд, який він використовував зараз, був еквівалентом Снейпової спроби виглядати невинним, те питання, до якого він був надзвичайно погано підготовлений, аби переконати її.

– Ви не це мали на увазі. Ви можете отримати доступ до офісу Мінерви без пароля?

– Так, – відверто зізнався він.

– Як?

У чорних очах блиснув ледь помітний блиск веселощів.

– То й справді, професоре Ґрейнджер, ви так упевнені, що я розповім вам усі свої секрети? Крім того, цей конкретний не є секретом. Просто його ще ніхто не розгадав.

– І що заважає мені сказати про це Мінерві? Зрештою, вона б із задоволенням повірила в найгірше з вас.

Він усміхнувся, що її ще більше бісило: “Бо якщо ви це зробите, відповіді все одно не дізнаєтеся”.

Роздратована, вона втулилася на нього: “Ви нестерпна людина”.

– І ви далеко не перша, хто зробив таке зауваження, – відповів він із глузливою посмішкою.

– Б’юся об заклад, – буркнула вона, склавши руки. – Ні, не скажете?

– Ви з головою натоптаною. Розберетеся самі. Запевняю вас, це не секрет.

По-своєму, гадала вона, Снейп зробив їй комплімент — хоч і викривлений. Він також навмисно намагався її роздратувати. Як по-слизеринськи!  Незважаючи на це, її гордість не дозволяла їй відступити. Герміона прийняла виклик, коротко кивнувши та спалахнув очима, та це лише посилило блиск утіхи на його фізіономії.

 Що ж, змовилися. Знадобляться роки, якщо не більше, щоб розгадати всі ці грізні, складні людські секрети, але безперечно, це було тільки початком.

 

 ***

Бенкет у цьому семестрі відмітився ніяковістю. Герміона зовсім не здивувалася, коли побачила, що Снейп зайняв місце в самому кінці Великого Столу, ближче до дверей, і помітила, що єдине вільне місце було біля нього. Ніхто не хотів з ним сидіти. Так абсурдно. Чи виросли ці люди з дитячих засуджень? Вочевидь ні.

Оголошення про повернення Снейпа викладачі зустріли оглушливою тишею.  Зазвичай, навіть за незначною об’явою, співробітники принаймні аплодували і люто спонукали студентів приєднатися. Ба, не цього разу. Абсолютно ніякої реакції. На мить Герміона зацікавилася: що станеться, якщо вона почне аплодувати. Але дівчина відкинула цю думку, бо ніхто не приєднається, вона буде виглядати ідіоткою, а Снейп подумає, що вона знущається над ним. Глянувши на нього збоку, вона побачила його похмуру напівусмішку на обличчі, що виглядала як смиренна ненависть до себе.

Коли стало до болю очевидно, що ніхто реагувати не збирається, Мінерва нервово прокашлялася й перейшла до інших новин.

 

***

Северус перевів подих і підняв руку до дверей слизеринської вежі. Як голові факультету, не потрібен був пароль, тож двері покірно відчинилися. Загальна кімната була заповнена студентами. Спочатку жоден із них не помітив його присутності, але поступово від дверей поширювалася хвиля мовчання, поки всі вони мовчки не втупилися на нього. Він оглядав учнів, поки не помітив двох старост: “Зберіть студентів факультету. Я хочу звернутися до вас усіх”.

Коли зібралися всі учні, він оглянув натовп. Тоді, відколи вперше взявся на роботу на початку вісімдесятих, Северус досі пам’ятав – і тоді, і зараз більшість з дітей із надто знайомими тінями в очах. Що ж, ця робота ніколи не була легкою, і принаймні він пропустив найгірші роки – провівши їх на іншому континенті, борючись із власними внутрішніми демонами. Він планував цю промову тижнями. Можливо це був його єдиний шанс достукатися до старших студентів.

– Це єдиний раз, коли я буду звертатися до вас як до факультету, поки з вами не виникне якихось серйозних проблем, тому слухайте уважно. Я знаю, що вас тут ненавидять. Я знаю, що через моє повернення в ролі декана, вас будуть ненавидіти ще більше. Я також розумію, що багато хто з вас, якщо не всі, ненавидять мене.

– Бути слизеринцем – означає бути ненависним. Це спадщина, яку залишив нам Салазар Слизерин у своїх мудростях. Він розділив нас, відокремив від інших. Ми стали іншими, а тих, хто відрізняється, зневажають. Ненавидьте мене, якщо хочете, але я єдиний вчитель, який завжди буде на вашому боці. Як би мелодраматично це не звучало, я ваша єдина надія. Безсумнівно, більшість із вас уже усвідомлює, що нікого іншого це не хвилює.

– На відміну від мого попередника, мені байдуже з якої ви родини. Ясна річ, більшість із вас пов’язані з моїми попередніми учнями. Мені на це начхати. На відміну від більшості слизеринців, мені байдужа чистота ваших родоводів. Я сам напівкровка. Мене цікавить тільки те, чим ви займаєтесь.

– Я був учнем у Слизерині. Також був головою Слизерину протягом багатьох років. Я точно не перший, і не останній учень, який вибрав темний шлях. Ті, хто навколо нас, вважають, що ми слизеринці, тому що ми темні. Але вони не усвідомлюють, що ми темні, тому що ми слизеринці. Дії інших формують значну частину нашого життя. На кожного студента з цього факультету, який приєднався до смертежерів заради слави та переваги чистокровних, припадало півдюжини тих, хто приєднався заради знайдення свого місця або тому, що вони відчували, що від них цього очікували, або в них не було іншого вибору.

– Бути слизеринцем – означає бути ненависним. Бути справжнім слизеринцем – означає відмовлятися визнавати, що це має значення. Є маглівська приказка: «Жити добре — найкраща помста». Найкраще, що ви можете зробити тим, хто вас кривдить, це довести, що вони неправі. Досягніть успіху за час навчання. Вибирайте ті предмети, які ви хочете, отримуйте найкращі результати, які тільки можете, і продовжуйте процвітати у вибраній спеціальності. Не витрачайте час на помсти. Вони безглузді і навряд чи матимуть успіх. Аби здобути успіх, живіть якомога краще, незважаючи на всіх, хто намагається змінити вас.

– Цей факультет завжди мав до біса проблем. Я думаю, що принаймні чверть із вас зараз, або нещодавно мали проблеми з глузуваннями. Я досі читаю записи, залишені попереднім професором. Я зупиню це. Запевняю вас, я не проти протистояти іншим професорам, аби захистити свій факультет. Проте хуліганів зі Слизерину не потерплю. Я знаю, що тут є студенти, які ворогують з іншими і іноді не діють виключно з метою самозахисту в конфліктах. Це має припинитися, негайно. Я не дозволю своєму факультету опуститися до рівня наших ворогів.

– Без сумніву, внутрішні конфлікти також існують. Припиняйте це також. Люди поза цією вежею є якщо не відкрито ворожими, то принаймні абсолютно байдужими до долі слизеринців. У вас є ви. Немає сенсу воювати один з одним, ви робите ворожу роботу за них.

– Ви реалісти. Наївність би не забеспечила вам сортування в цьому факультеті. Я не буду брехати вам і прикрашати правду – нас ненавидять. Ті з вас, хто на другому курсі і вище знає, що відбувається в будь-якому конфлікті між слизеринцем та іншим учнем. Їхнє слово проти вашого, і ви завжди хапаєте облизня. Мені не під силу цього змінити. Пам’ятайте, що директорка була Ґрифіндоркою, і я їй не симпатизую. Я завжди захищатиму вас, якщо не виявиться, що ви винні, але навіть це може не мати значення.

– Навчіться давати відсіч. Не дозволяйте таким конфліктам виникати. Все, чого досягнете, так це поразки Слизерину. Є величезне задоволення від того, щоб опустити ворога першим, але в кінцевому підсумку виставите себе дурнем. Ви побачите, що такі дії шкодять вам більше, ніж тому, кому ви хотіли нашкодити. Я не збираюсь читати нотації, я говорю про більш практичні міркування: покарані будете ви, а не ваш опонент, незалежно від того, чия це була провина. Не починайте бійки. Я не очікую на ваше підкорення. Ми – слизеринці, а не гафелпафці, але не шукайте неприємностей – побачите згодом, як вони самі вас знайдуть. Якщо ви знаєте, що ваші товариші вас не люблять, не дозволяйте їм загнати вас у кут. Не ходіть на самоті.

– Обережність краще за ліки. Не давайте їм шансу заподіяти вам шкоди. Прийміть із самого початку, що оточуючі намагатимуться ускладнити ваше життя, і присвятіть себе тому, щоб не дозволити їхнім зусиллям торкнутися вас. Ви побачите, як невдачі ворога у вашій нескореності принесе набагато більшого задоволення, ніж активне намагання чинити опір і понести покарання. Слизеринці мають бути хитрими. Так будьте ж такими, довіряйте один одному. Одна голова то добре, а дві – ліпше. Напад на одного з нас є нападом на всіх нас.

– На цьому урок закінчується. З більш практичної точки зору, якщо хтось із вас хоче щось обговорити зі мною, можете підійти до мене після уроку зілля, аби домовитися про зустріч. Усе, що мені буде сказано, зберігатиметься в повній конфіденційності, і, якщо  це можливо, я прикладу усі зусилля, щоб допомогти у вирішенні будь-яких ваших проблем. Протягом наступного тижня або двох я хочу зустрітися зі старостами та капітаном з квідичу. Наскільки я знаю, щороку відтоді, як закінчилася війна, ми фінішуємо на четвертому місці як у кубку факультету, так і в кубку з квідичу. Я не збираюся дозволяти цьому продовжуватись. Ми – Слизерин і не заслуговуємо на останнє місце. Дивіться мені, вкладайтеся на повну! Побачимось на уроці.

 

***

Загалом Северус був дуже здивований тим, наскільки легким було його повернення. Це здається підозрілим, але навіть за таких обставин, так було напрочуд безболісно. Ніхто з його колег не мав наміру говорити з ним – взагалі, і хоча це було б неприємно для більшості людей, він відчував чимале полегшення, бо бажання говорити з кимось він не мав теж. Ґрейнджер була винятком, але, здавалося, неможливо було переконати її залишити його в спокої. І якщо чесно, Северус справді не бажав цього. Та невеличка кількість людського контакту, який вона давала, підтримувала би його здоровий глузд і діяльність. Цього було достатньо.

Студенти явно ненавиділи і боялися його. Професора це теж не дуже хвилювало. Так було завжди. Єдина різниця полягала в тому, що тепер у них була краща причина, ніж його навмисна неприємна особистість. Насправді він змінився.  У нього не зосталося якихось глобальних причин мучити студентів. Це не приносило йому того пригнобленого злого задоволення, як колись, його репутація і так була більш ніж достатньою, аби триматися на відстані від усіх. Снейп також виявив, що проблеми, з якими зіткнувся Слизеринський факультет, навіть гірші, ніж він гадав на початку.

З цією метою Северус намагався самотужки реформувати систему. Першу частину його плану було введено в дію минулого тижня. Він змінив план розсадження в кожному класі. Згідно з новою системою, жоден учень не міг працювати з членом свого факультету, якщо тільки кількість не була різною і вони не могли працювати з тим же самим учнем більше одного уроку. Учні змушені працювати з членами інших факультетів, і він обов’язково призначав зілля, які вимагали від дітей спілкування зі своїми партнерами. Будь-яку пару, яка влаштувала бійку, піддавалася затримки обох, навіть якщо один зі слизерину – коментарі Ґрейнджер про те, що він дає перевагу власному факультету вразили голову. Не дивно, що уроки Ґрифіндор-Слизерин були найгіршими, ніхто з учнів не був задоволений цією системою. За іронією долі, це працювало на користь Северуса – у кількох випадках до цього часу він помітив, що взаємна ненависть до клятого професора дала млявим студентам певну точку дотику.

Аби задум спрацював потрібен час, але зрештою студенти перестануть зосереджуватися на способах вбити один одного і почнуть розуміти, що члени інших факультетів не були з мушками в носі. Якщо це спрацює, то він обов’язково подбає про те, аби Ґрейнджер дізналася. От якби вона запровадила таку ж робочу схему, інші вчителі точно пішли б за нею. Що ж, як тільки учні почнуть спілкуватися на більшості уроків, вони будуть менш ворожими поза ними.

З малих починань виходять… ну, як там не було, роздумував він. Його першочерговим завданням було показати решті школи, що його слизеринці не смертежери. Дай Боже, щоб з цього вийшло щось справжнє і позитивне… Чесно кажучи, він був би здивований результатами, адже зазвичай все, до чого він торкався, перетворювалося на прах, але було б добре досягти чогось позитивного. На цей раз він хотів залишити кращу спадщину.

Власний факультет не довіряв йому ні на дюйм, але Северус розумів, що йому потрібен час, аби довести, що він не Слизоріг і що він не соромиться їх. Рано чи пізно хтось у щось вляпається. І він захищатиме своїх студентів і сподівається, що ніхто нікого не покалічить через те, що хтось був на боці слизерину. Як він сказав раніше, коли Грейнджер висловила цю божевільну ідею – він не дасть плану провалитися.

Що стосується більш особистих причин повернення, то професор нарешті облаштував лабораторію під свій комфорт і потихеньку привчав своє тіло принімати напіврегулярний сон для підготовки до медичного режиму. Він знав, що робив, для такого не потрібні місяці досліджень, лише кілька тижнів на його підготовку та деяких інгредієнтів – заради цього він і перестав ховатися.

Як типово. Але все-таки, зі зміною обстановки дещо залишилось непорушним – багато у чому він все ще приховувався.

 

***

Герміона безшумно пройшла через порожній клас зілляваріння до кабінету Снейпа. Вона вже почала думати, що він не збирається виконувати свою обіцянку дозволити їй допомогти йому, коли того ранку дівчина помітила коротку записку. Як завжди, коротко і по суті: «Сьогодні, о 8 вечора».

Перетинаючи темний кабінет, вона торкнулася дверей біля його стола, та пробурмотіла: «Янус». На дереві під її рукою з’явилося невеличке сяйво, і двері тихо відчинилися. Так було цікаво, які захисти він використовував, оскільки раніше не бачила таких відгуків від чар.

Пройшовши через вітальню, вона зазначила, що його ноутбук зник. На мить прислухавшись, з-за дверей почулася тиха музика. Трухонувши головою, вона рушила в коридор (тепер уже позбавлений Слизорогових модифікацій) і завагалася, дивлячись на три двері, борючись із раптовим бажанням зазирнути одразу в усі. Порив протривав недовго; для такої людини, як Снейп, його лабораторія була б більш особистою, ніж його спальня. Посміхнувшись сама собі, вона повернула ручку праворуч і побачила сходи, що вели вниз.

Лабораторія Снейпа була ще цікавішою, ніж уявляла собі відьма. По-перше, величезна бліда кімната з каменю, вона відрізнялася від решти замку, напевно, або гарантувати, що навіть так глибоко під землею він мав добре освітлення. Дальній кінець був холодним і темним для зберігання чи, можливо, просто для атмосфери, але кімната навпроти була теплою і яскраво освітленою. Сама кімната була цікавою сумішшю світів маґлів і чарівників. Досить добре освітлена люмінесцентною лампою, біля стіни раковини з нержавіючої сталі, покриті білою плиткою, але стелажі були з міцного каменю або важкого різьбленого дерева, а все інше обладнання – наприклад, казани – однозначно були чарівного походження. Деякі інструменти вздовж однієї полиці могли бути сучасним маґлівським науковим обладнанням або, можливо, стародавніми темними детекторами, вона не була впевнена. Усе це було таким трошки сюрреалістичним, ще й ефект посилювався тим фактом, що його ноутбук, що стояв на лавці біля неї, програвав Guns N Roses.

Сам Снейп усміхався їй, склавши руки на грудях: “Ну як?”

– Ото так виглядала лабораторія Горація? – спитала вона, все ще зачаровано озираючись. – Уявити тут  не можу щось подібного.

– Звичайно, ні. Чесно кажучи, вона нагадала мені лабораторію доктора Франкенштейна в якомусь середненькому фільмі фахів. Занадто невиправдано театрально – особливо тому, що я дуже

сумніваюся, що він коли-небудь силкувався нею скористатися.

– Мерехтливі факели у закопчених настінних шахтарках, павутиння на стелі та підозріле шурхотіння в тіні? – припустила Герміона, стримуючи посмішку, і він кивнув, скрививши губи.

– У яблучко!

Підійшовши до нього, вона витягла з-під лавки табуретку й сіла, ліниво перекинувшись ногою через щаблю: “То який план, тепер нарешті можемо

починати?”

– Не намагайтеся докоряти мені в моїй власній лабораторії, – сказав він їй, хоча в його тоні був радше сарказм, ніж роздратування. Інколи в минулому вона міркувала, чи володів він іншими емоціями крім цих двох. – Я був зайнятий, тож знадобився деякий час, щоб знову звикнути до звичного розпорядку.

Витягуючи власний табурет, він сів навпроти неї, одна нога так само зачепилася за щаблі, а права спиралася на підлогу, тримаючи хвору ногу прямою.

– По-перше, потрібно зрозуміти передумову. Як багато ви знаєте про маґлівську медицину та біологію?

– Я знаю достатньо в конкретних напрямках.

– Аутоімунні захворювання, – уточнив він.

– Тіло, по суті, самостійно вимикається. Хвороба може впливати на різні області, до того ж існує багато різних типів, але всі вони працюють за одним принципом – зупинка захисної системи і руйнування власного організму.

– Так. Я спостерігаю за своїми симптомами протягом багатьох років, по правді, з першої війни, коли я був молодший за вас. Власне, гадаю, що через випадковість, всі ті наслідки заклинань і проклять, які я пережив, якимось чином спромоглися створити версію одного з найвідоміших аутоімунних захворювань – розсіяного склерозу.

– У вас РС? – захекалася вона, геть приголомшена.

– Не зовсім, оскільки це було спричинено заклинанням, хоча й справжні причини РС насправді нам не відомі, тому, може, це не так і важливо . І РС не смертельний. У будь-якому випадку, називайте це як завгодно, стан, яким я страждаю просто має дуже велику схожість із цим недугом, тому я буду базувати свою роботу на ньому. Прокляття Круціатус, очевидно, повільно знищило або, принаймні, послабило мієлінове покриття моїх нервів, приблизно так само, як це робить РС.

– Від склерозу немає ліків.

– Не для маґлів, – відповів він. – Можливо, і не для чарівників, але те, що я маю – це не хвороба. Виправлю пошкодження від прокляття, і,  теоретично, одужаю. Або буду якомога ближче до здорового стану.

– Але…

– Вгамуйтеся, Ґрейнджер, – гаркнув Снейп. – Я не погоджувався на допомогу, аби ви тут скиглили через мене. У мене немає РС! Я просто використовую це як орієнтир, оскільки симптоми вельми схожі. Якщо вам стане легше від цього, то сприймайте це не як хворобу, а щось інше.

– Я мало знаю про розсіяний склероз, – сказала вона тихим голосом, почуваючись знову незручно, немов перелякана одинадцятирічна дівчинка.  Незважаючи на їхнє нинішнє знайомство, Снейп все одно міг надто легко її залякати, особливо в лабораторії зілля.

– Тоді зробіть ваш перший крок, якщо ви все ще так рішуче налаштовані допомагати.

– У такому випадку вам доведеться навчити мене, як так зробити, аби  електричні прилади працювали в Гоґвортсі, – протестувала вона. – Тоді я зможу використовувати власний комп’ютер, бо навряд чи ваша ласка дозволить залишитися тут і покористуватися вашим на кілька днів.

– Та хай Бог милує, – протягнув він. – Гаразд.

Їй спала на думку справді жахлива думка, і вона відчула, як кров відходить з її обличчя: “А це… це те, що зі мною сталося? В мене є…” Герміона не могла змусити себе це вимовитии.

– Ні, – миттєво відповів він, і в його очах промайнуло щось безіменне, немов спроба заспокоїти. – Ні, ваші власні симптоми – це не що інше, як звичайні наслідки Круціатуса. Те невеличке ушкодження, яке ви зазнали, не таке серйозне. Якщо ви не збираєтеся піддаватися дуже часто цим обом та іншим темним чарам протягом наступних кількох років, то обмежетесь тільки цими наслідками. І робота, яку ми будемо робити тут, дасть спосіб зцілити вас. Це я можу гарантувати.

Полегшення загрожувало охопити її, але одразу ж його змінило почуття провини. Вона жалібно подивилася на Северуса, і той скривився.

– Тільки от цього не кажіть.

– Казати чого? – слабко запитала вона.

– Ви знову збиралися вибачитися.

– Не правда, – сказала вона, захищаючись, та той лишень пирхнув.

– Ще й як збиралися. Як я вже казав, ви все ще така ж Ґрифіндорка. Не вибачайтеся – якщо відчуваєте певну провину, хоча б робіть це у ванній. Ви ніяк не допоможете, якщо будете наполягати на трагедії у ситуаціях. А тепер візьміть себе в руки. До уваги, чари, які дозволяють електричному обладнанню працювати…

Нишком швиденько витерши очі рукавом – ця дія змусила її закотити очі, хоча, на щастя, він нічого не прокоментував, Герміона кивнула й витягла чарівну паличку з рукава, змушуючи себе зосередитися, та відволіктися від почутого: “Добре.”

Він витяг власну чарівну паличку з-за пояса та закликав свій ноутбук для демонстрації. Помах чарівної палички обірвав Дона Макліна на середині ноти, і екран потух.

– Ось дивиться, – негучно сказав він, тричі постукуючи по корпусу ноутбука. – Vox illustro.

Прилад знову ввімкнувся, і музика продовжила грати.

– Vox illustro, – тихо повторила вона, насилу вив’язуючи латиницю.  – Видатний голос?

– Більш-менш, або, у дуже грубому перекладі, «метати блискавки». Грубо, але змістово.

– Це заклинання вашого виробництва, чи не так? – здогадалася дівчина.

– Мгм.

І справді геніальна людина, міркувала вона наодинці, навіть якщо і часом він неймовірно дратував.

– Дякую. Я якомога швидше прочитаю про РС. Не перетворюючи це на трагедію, – кисло додала вона.  Дівчина особисто радше вважала це трагедією, але, очевидно, він такого ж не відчував.  – Чи працюватимуть ці чари для всього електричного обладнання?

– Що ви надумали?

– Мобільний телефон, – зізналась та. – Сови займають дуже багато часу, а розмова крізь вогонь не надто зручна.

Багато її друзів мали телефони, навіть деякі з чистокровних. Було б набагато легше говорити, якби вона могла зателефонувати їм або вони їй.

– Сумніваюся. Сам телефон працюватиме, але ми знаходимося у дуже віддаленому районі Шотландського нагір’я – тут немає зв’язку.

– Але ж у вас є доступ до Інтернету.

– Нечасто і поганий.

– Чорт. Ну, це була думка.

Снейп усміхався, явно бавлячись. Спроба злісно на нього глянути лише погіршила ситуацію. Він потішно запитав: “Що там по прогресу з приводу нашої останньої розмови?”

– Не дуже, – неохоче визнала вона, роздратована більше, ніж будь-коли.  – Гадаю, це не тому, що пароль той самий за часів вашого директорства?

Він звів брову: “Невже ви справді думали, що це так, після всіх цих років? Звичайно, що він змінювався кілька разів, відколи ви почали тут викладати”.

– Так, але я вважала, що все одно варто запитати. Була не була.

І я просто вмираю з нудьги, коли ви не робите з мене круглу ідіотку.

– Цікаво, навіть якою б дурною не була ваша ідея, ви на правильному шляху, – сказав він їй. – Подумайте у цьому напрямку.

– Добренько, – пробурмотіла вона, підводячись і кладучи в кишеню чарівну паличку. Що ж, час піти і провести деякі дослідження. Коли вона підійшла до дверей, Герміона озирнулася, схопившись за ручку, потішившись раптовою думкою. – Знаєте, Северусе, коли я думала про те, що ви повертаєтеся до Гоґвортсу, я ніяк не  очікувала, що ви все ще здаватимете мені домашнє завдання.

Її гостру фразу винагородив теплий іржавий сміх, той, який вона чула лише раз. Цей чудовий звук слідував за нею сходами, коли вона ступала за поріг.

 

~~~

Любі чітачі, перепрошую за таку довгу відсутність, сподіваюся всі живі-здорові, як родичі гарбузові) Нещодавно повернулася додому в Україну, тому з’явився час перекладати. Тож дякую вам, що ви зі мною, бережіть себе, все буде Україна!