Ох, ці досліди

Штучне світло в’їдається в шкіру, операційна лампа висушує навіть кров в жилах, а звуки медичних приборів розривають барабані перетинки. Але на це не можна зважати. Немає часу. Швидкість і точність – ось що має значення. А також контроль страху. Липкого і всепоглинаючого. За роки його роботи перед ним на столі лежала не одна істота, тож він добре знає: наскільки не була б просунута медицина з її новітніми технологіями – людське тіло все одно лишається неймовірно крихким. Численні синці та криваві рани, внутрішня кровотеча, зламані ребра, вивихнуте плече, струс мозку та розірвана селезінка. Так, він може його врятувати. А може і ні.

За кілька днів до цього.

Командер Спок йшов білим порожнім коридором з дослідницького відділу в напрямку своєї каюти. Вже давно завершився, в принципі, ще один звичайний день на ЮСС Ентерпрайз. На одній з планет знайшли невідому досі рослину, її потрібно було дослідити та каталогізувати, тож вулканець вирішив залишитись допізна, щоб закінчити роботу. Усі працівники вже розійлися о каютах, а дехто навіть бачив треті сни, то ж у відсіку було напівтемрява. Спок йшов, думаючи які ще тести можна провести над рослиною завтра, та раптом помітив увімкнене світло в медичній лабораторії. «Цікаво»- подумав вулканець. Командор постукав, як і належить вихованому члену екіпажу,але, не почувши відповіді, увійшов. У великій лабораторії сидів ніхто інший, як голова медичного відділу, вдивляючись у монітори перед собою та щось клопітливо вивчаючи, навіть не помітивши присутність гостя.

Спок підійшов ближче, але МакКой його все одно його не помічав, але цікавість характерна не тільки людям.

-Докторе, я можу поцікавитись над чим ви так наполегливо працюєте в такій пізній час?

Від несподіванки Леонард МакКой підстрибнув на стільці і на кілька секунд поглянув на джерело звуку, а потім знову перевів погляд на екран. Лікар мав втомлений і роздратований вигляд. Навіть трохи схвильований. Відмітив про себе Спок.

-Я звісно розумію ваш статус, містер командор Ентерпрайз, але це не дає вам права вриватися до мене в лабораторію і лякати серед ночі.-

-Докторе, запевняю вас, що я з усією повагою на яку здатен спочатку постукав в двері, але не дочекавшись відповіді посмів увійти. Шкодую і приношу вибачення, що потривожив вас, але ви маєте такий стурбований вигляд, що я повинен був вас відволікти, адже дію з міркувань забезпечення повноцінного функціонування всієї команди корабля. – продекламував Спок як завжди з незмінним виразом обличчя. І якби лікар не знав його трохи краще, то почув би нотки сарказму та запопадливості в його словах.

МакКой зітхнув і вже лагіднішим голосом почав розповідати.

– Я аналізую організм Джима.
– З ним щось сталося? – Спок підійшов ближче і зазирнув в монітор. Його рухи були різкіші, ніж зазвичай.
-Ні. Поки ні. Але ми обидва знаємо, що це ненадовго. Він постійно вплутується в якісь історії і шукає пригоди на свою задницю. – Спок мовчки чекав, що він скаже далі, адже поки що нічого нового.
– Я провів деякі дослідження- Леонард перевів погляд на вулкан ця, – і виявив, що в Джима щось на кшталт вродженого синдрому відсутності болю, але він проявляється лише в екстремальних ситуаціях. Біль захищає та перед остерігає наші тіла від ще більших пошкоджень та незворотніх процесів. Статистично, ті одиниці людей із вродженим синдромом недоживали навіть до тридцяти, бо постійно травмувалися і не розуміли наскільки це критично. Схоже на те, що під час припливу адреналіну його больові рецептори пригнічуються. Він залишається активним і дієздатним навіть з важкими та серйозними травмами. Його тіло як бомба уповільненої дії.

Обидва науковці дивилися перед собою нічого не бачачи. Запанувала тиша. Спок серйозно насупився. Справді, він постійно помічав, що Кірк як супергерой постійно вставав під час бійки, був активним і заповзятим навіть після серйозних зіткнень, швидко приходив до тями. Кхан, Кролл, Нерон. Та й сутичка на містку була показовою. Але на превеликий сором вулкан ця, він ніколи не дивувався цьому і не питав себе «чому». Спок наважився перервати тишу.

-Ми розкажемо про це капітану і він попросимо бути обережнішим.
-Хотіло б вірити, що він дослухається – зітхнув МакКой сумно посміхаючись.

Наступного ранку відбулася серйозна для науковців, але «дідівська» з погляду Джеймса, розмова. Капітан тільки усміхнено кивав і після висунутих аргументів типу «не лізь», «думай головою», «загнешся», пообіцяв бути обережнішим. Така буркотливість завжди веселила Джима, а тут ще й Спок. «Оце так парочка»- тільки й подумав хлопець.

Наступні дні на Ентерпрайзі протікали розмірено, тому напруга зникла і переживання останньої ночі потроху забувалися. Неприємне відкриття відійшло на задній план, і щоденні обов’язки витіснили усе занепокоєння Спока та Леонарда. Місія продовжувалася.