Пташині
від Червоно-синя пташкаГраки летять. Хто ж ти насправді, дівчино? Масочниця? Де ж твої маски, льодяна? Клоунесса? Де ж твоя гра, м?
А я хто?
Симуляція, так часто маніпулююєм, що це вже стало частиною себе самих.
Важко пролити сльози і я не знаю чому, страшно спати, втомлено стогну.
Дивлячись, не знаю, чи маю право на страждання, дивлячись, не знаю, чи маю право грати свою роль.
Такі не люблять жалю і відчуття страху, такі плюють на біль і ламають руки самі собі, такі відчайдушно курять у вікна і сміються тобі в обличчя секунду після.
Птахи гублять свої крила.
Чи ж не згубиш ти? Я свої здається згубила. Чи знайду?
В чому ж шукати правду – якщо на одній стороні маска, на другій – страх?
Яка іронія!
А що б вибрала я?
Такі ненавидять сльози і не кричать у подушки, такі б’ють сильно, розмашисто, до крові на чужому обличчі і своїх кісточках, такі не жаліють про свої дії і п’ють на сходовій клітці під’їзду, такі стиха хмикають і йдуть кудись геть, сунувши руки в кишені пальт.
Ви бачили, як летять серпокрильці? Вони все життя проводять у польоті.
Чи можна вважати злітаючі маски – наближенням? Чи можна назвати зіткнення – падінням?
Згадуючи, не знаю, як можна ще сильніше ненавидіти, згадуючи, не знаю, як можна пережити, згадуючи, не знаю, як можна усміхатись.
Наскільки боляче таким згадувати?
Такі багато розуміють і багато не хочуть, такі люблять наче в останнє і нікому не дозволяють забрати своє, такі мріють про важливість і потрібність, такі не знають, що вони вже. За таких дуже бояться.
Такі вирощують свої маски наче пір’я, такі не хочуть залишатись одні, такі люблять світ і ненавидять себе, такі не знають, що потрібно навпаки, такі прекрасні, такі незвичні, такі мають купу проблем і посмішку на обличчі, Такі шукають своє місце у світі і свій стимул залишатись живими.
0 Коментарів